Постанова 4813 № 522/17544/20

Номер провадження: 22-ц/813/210/25 Справа № 522/17544/20 Головуючий у першій інстанції Свячена Ю. Б. Доповідач Коновалова В. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 24.07.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коновалової В.А., суддів: Карташова О.Ю.,Лозко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Нечитайло А.Ю., учасники справи: позивач Приморська окружна прокуратура міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2021 року, за позовом Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, визнання недійсними договорів, звільнення земельної ділянки, в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2020 року перший заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, визнання недійсними договорів, звільнення земельної ділянки, в обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що 28 жовтня 2010 року між територіальною громадою м. Одеси, в особі Одеської міської ради та ТОВ «Берег-Трейд» укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ТОВ «Берег-Трейд» прийняло у строкове платне користування земельну ділянку, площею - 3,8121 га., яка знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , для будівництва 18-поверхового житлового комплексу та благоустрою території. 19 січня 2011 року між ТОВ «Берег-Трейд» та Обслуговуючим кооперативом «Граніт» укладений договір, згідно з яким ОК «Граніт» отримав право на ведення робіт по будівництву житлового комплексу за адресою - АДРЕСА_1 . Право на ведення будівельних робіт надано за винагороду, що складає 3 746,08 кв. м. площі житлових приміщень у об`єкті, а також - 10% від загальної кількості машино-місць у паркінгу об`єкту. У 2013 році комплекс багатоповерхових житлових будинків з підземними гаражами та вбудованими приміщеннями громадського призначення по АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію. 16 липня 2015 року Орендарем ТОВ «Берег-Трейд» розірвано з ОМР договір оренди земельної ділянки від 28 жовтня 2010 року та зазначена земельна ділянка, площею - 3,8121 га., передана орендодавцю. Позивач зазначає, що під час здійснення слідчих дій у кримінальному провадженні № 42017160690000064 від 20 квітня 2017 року, зареєстрованого за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, встановлено, що ОСОБА_4 самовільно зайнято земельну ділянку по АДРЕСА_1 , яка вільна від забудови, під автомобільну стоянку, металеві паркани, шлагбауми та асфальтове покриття. Також вказано, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 24052281 від 01 вересня 2015 року державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д.С. зареєстроване право власності на машино-місце № НОМЕР_1 , як на об`єкт нерухомості, розташований у будинку АДРЕСА_1 , яке однак, не перебуває у житловому будинку, не було побудовано, як об`єкт нерухомості, а розташоване на земельній ділянці, без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номеру, тощо. Прокурор зазначає, що в порушення зазначених в позові норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» проведена реєстрація та видане свідоцтво на право власності на спірне машино-місце. Вказує, що реєстрація на спірне машино-місце відбулося на підставі договору про викуп паю машино-місця укладеного ОСОБА_4 одночасно від імені кооперативу та від імені пайщика, з якого вбачається, що кооператив зобов`язується по закінченню будівництва передати пайщикам машино-місця розташовані у будинку за вказаною адресою. Проте, ОСОБА_4 не могло не бути відомо, що спірне машиномісце розташоване не у будівлі, а на вільній від забудови земельній ділянці. Прокурор наголошує, що реєстрація права власності ОСОБА_4 відбулась із порушенням законодавства, оскільки він набув право власності на неіснуючий об`єкт нерухомості. На підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_4 продав вказане машиномісце ОСОБА_3 , яка продала ОСОБА_2 а остання продала ОСОБА_1 . На думку прокурора реєстрація проведена з порушенням, а тому підлягає скасуванню, а право власності іншої особи за угодами похідне від законності набуття права власності первісним власником, а тому також підлягає скасуванню. Ділянка на якій розташоване спірне машино-місце, згідно посилань позивача, знаходиться у володінні ОСОБА_1 , а саме на ній розташовані покриття та металевий навіс, тому використання цієї ділянки іншими особами перешкоджається встановленим шлагбаумом та охороною, чим порушені права Одеської міської ради. З огляду на викладене, просить суд: - визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Дмитра Сергійовича, індексний номер № 24052281, від 01.09.2015 року, на підставі якого за ОСОБА_4 зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна машино-місце № НОМЕР_1 , площею - 14 кв. м., яке розташоване за адресою - АДРЕСА_1 ; - визнати незаконним свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_2 , видане 02.09.2015 року Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна машино-місце № НОМЕР_1 , площею - 14 кв. м.., яке розташоване за адресою - АДРЕСА_1 ; - скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 11004777 про право власності ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою - АДРЕСА_1 ; - визнати недійсним договір купівлі-продажу № 1414 від 23.12.2015року машино-місця № НОМЕР_1 , площею - 14 кв. м, яке розташоване за адресою - АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; - скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 12238440 про право власності ОСОБА_3 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою - АДРЕСА_1 ; - визнати недійсним договір купівлі-продажу № 16 від 15.01.2019року машино-місця № НОМЕР_1 , площею - 14 кв. м, яке розташоване за адресою - АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; - скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 29858860 про право власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою - АДРЕСА_1 ; - визнати недійсним договір купівлі-продажу № 390 від 07.03.2019 року машино-місця № НОМЕР_1 , площею - 14 кв. м, яке розташоване за адресою - АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; - скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 30604969 про право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою - АДРЕСА_1 ; - зобов`язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку, площею - 14 кв. м, яка розташована за адресою - АДРЕСА_1 (машино-місце № НОМЕР_1 ); - встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого це рішення суду є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна № 715030251101, розташований за адресою - АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2021 року у задоволенні позовних вимог Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що машино-місця власників на ОК «Шлях» та, зокрема спірне машино-місце № НОМЕР_1 не входить до комплексу багатоквартирних будівель та не розташовані на прибудинковій територій, яка обслуговується ОК «Граніт». Також, згідно матеріалів справи позивачем не надавалися докази, що спірне машино-місце № НОМЕР_1 (та інші) незаконно збудоване ОК «Граніт». Обставини будівництва комплексу багатоквартирних будівель за вказаною адресою, введення цього комплексу до експлуатації та наявності незаконно збудованого нерухомого майна ОК «Граніт», а також правомірності правовідносин пайового внеску, як інвестування відповідачем ОСОБА_4 у будівництво саме машино-місць, зокрема спірного мішино-місця під № НОМЕР_1 , не входять до предмету спору та доказування по справі, а ОК «Граніт» не залучалося до участі у справі. Суд вважав, що державному реєстратору речових прав на нерухоме майно відповідачем ОСОБА_4 надано повний пакет документів, визначений чинним законодавством України, та необхідний для прийняття державним реєстратором рішення відносно об`єкта нерухомого майна машино-місця 203, площею - 14 кв. м, розташоване за адресою - АДРЕСА_1 , на підставі яких і внесено запис про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно. Суд визнав, що позивачем не обґрунтовано та не надано доказів наявності підстав для зупинення реєстратором розгляду заяви, чи зупинення державної реєстрації прав, або підстави для відмови у проведенні державної реєстрації, які визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». При цьому, врахував, що Договір про порядок викупу паю машино-місця, № 800/M від 18.08.2015 року, як юридичний факт передбачених законом і необхідний для виникнення права власності, який став підставою для проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 ніким не оскаржений, не визнаний судом недійсним. Встановлені по справі дії відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 свідчать про реалізацію власниками права на одержання земельної ділянки в користування, необхідну для його обслуговування. Отже, виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що в діях відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відсутнє самовільне зайняття спірної земельної ділянки. Суд зазначив, що відсутність у відповідача на момент здійснення перевірки, правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, не може кваліфікуватись як самовільне зайняття земельної ділянки у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України, а відтак і не може бути підставою для застосування судом приписів статті 212 Земельного кодексу України. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі заступник керівника Одеської обласної прокуратури просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що машино-місце не перебуває у житловому будинку, не було побудоване як об`єкт нерухомості, а розташоване на земельній ділянці, без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номеру тощо. При цьому, скаржник стверджує, що прокурором у відповідності до положень ст.ст. 76-80 ЦПК України, доведено проведення державної реєстрації права власності на спірне машино-місце як об`єкта нерухомого майна в порушення вимог чинного законодавства, оскільки фактично машино-місце розташоване не у будівлі, а на вільній від забудови земельній ділянці, про що відповідач ОСОБА_4 був обізнаний. Скаржник також зауважує, що судом першої інстанції не звернено уваги та не надано оцінку тому, що у даному випадку за договорами купівлі-продажу було відчужено об`єкт, який фактично не існував та являв собою частину земельної ділянки, яка не відводилась будь-яким особам. При цьому, судом в порушення вимог ст.ст. 77-80, 263 ЦПК України, визнано недопустимим та неналежним висновок експерта №17-2694/2695 від 26 лютого 2019 року, отриманий в рамках кримінального провадження від 20 квітня 2017 року, згідно якого фактично спірне машино-місце розташоване у будинку по АДРЕСА_1 знаходиться поза межами земельної ділянки, яка надавалась в оренду ТОВ «Берег-Трейд», посилаючись на неповідомлення експерта про кримінальну відповідальність, що на думку скаржника, спростовується наявними матеріалами справи. Також скаржник стверджує, що судом в тому числі й не надано належної оцінки листу Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 16 вересня 2018 року № 01-12/1744/1 вих., листу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 17 жовтня 2017 року № 0119/2491-09-01 та листу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 07 серпня 2019 року № 10-15-0.4-7059/2-19, відповідно до яких вбачається, що машино-місце не перебуває у житловому будинку, не було збудовано як об`єкт нерухомості, та розташоване на земельній ділянці без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номеру. Поза увагою суду першої інстанції залишено факт здійснення реєстрації права власності на спірне машино-місце як об`єкта нерухомого майна за відсутності документів, що підтверджують присвоєння цьому об`єкту адреси, оскільки як вбачається з листа Приморської районної адміністрації від 18 вересня 2018 року № 01-12/1744/1 вих., рішення (розпорядження) про присвоєння адреси машино-місця в будинку АДРЕСА_1 не приймалися. Разом з тим, з технічного паспорту, що був підставою реєстрації права власності не вбачається склад та технічні характеристики об`єкту, а саме: основні конструктивні елементи, склад, як об`єкт нерухомості, матеріла з якого побудовано, що свідчить про те, що технічний паспорт виготовлений на фактично неіснуючий об`єкт. (2) Позиція інших учасників справи Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року відкрито апеляційне провадження та роз`ясненосторонам справи їх право на подання відзиву на апеляційну скаргу у відповідності до положень ст. 360 ЦПК України. 21 лютого 2022 року ухвалою Одеського апеляційного суду справу призначено до розгляду. Рішенням № 941/0/15-23 від 28.09.2023 року Вища рада правосуддя звільнила ОСОБА_5 з посади судді Одеського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 жовтня 2023 року справа розподілена на головуючого суддю Коновалову В.А. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2023 року справу призначено до розгляду. Одеська обласна прокуратура та Одеська міська рада судові повістки отримали 12 червня 2025 року в електронний кабінетах Електронного Суду, що підтверджується довідками. Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області отримали судові повістки у відповідності до положень п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України. Відповідач ОСОБА_2 повідомлена щодо дати, часу та місця судового розгляду у відповідності до положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності прокурором позовних вимог. Проаналізувавши обставини справи та надані на підтвердження докази, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 28 жовтня 2010 року територіальна громада м. Одеси в особі ОМР (орендодавець) та ТОВ «Берег-Трейд» (орендар) уклали договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ТОВ «Берег-Трейд» прийняло у строкове платне користування земельну ділянку, площею 3,8121 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва 18-поверхового житлового комплексу та благоустрою території. Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстраційним № 4004. 19 січня 2011 року ТОВ «Берег-Трейд» та ОК «Граніт», в особі голови кооперативу Могильнікова В.Д., уклали договір, згідно із яким ОК «Граніт» отримав право на ведення робіт з будівництва житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 . Право на ведення будівельних робіт надано за винагороду, що складає 3 746,08 кв.м площі житлових приміщень у об`єкті, а також 10 % від загальної кількості машиномісць у паркінгу об`єкта. Листом від 16 липня 2015 року № 16/07 ТОВ «Берег-Трейд» повідомило голову Одеської міської ради про відмову від оренди земельної ділянки та просило розірвати договір оренди від 19 січня 2011 року. 18 серпня 2015 року між головою ОК «Граніт» Могильніковим В.Д. та пайщиком ОСОБА_4 укладено договір № 800/М про порядок викупу паю машиномісця, до переліку якого також увійшло машиномісце № НОМЕР_1 . У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д.С. зареєстроване право власності на машиномісце № НОМЕР_1 , загальною площею 14 кв.м як на об`єкт нерухомості, розташований у будинку АДРЕСА_1 , та Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_4 видане свідоцтво про право власності на спірний об`єкт № НОМЕР_2 від 02.09.2015 року, площею 14 кв.м. Як вбачається з Інформаційної довідки, що міститься в матеріалах справи вказана реєстрація на спірне машиномісце відбулася на підставі: документів заявника оригінали та копії, серія та номер: б/н, виданий 28.08.2015, видавник ОСОБА_4 ; довідка з адресного реєстру міста Одеси, сері та номер: 364116/1, видана 21.08.2015 року, видавник Юридичний департамент Одеської міської ради; акт приймання-передачі нерухомого майна № 864М, виданий 18.08.2015, видавник: Обслуговуючий кооператив "Граніт" та ОСОБА_4 ; технічний паспорт, серія та номер: Б/Н, виданий 19.08.2015, видавник Товариство з обмеженою відповідальністю "Нове БТІ" 31.08.2015; договір про порядок викупу пая машиномісця, серія та номер: 800/М. виданий 18.08.2015, видавник: Обслуговуючий кооператив "Граніт" та ОСОБА_4 . Згідно із договором купівлі-продажу від 26 листопада 2015 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_3 придбала машиномісце № НОМЕР_1 , площею 14 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бєлостоцькою М.Л., зареєстровано в реєстрі за № 1414. 07 грудня 2016 року ОМР прийняла рішення № 1527-VІІ «Про надання дозволу обслуговуючому кооперативу «Шлях» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, загальною орієнтовною площею 0,6886 га, для влаштування, експлуатації та обслуговування автостоянки, та земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0222 га, для експлуатації та обслуговування авто-мийки, за адресою: АДРЕСА_2 ». Цим рішенням припинено договір оренди земельної ділянки з ТОВ «Берег-Трейд» від 28 жовтня 2010 року на земельну ділянку площею 3,8121 га. 20 квітня 2017 року до ЄРДР було внесено відомості про кримінальне провадження № 42017160690000064 по частині першій статті 197-1 КК України щодо факту реєстрації за ОСОБА_4 права власності на машиномісця, які були реалізовані протягом 2015-2018 років, внаслідок чого територіальній громаді Одеської міської ради було нанесено шкоду на суму 11138529,46 грн. 08 серпня 2018 року військова прокуратура Південного регіону України повідомила Одеську міську раду, що в 2015 році без погодження та без отримання необхідних дозволів невстановлені службові особи обслуговуючого кооперативу «Граніт» та інші невстановлені особи самовільно обладнали на земельній ділянці площею 0,3838 га автостоянку з визначенням на місцевості машиномісць за адресою: АДРЕСА_1 . 15 січня 2019 року між ОСОБА_3 , як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котовою О.В., та зареєстрованого в реєстрі за №16. Предметом вказаного договору є машиномісце № НОМЕР_1 , площею 14 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до висновку експерта № 17-2694/2695 від 26 лютого 2019 року судової земельно-технічної та земельно-оціночної експертизи у результаті зіставлення геодезичних даних (каталогів координат по просторовому місцю розташуванню поворотних точок досліджуваних земельних ділянок) на ПК, які містяться у технічній документації із землеустрою та технічних звітах на земельні ділянки ТОВ «Берег-Трейд», кадастровий номер 5110137500:43:001:0013, площею 3,8121 га, під автостоянкою, площею 0,3838 га, встановлено, що фактичні межі земельної ділянки, площею 0,3838 га під автостоянкою та розташовані на ній навіси не входять в межі земельної ділянки ТОВ «Берег-Трейд», кадастровий номер 5110137500:43:001:0013, площею 3,8121 га та повністю знаходяться за її межами. Детально фактичне розташування земельної ділянки, площею 0,3838 га, відносно меж земельної ділянки, кадастровий номер 5110137500:43:001:0013, площею 3,8121 га, зображено графічно у додатку № 3 «Фактичне розташування меж земельної ділянки, площею 0,3838 га, з північно-західної сторони будинку АДРЕСА_1 на якій влаштована автостоянка відносно меж земельної ділянки, кадастровий номер 5110137500:43:001:0013, площею 3,8121 га. 07 березня 2019 року між ОСОБА_2 , як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В., та зареєстрованого в реєстрі за №390. Предметом вказаного договору є машиномісце № НОМЕР_1 , площею 14 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . В листах Приморської районної адміністрації ОМР від 16 вересня 2018 року № 01-12/1744/1, Департаменту комунальної власності ОМР від 17 жовтня 2017 року № 0119/2491-09-01, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 07 серпня 2019 року № 10-15-0.4-7059/2-19 вказано, що спірне машиномісце не перебуває у житловому будинку. Воно не було побудовано як об`єкт нерухомості, а розташоване на земельній ділянці без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номера. Відомостей щодо того, що вказана земельна, ділянка площею 0,3838 га, на якій розташована автостоянка, передавалася Одеською міською радою в оренду чи власність інших осіб, у матеріалах справи відсутні та сторонами в процесі розгляду справи не подавалися. Між сторонам по справі виникли правовідносини щодо захисту права комунальної власності на землю. Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Статтею 179 ЦК України передбачено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Так, частинами 1, 4 ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом. Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. За правилам ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Відповідно до ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності. Відповідно до ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону. Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування регламентований ст. 123 ЗК України. Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю. Відповідно до ст. 153 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. Державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, далі Закон 1952-IV) є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до ст. 4 наведеного вище Закону № 1952-IV, державній реєстрації прав підлягають, зокрема речові права на нерухоме майно, похідні від права власності. Відповідно до ст. 5 Закону № 1952-IV, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. Відповідно до ст. 77 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України щодо особи, яка здійснювала будівництво такого об`єкта (замовник будівництва), чи у випадку, передбаченому статтею 332 Цивільного кодексу України, - щодо особи, яка є власником закінченого будівництвом об`єкта, реконструкція якого проводилася, якщо інше не встановлено договором або законом. Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться за наявності відомостей про його технічну інвентаризацію, про прийняття його в експлуатацію та про присвоєння такому об`єкту адреси (крім випадку проведення реконструкції об`єкта, що не має наслідком його поділ, виділ частки або об`єднання), отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва. У разі коли закінчений будівництвом об`єкт у результаті нового будівництва є складовою частиною будинку, будівлі, споруди (квартира, гаражний бокс, машино-місце, інше житлове та нежитлове приміщення), яка після прийняття об`єкта в експлуатацію є самостійним об`єктом нерухомого майна, відомості про прийняття в експлуатації та про присвоєння адреси отримуються щодо будинку, будівлі або споруди, складовою частиною яких є такий об`єкт, а щодо відповідної складової частини будинку, будівлі, споруди - відомості про присвоєння адреси такій частині. Відповідно до ст. 18 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку, а щодо новоствореного об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, - виключно за наявності в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відомостей про такий об`єкт. Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам. Відповідно до ст. 24 Закону № 1952-IV в державній реєстрації прав може бути відмовлено, коли заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; у Державному реєстрі прав відсутні відомості про право власності/право користування земельною ділянкою замовника будівництва. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Відповідно до наведеного вище Закону № 1952-IV та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо). Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машино-місце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном. Об`єкт будівництва - будівля, споруда або комплекс споруд, будівництво яких організує забудовник та фінансування будівництва яких здійснює управитель за рахунок отриманих в управління коштів. Споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт. Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів. Машино-місце (на автостоянці або в гаражі) площа, необхідна для встановлення одного автомобіля, що складається із площі горизонтальної проекції нерухомого екіпажу з додаванням розривів наближення (захисних зон) до сусідніх екіпажів або будь-яких перешкод (ДБН В.2.3-15:2007. Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів). Встановлено, що спірне машиномісце № НОМЕР_1 розміщене не у будинку, як то вказано у Договорі про порядок викупу паю машино-місця № 800/М від 18.08.2015 року, який став підставою для проведення первісної державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 , а розташоване на не виділеній в натурі земельній ділянці поза межами побудованого будинку, кадастровий номер та адреса якій не присвоєні. Земельна ділянка на АДРЕСА_1 , на якій розміщене спірне машино-місце № НОМЕР_3 , Одеською міською радою не надавалась у користування ОСОБА_4 , однак останній її фактично використовував. Межі земельної ділянки в установленому законом порядку не встановлювалися, відомості щодо неї не внесені до Державного земельного кадастру. Спірне машино-місце фундаменту, стін, покрівлі не містить. Отже, спірне машиномісце не є вбудованою або побудованою спорудою, не знаходиться в побудованій будівлі, розташоване поза межами побудованого об`єкта нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, не наділене індивідуальними ознаками, оскільки у нього відсутні фундамент, стіни, покрівля, які є єдиними критеріями, за якими можна ідентифікувати машино-місце для його користувача. Єдиний критерій, який може ідентифікувати машино-місце для його володільця та користувача, це здійснена фарбою на асфальті, або іншим шляхом їх нумерація, межі машиномісця не встановлювалися повноважними органами. Тому, спірне машиномісце не є об`єктом нерухомого майна, не може бути об`єктом цивільних прав та не підлягає державній реєстрації. Під час здійснення первісної реєстрації права власності на спірне машиномісце за ОСОБА_4 останній не надав державному реєстратору документи, які свідчать про законність підстав набуття ним права на земельну ділянку, на якій розміщене спірне машиномісце. З`ясувавши, що у технічному паспорті на спірне машино-місце відсутні характеристики машиномісця, як об`єкта нерухомого майна, зокрема відсутній фундамент, стіни, покрівля, державний реєстратор повинен був відмовити у державній реєстрації, однак в порушення вимог закону таку реєстрацію здійснив. Державний реєстратор зобов`язаний був відмовити у державній реєстрації також з тих підстав, що, ОСОБА_4 до заяви про реєстрацію права власності на машиномісце, яке не перебуває у побудованому будинку, додав документи, що не свідчать про законність підстав набуття ним права на земельну ділянку, на якій розміщене спірне машино-місце. Тому, відповідні дії державного реєстратора є неправомірними. Таким чином, прокурором у відповідності до вимог ст. 76-80 ЦПК України доведено, що державну реєстрацію права власності на спірне машиномісце як об`єкт нерухомого майна проведено у порушення вимог чинного законодавства, оскільки фактично машино-місце розташоване не у будівлі, а на вільній від забудови земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Одеси і нікому у користування не виділялася. Спірне машино-місце не є об`єктом нерухомого майна. Тому, колегія суддів приходить до висновку про визнання державної реєстрації права власності на спірне машино-місце незаконною та такою, що підлягає скасуванню. Помилковим є висновки суду про недоведеність тверджень прокурора про самовільне зайняття земельної ділянки, з посиланням на те, що спірне машиномісце знаходиться на земельній ділянці, що обслуговує ОК «Шлях», воно відноситься до збудованого ОК «Граніт» комплексу багатоквартирних будівель (основної речі). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що у ОСОБА_4 як у інвестора за договором про пайову участь у будівництві майнове право на машино-місце виникло на підставі договору про викуп пая, даний договір не оскаржений та є чинним, а тому підстав для скасування свідоцтва про право власності та рішення державного реєстратора не має. Однак за договором про викуп пая - машиномісця від 18.08.2015 року у ОСОБА_4 виникло майнове право на машиномісце, розташоване у будинку по АДРЕСА_1 , а не за його межами. Разом з тим, право власності зареєстровано, свідоцтво про право власності видано на машиномісце, яке розташоване не у побудованому будинку, а за його межами, на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Одеси. Оскарження договору про викуп пая не призведе до захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся з цим позовом до суду, а лише потягне за собою реальне порушення прав ОСОБА_4 , як інвестора за договором про викуп пая - машиномісця, яке розташоване у будинку. Відсутність рішення Одеської міської ради про надання земельної ділянки під розміщення спірного машиномісця № НОМЕР_1 підтверджується тим, що після первісної реєстрації права власності ОСОБА_4 на спірне машиномісце ОК «Шлях» звертається до Одеської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку землевпорядної документації з надання земельної ділянки, на якій зокрема знаходиться і спірне машиномісце, у користування для облаштування автостоянки, а Одеською міською радою було прийнято рішення від 07.12.2016 про надання дозволу ОК «Шлях» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для влаштування, експлуатації та обслуговування автостоянки. Не можна погодитися з висновками суду першої інстанції, що невизначеність в натурі прибудинкової території має наслідком недоведеність позивачем порушеного права, оскільки це спростовує того, що земельна ділянка, на якій розташована автостоянка та спірне машиномісце, знаходиться в межах м. Одеса і відноситься до земель комунальної власності та належить територіальній громаді м. Одеси, в особі Одеської міської ради, на захист інтересів якої звернувся прокурор з позовом по даній справі. За вищевказаних підстав безпідставними є висновки, що знесення машиномісця є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення особи до відповідальності, оскільки машиномісце, право власності на яке зареєстроване, не є річчю та об`єктом нерухомості, у зв`язку з чим прокурором і заявлено вимогу про звільнення земельної ділянки, що не є тотожною знесенню. Щодо висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу, за яким ОСОБА_4 продав зазначений об`єкт ОСОБА_3 , яка продала ОСОБА_2 , а ОСОБА_6 продав ОСОБА_1 , то колегія суддів зазначає наступне. Право на оспорювання договору купівлі-продажу має також особа, яка не була стороною правочину (заінтересована особа). Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому. Відповідно до статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. За правилами, передбаченими ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частинами 1, 5 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Оскільки ОСОБА_4 незаконно набув право власності на машиномісце, яке розташоване на земельній ділянці територіальної громади м. Одеси, спірне машиномісце не є об`єктом нерухомості та не може бути об`єктом цивільних правовідносин, то укладений ним із ОСОБА_3 , яка уклала в подальшому договір із ОСОБА_2 , а Хоменко уклала договір із ОСОБА_1 , договори купівлі продажу підлягають визнанню недійсними. Вимоги прокурора про визнання недійсними укладених договорів купівлі-продажу підлягають задоволенню. Щодо висновків суду про неправильно обраний прокурором спосіб захисту порушених прав та з огляду на вказівки Верховного Суду, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц. Необхідність звернення до суду з позовом в інтересах Одеської міської ради прокурор обґрунтував порушенням прав міської ради як власника земельної ділянки, на якій розміщено машиномісце, право власності на яке на час вирішення спору зареєстроване за ОСОБА_1 . З огляду на встановлені статтею 152 Земельного кодексу України способи захисту прав на земельні ділянки та визначені статтею 5 ГПК України вимоги щодо ефективності способу захисту права, позивач у спорі про захист прав на земельну ділянку може пред`явити будь - яку позовну вимогу, яка не передбачена законом або договором, а суд може захистити порушене право у заявлений спосіб, у тому числі й шляхом визнання відсутнім права, але за умови, що такий спосіб захисту прав на земельну ділянку, обраний позивачем, відновлює (захищає) порушене право позивача або нівелює негативні для нього наслідки у зв`язку з порушенням права, тобто, є ефективним способом захисту і виключає у подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права. Таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 22.06.2020 по справі № 922/2155/18. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, зазначила, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту порушеного права можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння. Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод у користуванні чи розпорядженні майном. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду. Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності. Фактично оформивши право власності на відповідне машиномісце, відповідачі не набули права власності на земельну ділянку комунальної власності, на якій воно розташоване. За таких обставин, коли спірна земельна ділянка не вибула з комунальної власності, прокурор обрав належний спосіб захисту негаторний позов про звільнення земельної ділянки, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)). Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Право держави повернути самовільну зайняту земельну ділянку передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи закону є доступними, чіткими та передбачуваними. Звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням комунального майна відповідно до загальних інтересів територіальної громади. Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування. Отже, зобов`язання звільнити спірну земельну ділянку відповідача ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном. Щодо позовної вимоги про скасування записів державного реєстратора про право власності необхідно зазначити наступне. За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до статті 11 зазначеного Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом. У частині другій статті 26 Закону України № 1952-IV (у редакції, чинній до 16.01.2020) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується. Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України № № 1952-IV викладено у новій редакції. Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952-IV (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). У розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952-IV у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Викладене свідчить, що з 16.01.2020 такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому позивач помилково констатував необхідність застосування такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав. Водночас колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому ЗакономУкраїни "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом. Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952-IV. За таких обставин, у задоволенні позовних вимог прокурора про скасування записів державного реєстратора про право власності ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна, про право власності ОСОБА_3 на об`єкт нерухомого майна, про право власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна, та про право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна слід відмовити. Щодо суб`єктного складу, колегія суддів зазначає наступне. Спір про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача особою, за якою зареєстровано право власності на ці об`єкти нерухомого майна. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру, а тому такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 820/4524/18, від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 04 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16. Спір у позивача виник саме з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 щодо правомірності дій останніх з реєстрації за ними речового права, користування ними земельною ділянкою комунальної власності, тому належними відповідачами є саме вони, а не державний реєстратор, тому позовні вимоги про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку не можуть бути звернені до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, якого позивач визначив співвідповідачем, а тому у задоволенні позовних вимог до вказаної особи слід відмовити. Щодо суті апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, визнання недійсними договорів, звільнення земельної ділянкизадовольнити частково. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Щодо судових витрат Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. В ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Звертаючись до суду із позовом прокуратурою сплачено судовий збір у розмірі 21020 грн, а за подання апеляційної скарги у розмірі 47295 грн, що підтверджується платіжними дорученнями. Апеляційний суд звертає увагу, що Одеською обласною прокуратурою при зверненні із апеляційною скаргою судовий збір сплачено у більшому розмірі, проте відповідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» внесена сума судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду. Проте із таким клопотанням Одеська обласна прокуратура не зверталась. У зв`язку з тим, що позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню частково, то з ОСОБА_4 на користь Одеської обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір у розмірі 13 400,25 грн (дві вимоги немайнового характеру та вимоги немайнового характеру, та частково забезпечення позову), з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь Одеської обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір у розмірі 5517,75 грн з кожної (вимога немайнового характеру та частково за забезпечення позову), з ОСОБА_1 на користь Одеської обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір у розмірі 8145,25 грн (вимога немайнового характеру та вимоги немайнового характеру, та частково забезпечення позову). Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, визнання недійсними договорів, звільнення земельної ділянкизадовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Дмитра Сергійовича, індексний номер №24052281 від 02 вересня 2015 року, на підставі якого за ОСОБА_4 зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна машиномісце № НОМЕР_1 , площею 14 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати незаконним свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_2 , видане 02 вересня 2015 року Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна машиномісце № НОМЕР_1 , площею 14 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати недійсним договір купівлі-продажу № 1414 від 26 листопада 2015 року машиномісця № НОМЕР_1 , площею 14 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 ). Визнати недійсним договір купівлі-продажу № 16 від 15 січня 2019 року машиномісця № НОМЕР_1 , площею 14 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 ). Визнати недійсним договір купівлі-продажу № 390 від 07 березня 2019 року машиномісця № НОМЕР_1 , площею 14 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ). Зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) звільнити земельну ділянку, площею 14 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 . У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Одеської обласної прокуратури (м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ: 03528552, код класифікації доходів бюджету 22030101, р/р НОМЕР_8 ) судовий збір у розмірі 13 400,25 грн. Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь Одеської обласної прокуратури (м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ: 03528552, код класифікації доходів бюджету 22030101, р/р НОМЕР_8 ) судовий збір у розмірі 5517,75 грн з кожної. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) на користь Одеської обласної прокуратури (м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ: 03528552, код класифікації доходів бюджету 22030101, р/р НОМЕР_8 ) судовий збір у розмірі 8145,25 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 08 серпня 2025 року. Головуючий В.А. Коновалова Судді Ю.П. Лозко О.Ю. Карташов