Постанова КЦС ВС № 569/5464/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 серпня 2025 року м. Київ справа № 569/5464/24 провадження № 61-2362св25 Верховний Суду складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 23 січня 2025 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Хилевича С. В., Ковальчук Н. М., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просив заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження або обтяження майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 665024732224. Як на обґрунтування вимогзаяви про забезпечення позову позивач вказував на те, що предметом спору є стягнення 122 000, 00 дол. США. Враховуючи предмет позову, а також необхідність забезпечення ефективного захисту прав позивача, вважає, що належним заходом забезпечення позову є заборона на відчуження або обтяження належного відповідачу майна - квартири АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рівненський міський суд Рівненської області ухвалою від 10 вересня 2024 року заяву задовольнив. Вжив заходів забезпечення позову шляхом заборони на відчуження або обтяження нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 665024732224. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Короткий зміст рішення апеляційного суду Рівненський апеляційний суд постановою від 23 січня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Цермолонського І. М. задовольнив. Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 10 вересня 2024 року скасував та ухвалив нове рішення, у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовив. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1 передана в іпотеку ОСОБА_3 за іпотечним договором від 16 вересня 2015 року, тому таке забезпечення позову в цій справі впливає на права ОСОБА_3 як іпотекодержателя та позбавляє її можливості задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна. Окрім того, забезпечення позову в обраний позивачем спосіб у межах розгляду цієї справи не забезпечить реального та ефективного виконання можливого судового рішення, оскільки не підлягатиме примусовому виконанню. Короткий зміст вимог касаційної скарги, узагальнені аргументи У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 23 січня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити. Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач не мав на меті обмежити права іпотекодержателя, а прагнув виключно обмежити право відповідача на розпорядження нерухомим майном. Забезпечення позову в цій справі не порушує прав та інтересів ОСОБА_3 , оскільки заборона відчуження майна, яке також передане в іпотеку, не перешкоджає іпотекодержателю реалізувати свої права щодо звернення стягнення на відповідне майно. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. 21 квітня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_2 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 . 16 вересня 2015 року між ОСОБА_3 (іпотекодержатель) і ОСОБА_2 (іпотекодавець), укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 є майновим поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_4 та на забезпечення належного виконання зобов`язань за основним зобов`язанням передав іпотекодержателю в іпотеку вказану квартиру. 16 вересня 2015 року на цю квартиру накладено обтяження: заборону на нерухоме майно на підставі договору іпотеки, серія та номер 1106 від 16 вересня 2015 року, в інтересах ОСОБА_3 (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 лютого 2023 року). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам. Предметом спору у цій справі є стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики у розмірі 122 000,00 дол. США. Оскаржуючи в апеляційному порядку ухвалу районного суду про заборону відчуження або обтяження нерухомого майна відповідача, ОСОБА_3 зазначала, що наявність арешту, накладеного на майно боржника на підставі ухвали суду у цій справі, порушує її права як іпотекодержателя та позбавляє можливості реалізувати пріоритетне право на задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна. Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» - іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. У статті 1 Закону України «Про іпотеку» закріплено такі визначення: пріоритет - переважне право однієї особи відносно права іншої особи на те ж саме нерухоме майно (абз. 11); вищий пріоритет - пріоритет, встановлений раніше будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна (абз. 12); нижчий пріоритет - пріоритет, встановлений пізніше пріоритету будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна (абз. 13). Об`єднана Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 466/2651/23 зазначила, що накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому й не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку», оскільки відповідно до статті 1 зазначеного Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Конструкція пріоритету спрямована на вирішення колізії прав (як цивільних, так і публічних) на той же самий предмет іпотеки. Особа, право якої виникло раніше, має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, перед іншими суб`єктами. Пріоритет є втіленням ще римського принципу - qui prior est tempore, potior eat jure (перший в часі - сильніший по праву). Вжиті заходи забезпечення позову у цьому випадку спрямовані виключно на обмеження суб`єктивних прав відповідача як власника нерухомого майна на вчинення дій з можливого його відчуження. При цьому суті іпотеки як виду забезпечення такі заходи не змінюють та не обмежують права іпотекодержателя. У випадку забезпечення позову у справі, де іпотекодержатель не є учасником справи, та в якій забезпечується позов щодо майна, переданого в іпотеку, та право іпотекодержателя ця особа набула до забезпечення позову, права та інтереси іпотекодержателя захищені правилами пріоритетності іпотеки, й потреби в оскарженні будь-якого забезпечення позову, з огляду на порушення прав іпотекодержателя, немає. Крім того, ОСОБА_3 не довела наявності підстав для реалізації її прав як іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. З огляду на зазначене висновок апеляційного суду про порушення прав ОСОБА_3 як іпотекодержателя є помилковим, оскільки забезпечення позову у цій справі шляхом заборони на відчуження чи обмеження нерухомого майна, іпотекодержателем якого є ОСОБА_3 , не позбавляє її можливості звернути стягнення на предмет іпотеки з урахуванням пріоритетності. Помилковим також є висновок суду апеляційної інстанції про те, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову не забезпечить реального і ефективного виконання можливого судового рішення, оскільки не підлягатиме примусовому виконанню. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) виснувала, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходів забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Рівненського апеляційного суду від 23 січня 2025 року скасувати, ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 10 вересня 2024 року залишити в силі. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов