Постанова 4857 № 380/8112/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/8112/20 пров. № А/857/20045/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Гуляка В.В., Заверухи О.Б., за участю секретаря судового засідання Ханащак С.І., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року (головуючого судді Кравціва О.Р., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 16 год. 45 хв. в м. Львів повний текст рішення складено 14.04.2025) у справі № 380/8112/20 за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, Кадрової комісії №10 Офісу Генерального прокурора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Офіс Генерального прокурора про визнання протиправним рішення, наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся з позовом до Львівської обласної прокуратури (далі відповідач 1, ЛОП), Кадрової комісії №10, Офісу генерального прокурора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Офіс Генерального прокурора (далі третя особа, ОГП), в якому просив визнати протиправним і скасувати рішення десятої кадрової комісії від 14 липня 2020 року №19 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 прокурором другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області, визнати протиправним і скасувати наказ прокурора Львівської області від 20 серпня 2020 року №1433к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру з 31 серпня 2020 року, поновити ОСОБА_1 в Львівській обласній прокуратурі на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області або на рівнозначній посаді в Львівській обласній прокуратурі з 31 серпня 2020 року, стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 31.08.2020 по дату винесення судового рішення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.02.2021 позов задоволено повністю. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду апеляційні скарги Львівської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора задоволено частково; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області з 01 вересня 2020 року; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 01 вересня 2020 року по 12 лютого 2021 року в сумі 130934 (сто тридцять тисяч дев`ятсот тридцять чотири) гривні 51 копійку. У іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 09.02.2024 касаційні скарги Офісу Генерального прокурора і Львівської обласної прокуратури задоволено частково; рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2021 року скасовано; справу №380/8112/20 направлено на новий судовий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду. Оскаржуваним рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року задоволено позов частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії №10 Офісу Генерального прокурора від 14.07.2020 №19 Про неуспішне проходження прокурором атестації. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням в частині Офіс Генерального прокурора оскаржив його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю, апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права. Також апеляційну скаргу подано ОСОБА_1 на рішення суду в якій просить скасувати рішення суду в частині визнання протиправним наказу прокурора Львівської області від 20 серпня 2020 року №1433к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру з 31 серпня 2020 року, стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 31.08.2020 по 09.07.2021 з урахуванням виплачених сум у розмірі 103427,26 грн., в решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року залишити без змін, оскільки на його думку судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 Офіс Генерального прокурора вважає апеляційну скаргу ОСОБА_1 необґрунтованою, а вимоги апеляційної скарги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник Львівської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора прокурор Слиш Г.С. апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора підтримала з підстав зазначених у скарзі, проти скарги позивача заперечила, просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю. Представник позивача Дячук В.В. апеляційну скаргу ОСОБА_1 підтримав, проти Офісу Генерального прокурора заперечив, просив скасувати рішення суду в частині визнання протиправним наказу прокурора Львівської області від 20 серпня 2020 року №1433к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру з 31 серпня 2020 року, стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 31.08.2020 по 09.07.2021 з урахуванням виплачених сум у розмірі 103427,26 грн., в решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подані скарги підлягають задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 12.05.2003 працював в органах прокуратури України, на підставі наказу №2057к від 06.12.2019 призначений на посаду прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області. Десятою кадровою комісією прийнято рішення від 14.07.2020 №19 Про неуспішне проходження прокурором атестації. У рішенні вказано, що на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі матеріалів дисциплінарного провадження №210дс-80п-20, особової справи, запитальника та відповідей на нього, а також пояснень прокурора під час співбесіди, матеріалів, що знаходяться у відкритому доступі, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Так, під час оформлення матеріалів адміністративного правопорушення за частиною 2 статті 122 (Миколаївським районним судом Львівської області 29.01.2020 скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення), частиною 1 статті 130 КУпАП (Миколаївським районним судом Львівської області 28.01.2020 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення) ОСОБА_1 протягом більше 7 хвилин не виконував неодноразові законні вимоги працівника поліції про проходження освідування на стан сп`яніння, після чого зник з місця пригоди. Така поведінка прокурора суперечить вимогам пункту 4 частини 4 статті 19 Закону України "Про прокуратуру", яким передбачено, що прокурор зобов`язаний додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури. Крім того, існують обґрунтовані сумніви щодо доброчесності прокурора ОСОБА_1 , оскільки під час безпосередньої співбесіди він намагався приховати факт вчинення правопорушення шляхом надання не чітких та не конкретних відповідей. На запитання членів Комісії надавав суперечливі, взаємовиключні за змістом відповіді, що викликало сумніви у щирості ОСОБА_1 . Також у рішенні зазначено, що у кадрової комісії наявні сумніви щодо професійної компетентності ОСОБА_1 . Так, під час співбесіди ОСОБА_1 показав незнання основ кримінально-правової кваліфікації, не зміг навести розмежувальних ознак насильницького грабежу від розбою, визначити повний перелік підстав для затримання особи, що вчинила злочин. У зв`язку з цим прокурор другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію. Наказом Прокурора Львівської області №1433к від 20.08.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", з 31.08.2020. Підставою зазначено рішення кадрової комісії від 14.07.2020 №19. Не погодившись з рішенням Десятої кадрової комісії від 14.07.2020 №19 про неуспішне проходження прокурором атестації та наказом про звільнення, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.02.2021 позов задоволено повністю, визнано протиправним і скасовано рішення десятої кадрової комісії від 14 липня 2020 року №19 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 прокурором другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області; визнано протиправним і скасовано наказ прокурора Львівської області від 20 серпня 2020 року №1433к Про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру з 31 серпня 2020 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області або на рівнозначній посаді в Львівській обласній прокуратурі з 01 вересня 2020 року; стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 01.09.2020 по 12.02.2021 в сумі 263471 (двісті шістдесят три тисячі чотириста сімдесят одна) грн. 24 коп.; рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць 23656 (двадцять три тисячі шістсот п`ятдесят шість) грн. 24 коп. допущено до негайного виконання. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду апеляційні скарги Львівської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора задоволено частково; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області з 01 вересня 2020 року; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 01 вересня 2020 року по 12 лютого 2021 року в сумі 130934 (сто тридцять тисяч дев`ятсот тридцять чотири) гривні 51 копійку. У іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 09.02.2024 касаційні скарги Офісу Генерального прокурора і Львівської обласної прокуратури задоволено частково; рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2021 року скасовано; справу №380/8112/20 направлено на новий судовий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду /Т.ІІІ, арк.спр.219-235/. Повертаючи справу на новий розгляд Верховний Суд вказав, що: …поза увагою судів попередніх інстанцій в цій справі залишилася та обставина, що під час проведення співбесіди, Кадрова комісія виходила не з факту притягнення прокурора до адміністративної/дисциплінарної відповідальності, а з обставин, які слугували підставою для складення стосовно нього працівниками поліції протоколу про адміністративне правопорушення та притягнення його до адміністративної відповідальності, а також поведінки (дії) прокурора за цим епізодом. У контексті наведеного необхідно зазначити, що посада прокурора покладає на особу певні обмеження і обов`язки. Зокрема, запорукою утвердження довіри до органів прокуратури має бути законослухняна і добропорядна поведінка працівника прокуратури не лише під час виконання професійних обов`язків, але й у повсякденному житті. Указані обставини враховувалися Кадровою комісією під час співбесіди, оскільки це відповідним чином характеризує працівника прокуратури, і всі наявні в біографії прокурора події мають бути проаналізовані членами комісії під час атестації з метою формування об`єктивної та повної характеристики особи позивача. Проте суди попередніх інстанцій не надали оцінки висновкам комісії у цій частині крізь призму критеріїв професійної етики поведінки позивача, який повинен сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї. Також, надаючи оцінку висновкам комісії, суди попередніх інстанцій мали б у процесі судового розгляду належно дослідити усі підтверджувальні документи, які б (не) спростували обґрунтовані сумніви Кадрової комісії, про які зазначено в оскаржуваному рішенні, зокрема матеріалів дисциплінарного провадження №210дс-80п-20. Так, у матеріалах справи містяться матеріали дисциплінарного провадження №07-210дс-80дп-20 щодо відмови позивача від проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння (том 2, а.с.1-209). Інформації, наявна у цьому дисциплінарному провадженні, залишалася судами попередніх інстанцій без уваги. Однак суди попередніх інстанцій не вжили всіх визначених процесуальним законом заходів і не встановили всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим дійшли передчасних висновків по суті справи». Задовольняючи позовні вимоги частково під час нового розгляду справи, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а тому рішення Кадрової комісії №10 від 14.07.2020 №19 про неуспішне проходження позивачем атестації слід визнати протиправним та скасувати, у задоволенні інших позовних вимог відмовити. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянтів, що викладені у апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення також закріплені у статтях 2, 5-1 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України). Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, визначено Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (далі Закон № 1697-VII). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 16 Закону №1697-VII незалежність прокурора забезпечується особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності. Згідно з частиною 3 статті 16 Закону №1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом. Відповідно до наказу Генерального прокурора України "Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора" №358 від 27.12.2019 року юридичну особу "Генеральна прокуратура України" перейменовано в "Офіс Генерального прокурора" без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. За положеннями статті 7 Закону №1697-VII визначено, що систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора; обласні прокуратури; окружні прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Статтею 9 Закону №1697-VII передбачено, що Генеральний прокурор призначає на посади та звільняє з посад прокурорів Офісу Генерального прокурора у випадках та порядку, встановлених цим Законом. Згідно з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-IX (далі Закон №113-IX) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України Закону № 1697-VII за умови настання однієї із підстав, а саме: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді наведені у статті 51 Закону №1697-VII. Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Порядок проходження прокурорами атестації затверджено наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221. Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації атестація прокурорів це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур. Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Положеннями пункту 5 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації визначено, що предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора. Відповідно до пункту 6 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання. Відповідно до пункту 4 розділу ІІ Порядку проходження прокурорами атестації прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту становить 70 балів. Згідно з пунктом 5 розділу ІІІ Порядку проходження прокурорами атестації прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту встановлює своїм наказом Генеральний прокурор після складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Відповідно до пункту 1 розділу ІV Порядку проходження прокурорами атестації у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до співбесіди. Кадрова комісія формує графік проведення співбесід з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Графік проведення співбесід оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за 5 календарних днів до проведення співбесіди. У графіку зазначаються: прізвище, ім`я, по батькові прокурора, номер службового посвідчення, інформація про дату, час та місце проведення співбесіди. Прокурор вважається повідомленим про дату, час та місце проведення співбесіди з моменту оприлюднення графіка проведення співбесід на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). За положеннями пункту 13 розділу ІV Порядку проходження прокурорами атестації співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії. Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (пункт 15 розділу ІV Порядку проходження прокурорами атестації). Відповідно до пункту 16 розділу ІV Порядку проходження прокурорами атестації залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації. 14.07.2020 Десятою кадровою комісією прийнято рішення №19 про неуспішне проходження позивачем атестації. У вказаному рішенні комісією зазначено, що на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі матеріалів дисциплінарного провадження №210дс-80п-20, особової справи, запитальника та відповідей до нього, а також пояснень прокурора під час співбесіди, матеріалів, що знаходяться у відкритому доступі, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності (Т.1, арк.спр.27-28). Щодо питання доброчесності прокурора та професійної етики, суд зазначає наступне. Чинним законодавством не надано точного визначення поняття доброчесності, а також вичерпного переліку критеріїв, за якими можливо здійснити відповідну оцінку. Водночас таке поняття зустрічається у низці нормативно-правових актів. Серед інших обов`язків прокурора, частиною 5 статті 19 Закону №1697-VII визначено, що прокурор зобов`язаний щорічно проходити таємну перевірку доброчесності. Таємну перевірку доброчесності прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних і окружних прокуратур проводять підрозділи внутрішньої безпеки в порядку, затвердженому Генеральним прокурором. Всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017 затверджено Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів (Кодекс), який визначає основні принципи, моральні норми та правила прокурорської етики, якими повинні керуватися прокурори при виконанні своїх службових обов`язків та поза службою (преамбула Кодексу). Статтею 4 Кодексу до принципів, на яких ґрунтується професійна діяльність прокурорів віднесено, поміж інших, доброчесність, зразковість поведінки та дисциплінованість. При виконанні службових обов`язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури. Порушення службової дисципліни, непристойна поведінка є неприпустимими для прокурора і тягнуть за собою передбачену законом відповідальність. Прокурор повинен використовувати ввірене йому службове майно бережливо та лише за призначенням (стаття 16 Кодексу). Розуміння процедури перевірки доброчесності прокурора можливо дослідити на прикладі Порядку проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури України, затвердженого Наказом Генеральної прокуратури України №205 від 16.06.2016 (Порядок №205) та Порядку організації роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури України, затвердженого Наказом Генеральної прокуратури України №111 від 13.04.2017 (Порядок №111). Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку №205 кожний прокурор з метою виконання вимог частини п`ятої статті 19 Закону України "Про прокуратуру" зобов`язаний щороку до 01 лютого подавати до підрозділу внутрішньої безпеки власноруч заповнену анкету доброчесності прокурора за формою, затвердженою наказом Генерального прокурора України від 16.06.2016 № 205 (далі Анкета). За змістом Анкети, що наведена у додатку 2 Порядку №205 прокурор підтверджує або не підтверджує, зокрема, про те, що не вчиняв дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; своєчасно та достовірно задекларував своє майно, доходи, видатки і зобов`язання фінансового характеру, а також членів його сім`ї у порядку, встановленому Законами України "Про засади запобігання і протидії корупції", "Про запобігання корупції"; рівень життя відповідає наявному в прокурора та членів його сім`ї майну і одержаним ними доходам. У разі одержання інформації, яка може свідчити про недостовірність (в тому числі неповноту) тверджень, поданих прокурором у Анкеті, та стосується конкретного прокурора і містить фактичні дані, що можуть бути перевірені, підрозділ внутрішньої безпеки у десятиденний строк з дати її отримання повідомляє відповідного керівника прокуратури про необхідність призначення службового розслідування з долученням отриманої інформації (пункт 8 розділу ІІ Порядку №205). Службові розслідування, призначені з метою перевірки недостовірності (в тому числі неповноти) тверджень, поданих прокурором у Анкеті, проводяться за участю уповноважених осіб (пункт 12 розділу ІІ Порядку №205). Пунктом 6 розділу ІІІ Порядку №111 передбачено, що Генеральна інспекція Генеральної прокуратури України, поміж іншого, проводить таємні перевірки доброчесності прокурорів у порядку, визначеному наказом Генеральної прокуратури України від 16.06.2016 №205 Про затвердження Порядку проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури України, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17.06.2016 №875/29005; у межах компетенції взаємодіє з правоохоронними органами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, правозахисними та іншими громадськими організаціями, спеціально уповноваженими суб`єктами у сфері протидії корупції. З аналізу викладеного колегія суддів враховує, що перевірка доброчесності прокурора, у разі одержання інформації, яка стосується конкретного прокурора, може свідчити про недостовірність (неповноту) тверджень, зокрема, про доброчесність, містить фактичні дані, що можуть бути перевірені, передбачає проведення службового розслідування. При цьому, з метою перевірки отриманих даних, уповноважена особа Генеральної інспекції прокуратури України взаємодіє, зокрема, зі спеціально уповноваженими суб`єктами у сфері протидії корупції. Належне дотримання описаної процедури покликано гарантувати принципи обґрунтованості та юридичної визначеності рішення, яке приймається за наслідком службового розслідування. Судом встановлено на підставі матеріалів справи, що згідно рішення Десятої кадрової комісії №10 від 14.07.2020 існують обґрунтовані сумніви щодо доброчесності позивача, оскільки під час безпосередньої співбесіди останній намагався приховати факт вчинення адміністративного правопорушення шляхом надання не чітких та не конкретних відповідей, а також під час оформлення матеріалів адміністративного правопорушення за частиною 2 статті 122, частиною 1 статті 130 КУпАП ОСОБА_1 протягом більше 7 хвилин не виконував неодноразові законні вимоги працівника поліції про проходження освідування на стан сп`яніння, що суперечить правилам прокурорської етики. Суд звертає увагу на те, що згідно з рішенням Миколаївського районного суду від 29.01.2020 у справі №447/2557/19 скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за частиною 2 статті 122 КУпАП. Постановляючи вказане рішення суд зазначив, що спростувати пояснення позивача немає можливості, і будь-які сумніви з приводу наявності вини водія транспортного засобу трактуються на користь водія, оскільки наявні у справі докази, зокрема, постанова, не дають суду підстав зробити висновок про те, що позивач вчинив правопорушення, передбачене частиною 2 статті 122 КУпАП. Крім того, постановою Миколаївського районного суду від 28.01.2020 у справі №447/2504/19 провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 130 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. У згаданій постанові місцевий суд зазначив, що відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно зі статтею 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Порядок проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння регламентується статтею 266 КУпАП та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України, МОЗ України від 09.11.2015 №1452/735, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1413/27858 (далі Інструкція). Відповідно до статті 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів поліцейським у присутності двох свідків. У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Відповідно до пункту 6 розділу І Інструкції огляд на стан сп`яніння проводиться, зокрема, поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом. У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 КУпАП (пункт 7 розділу І Інструкції). При цьому, такому водієві поліцейським видається направлення за відповідною формою (пункт 8 розділу ІІ Інструкції). Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування такої особи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним. Окрім того суд зазначив, що відповідно до висновку експерта №214/2020 від 08.01.2020 судово-токсикологічної експертизи зразків біологічного матеріалу (крові) ОСОБА_1 , відібраних 20.10.2019 у КНП Миколаївська центральна районна лікарня з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння, яка призначена постановою Миколаївського районного суду Львівської області від 26.12.2019, в крові гр. ОСОБА_1 не виявлено: етилового, метилового, пропілового, бутилового і амілового спиртів. Миколаївський районний суд Львівської області, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, а також те, що у матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні докази вини гр. ОСОБА_1 , а саме відсутні направлення на проходження огляду в медичному закладі, показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, про вчинення адміністративного правопорушення гр. ОСОБА_1 , належним чином повідомлені свідки в судове засідання не з`явилися, а наявні в матеріалах справи їх пояснення написані з одного формуляра, одним почерком, з єдиними орфографічними та синтаксичними помилками та є ідентичі, що свідчить про їх недопустимість, вважав за необхідне закрити провадження у вищевказаній справі в зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП. Стосовно юридичного значення обставин, встановленого у рішення суду, яке вказане вище, суд звертає увагу на наступне. Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною 4 статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені. Тобто, за змістом частини 4 статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені. Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12.10.2020 по справі №814/435/18, даючи визначення інституту «преюдиції» та порядку його застосування під час судового розгляду. Таким чином колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що рішення Кадрової комісії №10 від 14.07.2020 №19 суд оцінює з урахуванням обставин, встановлених постановою Миколаївського районного суду Львівської області від 28.01.2020 у справі № 447/2504/19, яким не було надано жодної оцінки та спростування. У постановах від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/154/20, від 02 листопада 2021 року у справі № 120/3794/20-а, від 04 листопада 2021 року у справі №640/537/20, від 02 грудня 2021 року у справі № 640/25187/19, від 16 грудня 2021 року у справі № 640/26168/19, від 22 грудня 2021 року у справі № 640/1208/20 Верховний Суд висловився щодо обґрунтованості і вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, що рішення цього органу (кадрової комісії) можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить дискреційним повноваженням цього органу під час атестування прокурорів й ухвалення за наслідками цієї процедури відповідних рішень. Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. З приводу зазначеного є сталою

позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, не наведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 826/6528/18, від 10 квітня 2020 року у справі № 819/330/18, від 10 січня 2020 року у справі № 2040/6763/18). Правові норми, які врегульовують питання атестації прокурорів, а також дотримання ними Присяги прокурора та правил прокурорської етики, слід застосовувати нерозривно з обставинами, встановленими кадровою комісією, тобто крізь призму конкретної ситуації, обставини якої були предметом оцінки та слугували підставою для тих чи інших висновків комісії. Зі змісту рішення про неуспішне проходження позивачем атестації слідує, що Кадрова комісія №10 відтворила зміст обставин, які відображені виключно у рішенні Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів від 03.09.2020 стосовно подій 20.10.2019, внаслідок яких щодо ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 130 КУпАП. На основі цих обставин Кадрова комісія №10 уважала доведеним факт вчинення ОСОБА_1 , які порочать звання прокурора, а саме відмова від проходження освідування на стан алкогольного сп`яніння. Однак аналіз положень статті 266 КУпАП та Інструкції №1452/735, якими керувався Миколаївський районний суд Львівської області у справі №447/2504/19, свідчить, що підтвердженням факту відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу є те, що поліцейський у такому випадку повинен видати водієві направлення на проходження такого огляду в медичному закладі. Але таких обставин у справі №447/2504/19 не встановлено. На переконання суду, оскільки спірне рішення Кадрової комісії №10 ґрунтується на сумнівах її членів щодо відповідності позивача критерію доброчесності, які виникли через дії та поведінку останнього, що мали наслідком складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 130 КУпАП, то рішення суду, у даному випадку постанова у справі про адміністративне правопорушення, яким спростовано факт вчинення позивачем зазначеного правопорушення, має значення в аспекті перевірки прокурора на відповідність названому критерію. Втім відповідач наявність постанови Миколаївського районного суду Львівської області від 28.01.2020 у справі №447/2504/19 не взяв до уваги. Це означає, що наведені у спірному рішенні висновки Кадрової комісії №10 зроблені без урахування усіх обставин, що мали значення під час оцінювання позивача на відповідність критерію професійної етики. Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 04.08.2022 у справі №160/12019/20, від 03.11.2022 у справі №280/9730/20, від 01.12.2022 у справі №200/8807/20-а, від 15.08.2023 у справі №120/16961/21-а, від 11.10.2023 у справі №380/23235/21, від 07.03.2024 у справі №340/658/23 та багатьох інших, зазначав про те, що атестація за законом не є дисциплінарним провадженням; це, попри певну схожість, сутнісно різні, відмінні процедури. На стадії атестації відповідна Комісія не встановлює і не кваліфікує наявності в діях прокурора ознак складу дисциплінарного проступку, що є обов`язковою складовою процедури атестації. На цій стадії відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки прокурора в сенсі виявлення і визначення [нових] якостей (характеристик, ознак чи рис) прокурора, на підставі яких формується висновок про його здатність бути прокурором. Урахування відомостей про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності є лише композиційним елементом характеристики особи прокурора. Ці відомості наче повідомляють, чи може обіймати посаду прокурора особа, котра вчиняла дії, які за визначенням є неприйнятними і несумісними зі статусом прокурора. Отже, під час прийняття кадровою комісією рішення на етапі співбесіди значення мають не лише відомості про наявність дисциплінарних проваджень щодо прокурора, а й інша характеризуюча його особу інформація (факти), з урахуванням якої комісія приймає рішення про (не) можливість подальшого перебування прокурора на посаді в органах прокуратури. Водночас у випадку з позивачем, Кадрова комісія №10 зробила висновок про його невідповідність вимогам професійної компетентності, етики та доброчесності, спираючись виключно на обставини, наведені у рішенні дисциплінарної комісії від 03.09.2020. Однак колегія суддів вважає, що обґрунтовані сумніви кадрової комісії про невідповідність прокурора названим критеріям повинні базуватися на належних та достатніх доказах, отриманих в установленому законом поряду та досліджених у своїй сукупності під час проведення співбесіди, а не на припущеннях, і тим більше, не за результатом оцінки вибіркових обставин, які мали місце впродовж усього часу проходження прокурором служби в органах прокуратури. Коли йдеться про обрання стандарту доказування у процедурі атестації необхідно враховувати, що рішення кадрової комісії має вирішальне значення для подальшої кар`єри прокурора, позаяк саме від нього залежить, чи продовжить прокурор проходити службу в органах прокуратури. Тому враховуючи наслідки, які може спричинити для прокурора рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, та беручи до уваги публічно-правову природу процедури атестації, слід віддати перевагу стандарту поза розумним сумнівом перед стандартом баланс ймовірностей. Він означає, що у достовірності вини особи не повинно залишитися розумних сумнівів. Але це не означає, що сумнівів узагалі не має бути, але означає, що всі альтернативні можливості пояснення наданих доказів є надмірно малоймовірними. Підґрунтям стандарту поза розумним сумнівом є фундаментальна цінність суспільства гірше осудити невинного, ніж дозволити винному уникнути покарання; відповідно суспільство, яке цінує добре ім`я і свободу кожного, не повинно засуджувати людину, коли є розумні сумніви в її винуватості. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини. Так, у параграфі 55 рішення від 15 лютого 2012 року у справі Гриненко проти України зазначається, що при оцінці доказів Європейський Суд зазвичай застосовує стандарт доведення поза всяким розумним сумнівом. Однак доведення повинно будуватися на сукупності досить надійних, чітких і послідовних припущень або аналогічних неспростовних презумпцій фактів. Отже, не заперечуючи, що кадрова комісія відповідно до своїх повноважень, мети і завдань, які стоять перед нею, керуючись власною оцінкою обставин, вправі засумніватися у відповідності прокурора критеріям професійної етики та(або) компетентності та(або) доброчесності, суд наголошує, що підстави для подібного висновку не повинні бути формальними чи декларативними. Наявність конкретної інформації, яка не спростовує уяву (сприйняття) визначених законом осіб щодо її достатньої відповідності цим критеріям. Будь-яка наявна у розпорядженні кадрової комісії інформація про прокурора повинна бути перевірена належним чином, оскільки у протилежному випадку сприйняття особи буде ґрунтуватися виключно на припущеннях членів комісії. Повноваження оцінювати попередню поведінку прокурора, як під час проходження служби, так і в особистому житті належить саме кадровій комісії, члени якої ухвалюють рішення за їхнім внутрішнім переконанням, сформованим на підставі власної оцінки обставин, пов`язаних із відповідним прокурором. А судовий контроль за реалізацією цього повноваження полягає у тому, щоб проконтролювати, чи не є висновки кадрової комісії довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими стосовно певних фактів. Такому підходу кореспондує пункт 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №233, який закріплює, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття. Водночас рішення кадрової комісії можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку №221 питань, які мають бути досліджені в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов`язки на займаній посаді. Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття. Її обсяг і ступінь залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора під час проведення співбесіди, тобто які мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про не проходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне. Суд також звертає увагу на те, що позивач неодноразово проходив щорічні таємні перевірки на доброчесність, що підтверджується матеріалами справи. Як наслідок оскаржене рішення комісії з цього питання є недостатньо обґрунтованим і підставним, виключно суб`єктивною думкою окремих осіб членів Комісії, не відповідає фактичним обставинам та жодним чином не свідчить про невідповідність позивача вимогам доброчесності, оскільки не ґрунтується на належних доказах зворотного. Окрім того, відповідно до частини 4 статті 19 Закону №1697-VII прокурор зобов`язаний додержуватися правил прокурорської етики, зокрема, не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури. Надаючи оцінку діям прокурора як неетичним, Кадрова комісія повинна обґрунтувати допущення прокурором поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури, а не оцінку його дій на предмет дотримання загальних правил етики. Водночас Порядок №233 визначає, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття (пункт 12 Порядку). За висновком суду, рішення, підставою для якого може бути обґрунтований сумнів, повинно містити пояснення всіх обставин, що мають значення для вирішення відповідного питання. Рішення Десятої кадрової комісії №19 від 14.07.2020 також не містить жодних посилань на обставини, що мають значення для прийняття такого рішення. Вирішення ініційованого питання, згідно з наявними у справі документами, відбувається без посилання на докази, а голосування з приводу такого питання виключно на підставі внутрішнього переконання за наслідками співбесіди та опрацювання інформації, відомості про яку відсутні. Натомість, зміст оскаржуваного рішення Комісії містить виключно висновок про наявність у Комісії обґрунтованих сумнівів щодо доброчесності позивача в частині приховання факту вчинення ним правопорушення, без наведення у такому рішенні аргументів, які б засвідчували правомірність такого висновку, позиції позивача з наведеного питання, аналізу наявної інформації та встановлених під час атестації обставин з посиланням на належні та допустимі докази, на підставі яких ці обставини встановлено. Щодо професійної компетенції прокурора, суд керується наступним. Норми Закону України Про прокуратуру не розкривають зміст поняття професійної компетентності прокурора. Проте відповідно до пункту 12 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-ІХ предметом атестації є оцінка, в першу чергу, професійної компетентності прокурора. Тому, для визначення змісту цього поняття необхідним є застосування аналогії закону, зокрема Закону України Про державну службу. Відповідно до цього Закону, професійна компетентність це здатність особи в межах визначених за посадою повноважень застосовувати спеціальні знання, уміння та навички, виявляти відповідні моральні та ділові якості для належного виконання встановлених завдань і обов`язків, навчання, професійного та особистого розвитку. Цей ж Закон визначає рівень професійної компетентності особи як характеристику особи, що визначається її освітньо-кваліфікаційним рівнем, досвідом роботи та рівнем володіння спеціальними знаннями, уміннями та навичками. При оцінці позивача на предмет професійної компетентності, поза увагою Кадрової комісії залишились ті обставини, що позивач працює в органах прокуратури більше 17 років, за час роботи в органах прокуратури неодноразово заохочувався за сумлінне виконання службових обов`язків, дисциплінарних стягнень не мав, неодноразово проходив всі передбачені законодавством атестації, підвищення кваліфікацій, спецперевірки, люстраційну перевірку, щорічні таємні перевірки на доброчесність. Окрім того, слід звернути увагу на те, що процес атестації поділявся на кілька етапів, першим з яких було тестування на знання та вміння застосувати законодавство, який 05.03.2020 ОСОБА_1 успішно складено. Тому, висновок Кадрової комісії щодо професійної компетентності позивача є необґрунтованим. В контексті викладеного суд звертає увагу на те, що проведення атестації є дискреційними повноваженнями Комісії. Водночас обсяг цієї дискреції не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю, в тому числі судовому. Процес та результат атестації повинен бути зрозумілим як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема прокурору, так і суспільству загалом, адже коли йдеться про необхідність сформувати якісний прокурорський корпус, якому довіряло б це суспільство, то обґрунтованість/умотивованість рішень щодо атестації кожного прокурора є необхідною для цього умовою та гарантією. Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття. Її обсяг і ступінь залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора, виставляючи певну кількість балів, тобто які мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про непроходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне. Зокрема, рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку №221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов`язки на займаній посаді. Відсутність в оскарженому рішенні Комісії мотивів його прийняття, посилань на конкретні обставини і підстави, а також відсутність у відповідачів будь-яких доказових доводів, які б слугували і стали підставою для дискреційних висновків Комісії, за яких позивач не відповідає законодавчо визначеним критеріям для зайняття посади прокурора, перевірка на наявність яких здійснюється в межах атестації прокурорів, є достатнім та самостійним підґрунтям для визнання його протиправним та скасування. З врахуванням викладених обставин справи і норм законодавства, оцінюючи доводи апелянтів, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Десятої кадрової комісії №19 від 14.07.2020 про неуспішне проходження прокурором атестації підлягає скасуванню. Суд враховує, що подібних висновків дійшов Верховний Суд у рішенні від 05.12.2024 у справі №380/3713/23, предметом якої було рішення Кадрової комісії №16 від 20.12.2022 №3 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 (третя атестація), за результатами якого позивача було втретє звільнено з органів прокуратури. За результатами розгляду цієї справи Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково; постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2024 скасував; рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 про визнання протиправним і скасування рішення №3 Кадрової комісії №16 від 20.12.2022 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 та поновлення його на посаді залишено без змін, виключивши з його мотивувальної частини лише посилання на статтю 49 Закону України Про прокуратуру. Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу прокурора Львівської області №1433к від 20.08.2020 Про звільнення ОСОБА_1 , поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку та відповідних доводів апелянта, суд враховує наступне. Судом встановлено, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.02.2021 у цій справі Львівською обласною прокуратурою видано наказ №1519к, яким скасовано наказ прокурора Львівської області від 20.08.2020 №1433к Про звільнення ОСОБА_1 та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області або на рівнозначній посаді у Львівській обласній прокуратурі з 01.09.2020. Крім цього, в порядку безспірного списання через органи ДКС України проведено списання коштів на користь ОСОБА_1 : 09.04.2021 в сумі 23656,24 грн середній заробіток за один місяць, а також 29.07.2021 в сумі 107278,27 грн середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.09.2020 по 12.02.2021 (Т., арк.спр.30-33), що позивачем не заперечено. Таким чином, позовні вимоги у цій частині відповідачем реалізовано ще до початку нового розгляду цієї справи після скасування Верховним судом 09.02.2024 і направлення на новий судовий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду, відповідно вказані вимоги задоволенню не підлягають. Щодо доводів представника позивача про необхідність виплати коштів за період з 12.02.2021 по 09.07.2021, тобто з дня винесення судом рішення про поновлення на посаді до дня фактичного поновлення на посаді суд зауважує, що правова природа цих коштів інша ніж середній заробіток за час вимушеного прогулу. І ці кошти можуть бути предметом іншого спору, зокрема, пов`язаного з несвоєчасним виконанням рішення суду про поновлення на роботі. Тому, суд не бере до уваги такі покликання. Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Стаття 73 КАС України передбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. За приписами статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частинами 1, 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Враховуючи викладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані сторонами, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) та Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі № 380/8112/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді В.В. Гуляк О.Б. Заверуха Повний текст постанови складено 18.08.2025