Постанова 4803 № 171/1817/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2424/25 Справа № 171/1817/24 Суддя у 1-й інстанції - Томаш В. І. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 серпня 2025 року м. Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Остапенко В.О., суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання: Дяченко Д.П. сторони: заявник ОСОБА_1 заінтересована особа Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2024 року, яке ухвалено суддею Томашем В.І. у м. Покров Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 06 листопада 2024 року, - ВСТАНОВИВ: В липні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мойсеєнко Є.О., звернулась до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року. В обґрунтування заяви зазначила, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Апостолове Дніпропетровської області. З вересня 1978 року по червень 1986 року, заявниця навчалась у середній школі № 1 міста Апостолове Дніпропетровської області, де закінчила 8 класів. З вересня 1986 року по 19 грудня 1987 року, заявниця навчалася у Зеленодольському середньому професійно-технічному училищі № 16 Дніпропетровської області за професією «Кухар». Вищезазначений заклад освіти заявниця не закінчила та була відрахована за рівнем досягнутих знань. Зазначає, що 04 грудня 1987 року Апостолівським РВВС в Дніпропетровській області заявниця була документована паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_1 , який на разі втрачений. З 11 грудня 1987 року та по теперішній час, заявниця зареєстрована та фактично проживає за адресою АДРЕСА_1 . 25 червня 2024 року, заявниця звернулася до відділу № 1 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області з письмовою заявою про встановлення особи, належності до громадянства України та отриманням паспорта громадянина України вперше. 06 липня 2024 року, відділ №1 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області, листом №1210-1509/1210- 24, розглянувши заяву заявниці від 25 червня 2024 року повідомив, що особу заявниці встановлено, однак не встановлено належності до громадянства України, у зв`язку з чим, для отримання довідки про реєстрацію громадянином України, та в подальшому паспорта громадянина України заявниці рекомендовано звернутися до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року. З моменту народження та по теперішній час заявниця територію України не покидала, громадянства (підданства) іншої країни не має, тому звернулася до суду для встановлення факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року, для подальшого звернення до ДМС України щодо оформлення довідки про реєстрацію особи громадянином України, яка слугуватиме підставою для оформлення паспорта громадянина України. Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2024 року заяву задоволено та встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки міста Апостолове Дніпропетровської області, на території України станом на 24 серпня 1991 року. В апеляційній скарзі Головне управління державної міграційної служби у Дніпропетровській області ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення по справі про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_1 , посилаючись на те, що в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. Заслухавши суддю-доповідача, представників Головного управління державної міграційної служби у Дніпропетровській області Разнатовської А.Д. та Попенко Ю.К., в режимі відеоконференції, які підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Апостолове Дніпропетровської області. З вересня 1978 року по червень 1986 року, ОСОБА_1 навчалась у середній школі № 1 міста Апостолове Дніпропетровської області, де закінчила 8 класів. З вересня 1986 року по 19 грудня 1987 року, ОСОБА_1 навчалася у Зеленодольському середньому професійно-технічному училищі № 16 Дніпропетровської області за професією «Кухар». Вищезазначений заклад освіти заявниця не закінчила та була відрахована за рівнем досягнутих знань. 04 грудня 1987 року, Апостолівським РВВС в Дніпропетровській області ОСОБА_1 була документована паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_1 , який на разі втрачений. З 11 грудня 1987 року та по теперішній час, ОСОБА_1 зареєстрована та фактично проживає за адресою АДРЕСА_1 . З лютого 1991 року по червень 1991 року, а також з листопада 1993 року по лютий 1994 року, ОСОБА_1 була офіційно працевлаштованою у Апостолівському районному комбінаті побутового обслуговування населення Апостолівського районну Дніпропетровської області. ІНФОРМАЦІЯ_3 , у ОСОБА_1 народжується син - ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_4 , у ОСОБА_1 народжується син - ОСОБА_3 . 23 червня 2016 року, ОСОБА_1 відділенням №8 (м. Апостолове) Криворізького району управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 152 КУпАП, винесено адміністративну постанову серії АА № 110330, яку направлено до адміністративної комісії. 04 липня 2017 року, ОСОБА_1 відділенням №8 (м. Апостолове) Криворізького району управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 178 КУпАП, винесено адміністративну постанову серії АА №176943 та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 51 гривні. 26 лютого 2021 року, ОСОБА_1 відділенням №8 (м. Апостолове) Криворізького району управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. З ст. 156 КУпАП, винесено адміністративну постанову серії ВАБ №543487 та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 гривень. З 19 січня 2023 року по 15 березня 2023 року, ОСОБА_1 утримувалася в ДУ «Криворізька установа виконання покарань (№3)» на підставі ухвали Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2023 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 15 березня 2023 року. 04 липня 2023 року, ОСОБА_1 Довгинцівським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до 5 років позбавлення волі. На підставі ст.ст. 75, 76 КК України, заявницю звільнено від відбуття покарання з випробуванням та встановлено іспитовий строк тривалістю 1 рік. Вищезазначений вирок суду набрав законної сили 04 серпня 2023 року. 25 червня 2024 року, ОСОБА_1 звернулася до відділу № 1 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області з письмовою заявою про встановлення особи, належності до громадянства України та отриманням паспорта громадянина України вперше. 06 липня 2024 року, відділ №1 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області, листом № 1210-1509/1210-24, розглянувши заяву ОСОБА_1 від 25 червня 2024 року повідомив, що особу заявниці встановлено, однак не встановлено належності до громадянства України, у зв`язку з чим, для отримання довідки про реєстрацію громадянином України, та в подальшому паспорта громадянина України заявниці рекомендовано звернутися до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року. Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, суд першої інстанції виходив з доведеності факту проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України. Факт постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України», є підставою для оформлення громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, у відповідності до яких громадянами України є громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Відповідно до пункту 25 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а», «в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях. У пункті 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду. Пунктом 22 Положення про паспортну систему в СРСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 28 серпня 1974 року, встановлювалися вимоги щодо прописки громадян СРСР за місцем проживання громадян, що мали паспорти - по паспортам, а тих, що прибули на тимчасове проживання з одної місцевості у іншу на строк більше ніж півтора місяці, прописувалися тимчасово. Зазначеним пунктом Положення також встановлювалися обмеження у праві громадян на прописку за місцем проживання в разі відсутності в паспорті громадянина відмітки про виписку. Такі громадяни не підлягали прописці. Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Як вбачається із матеріалів справи, на підтвердження факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року заявником було надано копію повторного свідоцтва про народження ОСОБА_1 (а.с. 49), відповіді на адвокатський запит від Центрального ВДРАЦС у м. Дніпрі ПМУ МЮ (м. Одеса) (а.с. 14) та Апостолівського ліцею № 1 Апостолівської міської ради Криворізького району Дніпропетровської області (а.с. 15), копія архівної довідки Зеленодольського професійного ліцею № 95 від 30 квітня 2024 року (а.с. 25), а також відповіді на адвокатські запити від Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області (а.с. 26), від виконавчого комітету Апостолівської міської ради від 02 травня 2024 року та 10 травня 2024 року (а.с. 28, 29-38), від Національної поліції України (а.с. 39-42), від Міністерства внутрішніх справ (а.с. 43), від ДУ «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» (а.с. 44). Таким чином, колегія суддів вважає, що встановлені у справі обставини та досліджені докази підтверджують, що ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року, постійно проживала на території України, а тому заява є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню. При цьому, відомостей про те, що заявник залишала територію України чи є громадянкою іншої держави, матеріали справи не містять. Аналогічних висновки викладені Верховним Судом в постановах від 29 червня 2022 року у справі № 522/9243/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 495/7343/19, від 27 лютого 2023 року у справі № 517/445/19. В свою чергу, доводи апеляційної скарги ГУ Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо відсутності документальних підтверджень проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року, є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи. Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління державної міграційної служби у Дніпропетровській області - залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 19 серпня 2025 року. Головуючий Судді