Постанова 4857 № 380/20761/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/20761/24 пров. № А/857/8332/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: судді-доповідача Іщук Л. П., суддів Обрізка І.М., Пліша М.А. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Управління служби безпеки у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження ( головуюча суддя Крутько О.В., м. Львів), у справі №380/20761/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії - встановив: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Служби безпеки України у Львівській області, у якому просив стягнути з Управління Служби безпеки України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 378 541,80 грн. (триста сімдесят вісім тисяч п`ятсот сорок одна гривня 80 копійок). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року позов задоволено. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Управління служби безпеки у Львівській області подало апеляційну скаргу. Вказує, що приписами ч.1 ст.30 Закону України «Про Службу безпеки України» прямо передбачено, що форми та розміри грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України встановлюються законодавством і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Служби безпеки України якісним складом військовослужбовців, враховувати характер, умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Скаржник наголошує, що порядок нарахування та виплати військовослужбовцям грошового забезпечення здійснюється не на підставі трудового законодавства, а такий врегульовано спеціальними нормативно - правовими актами. Отже, на військовослужбовців, правовідносини яких з державою в особі органу, в якому такі військовослужбовці проходять службу, регулюються законодавством про військову службу, положення КЗпП України, інших актів законодавства про працю, в тому числі Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, не поширюються. Також скаржник зазначає, що судом першої інстанції при вирішенні спору по суті не взято до уваги доводів відповідача про те, що, з врахуванням дати звільнення позивача з військової служби та у відповідності до п.2 розділу ІІ Порядку №100, для обчислення середнього грошового забезпечення позивача мали враховуватись фактичні виплати такого грошового забезпечення за два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення, тобто за листопад і грудень 2023, а не за грудень 2023 і січень 2024 року, як того вимагав позивач. Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив щодо її задоволення та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження. Апеляційний суд переглядає рішення в межах вимог апеляційної скарги. Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Судом встановлено та підтверджено матеріалами, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Управлінні Служби безпеки України у Львівській області. Наказом Служби безпеки України № 43-ОС/дск від 12.01.2024 полковник ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у відставку за підпунктом «в» пункту 61 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України та підпунктом «б» (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку) пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Наказом Управління Служби безпеки України у Львівській області № 37-ОС/дск від 22.01.2024 ОСОБА_1 був виключений із списків особового складу з 31.01.2024. При звільненні з військової служби (виключенні зі списків особового складу частини) відповідач не здійснив з позивачем повного розрахунку з грошового забезпечення (виплати індексації грошового забезпечення). На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 у справі № 380/5902/24 (залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.08.2024) відповідач нарахував та виплатив позивачу 28.09.2024 індексацію грошового забезпечення у розмірі 82 370,83 грн. Позивач вважає, що має право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у зв`язку з затримкою виплати індексації грошового забезпечення. Вирішуючи даний спір, колегія суддів зазначає наступне. Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) відповідно до статті 2 якого ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Відповідно до абзацу 3 пункту 242 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відповідно до пункту 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Згідно з пунктом 1 розділу XXXI вказаного Порядку військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, грошове забезпечення виплачується до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше, ніж до дня закінчення строку контракту. Таким чином, на день виключення зі списків особового складу військової частини з особою, звільненою з військової служби, має бути проведений повний розрахунок. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України). Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 21 квітня 2021 року (справа №120/3857/19-а), від 14 липня 2022 року (справа № 620/3095/20). Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні) передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Як вбачається з матеріалів справи, позивач виключений зі списків особового складу Управління Служби безпеки України у Львівській області та всіх видів забезпечення 31.01.2024, станом на цей день відповідач протиправно не виплатив позивачу у належному розмірі індексацію грошового забезпечення. Отже, станом на день звільнення позивача з військової служби відповідач не провів з ним розрахунок у повному обсязі. Статтею 117 КЗпП України(в редакції, чинній 19.07.2022) передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. 19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України. У новій редакції статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Суд апеляційної інстанції вважає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Як це правильно зауважив суд першої інстанції, непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці, оскільки регулюється спеціальним законом та нормативними документами на його виконання. Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України, зокрема положеннями статей116 та117 КЗпП України, а відтак такі підлягають застосуванню як норми, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Вищезазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постановах від 01 березня 2018 у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 у справі № 823/1023/16, та яка відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судами щодо застосування норм права. Отже, як це правильно вказав суд першої інстанції, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення статті 117 КЗпП України, згідно із якою на відповідача покладається обов`язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні. Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 31 січня 2024 року (дата виключення зі списків особового складу частини) сум індексації грошового забезпечення у належному розмірі. На виконання судового рішень у справі № 380/5902/24 відповідач 28 вересня 2024 року виплатив позивачу перераховану індексацію грошового забезпечення у розмірі 82 370,83 грн. Тож спірним у цих правовідносинах є період з 01 лютого 2024 року (перший день після виключення позивача зі списків особового складу частини) по 27 вересня 2024 року (день, що передує дню остаточного розрахунку). Вказаний спірний період стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі є після набрання чинності 19 липня 2022 року Законом № 2352-ІХ. Період з 19 липня 2022 року по 27 вересня 2024 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями. Тож, у межах цієї справи належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, які суд ураховує на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України. Колегія суддів зазначає, Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт л пункту 1 розділу І Порядку № 100). За змістом пункту другого розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до пункту восьмого розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. На виконання рішення суду відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення 28.09.2024 у розмірі 82 370,83 грн. Затримка виплати зазначеної суми заробітної плати є підставою для стягнення з відповідача коштів за затримку розрахунку. Обчислюючи період затримки розрахунку індексації грошового забезпечення суд враховує, що Управління Служби безпеки України у Львівській області провела повний розрахунок при звільненні 28.09.2024. Згідно вимог ст. 117 КЗпП у чинній редакції відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Шестимісячний термін визначений відповідно до ст. 117 КЗпП - 182 календарних днів. Відповідно до наявної у матеріалах справи інформації про нараховане та виплачене грошове забезпечення з січня по грудень 2023 року та інформації про нараховане та виплачене грошове забезпечення за січень 2024 року, які видало Управління Служби безпеки України у Львівській області, заробітна плата позивача у грудні 2023 року становить 77 972,16 грн., у січні 2024 року 50 981,58 грн., разом 128 953,74 грн. Кількість календарних днів за грудень 2023 - січень 2024 року становить 62 днів. Відтак середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 2079,90 грн. (128 953,74 грн./62 календарних дні). Таким чином, середнє грошове забезпечення у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні за 6 місяців становить 378 541,80 грн. (2079,90 грн. х 182 календарних днів). Покликання відповідача на неспівмірність суми середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні із сумою несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення не заслуговують на увагу, оскільки Верховний Суд у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 зазначив, що приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню до періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що середнє грошове забезпечення у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні за 6 місяців становить 378 541, 80 грн. Інші доводи та аргументи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду. При обґрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо нового розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється. Керуючись ст. 311, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив: Апеляційну скаргу Управління служби безпеки у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року у справі №380/20761/24 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко М. А. Пліш