Постанова 4821 № 697/1498/24

від 13.08.2025 ·

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 серпня 2025 року м. Черкаси Справа № 697/1498/24 Провадження № 22-ц/821/943/25 Категорія: 302000000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Карпенко О.В. суддів: Новікова О.М., Василенко Л.І. за участю секретаря: Руденко А.О. прокурора: Лєнкової Н.Д. учасники справи: позивач: заступник керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації, Міністерства культури та інформаційної політики України, відповідач: Канівська міська рада Черкаської області, ОСОБА_1 , Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, представник ОСОБА_1 : адвокат Бовшик Микола Юрійович, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Шевченківський національний заповідник, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бовшика Миколи Юрійовича на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06 березня 2025 року (ухваленого у приміщенні Канівського міськрайонного суду Черкаської області під головуванням судді Скирди Б.К., повний текст рішення складено 07 березня 2025 року) у справі за позовом заступника керівника Смілянської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації, Міністерства культури та інформаційної політики України до Канівської міської ради Черкаської області, ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Шевченківський національний заповідник, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою історико-культурного призначення,- в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог 11 липня 2024 року заступник керівника Смілянської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації (Черкаської обласної військової адміністрації), Міністерства культури та інформаційної політики України звернувся до суду з позовом до Канівської міської ради Черкаської області, ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Шевченківський національний заповідник, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою історико-культурного призначення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Смілянською окружною прокуратурою встановлено порушення інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини та земельних відносин. Відповідно до рішення Канівської міської ради від 30.11.2017 № 9-63 «Про затвердження гр. ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки у приватну власність» гр. ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 500 кв.м., кадастровий номер 7110300000:01:007:0428 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) /02.01/ та передано ОСОБА_2 земельну ділянку у приватну власність за рахунок земель Канівської міської ради. У подальшому, 09.06.2020 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки. Відповідно до умов Договору, продавець продав та передав покупцю земельну ділянку площею 0,05 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 7110300000:01:007:0428. Цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Категорія земель: землі житлової та громадської забудови (п. 1 Договору). Згідно п. 2 Договору, відчужувана земельна ділянка належить продавцю на підставі рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 9-63, виданого Канівською міською радою Черкаської області 30.11.2017. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником земельної ділянки площею 0,0500 га, кадастровий номер 7110300000:01:007:0428 є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09.06.2020 № 353 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 52566535 від 09.06.2020). Цільове призначення землі: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Вказує, що згідно даних Державного земельного кадастру «Поземельна книга земельної ділянки з кадастровим номером 7110300000:01:007:0428», до якого органами прокуратури отримано доступ у встановленому законодавством порядку, поземельна книга відкрита 23.10.2017, місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1 ; категорія земель землі житлової та громадської забудови, вид цільового призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа 0,05 га. Запис про виникнення права приватної власності за ОСОБА_2 здійснений 13.12.2017 № 003, за ОСОБА_1 10.06.2020 №

004. Разом з цим, згідно з інформацією Міністерства культури та інформаційної політики України, Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації та відкритих джерел земельного кадастру, зазначена земельна ділянка розташована в межах пам`ятки археології національного значення багатошарового городища «Пилипенкова гора», яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928, охоронний номер 230010-Н. Відповідно до історичної довідки культурної пам`ятки, Городище розташоване на високому пагорбі, на правому березі Дніпра, в південно-східній частині м. Канів. Пам`ятка є залишками багатошарового городища, представленого наступними нашаруваннями:

1. Поселення доби неоліту (ІV-ІІІ тис. до н.е.) у східній частині Пилипенкової гори, площею близько 0,5 га;

2. Поселення доби бронзи (ІІІ тис. до н.е.) у східній частині Пилипенкової гори, площею близько 0,5 га;

3. Городище раннього залізного віку зарубинецької культури (ІІІ тис. до н.е. ІІ ст.) на всій пласкій площі Пилипенкової гори близько 1,5 га. Загальна площа території пам`ятки близько 8,8411 га. Таким чином, передача у приватну власність ОСОБА_2 , а потім ОСОБА_1 зазначеної земельної ділянки відбулася за рахунок земель державної власності історико-культурного призначення з порушенням вимог чинного законодавства. Вказує, що у обліковій картці наведено опис меж території пам`ятки археології національного значення Багатошарове городище «Пилипенкова гора», до якої потрапляє й спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7110300000:01:007:0428, розташована по АДРЕСА_1 . Правовий режим земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, залежить не від наявних відомостей Державного земельного кадастру, проекту землеустрою, рішень органу місцевого самоврядування тощо, а визначається фактом знаходження на ній пам`ятки. Перебування земельної ділянки в межах пам`ятки археології виключає можливість її перебування у комунальній або приватній власності. Умовою належності земельної ділянки з кадастровим номером 7110300000:01:007:0428 по АДРЕСА_2 до категорії земель історико-культурного призначення є розташування на ній об`єкта, визначеного ст.ст. 53, 54 Земельного кодексу України, ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», а саме: пам`ятки археології національного значення Багатошарове городище «Пилипенкова гора». Оскільки спірна земельна ділянка згідно з вимогами законодавства не може передаватись у приватну власність, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09.06.2020 суперечить інтересам держави та порушує вимоги ч. 1 ст. 203 ЦК України, ч.ч. 1, 7 ст. 17, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ч. 4 ст. 83, ч. 5 ст. 122 ЗК України. Беручи до уваги те, що рішення Канівської міської ради в частині передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 не стосується ОСОБА_1 , як останнього набувача земельної ділянки, вимога про визнання його незаконним не є ефективним способом захисту, оскільки вказане не призведе до відновлення порушеного права держави. З огляду на особливу цінність земель історико-культурного призначення, з урахуванням вимог законодавства, ефективне поновлення порушеного права можливе при усуненні перешкод у користуванні спірною ділянкою шляхом скасування судом державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі із цільовим призначенням, яке не відповідає цільовому призначенню під пам`яткою археології національного значення. У випадку скасування судом державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», ч. 13 ст. 79-1 ЗК України вона припинить своє існування як об`єкт цивільних прав, що у свою чергу дасть змогу запобігти можливим повторним порушенням природоохоронного і земельного законодавства. Прокурором зазначено, що у питаннях судового захисту прав держави на землі історико-культурного призначення, які мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність (землі, на яких розташовані пам`ятки археології), слід застосовувати такий самий підхід, як і до земель природно-заповідного фонду. Отже, позов спрямований на захист порушених прав держави щодо користування та розпорядження пам`ятками археології та землями, на яких вони розташовані, є негаторним. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчиненні дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної. Також, обґрунтовуючи порушення інтересів держави та підстав для їх представництва прокурором, зазначено, що необхідність подання цього позову зумовлена потребою у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності українського народу на землю та археологічну пам`ятку, розташовану на ній, захист такого права шляхом повернення територіальній громаді землі, що незаконно вибула з такої власності. Перебування у приватній власності особливо цінних земель разом з пам`ятками археології національного значення позбавляє Український народ загалом можливості реалізовувати правомочності власника та створює загрозу втрати невідтворного джерела інформації про зародження та розвиток Української держави. На підставі викладеного, прокурор просив суд прийняти рішення, яким усунути перешкоди Черкаській обласній військовій адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою історико-культурного призначення з кадастровим номером 7110300000:01:007:0428 площею 0,05 га шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку на користь держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації; усунути перешкоди Черкаській обласній військовій адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою історико-культурного призначення з кадастровим номером 7110300000:01:007:0428 площею 0,05 га шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7110300000:01:007:0428 у Державному земельному кадастрі з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), категорія земель: для житлової та громадської забудови, кадастровий номер земельної ділянки 7110300000:01:007:0428, виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру з одночасним припиненням всіх речових прав на землю. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06 березня 2025 року позов - задоволено. Усунуто перешкоди Черкаській обласній військовій адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою історико-культурного призначення з кадастровим номером 7110300000:01:007:0428 площею 0,05 га шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку на користь держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації. Усунуто перешкоди Черкаській обласній військовій адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою історико-культурного призначення з кадастровим номером 7110300000:01:007:0428 площею 0,05 га шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7110300000:01:007:0428 у Державному земельному кадастрі з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), категорія земель: для житлової та громадської забудови, кадастровий номер земельної ділянки 7110300000:01:007:0428, виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру з одночасним припиненням всіх речових прав на землю. Стягнуто з Канівської міської ради Черкаської області, ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області судовий збір на користь Черкаської обласної прокуратури в розмірі по 2 018,66 грн з кожного. Рішення суду мотивовано тим, що надані прокурором докази є належними, допустимими і достатніми доказами у справі. Натомість, відповідачами не доведено наявності розбіжностей чи суперечностей у зазначених документах, не спростований викладений у них факт розташування спірної земельної ділянки на землях пам`ятки археології національного значення. Таким чином, зібраними у справі доказами підтверджується, що спірна земельна ділянка розташована в межах пам`ятки археології національного значення Багатошарове городище «Пилипенкова Гора» та не могла у зв`язку з цим бути передана у приватну власність. Судом зазначено, що Канівська міська рада протиправно розпорядилась спірною земельною ділянкою, оскільки не наділена повноваженнями щодо розпорядження землями історико-культурного призначення, а земельна ділянка із відповідним цільовим призначенням не може перебувати у приватній власності, тому ефективним способом захисту порушеного права держави на спірну земельну ділянку є її повернення у власність держави від останнього набувача. Враховуючи, що прокурором доведено факт незаконного вибуття спірної земельної ділянки з власності держави поза її волею, як власника, та наявність порушеного права, у виді перешкод у здійсненні Черкаською обласною військовою адміністрацією права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою, суд дійшов висновку про задоволення позову. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі, поданій через систему «Електронний суд» 14 квітня 2025 року, представник ОСОБА_1 адвокат Бовшик М.Ю., вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, прийнятим при невідповідності висновків, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, просив рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. У даній справі звернення прокурора з позовом до суду стало «визначення законності прийняття рішення ОМС, набуття права на майно, земельної ділянки та порушення Закону», при цьому, Канівська міська рада не повідомила причин, які перешкоджають їй самостійно захистити свої інтереси. Прокурор теж не з`ясував цих причин і не повідомив їх суду, відтак прокурор не підтвердив підстав для представництва. Вказує, що прокурор не надав жодних доказів делегування таких повноважень суб`єкту представництва. Суд першої інстанції в судовому рішенні не навів, чиї права та інтереси порушуються і яким документом підтверджується бездіяльність. Із позову вбачається, що прокурор звертається в інтересах двох позивачів: Черкаської обласної військової адміністрації та Міністерства культури та інформаційної політики України, проте суд не перевірив існування таких організацій. Вважає, що суд при отриманні позову не дотримався норм процесуального закону, не залишив позовну заяву без руху, так як вона підписана неуповноваженою особою для звернення до суду, не вірно вказані назви позивачів. Щодо предмету спору адвокат повністю заперечує проти викладених фактичних обставин справи, оскільки на його думку, суд першої інстанції взагалі обставинам справи не надав оцінку та не вивчав матеріали, подані сторонами. Враховуючи, що перед зверненням до суду потрібно було б винести межі в натурі і подивитися, чи входить спірна земельна ділянка в межі чи в площу земельної ділянки з кадастровим номером 7110300000:01:007:0043. Вказує, що під час розгляду справи жодна із сторін не заявляла клопотання про призначення відповідної експертизи, фактично суд прийняв рішення на припущеннях прокурора. Судом не було надано оцінку письмовим запереченням Канівської міської ради та Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області. Відзив на апеляційну скаргу 20 травня 2025 року до Черкаського апеляційного суду від заступника керівника Смілянської окружної прокуратури Коломійця І.П., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. В обгрунтування відзиву вказує, що відповідно до положень Конституції України та Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави. Посилаючись на суть правовідносин у даній справі, вказує, що державний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновлення становища, яке існувало до порушення права власності українського народу на землю та археологічну пам`ятку, розташовану на ній, захист такого права шляхом повернення територіальній громаді землі, яка незаконно вибула з такої власності. Повернення земельної ділянки державі відповідає меті захисту інтересів держави щодо збереження культурної спадщини, тоді як перебування цієї земельної ділянки у приватній власності поза процедурами , визначеними чинним законодавством, беззаперечно порушує державні інтереси. Вказує, що саме Черкаська обласна державна адміністрація є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме: функції розпорядника земель державної власності. Оскільки в таких спорах предметом захисту крім землі ще й безпосередньо є пам`ятка археології, а одним із завдань спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини є забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони культурної спадщини, з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/2, можуть бути визначені співпозивачами у справах даної категорії. Прокурором зазначено, що прокуратура повідомила позивачів про намір звернення із відповідним позовом до суду на захист інтересів держави, після повідомлення про наявні порушення інтересів держави, тому у прокуратури наявні обґрунтовані підстави для пред`явлення даного позову в інтересах Черкаської ОВА та МКІП. Правовий режим земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, залежить не від наявних відомостей Державного земельного кадастру, проекту землеустрою, рішень органу місцевого самоврядування тощо, а визначається самим фактом знаходження на ній пам`ятки, тому проведення будь-якої експертизи є не доцільним. Вказує, що спірна земельна ділянка наразі зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 , проте в силу законодавства не може перебувати у приватній власності із виникненням приватного володільця та використовуватися не за цільовим призначенням, тому права держави на реалізацію усіх правомочностей щодо спірної земельної ділянки, а саме користування і розпорядження нею, підлягає захисту шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку у власність держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації. 16 травня 2025 року до Черкаського апеляційного суду від Шевченківського національного заповідника надійшли пояснення, в якому останній вважаючи, що судом першої інстанції надано належну оцінку умовам представництва заступником керівника Смілянської окружної прокуратури інтересів держави в особі Черкаської ОДА та прийнято рішення по заявленим вимогам на основі наданих до суду належних та допустимих доказах. Вважає доводи апеляційної скарги безпідставними. Фактичні обставини справи Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України «Про порядок безоплатної приватизації земельних ділянок», 10.11.2015 ОСОБА_2 звернувся до Канівської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою (або технічної документації із землеустрою) для передачі у власність земельної ділянки орієнтовною площею 500 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку. Земельна ділянка розташована в АДРЕСА_1 (т.1 а.с.32). Рішенням Канівської міської ради VII скликання від 01.12.2015 № 1 20 «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам» надано дозвіл гр. ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 500 кв.м. по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) для передачі земельної ділянки у власність за рахунок земель Канівської міської ради (т.1 а.с.33). На підставі клопотання замовника ОСОБА_2 , ст.ст. 118, 121 Земельного кодексу України, ст. 50 Закону України «Про землеустрій», рішення Канівської міської ради від 01.12.2015 № 1-20, Канівським міськрайонним відділом ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); місце розташування АДРЕСА_1 та складено відповідний висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 24.04.2017 № 283182-17 (т.1 а.с.34-49). Рішенням Канівської міської ради VII скликання від 30.11.2017 № 9-63 «Про затвердження гр. ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки у приватну власність» затверджено гр. ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 500,0 кв.м. кадастровий номер 7110300000:01:007:0428 по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) /02.01/ та передано гр. ОСОБА_2 земельну ділянку у приватну власність за рахунок земель Канівської міської ради (т.1 а.с.50). 09.06.2020 між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно якого Продавець продав та передав Покупцю, а Покупець купив та прийняв від Продавця земельну ділянку площею 0,05 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 7110300000:01:007:0428. Цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Категорія земель: землі житлової та громадської забудови (т.1 а.с.51-52). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09.06.2020 № 211763664, а також Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28.06.2024 № 384767212, земельна ділянка з кадастровим номером 7110300000:01:007:0428 площею 0,05 га перебуває у приватній власності ОСОБА_1 (т.1 а.с.53, 129-130). Також, як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0006184872020 від 17.12.2020, власником земельної ділянки кадастровий номер 7110300000:01:007:0428, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ) є ОСОБА_1 (т.1 а.с.54-56). 19.08.2020 Управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Канівської міської ради відносно ОСОБА_1 винесено припис про термінове припинення проведення будь-яких підготовчих та будівельних робіт на земельній ділянці з кадастровим номером 7110300000:01:007:0428, розташованій по АДРЕСА_2 , які виконуються без дозвільних документів та несуть руйнівний характер пам`ятці археології національного значення багатошаровому городищу «Пилипенкова Гора», що занесене до Державного реєстру пам`яток національного значення, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 928 від 03.09.2009 «Про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України». Проведення будь-яких робіт потребує обов`язкового отримання дозволу (т.1 а.с.61). 22.10.2020 відносно власника домоволодіння за адресою: район будинку АДРЕСА_1 , Управлінням культури та охорони культурної спадщини Черкаської ОДА винесено припис про зобов`язання зупинити будівельно-земляні роботи на земельній ділянці (кадастровий номер 7110300000:01:007:0428) в районі будинку АДРЕСА_1 , як такі, що руйнують пам`ятку археології національного значення ранньослов`янське городище «Пилипенкова Гора», взятої на державний облік рішенням Черкаського облвиконкому від 28.09.1973 № 544, державний реєстраційний №

3. Зазначена пам`ятка входить до складу об`єктів Шевченківського національного заповідника і відповідно до укладеного охоронного договору між Заповідником та Міністерством культури України від 27.12.2019 № 947/10-2/01-19 існують обмеження щодо здійснення будівництва та проведення інших земляних робіт у межах ділянки. Тому відповідно до ст. 33 Закону України «Про охорону культурної спадщини» необхідно отримати погодження з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, який забезпечує дотримання режиму історико-культурної заповідної території (т.1 а.с.58, 63). Відповідно змісту наданої відповіді Управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Канівської міської ради від 26.02.2021 № 60, на запит прокурора, Управління погодило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 500,0 кв.м., по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) /02.01/ відповідно до містобудівної документації. Зазначена земельна ділянка відповідно до внесення змін до генерального плану міста Канева Черкаської області потрапляє на територію садибної забудови. На момент прийняття рішення Канівської міської ради № 1-20 від 01.12.2015 управління не володіло інформацією щодо наявної пам`ятки археології на земельній ділянці з кадастровим номером 7110300000:01:007:0428, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Про існування пам`ятки на земельній ділянці стало відомо лише після отримання копії припису Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської ОДА № 02/01-03-25/19169 від 22.10.2020 (т.1 а.с.65). Крім цього, відповідно до відповіді Управління культури та охорони культурної спадщини від 22.04.2021 № 02/01-03-13/357/02/01-03-13/9033 на лист прокурора щодо наявності на земельній ділянці за кадастровим номером 7110300000:01:007:0428, яка знаходиться по АДРЕСА_1 пам`яток культурної спадщини, проінформовано, що у межах зазначеної земельної ділянки розташована пам`ятка археології національного значення ранньослов`янське городище «Пилипенкова Гора», взята на облік рішенням виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів від 28.09.1973 №

544. Зазначена пам`ятка входить до складу об`єктів Шевченківського національного заповідника і відповідно до укладеного охоронного договору між Заповідником та Міністерством культури України від 27.12.2019 існують обмеження щодо здійснення будівництва та проведення інших земляних робіт у межах ділянки (т.1 а.с.67). Також, згідно відповіді Шевченківського національного заповідника від 18.06.2021 № 221, наданої на запит прокурора, у 2003 році до складу Заповідника було приєднано Пилипенкову гору, на якій знаходиться визначна археологічна пам`ятка Багатошарове городище «Пилипенкова Гора». Межі приєднаної ділянки визначено Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою (ІІ-ЧР № 0022864), виданого рішенням Канівської міської ради від 27.11.2003. Пам`ятку внесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Ранньослов`янське городище «Пилипенкова Гора» взято на державний облік рішенням Черкаського облвиконкому від 28.09.1973 № 544 (т.1 а.с.69-74). Крім цього, Шевченківським національним заповідником надані: - акт технічного огляду пам`ятки археології національного значення поселення «Пилипенкова Гора» м. Канів Черкаської області. Охоронний № 119; 633-2 від 03.11.2005 (т.1 а.с.75); - акт технічного обстеження пам`ятки археології національного значення городища IV-ІІ тис. до н.е., ІІІ ст. до н.е. 1 ст. н.е. м. Канів Черкаської області від 14.07.2012 (т.1 а.с.76); - акт технічного стану пам`ятки археології національного значення багатошарового городища «Пилипенкова Гора» IV-ІІІ ст. до н.е. (енеоліт), ХХІІІ-ХІІ ст. до н.е. (доба бронзи), ІІІ ст. до н.е. І ст. (зарубинецька культура). Охоронний № 230010-Н від 07.08.2019 (т.1 а.с.77-80); - акт стану збереження пам`ятки археології національного значення багатошарове городище «Пилипенкова Гора»; охоронний № 230010-Н від 27.09.2020 № 2020/1 (т.1 а.с.81-82). 27.12.2019 між Міністерством культури України (Орган охорони) та Шевченківським національним заповідником (Правокористувач) укладено Охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини № 947/10-2/61-19, згідно якого Правокористувач бере на себе зобов`язання щодо охорони Багатошарового городища «Пилипенкова Гора» - пам`ятки археології національного значення, внесеної до Державного реєстру нерухомих пам`яток України постановою Кабінету Міністрів України № 928 від 03.09.2009, охоронний № 230010-Н, що розташовується за адресою: Черкаська область, м. Канів, урочище Пилипенкова Гора. Термін дії Охоронного договору встановленого на період дії права користування пам`яткою (т.1 а.с.109-110). 24.11.2020 між ТОВ «Міжнародний центр культурної спадщини» (Виконавець) та Шевченківським національним заповідником (Замовник) укладено Договір про надання послуг № 55, відповідно до якого Виконавець зобов`язується в порядку та на умовах договору надати послуги щодо коригування облікової документації на пам`ятку археології національного значення «Багатошарове городище «Пилипенкова гора» (IV-ІІІ тис. до н.е., ІХ ст. до н.е. IV ст.), охоронний № 230010-Н (т.1 а.с.111-112). Як вбачається з матеріалів справи, прокурором було також надіслані запити про надання інформації щодо віднесення об`єкту культурної спадщини Пилипенкова Гора та земельної ділянки під ним до історико-культурної спадщини національного значення та чи знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 7110300000:01:007:0428 в межах зазначеного об`єкта культурної спадщини, а також чи приймалися Кабінетом Міністрів України рішення щодо зміни цільового призначення зазначеної земельної ділянки (т.1 а.с.145-146, 148-150, 152-153). Так, за результатами розгляду листа прокурора, Управлінням культури та охорони культурної спадщини Черкаської ОДА повідомлено, що земельна ділянка (кадастровий номер 7110300000:01:007:0428) площею 0,0500 га за адресою: вул. Роденська, 4, м. Канів, Черкаської області розташована в межах пам`ятки археології національного значення Багатошарове городище «Пилипенкова Гора», внесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928, охоронний номер 230010-Н (т.1 а.с.147). Також, листом Департаменту пам`яткоохоронної діяльності Міністерства культури та інформаційної політики України від 03.05.2024 повідомлено прокурора, що Багатошарове городище «Пилипенкова Гора» в урочищі Пилипенкова Гора у м. Каневі Черкаської області занесене до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, як пам`ятка археології національного значення (т.1 а.с.154). Згідно наданої відповіді секретаріату Кабінету Міністрів України на запит прокурора, Кабінетом Міністрів України рішення щодо земельної ділянки із зазначеним у запиті кадастровим номером, не приймалося (т.1 а.с.151). Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону в повній мірі відповідає. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді. Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача. Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у статті 13 Конституції України, серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах. До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК України). Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України). Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частини перша, друга статті 20 ЗК України тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 20 ЗК України). Відповідно до пункту «г» частини першої статті 150 ЗК України землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення. Погодження питань, пов`язаних із зміною цільового призначення особливо цінних земель державної та комунальної власності, припиненням права постійного користування ними відповідно до цього Кодексу належить до повноважень Верховної Ради України (пункт «ґ» статті 6 ЗК України). За змістом частини першої статті 53 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Статтею 54 ЗК України передбачено, що землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, об`єктів культурної всесвітньої спадщини, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, які надані та використовуються для потреб охорони культурної спадщини, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом. У п. «г». ч. 4 ст. 84 ЗК України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема: землі під об`єктами історико-культурного призначення, що мають особливу історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом. Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 №1805-III. Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність. Одночасно, даною нормою визначено, що пам`ятка культурної спадщини (надалі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» археологічний об`єкт культурної спадщини - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації. Виходячи з приписів статті 54-1 Земельного кодексу України з метою охорони культурної спадщини на використання земель у межах території пам`ятки культурної спадщини встановлюються обмеження відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини». Обмеження у використанні земель у межах території пам`ятки культурної спадщини, зон охорони, поширюються на усі розташовані в межах цих територій та об`єктів землі незалежно від їх цільового призначення. Межі території, на яку поширюються такі обмеження, визначаються відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» і зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації, науково-проектній документації у сфері охорони культурної спадщини. Відомості про зазначені обмеження у використанні земель вносяться до Державного земельного кадастру. Режим використання земель у межах території пам`ятки культурної спадщини, визначається науково-проектною документацією у сфері охорони культурної спадщини, а до затвердження такої документації - Законом України «Про охорону культурної спадщини». Нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності (абзац 4 статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»). Відповідно до статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Частиною шостою статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв. Зазначені правові норми спрямовані на забезпечення належної охорони пам`яток археології, оскільки пам`ятки археології як нерухомі об`єкти культурної спадщини не можуть бути перенесені на інше місце без втрати їх цінності. Пам`ятки археології зазвичай знаходяться безпосередньо у глибині земної поверхні, в зв`язку з чим нерозривно пов`язані з земельними ділянками, на яких вони розташовані. Правовий режим земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, не має відрізнятися від правового режиму самої пам`ятки, яка згідно із Законом України «Про охорону культурної спадщини» не може перебувати в приватній чи комунальній власності. Статтею 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» гарантовано право державної власності на пам`ятки археології. Відчуження з державної власності земельної ділянки, на якій розташовані пам`ятки археології, фактично унеможливлює здійснення державою права користування та розпорядження цими пам`ятками археології, у зв`язку з невіддільністю пам`ятки археології від земельної ділянки, на якій вона розташована. Така позиція випливає з правових висновків, які викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, у постанові Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 922/1412/22, ухвалених у подібних правовідносинах. Згідно з пунктом 1 статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. За приписами статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення. Відповідно до частини першої статті 31 Закону України «Про охорону культурної спадщини» топографічно визначені території чи водні об`єкти, в яких містяться об`єкти культурної спадщини або можлива їх наявність, за поданням відповідного органу охорони культурної спадщини можуть оголошуватися рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини охоронюваними археологічними територіями на обмежений або необмежений строк у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Отже, залишки стародавніх поселень є нерухомими археологічними об`єктами культурної спадщини, а тому не можуть бути перенесеними на інше місце без втрати своєї цінності. Зазначена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21. Враховуючи вищевикладене, а також встановлення судом першої інстанції, що спірна земельна ділянка (кадастровий номер 7110300000:01:007:0428) розташована в межах пам`ятки археології національного значення багатошарового городища «Пилипенкова Гора», яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928, охоронний номер 230010-Н, вона може перебувати виключно у державній власності. Також досліджуючи територіальне місцезнаходження пам`ятки археології національного значення багатошарового городища «Пилипенкова Гора», суд першої інстанції встановив, що її розташування на земельній ділянці з кадастровим номером 7110300000:01:007:0428 підтверджується інформацією Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації від 28.03.2024 №02/01-05.01-09/158/02/01-05.01-09/8377 (т.1 а.с.147). Згідно інформації Департаменту пам`яткоохоронної діяльності Міністерства культури та інформаційної політики України, викладеної в листі від 03.05.2024 № 06/15/4048-24, який наданий на запит прокурора вбачається, зокрема, що відповідно до облікової картки на зазначену пам`ятку археології національного значення, виготовлену ТОВ «Міжнародний центр культурної спадщини та культурних цінностей» від 01.11.2020 земельна ділянка з кадастровим номером 7110300000:01:007:0428 знаходиться в межах пам`ятки «Багатошарове городище «Пилипенкова Гора» у м. Каневі Черкаської області (т.1 а.с.154). Водночас, у обліковій картці наведено опис меж території пам`ятки археології національного значення Багатошарове городище «Пилипенкова гора», до яких входить й спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7110300000:01:007:0428, розташована по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.116). Також, на вказану пам`ятку археології національного значення було виготовлено паспорт (т.1 а.с.88), складений генплан з розташуванням пам`ятників археології (т.1 а.с.89-90), паспорт об`єкта культурної спадщини, в якому зазначені території пам`яток в користуванні Шевченківського національного заповідника, зокрема земельна ділянка з кадастровим номером 7110300000:01:007:0428 (т.1 а.с.98-103) та облікову картку об`єкта культурної спадщини (а.с.114-128), якими визначено площу (охоронну зону та територію) та їх місце розташування. Крім того, зазначено характеристику (опис) об`єкта культурної спадщини Багатошарового городища «Пилипенкова Гора» м. Канів, урочище «Пилипенкова Гора», територія Шевченківського національного заповідника. Крім того, встановлено, що 27.12.2019 між Міністерством культури України (Орган охорони) та Шевченківським національним заповідником (Правокористувач) укладено Охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини № 947/10-2/61-19, згідно якого Правокористувач бере на себе зобов`язання щодо охорони Багатошарового городища «Пилипенкова Гора» - пам`ятки археології національного значення, внесеної до Державного реєстру нерухомих пам`яток України постановою Кабінету Міністрів України № 928 від 03.09.2009, охоронний № 230010-Н, що розташовується за адресою: Черкаська область, м. Канів, урочище Пилипенкова Гора. Термін дії Охоронного договору встановленого на період дії права користування пам`яткою (т.1 а.с.109-110). Таким чином, розташування спірної земельної ділянки у межах пам`ятки археології національного значення багатошарового городища «Пилипенкова Гора» свідчить про її віднесення до категорії земель історико-культурного призначення, а саме земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, на які поширюється особливий режим, що унеможливлює передачу її у приватну власність. Встановивши неправомірність рішення Канівської міської ради VII скликання від 30.11.2017 № 9-63 «Про затвердження гр. ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки у приватну власність», яким затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_2 безоплатно в приватну власність земельну ділянку загальною площею 5000 кв.м. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер № 7110300000:01:007:0428, що має наслідком незаконність подальшого оформлення на неї права власності ОСОБА_2 , а також її подальше відчуження на користь ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 09.06.2020 та враховуючи вибраний прокурором ефективний спосіб захисту порушеного права держави на спірну земельну ділянку, суд першої інстанції дійшов правильно висновку про задоволення позову. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з посиланням на практику Верховного Суду викладену у постанові від 11.10.2023 у справі №734/1560/20, правильно вказав, що неприведення цільового призначення цієї земельної ділянки у відповідність до дійсного цільового призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній пам`ятки, а не рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Крім того, не внесення до Державного земельного кадастру меж цієї земельної ділянки із зазначенням обмежень щодо режиму її використання, не свідчить про відсутність таких обмежень та можливість перебування спірної земельної ділянки у приватній власності (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі №317/372/22). Колегія суддів зазначає, що відповідачами не спростовано факт розташування пам`ятки археології національного значення багатошарового городища «Пилипенкова Гора» в межах спірної земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 та не спростовано належність вказаної пам`ятки археології до об`єктів культурної спадщини. Доводи скаржника, що перед зверненням до суду потрібно було б винести межі в натурі і подивитися, чи входить спірна земельна ділянка в межі чи в площу земельної ділянки з кадастровим номером 7110300000:01:007:0043, а також, що під час розгляду справи жодна із сторін не заявляла клопотання про призначення відповідної експертизи, є безпідставними, оскільки вказані доводи не містять правової або фактичної аргументації, здатної спростувати встановлений у справі факт територіальної відповідності пам`ятки археології та її розташування на земельній ділянці з кадастровим номером 7110300000:01:007:0428, а докази, зокрема відомості, викладені у паспорті об`єкта культурної спадщини, генплані з розташування пам`ятників археології, у системному зв`язку з іншими доказами, дослідженими у справі, підтверджують обґрунтованість висновків суду першої інстанції про те, що відповідний об`єкт археологічної спадщини розташований саме на спірній земельній ділянці. Висновок суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні доказів у їх сукупності, з урахуванням принципу пріоритетності спеціальних даних у сфері охорони культурної спадщини щодо визначення історико-культурного статусу земельної ділянки. Щодо незаявлення клопотання сторін про призначення відповідної експертизи, колегія суддів зазначає, що у даній категорії справ можливість призначення експертизи за ініціативою суду відсутня, а клопотання про проведення відповідної експертизи скаржником в суді першої інстанції не заявлялось. Також вказане клопотання в апеляційній скарзі відсутнє, тому у суду відсутній обов`язок щодо вирішення питання про призначення відповідної експертизи. Доводи апеляційної скарги, що судом не було надано оцінку письмовим запереченням Канівської міської ради та Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області , відхиляються колегією суддів, оскільки письмові заперечення буди предметом розгляду та були враховані судом першої інстанції при вирішенні даного спору. Також є необгрунтованими і посилання в апеляційній скарзі на те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом, а також, що прокурор не надав жодних доказів делегування таких повноважень суб`єкту представництва, по наступних підставах. Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина четверта статті 42 ЦПК України). Стаття 56 ЦПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року в справі № 915/478/18, від 27 лютого 2019 року в справі № 761/3884/18, від 13 листопада 2019 року в справі № 826/3115/17, від 05 жовтня 2022 року в справі № 922/1830/19, зазначено, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року в справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи в суді фактичною стороною в спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною в справі певний орган. Пунктом 2 статті 21 Закону України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону. Статтею 122 ЗК України визначено повноваження обласних та районних адміністрацій щодо розпорядження землями державної власності. Зокрема, зазначено, що до повноважень обласних державних адміністрацій належить розпорядження земельними ділянками державної власності, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб. Згідно з пунктами 1, 6, 12 частини першої статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить здійснення контролю за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; призначення відповідних охоронних заходів щодо пам`яток місцевого значення та їхніх територій у разі виникнення загрози їх руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт. Судом встановлено, що об`єкт культурної спадщини «Багатошарове городище «Пилипенкова Гора» м. Канів, урочище Пилипенкова Гора, відноситься до території Шевченківського національного заповідника, знаходиться в місті Каневі та саме Черкаська обласна державна адміністрація є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме: функції розпорядника земель державної власності, в інтересах якої прокурор і звернувся до суду. Відповідно до Указу президента України від 24.02.2022 «Про утворення військових адміністрацій» та Закону України «Про правовий режим воєнного стану», «Черкаська обласна державна адміністрація набула статусу Черкаської обласної військової адміністрації 24.02.2022, саме тому в позові вказано Черкаська обласна військова адміністрація. Другим уповноваженим державою органом, що здійснює управління спірним об`єктом нерухомого майна багатошарового Городища «Пипипенкова Гора» як пам`яткою археології національного значення, є Міністерство культури та інформаційної політики України. Отже, не є помилкою звернення прокурора до суду із даним позовом в інтересах не лише Черкаської ОДА, а й Міністерства культури та інформаційної політики України, оскільки предметом даного спору є витребування земельної ділянки, на якій розміщені пам`ятки археології національного значення. Міністерство культури та інформаційної політики України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, та яке згідно постанови Кабінету Міністрів України від 06.09.2024 № 1028, змінило назву на Міністерство культури та стратегічних комунікацій України. При цьому повноваження, права та обов`язки щодо забезпечення формування та реалізації державної політики у сферах відновлення та збереження національної пам`яті, мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей не змінилися. Тому є безпідставним посилання скаржника щодо не існування позивача - Міністерство культури та інформаційної політики України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано в статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру». Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає в здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави». Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону, не здійснює захисту або робить це неналежно. Із матеріалів справи вбачається, що прокурор, перед поданням до суду позову звертався до Черкаської обласної військової адміністрації та Міністерства культури та інформаційної політики України письмово з повідомленням ( лист №52/2-3709 від 04.06.2024 т. 1 а.с. 162-163) та (лист № 52/2-4064 від 18.06.2024 т. 1 а.с.165-166), що спірна земельна ділянка вибула з власності держави з порушенням земельного законодавства України, та враховуючи розумний строк у судовому порядку не вживалися належні заходи щодо захисту порушених інтересів держави, звернувся до суду із даних позовом. Крім того, Смілянською окружною прокуратурою були направлені повідомлення від 27.06.2024 № 52/2-4291 та № 52/2-4292 на адресу Черкаської обласної державної адміністрації та Міністерства культури та інформаційної політики України про звернення з даним позовом. Отже, прокурор дотримався передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» вимог щодо обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у суді у даній справі. Звертаючись з позовом, прокурор зазначив, що підставою пред`явлення цього позову стало те, що земельна ділянка державної власності історико-культурного призначення неправомірно передана у приватну власність. Таким чином, подаючи позовну заяву до суду, прокурор самостійно обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у збереженні майна держави, яке вибуло з її власності поза її волею, тому згідно з частиною другою статті 56 ЦПК України набув статусу позивача. Також є вірними висновки суду першої інстанції щодо обгрунтованості позовних вимог та обраного прокурором способу захисту інтересів держави шляхом звернення до суду із негаторним позовом. У частині другій статті 152 ЗК України зазначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16 (провадження № 14-181цс18) наведено правові висновки щодо застосування статей 387, 391 ЦК України, в якій висловлено, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду. У постанові Великої Палата Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21) викладено правовий висновок про те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння. У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 557/303/21, від якого Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) констатувала відсутність підстав для відступу, зазначено, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Тому зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології місцевого значення, слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі, позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що належний власник - держава в особі прокурора звернувся з негаторним позовом, поданим на підставі статті 391 ЦК України. Вказана норма передбачає можливість судового захисту шляхом усунення перешкод у здійсненні власником своїх прав щодо користування та розпорядження належним йому майном, у тому числі у випадках, коли право власності вже зареєстроване за іншим суб`єктом. Крім того, саме така правова підстава зазначена прокурором у позові для вимоги про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою історико-культурного призначення. Колегія суддів вважає вірними висновки суду щодо дотримання добросовісності набувача та правомірності втручання держави у право мирного володіння майном, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Так, положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенціюі протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які потрібно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення від 02 листопада 2004 року у справі «Tregubenko v. Ukraine», заява № 61333/00, пункт 54). Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном. У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Rysovskyy v. Ukraine» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. Колегія суддів зазначає, що зазначені вище гарантії стосуються випадків, коли, діючи добросовісно, особа набула майнове право, зокрема право власності, від держави чи територіальної громади, які діяли під впливом помилки. Тоді як недобросовісна поведінка набувача майна у приватну власність чи як його, так і відчужувача відповідного майна, не є набуттям права приватної власності під впливом помилки органу влади та не зумовлює таке набуття. Більше того, повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар (див.; пункти 257, 258 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 у справі № 910/8413/21). При цьому суд першої інстанції у даній справі правильно виходив із законності втручання у право власності кінцевого набувача спірного майна і дотримання справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Щодо питання визначення розміру компенсації, яка може підлягати відшкодуванню кінцевому набувачу у випадку повернення у власність держави належної йому земельної ділянки, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 з посиланням на частину третю статті 22 ЦК України вказано, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц зазначено, що ЦК України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевим набувачам збитків. Отже, ОСОБА_1 не позбавлена права вимагати від особи, яка продала їй спірну земельну ділянку, повернення сплачених коштів за договором купівлі-продажу, а крім того, за наявності законних підстав, реалізувати права, передбачені частинами третьою та/або четвертою статті 390 ЦК України. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом не заслуговують на увагу, оскільки приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість, негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди позивача із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,- у х в а л и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бовшика Миколи Юрійовича- залишити без задоволення. Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06 березня 2025 року у справі за позовом заступника керівника Смілянської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації (Черкаської обласної військової адміністрації), Міністерства культури та інформаційної політики України до Канівської міської ради Черкаської області, ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Шевченківський національний заповідник, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою історико-культурного призначення- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України. Головуюча О.В. Карпенко Судді О.М. Новіков Л.І. Василенко /повний текст постанови суду виготовлений 14 серпня 2025 року/

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Постанова 4821 № 697/1498/24

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше