Постанова Київський апеляційний суд № 368/1468/23

Унікальний номер справи 368/1468/23 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/9650/2025 Головуючий у суді першої інстанції І. І. Шевченко Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 30 липня 2025 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Комар Л. А. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Матюшенкова Дмитра Вікторовича, на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 07 лютого 2025 року, ухвалене у складі судді Шевченко І. І., в примішенні Кагарлицького районного суду Київської області, у с т а н о в и в : У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, уточненим у подальшому, до ОСОБА_2 , у якому просила визнати недійсним заповіт, складений 23.09.2020 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Воловенко О. П., зареєстрований в реєстрі за №

689. В обгрунтування позовних вимог зазначила, що вона є онукою померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , якій за життя належав житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка за даною адресою з кадастровим номером: 32222101100:01:404:0076. На ім`я ОСОБА_1 . 26.11.2019 ОСОБА_3 було складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Руденком А. В., відповідно до якого, остання на випадок смерті заповіла все належне їй майно позивачу. Після смерті ОСОБА_3 , 18.04.2023 позивач дізналася, що за заявою відповідача, Приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Воловенко О. П. було заведено спадкову справу. Подавши приватному нотаріусу заяву про прийняття спадщини на підставі заповіту, позивач дізналася про наявність іншого заповіту ОСОБА_3 , який було складено нею 23.09.2020, реєстровий № 689, та посвідчено приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Воловенко О.П., відповідно до якого ОСОБА_3 заповіла на випадок смерті все належне їй майно відповідачці. Позивач вважає оскаржуваний заповіт недійсним, так як його було складено із порушенням норм чинного законодавства, а саме через фізичні вади ОСОБА_3 , яка не могла сама прочитати заповіт, а тому посвідчення цього заповіту мало відбуватись не менше ніж при двох свідках. ОСОБА_1 послалась на те, що її бабуся майже нічого не бачила, рухалась по будинку тримаючись за предмети, бачила лише контури людей та речей, а тому не могла самостійно скласти та прочитати такий заповіт. Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 07 лютого 2005 року відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, без самостійних вимог на стороні відповідача: Приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Воловенко О. П. та треті особи без самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання заповіту недійсним. Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції помилково вважав недоведеним стороною позивача обставин щодо наявності у заповідача вад зору, з огляду на що нею не могло бути власноручно прочитано та підписано заповіт від 23.09.2020. Зазначені обставини підтверджуються показами свідків, які не були враховані судом з незрозумілих позивачу підстав, та складеним 26.11.2019 ОСОБА_3 заповітом, який було посвідчено нотаріусом у присутності двох свідків та підписано від імені заповідача ОСОБА_8 на прохання ОСОБА_3 , оскільки вже тоді нотаріусом було встановлено, що ОСОБА_3 має вади зору, що позбавляло її можливості прочитати заповіт та власноруч його підписати. Відтак апелянт вкзує на те, що оскаржуваний нею заповіт повинен був посвідчений нотаріусом відповідно до вимог ст. 1253 ЦК України. В судовому засіданні, яке відбувалось 02.07.2025 позивач ОСОБА_1 та третя особа на стороні позиівача ОСОБА_5 (брат ОСОБА_1 ) підтримали подану апеляційну скаргу та просили суд про її задоволення. Пояснили суду, що з моменту свого народження постійно проживають в частині будинку АДРЕСА_1 , яка на праві власності належали їх бабусі - ОСОБА_3 , іншого житла вони та їх брат ОСОБА_4 , який є особою с інвалідністю, не мають. Вважають, що бабуся не могла за власним волевиявленням залишити заповіт на ім'я відповідачки, оскільки та має власний будинок, та фактично залишити їх без даху над головою, а саме на вулиці. ОСОБА_1 вказала на те, що вона постійно утримувала будинок в придатному для проживанні стані, проводила у ньому ремонтні роботи за власні кошти, опікувалась бабусею, оскільки та майже нічого не бачила і потребувала постійної сторонньої допомоги. Лікарі, сусіди були обізнані про те, що бабуся має вади зору і майже нічого, крім контурів речей, не бачить. Представник позивача ОСОБА_7 , який брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, підтримав подану апеляційну скаргу, просив задовольнити з викладених доводів. Представник відповідача ОСОБА_9 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду вважає законним та обгрнутованим, а тому просив залишити його без змні, а апеляційну скаргу без задоволення. Від Приватного нотаріусу Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Воловенко О. П. надішла заява про розгляд справи за її відсутності. Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від ОСОБА_4 не надходило. З метою дотримання процесуальних строків, беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності осіб, які не з`явилися у судове засідання, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення позивача, третьої особи ОСОБА_5 , представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Проте таким вимогам рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 07 лютого 2025 року не відповідає. Так, перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007). Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Згідно положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі. За приписами ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 як на підставу визнання недійсним заповіту, складеного 23.09.2020 ОСОБА_3 на користь відповідача, вказувала на те, що заповідач через фізичні вади (поганий зір) не могла прочитати та власноруч підписати заповіт, а відповідно такий заповіт не відповідав її волевиявленню. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції не вбачав підстав для визнання недійсним оспорюваного заповіту, оскільки позивачем не доведено порушення вимог закону під час його посвідчення, не доведено обману заповідача та відсутності його волевиявлення щодо складання заповіту на користь відповідача, тому суд вважав відсутніми підстави для задоволення позову. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення справи, а тому погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для скасування судового рішення, виходячи з наступного. Так, згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Згідно зі статтями 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України). Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України). Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки. Нормами Книги шостої ЦК України визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення. Порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, у її статтях 1247-1249, 1253 (пункти 60, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17, провадження № 14-173цс20). Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249, 1253 ЦК України (постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 466/9242/21 (провадження № 61-4349св23); від 10 квітня 2024 року у справі № 683/1110/21, провадження № 61-471св24). Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе, як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного з мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17, провадження № 61-21249св19, постанова Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20, провадження №61- 21209св19). Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу). Згідно зі статтею 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: 1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; 2) спадкоємці за заповітом; 3) члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою (пункт1.8. глави 3 розділу II Порядку нотаріального посвідчення документів). Згідно п.1.7 глави 3 розділу ІІ вищевказаного порядку нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом. На бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках. Пунктами 3-8 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або іншої причини (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа, яка визначається зазначеною фізичною особою. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не мала змоги підписати документ, зазначається у тексті документа та в посвідчувальному написі. Якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка. Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України мають право виключно особи, суб`єктивні права яких виникають відповідно до норм Книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів) та порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту. Відповідно до вимог частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Відповідно достатті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Згідно зі статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу). Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним. Відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо). Аналізуючи наведені норми права, можна дійти висновку, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним та відповідало його волі (постанова Верховного Суду від 23 липня 2024 року у справі № 369/3412/17, провадження№ 61-2912св24). Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Зокрема Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). У справі, що переглядається, встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, про що Кагарлицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було зроблено запис під №

157. ОСОБА_3 є матір`ю двох дітей: ОСОБА_10 та ОСОБА_6 ОСОБА_10 є матір`ю трьох дітей: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що Кагарлицьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області було зроблено запис під №

117. ОСОБА_6 є батьком відповідачки ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, яка складається з частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 32222101100:01:404:0076, в якому народились і постійно проживають позивач та її брати - треті особи по справі. Приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Воловенко О. П. за заявою ОСОБА_2 від 02 травня 2023 року, було заведено спадкову справу № 08/2023 до майна померлої ОСОБА_3 12 травня 2023 року із заявою про прийняття спадщини, у встановлений законом строк, до приватного нотаріуса звернулась ОСОБА_1 17 травня 2023 року із заявою про прийняття спадщини, у встановлений законом строк, до приватного нотаріуса звернувся ОСОБА_5 05 вересня 2023 року із заявою про прийняття спадщини, у встановлений законом строк, до приватного нотаріуса звернувся ОСОБА_4 31 серпня 2023 року із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса звернувся ОСОБА_6 . Із матералів справи вбачається, що за життя ОСОБА_3 було складено два заповіти. Так, 26 листопада 2019 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Руденком А. В. було складено заповіт ОСОБА_3 у присутності запрошених нею свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 було зроблене таке розпорядження: все належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, що буде належати їй на день смерті і на що вона матиме за законом право, заповідає ОСОБА_13 . За дорученням заповідача заповіт був підписаний ОСОБА_8 , оскільки стан здоров`я ОСОБА_3 , що призвів до значного погіршення якості зору, позбавив її можливості прочитати заповіт та власноручно його підписати. У подальшому, за заявою ОСОБА_3 від 29.07.2020 було скасовано заповіт від 26.11.2019. 23 вересня 2020 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла все її майно, яке буде належати їй на день смерті і на що вона матиме право заповіла ОСОБА_2 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Воловенко О.П., реєстровий номер

689. Заповіт записаний нотаріусом зі слів заповідача за допомогою загально прийнятих технічних засобів, який прочитаний ОСОБА_3 вголос та підписаний власноруч. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним заповіту суд першої інстанції вважав, що ця позовна вимога задоволенню не підлягає, оскільки не доведена позивачем. Проте колегія суддів вважає наявними правові підстави для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки належними та допустимими доказами у справі, в розумінністатті 77 ЦПК України, підтверджено абсолютну неспроможність спадкодавця в момент складання заповіту 23.09.2020 прочитати вголос складений заповіт та за власним волевиявленням його підписати через наявні у неї на той час вади зору, погіршення стану здоров`я ОСОБА_3 вже мала у листопаді 2019 року, що було встановлено нотаріусом при складенні нею заповіту 26.11.2019. Тобто, вже 26.11.2019 року ОСОБА_3 вже самостійно не могла прочитати заповіт. Крім того, наявність у ОСОБА_3 проблем із зором, що унеможливлювало нею особисто прочитати заповіт 23.09.2020, підтверджується показаннями лікара - офтальмолога ОСОБА_14 , яка була допитана судом в якості спеціаліста. Згідно наданих нею пояснень, лікар здійснювала лікування ОСОБА_3 у 2014 році, оскільки у неї був низький зір обох очей. Після лікування зір у пацієнта трохи покращився. Лікування проводилося консервативне. У пацієнта була катаракта, під час чого відбувається відмирання сітківки. Читати вона не могла, операцію не робила. Лікар пояснила, що у таких випадках якщо не робити операцію, то зір погіршується. У 2020 року зір ОСОБА_3 не міг покращуватися, оскільки дані про проходження нею лікування відсутні. Також допитаний в судовому засіданні приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Руденко А. В. пояснив, що до нього звернулася ОСОБА_3 , яка мала бажання скласти заповіт. Заповіт був складений у присутності свідків та підписанта. Він складав заповіт при свідках та підписантом, оскільки він вважав, що саме це буде правильно. При цьому, свідок ОСОБА_15 пояснила, що є тіткою позивача. ОСОБА_3 розрізняла людей по силуетах та пересувалася по заборах. Свідок ОСОБА_16 пояснила, що вона знає позивача та третіх осіб після смерті їх матері. До неї зверталася ОСОБА_3 та говорила, що в неї із ОСОБА_1 конфлікти. ОСОБА_3 ніколи в очі не дивилася, бо бачила лише силуети. Вона була директором Центру, коли ОСОБА_3 приходила, то говорила, що їй позивач забороняла включати електроприбори. До них також зверталася відповідач, яка просила дозвіл на укладання договір дарування двох будинків, але вони надали дозвіл лише на проведення договору дарування одного будинку. Хтось накручував ОСОБА_3 . Скарги бабуся приносила, але при ній нічого не писала. Свідок ОСОБА_8 пояснила, що знала ОСОБА_3 з 2008 року. Була запрошена в якості підписанта заповіту, який було складено при свідках, бо так хотіла ОСОБА_3 . Людей померла впізнавала по голосу. Ніколи нічого поганого про позивача вона не говорила. У нотаріуса говорила, що не може прочитати і тряслися руки, тому не могла поставити підпис. Свідок ОСОБА_1 пояснила, що коли не стало їхньої матері, то вона з братами проживала з бабусею. Їхня баба мала поганий зір. Лікувалася, але лише в 2013 році. Ходила по хаті по стінах, а на дворі із ціпком. Був такий період, коли бабуся жила у відповідача, та в цей період був складений інший заповіт. Вважає, при складання другого заповіту не було враховано, що баба погано бачила. Зір був у баби поганий, але вона не лікувалася у лікарні, а лише користувалася гласними каплями. Свідок ОСОБА_5 пояснив, що він з померлою проживав із самого народження. Він був під наглядом бабусі, а потім приймав участь у її лікуванні та купівлях ліків. Пропонував бабусі зробити операцію на очах, але та відмовлялася, бо було слабке серце. Гроші не бачила, бо часто просила його їх порахувати. Свідок ОСОБА_6 пояснив, що ОСОБА_3 це його матір`ю. Бігала до ОСОБА_2 , а потім трохи жила у відповідача. Дізнався про інший заповіт, коли подавав заяву про прийняття спадщини. На очах у мами була і глаукома, і катаракта, і бачила вона погано. Свідок ОСОБА_4 пояснив, що разом із бабою проживав із самого дитинства. ОСОБА_3 пересувалася по стінах, а на дворі з палицями. Бабуся бачила погано протягом не менше чотирьох років. Ніяких розмов щодо спадщини з бабусею він не вів. Свідок ОСОБА_18 пояснила, що ОСОБА_3 часто до неї приходила. Останній раз з нею говорила за дві неділі до її смерті. Про те, що склала заповіт на ОСОБА_2 ОСОБА_3 нічого не говорила. Говорила лише що переоформила врем`янку на відповідачку. Коли жила у ОСОБА_2 , то півдня знаходилася на пошті. ОСОБА_3 завжди була охайно одягнута, чиста. Проте, що вона погано бачила знала, бо у неї була глаукома. Їй ОСОБА_3 розповідала про все. Свідок ОСОБА_19 пояснила, що вона працює продавцем у магазині. Часто приходила ОСОБА_3 .. Впізнавала ОСОБА_3 її по голосу. Коли заходила в магазин, то руками лапала по стінах. ОСОБА_3 говорила, що її син п`є і вимагав у неї гроші. Вона не бачила номіналу грошей. З наведенного вбачається, що усі допитані під присягою свідки у судовому засіданні підтвердили твердження позивача щодо наявності у заповідача хвороби очей. Таким чином, свідки підтвердили те, що ОСОБА_3 мала вади зору, розпізнавала людей по голосу, рухалася за допомогою сторонніх предметів, не розпізнавала номінал грошових купюр, маючи серйозне захворювання очей лікування не здійснювала, необхідних операцій не робила, що призводило до погіршення зору, а не його покращення. Відтак колегія суддів вважає доведеним те, що на момент посвідчення заповіту 23.09.2020 ОСОБА_3 не могла самостійно прочитати складений заповіт, тобто за станом здоров`я вона не могла самостійно прочитати документ, що протирічить вимогам закону щодо змісту заповіту та надає підстави важати про відсутність волевиявлення ОСОБА_3 на складання заповіту на ім`я відповідачки. Відповідно були підстави для підписання тексту заповіту замість ОСОБА_3 іншою особою у присутності двох свідків, чого нотаріусом зроблено не було, що призвело до порушення частини другої статті 1247 ЦК України, пункту 1.8. глави 3 розділу II Порядку нотаріального посвідчення документів. У свою чергу відповідач не спростувала вказаних тверджень позивача та показань свідків. З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що під час посвідчення заповіту 23.09.2020 було порушено порядок його посвідчення, оскільки, як встановлено під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, ОСОБА_3 мала вади зору, при цьому у заповіті від 23.09.2020 зазначено, що він прочитаний заповідачем особисто, що суперечить вимогам закону, оскільки ОСОБА_3 самостійно не могла цього зробити. Колегія суддів зазначає, що свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову не взяв до уваги докази, наявні у матеріалах справи, що підтверджують наявність у заповідача вад зору, що також знайшло своє підтвердження у показах свідків. Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, колегія суддів важжає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки наведені нею доводи про те, що оспорюваний заповіт було укладено з порушенням норм чинного законодавства, а саме через фізичні вади ОСОБА_3 не могла сама прочитати заповіт, є доведеними. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши наявність передбачених законом підстав для підписання заповіту замість заповідача іншою особою, а відтак порушення вимог щодо його форми, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання спірного заповіту недійсним, оскільки відповідач не спростувала наявні в матеріалах справи докази щодо неможливості померлої самостійно прочитати та підписати заповіт, складений нею 23.09.2020. Таким чином апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 07 лютого 2025 року скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . Крім того, суд бере до уваги і те, що ОСОБА_2 опікувалась бабусею незначний час, весь час догляд за бабусею здійснювала ОСОБА_1 та її брати, які проживали постійно з бабусею. Крім того, відповідач отримала на праві власності інший будинок за АДРЕСА_2 , який знаходиться поруч з будинком, в якому проживають позивач та треті особи. ОСОБА_4 є особою з інвалідністю, іншого житла позивач, її дитина та брати позивача не мають. Київський апеляційний суд вважає, що судове рішення має бути справедливам та таким, що захищає порушені права осіб, які потребують такого судового захисту. Суд роз`ясняв сторонам та їх представникам право на укладення мирової угоди і для цього було оголошено перерву по справі. В судовому засіданні 30 липня 2025 року представник позивача пояснив, що в порядку мирової угоди позивач запропонувала відповідачці 4 000 доларів США, щоб та не претендувала на будинок, де проживає позивач та її брати, але відповідач на таку пропозицию позивачки не погодилась. Щодо розподілу судових витрат. Згідно ч. 13ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подання позову до суду у цій справі судовий збір підлягав сплаті у розмірір 1 073, 60 грн. За подання апеляціної скарги на рішення суду у цій справі судовий збір підлягав оплаті у розмірі 1 610,40 грн. За результатами апеляційного перегляду справи апеляційну скаргу задоволено, рішеннясуду скасовано та ухвалене нове про задоволення позову. Таким чином, судовий зібр, сплачений позивачем за подання позову та апеляційної скарги підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 2 684,00 грн. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Матюшенкова Дмитра Вікторовича, задовольнити. Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 07 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту. Визнати заповіт ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , складений 23.09.2020 та посвідчений Приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Воловенко Оленою Петрівною, зареєстрований в реєстрі за № 689, недійсним. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 15 серпня 2025 року. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна