Постанова Волинський апеляційний суд № 161/3547/25

Справа № 161/3547/25 Головуючий у 1 інстанції: Смокович М. В. Провадження № 22-ц/802/948/25 Доповідач: Данилюк В. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 серпня 2025 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Данилюк В. А., суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я., розглянувши в місті Луцьку в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 червня 2025 року та додаткове рішення від 09 липня 2025 року, В С Т А Н О В И В: 21.02.2025 року позивач ОСОБА_1 , звернулася із позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 28.08.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав у борг грошові кошти в сумі 40 000 грн та зобов`язувався повернути 50 000 грн. При укладанні договору позики відповідач власноручно 28.08.2020 року написав боргову розписку, відповідно до якої вказані грошові кошти були отримані в борг. Також відповідач зобов`язався повернути отримані грошові кошти на протязі півтора року починаючи з 01.09.2020 року. Боржник виконав свої зобов`язання частково, 30.09.2020 року було повернуто 3 000 грн та 03.10.2020 року 3 000 грн. Загальна сума боргу, на даний час становить 44 000 грн. Таким чином, взяте на себе зобов`язання відповідач не виконав, грошові кошти на момент звернення до суду не повернув. Враховуючи викладені обставини, просить суд стягнути з відповідача на її користь суму боргу в розмірі 44 000 грн та судові витрати по справі. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 28.08.2020 року в розмірі 44 000 (сорок чотири тисячі) грн. 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 липня 2025 року заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Романець Світлани Василівни про ухвалення додаткового рішення задоволено. Постановлено додаткове рішення в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати на правничу допомогу в сумі 8000 (вісім тисяч) грн 00 коп. Не погоджуючись з рішеннями суду, представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій зазначає, що рішення суду та додаткове рішення не відповідають нормам матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, просить скасувати основне та додаткове рішення, в задоволенні позову відмовити, у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити. Позивачка своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалася та відзив на апеляційну скаргу не подавала, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 5 ст. 268, ст. 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом та матеріалами справи встановлено, що позивачем надано суду оригінал простої письмової розписки від 28.08.2020 року з наступним текстом : «Я, ОСОБА_2 беру в борг у ОСОБА_1 суму 40 000 грн., зобов`язуюсь повернути частинами суму в розмірі 50 000 грн. на протязі півтора роки починаючи з 01.09.2020 року». Зазначено дату складання розписки 28.08.2020 року та проставлено підпис поряд із прізвищем та ініціалами ОСОБА_2 . Відповідач отримав від позивача кошти за договором позики від 28.08.2020 року, підтвердженим розпискою, у розмірі 40 000,00 грн. на строк півтора роки починаючи з 01.09.2020 року. Згідно розписки від 09.03.2023 року ОСОБА_1 отримала 30.09.2020 року від ОСОБА_2 3 000 грн. та 03.10.2020 року 3000 грн. в погашення боргу. Таким чином, у матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази того, що відповідач повністю виконав свої зобов`язання за вказаним договором позики та повернув повністю кошти за цим договором позики. Спірні правовідносини виникли із позикових відносин, тому, вирішуючи спір, суд застосовує такі норми матеріального права. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно із частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Згідно із ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Таким чином, у боргових відносинах між фізичними особами законодавством передбачено використання простої письмової розписки позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (постанова Верховного Суду від 26.04.2022 у справі № 753/1349/20, провадження № 61-14052 св 21). За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 501/1243/20, провадження № 61-14794 св

21. При цьому, факт отримання коштів в борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника з обов`язком повернення(26.04.2022 Верховний суд в рамках справи № 753/1349/20 (провадження № 61-14052св21)). Досліджувана судом у справі письмова розписка від 28.08.2020 року свідчить про те, що ОСОБА_2 взяв у борг 40 000 грн. із зобов`язанням повернути борг протягом шести місяців, починаючи з 1 вересня 2020 року. Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення. Надана позивачем розписка про отримання в борг грошей підтверджує не тільки укладення договору та зміст його умов, але й факт отримання боржником від кредитора грошової суми у розмірі 40 000,00 грн. Наявність оригіналу боргової розписки від 28.08.2020 року у кредитора - позивача по справі, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Таким чином, досліджена судом боргова розписка від 28.08.2020 року підтверджує укладення між позивачем, як позикодавцем, та відповідачем, як позичальником, договору позики, умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення до указаної дати та дати отримання коштів. Суд правильно прийняв до уваги надану до суду боргову розписку, в якості належного та допустимого доказу виникнення боргового зобов`язання за договорами позики, так як даний факт стороною відповідача жодним чином не спростований. Докази та обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду. Що стосується додаткового рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то колегія суддів вбачає підстави для його зміни з огляду на таке. Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. В матеріалах справи наявні докази на підтвердження витрат позивача ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу: копія договору від 17 лютого 2025 року (а.с.94 96), акт виконаних робіт з відповідним розрахунком (а.с. 97), копії квитанції про оплату послуг (а.с. 98). Зважаючи на це, суд першої інстанції стягнув витрати на правничу допомогу в повному обсязі. Разом з тим, враховуючи малозначність справи, яка розглядалася в судах як першої так і апеляційної інстанції без участі сторін, колегія суддів вважає, що розмір гонорару, визначений позивачем та адвокатом, є неспівмірним з обсягом виконаних робіт та є дещо завищеним. При цьому слід звернути увагу, що відповідач у своєму відзиві заперечував проти відшкодування витрат на правову допомогу, тобто не погодився із сумою, зазначеною представником позивача. Очевидно, що перелічені в договорі та акті виконаних робіт дії адвоката не вимагали від нього витрат часу у зазначеному ним обсязі, а заявлена до відшкодування сума не відповідає критеріям обґрунтованості та розумної необхідності. Враховуючи вищевикладене, оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, значення справи для сторони, колегія суддів, з урахуванням критеріїв співмірності необхідних і достатніх витрат, дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з відшкодуванням витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000 гривень. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду від 10 червня 2025 року першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Разом з тим, додаткове рішення від 09 липня 2025 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України слід змінити у зв`язку з неправильним застосуванням норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 268 ч. 4, 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 червня 2025 року у цій справі залишити без змін. Додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 липня 2025 року змінити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 (чотири тисячі) грн 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий суддя Судді