Постанова 4851 № 440/1295/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 серпня 2025 р. Справа № 440/1295/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.03.2025, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 03.03.25 по справі № 440/1295/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 , апелянт) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області), в якій просив: - визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо не нарахування та невиплати йому пенсії відповідно до вимог Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1- р(ІІ)/2021, а саме: згідно зі ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі-Закон №796-ХІІ), у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР (далі-Закон №230/96-ВР); - зобов`язати ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити перерахунок його основної пенсії за період з 01.07.2021 відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ, у редакції Закону №230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 відмовлено в задоволенні позову. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив скасувати судове рішення у та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що враховуючи рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, у даному випадку підлягають застосуванню норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 № 230/96-ВР. На підтвердження доводів апеляційної скарги посилався на правові висновки Верховного Суду, зроблені ним у постанові від 17.04.2024 у справі №460/20412/23. Відповідач правом на подання відзиву не скористався. Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами. Позивач є пенсіонером, має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи І категорії та є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з наслідками аварії на ЧАЕС, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області; з 2017 року йому призначена пенсія у порядку Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У зв`язку із прийняттям Конституційним Судом України рішення від 07.04.2021 № 1-р(II)/2021, 10 грудня 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії з розрахунку 8 мінімальних пенсій за віком. ГУ ПФУ у Полтавській області листом від 19.12.2024 повідомило позивача про відсутність підстав для перерахунку та виплати пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Відмова мотивована тим, що рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 визнано неконституційною норму закону, якою Верховна Рада уповноважила уряд визначити мінімальні розміри пенсії по інвалідності особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. На виконання цього Рішення ухвалено Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» від 29.06.2021 №1584-ІХ щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб (далі-Закон №1584-ІХ). Прийнятий Закон №1584-ІХ, який вносить зміни до Закону №796-ХІІ, визначає новий розмір пенсії по інвалідності осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Зазначено, що позивач отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону №796-ХІІ, як особа з інвалідністю 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного з наслідками аварії на ЧАЕС. Розмір його пенсії становить 16255,17 грн, підстави для перерахунку пенсії відсутні. Вважаючи дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті пенсії відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ (у редакції Закону №230/96-ВР) у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що ГУ ПФУ в Полтавській області, відмовляючи у задоволенні заяви позивача про перерахунок пенсії із розрахунку 8 мінімальних пенсій за віком, діяло правомірно, оскільки пенсія позивачу виплачувалась згідно з чинними нормами Закону №796-ХІІ. Суд зазначив, що не вправі застосовувати Рішення Конституційного суду України від 03.04.2024 у справі №4-р(І)/2024 до правовідносин, які виникли до його прийняття та з урахуванням відстрочення втрати чинності (визнання неконституційною норми), що встановлено самим рішенням, а саме: через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, визначені Законом №796-XII. Метою та завданнями Закону №796-XII є захист громадян, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї. Приписами частини 4 статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону України від 06.06.1996 №230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка була чинною до внесення змін Законом України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», було передбачено таке: «В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком». 28.12.2014 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» за №76-VIII, яким текст статті 54 Закону №796-ХІІ був викладений у редакції, згідно з якою умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань. Змінивши підпунктом 13 пункту 4 розділу I Закону №76-VIII законодавче регулювання мінімальних розмірів державних пенсій, Верховна Рада України скасувала соціальні гарантії, передбачені частиною 4 статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР. Згодом мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, було визначено в Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 №1210 зі змінами (далі - Порядок №1210). Згідно з пунктом 11 Порядку № 1210 мінімальний розмір пенсії становить: 1) для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї: осіб з інвалідністю I групи - 180 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; осіб з інвалідністю II групи - 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; осіб з інвалідністю III групи - 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Тобто раніше визначений статтею 54 Закону №796-ХІІ розмір пенсій було знижено. Рішенням від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину 3 статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Конституційний Суд України вирішив, що частина 3 статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. За рішенням Конституційного Суду України, Верховній Раді України належало протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим рішенням. Тобто, за результатами виконання рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 Верховна Рада України, з метою врегулювання на законодавчому рівні розмірів пенсій для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, мала прийняти не будь-який закон, а такий, що відповідає Конституції України та згаданому рішенню Конституційного Суду України. 29.06.2021 Верховною Радою України на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(II)/2021 прийнято Закон України №1584-IX «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб», який набрав чинності 01.07.2021, відповідно до якого частину 3 статті 54 Закону №796-ХІІ викладено в такій редакції: «В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими: для I групи інвалідності - 6000 гривень; для II групи інвалідності - 4800 гривень; для III групи інвалідності - 3700 гривень; для дітей з інвалідністю - 3700 гривень». Отже, на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 Верховною Радою України прийнятий Закон №1584-ІХ, який вносить зміни до Закону №796-ХІІ, що визначає новий розмір пенсії по інвалідності осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Саме на зазначену редакцію статті 54 Закону №796-ХІІ послався відповідач, відмовляючи позивачу у перерахунку його пенсії. Так, за змістом ст. 54 Закону №796-ХІІ в редакції Закону №1584-ІХ визначені розміри пенсій є нижчими, аніж були в редакції Закону №230/96-ВР. Метою Закону №796-ХІІ, що її визначено в частині 1 статті 1 цього Закону, є, зокрема захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних із нею проблем медичного й соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території. Згідно з частиною 2 статті 1 Закону №796-ХІІ державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи базується, зокрема, на принципах пріоритету життя та здоров`я осіб, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, їх соціального захисту, повного відшкодування їм шкоди. В статті 54 Закону №796-ХІІ, у редакції Закону №230/96-ВР, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, встановлено у Законі №796-ХІІ саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту. У Рішенні від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини 4 статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку №1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону №796-ХІІ, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною 4 цієї статті Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР. Водночас приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв`язку зобов`язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров`ю. Конституційний Суд України виходив із того, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину 3 статті 54 Закону № 796-XII зі змінами. Конституційний Суд України у Рішенні від 03.04.2024 №4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров`я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною 3 статті 54 Закону №796-ХІІ вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині 1 статті 3, частині 2 статті 8, статті 16, частині 3 статті 22, частині 1 статті 46, частині 1 статті 50 Конституції України. У цьому Рішенні Конституційний Суд України за результатом посутнього аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України та Рішення від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 констатує, що Верховна Рада України Законом №1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме: визначила у частині 3 статті 54 Закону №796-ХІІ мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР. Змінюючи законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено. Така позиція була висловлена у рішенні Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 та підлягає застосуванню під час вирішення подібних спорів. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18 та від 10.03.2020 у справі №160/1088/19). У пункті 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 приписано Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №76 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням. Окремо Конституційний Суд України зауважив, що у разі не приведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону №796-ХІІ, у редакції Закону №76, щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, застосуванню підлягатиме частина 4 статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР. Враховуючи зазначені висновки Конституційного Суду України в подібних правовідносинах та здійснюючи аналіз норми статті 54 Закону №796-ХІІ в редакції Закону №1584-ІХ, слідує, що законодавець виконав рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 за №1-р (ІІ)/2021 (щодо повноваження уряду право визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом №796-ХІІ, у редакції Закону №230/96-ВР. Отже, прийняттям Закону №1584-ІХ не досягаються всупереч рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 за №1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Крім того, у Рішенні від 03.04.2024 у справі №4-р(І)/2024 Конституційний Суд України зазначив, що на виконання імперативних вимог статей 3, 16, 50 Конституції України парламент у частині 4 статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема, по ІІ групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком. Враховуючи наведені вище висновки, колегія суддів погоджується з доводом апеляції, що до спірних правовідносин слід застосувати норми Закону №796-ХІІ в редакції Закону №230/96-ВР. Отже, висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог є помилковим, тому судове рішення підлягає скасуванню. Такий висновок узгоджується з правовою позицією судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у постанові від 10.12.2024 у справі №240/1121/24. Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 просив зобов`язати пенсійний орган здійснити перерахунок його основної пенсії за період з 01.07.2021 відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021. Як вбачається з трекінгу із сайту АТ «Укрпошта» з позовом до суду позивач звернувся 28.01.2025, тобто з пропуском шестимісячного строку, встановленого статтею 122 КАС України, за період з 01.07.2021 по 27.07.2024. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.07.2025 ОСОБА_1 запропоновано надати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин такого пропуску за період з 01.07.2021 по 27.07.2024. На виконання вказаної ухвали від 14.07.2025 позивачем надано заяву про поновлення процесуального строку, в якій зазначено, що до прийняття Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 він не мав розумних причин сумніватися у діях працівників пенсійного фонду. В подальшому для захисту свого права 10.12.2024 він звернувся до ГУ ПФУ в Полтавській області для перерахунку пенсії відповідно до закону, на що 19.12.2024 отримав відповідь відповідача про відмову у здійсненні перерахунку з посиланням на відсутність законних підстав. Позивач зазначив, що право на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань. В обґрунтування поважності причин пропуску строку на звернення до суду зазначив також про введення в Україні військового стану з 22.02.2022 у зв`язку з військовою агресією з боку Російської Федерації на території України . На підтвердження своїх доводів позивач послався на правові висновки Верховного Суду, зроблені ним у постанові від 26.01.2021 у справі №520/11178/2020 та на рекомендації Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану від 02.03.2022, яка рекомендувала по можливості продовжувати процесуальні строки щонайменше до закінчення воєнного стану. Надаючи оцінку поданій позивачем заяви, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. Частина 1 статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Відповідно до частин 1 та 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини 3 якої зазначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 зазначив, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись. Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19). Колегія суддів зауважує, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву. Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у справі №240/12017/19 звернула увагу на те, що таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує. Колегія суддів звертає увагу, що пенсійні виплати, носять щомісячний характер (регулярні платежі), тому про порушення свого права позивач мав бути обізнана на кожне 1 число місяця, що настає за місяцем, у якому повинна була здійснюватися така виплата (з першого до першого числа). У своїй заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду ОСОБА_1 зазначив, що до прийняття Конституційним Судом України Рішення від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 він не мав розумних причин сумніватися у правильності розрахунку його пенсії. Разом з тим, із заявою про перерахунок своєї пенсії з урахуванням Рішення КСУ від 07.04.2021 він звернувся до відповідача лише 10.12.2024, а до суду - 28.01.2025, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 122 КАС України. У постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 дійшла висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії: 1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. 2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо. Отже, отримання позивачем листа відповідача від 19.12.2024 на його заяву про перерахунок пенсії з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 не змінює момент, з якого він повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Відтак, звернення позивача до пенсійного органу із заявою від 10.12.2024 про перерахунок пенсії з 01.07.2021 та отримання відповіді від 19.12.2024 на цю заяву не змінює момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, адже, як було встановлено судом, пенсію йому було призначено з 2017 року і така пенсія є щомісячною виплатою. Таким чином, враховуючи те, що позивач з позовом звернувся лише 28 січня 2025 року, колегія суддів дійшла висновку про те, що ним пропущений строк звернення з цим позовом до суду першої інстанції в частині позовних вимог за період з 01.07.2021 по 27.07.2024. Про необхідність застосування до адміністративного позову наслідків пропуску строку звернення до суду було зазначено відповідачем у відзиві на адміністративний позов. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Цей висновок узгоджується з правовим висновком Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду , зробленим у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19. Судом першої інстанції не було враховано, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об`єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду. Таким чином, при зверненні 28.01.2025 до суду з позовом, зокрема, про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком за період з 01.07.2021, позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, передбачений ч. 2 ст. 122 КАС України, а тому позовні вимоги за період з 01.07.2021 по 27.07.2024 підлягають залишенню без розгляду. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, від 01.06.2022 у справі № 460/100/21, від 10.04.2023 у справі №240/18017/22, від 18.12.2024 у справі №240/9795/24, від 08.01.2025 у справі № 520/18932/23, від 13.01.2025 у справі № 160/28752/23. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо не нарахування та невиплати позивачу пенсії згідно з вимогами Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, а саме: згідно зі ст.54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР є протиправними, однак такий перерахунок має бути проведений з 28.07.2024 з урахуванням шестимісячного строку звернення до суду, на чому було наголошено вище. Колегія суддів також звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду у справі №520/11178/2020, на які посилається апелянт у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду, спростовуються правовими висновками Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду, зробленими у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, які мають перевагу над висновками колегії суддів касаційного суду , як зазначив Верховний Суд у постанові від 13.02.2019 у справі №130/1001/17. Посилання апелянта на введення в Україні воєнного стану з 22.02.2024, як на причину поважності причин пропуску ним строку звернення до суду, колегія суддів відхиляє, оскільки, введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 04.04.2023 № 280/9811/21, від 26.09.2022 у справі № 560/403/22 та від 16.02.2023 № 640/7964/21. Згідно з частиною 3 статті 123 КАС України , якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Згідно зі статтею 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Враховуючи, що позивачем пропущений без поважних причин , встановлений ч.2 ст.122 КАС України шестимісячний строк звернення з позовом до суду, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 за період з 01.07.2021 по 27.07.2024 підлягають залишенню без розгляду відповідно до статті 123 КАС України. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не повністю встановив фактичні обставини справи та при ухваленні рішення допустив порушення норм процесуального права, неправильно застосував норми матеріального права та як наслідок рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи cторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Згідно п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення; скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Приписи ч. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених 240 цього Кодексу. Положення п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України визначають, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу, зміст яких зазначено вище. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову із залишенням позовної заяви без розгляду в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача за період з 01.07.2021 по 27.07.2024 . Керуючись ст.ст.123,240, 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року по справі № 440/1295/25 - скасувати. Ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області задовольнити частково. Визнати протиправними дії Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 державної пенсії, як особі з інвалідністю 2 групи, пов`язаної з наслідками аварії на ЧАЕС, встановленої статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ, в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком з 28 липня 2024 року. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 28 липня 2024 року нарахування та виплату щомісячно ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю 2 групи, пов`язаної з наслідками аварії на ЧАЕС, державної пенсії, встановленої статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ, в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, встановлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням раніше виплачених коштів. Позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату основної пенсії ОСОБА_1 за період з 01.07.2021 по 27.07.2024 відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням виплачених сум- залишити без розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін