Постанова 4851 № 520/33815/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 серпня 2025 р. Справа № 520/33815/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Київської митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2025 р. (ухвалене суддею Бабаєвим А.І.) по справі № 520/33815/24 за позовом Товариства з обмеженою віповідальністю "Профіль декор" до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОФІЛЬ ДЕКОР» (в подальшому ТОВ «ПРОФІЛЬ ДЕКОР») звернулось до суду з адміністративним позовом до Київської митниці, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UА100060/2024/000065/2 від 23.10.2024 р. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2025 р. позов задоволено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2025 р. та прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Митного кодексу України (в подальшому МК України), Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що ТОВ "ПРОФІЛЬ ДЕКОР" та JIANGYIN BIZOE HARDWARE MANUFACTURING CO., LTD (Китай) укладено контракт № JBHM-PD-155-01 від 11.03.2024 р. До митного оформлення декларантом позивача подано митну декларацію 24UA100060229767U1, разом із якою подано: пакувальний лист (Packing list) б\н 15.07.2024, рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) BZ24DA026 15.07.2024, коносамент (Bill of lading) BW24070298C 25.07.2024 р., автотранспортну накладну (Road consignment note) 081C 15.10.2024 р., сертифікат про походження товару (Certificate of origin) 24C3202D3135/50001 від 02.08.2024 р., банківський платіжний документ, що стосується товару № 531 від 21.03.2024 р., банківський платіжний документ, що стосується товару № 537 від 16.05.2024 р., банківський платіжний документ, що стосується товару № 546 від 18.07.2024 р., рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг № 1271 від 18.10.2024 р., документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 1/1810 від 18.10.2024 р., доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) № 1 від 11.03.2024 р., зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу № JBHM-PD-155-01 від 11.03.2024 р., договір про надання послуг митного брокера № 029-БМ від 08.08.2016 р., договір (контракт) про перевезення №М-210524 від 21.05.2024 р., заявку № 5 від 16.07.2024 р., копію митної декларації країни відправлення № 310124040517133737 від 22.07.2024 р. На запит митного органу про надання додаткових документів позивач листом № 284/04 від 23.10.2024 р. повідомив, що на даний час інші додаткові документи (окрім вже наданих) надати не представляється можливим та просив прийняти самостійне рішення стосовно підтвердження митної вартості товару за наявними документами до закінчення 10 денного терміну розгляду документів, передбаченого Митним Кодексом України. ТОВ "ПРОФІЛЬ ДЕКОР" листом № 1511-24 від 15.11.2024 р. надало до Київської митниці договір № 0505 від 05.05.2024 р. з ТОВ «МАРІН ВЕЙ», додаток №1 від 11.03.2024 р., додаткову угоду №1 від 19.07.2024 р., рахунок на оплату № 1271 від 18 жовтня 2024 р., платіжне доручення від "14" листопада 2024 р. №5030, виписи свіфт від 22.03.2024 р., 16.05.2024 р., 18.07.2024 р., 08.08.2024 р., оборотно-сальдова відомість по оплатам за Контрактом № JBHM-PD-155-01 від 11.03.2024 р. Не погоджуючись із вищевказаним рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення необґрунтоване, у зв`язку з чим підлягає скасуванню. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ч. 1 ст. 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів. Відповідно до ч. 1 ст. 248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію. Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (ч. 1 ст. 257 Митного кодексу України). Статтею 264 Митного кодексу України встановлено, що відмова органу доходів і зборів у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта; орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов`язкових реквізитів; митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом; у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Згідно із ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України, митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Статями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів. Частинами 4, 5 статті 58 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Згідно із п. п. 5, 6, 7 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на страхування цих товарів. Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом. Декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ч.ч. 1, 2 ст. 52 Митного кодексу України). Відповідно до ст. 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу, за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу. Згідно із ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Частиною 3 статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Згідно із ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію). Частинами 1, 2 статті 53 Митного кодексу України передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599 для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55цього Кодексу. Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 54 Митного кодексу України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично. Згідно із ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (ч. ч. 3, 4 ст. 64 Митного кодексу України). Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості, митний орган зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 Митного Кодексу України. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Єдиними підставами, які надають контролюючому органу право відійти від встановлених обмежень, які пов`язані із перевіркою основного переліку документів що підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи, є лише наявність передбачених законодавцем обставин, а саме, у випадку якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару. Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 21.02.2024 р. у справі № 804/7882/16. Разом з тим, витребовувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 17.01.2022 р. у справі № 520/2000/19. Суд апеляційної інстанції зазначає, що у випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Митного кодексу України) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні. Проте, текст оскаржених рішень про коригування митної вартості не містить жодних відомостей про будь-які характеристики ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, обсяги партій, умов поставки, комерційних умов тощо. Крім того, митний орган не надав доказів на підтвердження тієї обставини, що позивачем у декларації митної вартості зазначено не всі складові числового значення митної вартості, неправильно здійснено розрахунок, внесено недостовірні або неточні відомості, або у наданих документах містяться розбіжності, ознаки підробки або не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості задекларованих товарів. Судовим розглядом встановлено, що митним органом в оскаржуваному рішенні вказано, що для підтвердження витрат на транспортування товару на умовах поставки згідно з Інкотермс «FOB - Ningbo» (Китай) декларантом надано довідку про транспортні витрати №1/1810 від 18.10.2024 та рахунок на оплату №1271 від 18.10.2024 р., які видані ТОВ «Марін Вей», проте, згідно з даними, зазначеними в автотранспортній накладній CMR від 15.10.2024 р. № 0810, перевізником товарів виступає інша особа. Також вказано, що відповідно до ст. 9 Закону України від «Про транспортно-експедиторську діяльність», укладається договір транспортного експедирування у письмовій формі та умови договору визначаються за угодою сторін, проте договір (контракт) про надання транспортно-експедиційних послуг з перевізником, зазначеним у CMR, а також транспортні документи, відсутні серед наданих до митного оформлення документів. Зазначено, що рахунок на оплату транспортних витрат наданий за номером 1271, проте в графі 44 митної декларації під кодом « 3004» зазначено рахунок про надання транспортно - експедиційних послуг за номером 1270, ідентифікувати надану довідку про транспортні витрати та рахунок на оплату з поставкою товарів за вказаною МД, неможливо. ТОВ "ПРОФІЛЬ ДЕКОР" було укладено договір № UM-210524 від 21.05.2024 р. з ТОВ "УКРАМАРИН", відповідно до п.1.1. якого Експедитор зобов`язується за плату та за рахунок Клієнта надати та організувати надання транспортно-експедиторських послуг, пов`язаних з організацією та забезпеченням експедирування та/або перевезення експортно- імпортних та транзитних вантажів Клієнта, а також додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу. Згідно з п. 2.1.1., 2.1.3 Договору Експедитор має право укладати від свого імені договори та угоди з перевізниками, портами, складами, судноплавними компаніями/їх агентам, експедиторськими та іншими організаціями, які є резидентами чи нерезидентами України, для виконання своїх обов`язків по Договору. Залучати до виконання своїх обов`язків за Договором інші організації та осіб на свій розсуд. Відповідно до вищевказаних умов договору декларанта з експедитором, саме на останнього покладено обов`язки щодо організації перевезення товару. Відповідно залучені ним треті особи здійснювали безпосереднє перевезення згідно договору укладеного з ТОВ «МАРІН ВЕЙ» та саме цього перевізника вказано у CMR № 081C 15.10.2024 р. Позивачем до митного органу надано довідку про транспортні витрати №1/1810 від 18.10.2024 р. та рахунок на оплату №1271 від 18.10.2024 р., складені експедитором ТОВ "УКРАМАРИН", з яким укладено договір та рахунок на оплату № 1271 від 18.10.2024 р.. Позивачем пояснено, що сталася технічна помилка і помилково внесено інший номер рахунку на оплату до ВМД, проте, фактично наданий рахунок № 1271, що відповідає іншим документами. Крім того, відповідно до графи 44 МД за кодом « 3004» вказано рахунок на оплату транспортних послуг № 1271 від 18.10.2024 р. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 19.11.2024 р. у справі № 420/23588/23. Відповідач у оскаржуваному рішенні вказав, що в графі 20 митної декларації декларантом зазначені умови поставки «FOB - Ningbo» (Китай), в документах, які надані для підтвердження витрат на транспортування, вказано вартість морського фрахту за маршрутом Ningbo Китай- Constanta Румунія, проте пунктом п.2.3 контракту JBHM-PD-155-01 від 11.03.2024 р. передбачено, що ціни на товар приймаються на умовах FOB - Shanghai, якщо інше не обумовлено в Додатках на поставку конкретної партії товару, які є невід`ємною частиною цього Контракту. Зазначено, що до митного оформлення надано додаткову угоду № 1 від 19.07.2024 р. , в якій умови поставки не зазначено. Вказано, що при визначенні митної вартості товару декларантом не враховано таку складову, як вартість транспортування товару по території Китаю з урахуванням умов поставки, визначених зовнішньоекономічним контрактом. Вказано, що коносамент, в якому міститься інформація про маршрут перевезення, місце завантаження, до митного оформлення не надано. Судовим розглядом встановлено, що позивачем до митного оформлення надано коносамент (Bill of lading) BW24070298C від 25.07.2024 р., згідно із яким умовами поставки є FOB Нінгбо, Китай. Згідно із п. 2.2 Контракту № JBHM-PD-155-01 від 11.03.2024 р. зміна ціни Товару та загальної суми Контракту під час виконання поставки можлива лише у разі взаємної письмової згоди Сторін, яка оформляється додатковою угодою до цього Контракту. Відповідно до п. 2 додатку № 1 від 11.03.2024 р. до контракту умови поставки товарів за даним Додатком: FOB Нінгбо, Китай, згідно з «Incoterms-2020». Згідно із додаткової угоди № 1 від 19.07.2024 р., Контракт доповнено п. 2.2. такого змісту: « 2.2. Ціни постачаємого Товару включає в себе маркування, пакування, експортну упаковку, вартість тари, пакування і транспортування до пункта призначення, витрати на зберігання та вантаження/перевантаження Товару, будь- які витрати по митному оформленню та оформленню будь-яких експортних дозволів або ж дозвільних документів, сплату експортних мит або зборів, якщо це передбачено нормами законодавства Продавця, оплату послуг посередників, тощо.». Тобто, всі витрати щодо процесу транспортування вже включені у вартість товару. Також, відповідачем зазначено, що відповідно п. 3 договору транспортного експедирування № UМ-210524 від 21.05.2024 р. клієнт оплачує рахунки Експедитора протягом трьох банківських днів з дати їх оформлення, до митного оформлення рахунки щодо оплати транспортних витрат не надано. Як вбачається з матеріалів справи, договір транспортного експедирування №UМ-210524 від 21.05.2024 р. підписано з Протоколом розбіжностей та п. 3.5. викладено в такій редакції: «клієнт оплачує рахунки Експедитора протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати їх оформлення». Рахунок № 1271 було виставлено 18.10.2024 р., відповідно 5 банківських днів на оплату спливають 25.10.2024 р., що є пізніше дати митного оформлення. Фактично витрати за надані транспортні послугу були оплачені 14.11.2024 р. відповідно платіжного доручення від 14.11.2024 р. №5030. На час запиту та надання додаткових документів заборгованість погашена і надано всі відповідні документи щодо послуг транспортування, але митний орган не взяв їх до уваги і жодним чином це не прокоментував у своїй відповіді також сплачені транспортні витрати з постачання товару було сплачено у повному обсязі і долучено до запиту відповідні документи по Договору перевезення № UM-210524 від 21.05.2024 р. з ТОВ "УКРАМАРИН", а саме Рахунок на оплату № 1271 від 18.10.2024 р., платіжне доручення від 14.11.2024 р. № 5030. Крім того, ТОВ "ПРОФІЛЬ ДЕКОР" листом №1511-24 від 15.11.2024 р.надало до Київської митниці рахунок на оплату № 1271 від 18.10.2024 р. та платіжне доручення від 14.11.2024 р. № 5030. Щодо експортної декларації, суд апеляційної інстанції зазначає, що копія митної декларації країни відправлення не належить до документів, які підтверджують митну вартість товару відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України, а може лише додатково надаватися митному органу у випадку, передбаченому ч. 3 ст. 53 МК України. Перелік основних документів, які підтверджують митну вартість товарів, наведений у статті 53 Митного кодексу України і в ньому відсутній такий документ, як «експортна декларація країни відправлення». Такий документ може бути поданий для митного оформлення, але лише в якості додаткового, у тому випадку, якщо виникає необхідність в уточненні показників основних документів. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 20.09.2023 р. у справі №815/6805/17. Судовим розглядом встановлено, що під час консультації з митним органом у порядку ст. 55 МК України позивачем було надано додаток №1 від 11.03.2024 р., додаткову угоду № 1 від 19.07.2024 р., при співставленні яких видно вартість товарних позицій, які було імпортовано і які складено інвойс. Суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок митного органу про те, що платіжні доручення № 531, № 537, № 546 надані на суму 46110 дол. США, в графі «Призначення платежу» зазначено контракт та додаток № 1 від 11.03.2024, тобто, неможливо ідентифікувати однозначно зазначені платіжні документи, з наступних підстав. Додаток 1 від 11.03.2024 р. внесений в гр.44 ВМД, тобто його було подано при митному оформленні, відповідно графа призначення платежу у платіжних інструкціях містить правильне посилання, а тому ці документи повністю кореспондуються між собою. Згідно із платіжної інструкції № 531 від 21.03.2024 р. призначення платежу: payment Door HANDLE Contract JBHM-PD-155-01 dd 11.03.2024 р. app 1 dd 11.03.2024. Відповідно до платіжної інструкції № 537 від 16.05.2024 р. призначення платежу: payment Door HANDLE Contract JBHM-PD-155-01 dd 11.03.2024 app 1 dd 11.03.2024. Згідно із платіжної інструкції №546 від 18.07.2024 призначення платежу: payment Door HANDLE Contract JBHM-PD-155-01 dd 11.03.2024 app 1 dd 11.03.2024. Відповідно до платіжної інструкції 547 від 08.08.2024 р. 70: Призначення платежу: payment Door HANDLE Contract JBHM-PD-155-01 dd 11.03.2024 р. app 2 dd 06.08.2024 р. Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що надані позивачем на підтвердження митної вартості товару документи підтверджували митну вартість товару, підлягали обчисленню та містили всі реквізити, які ідентифікували ввезений товар, а відповідачем в оскаржуваному рішенні не вказано на обставини, які обумовили виникнення у митного органу обґрунтованих сумнівів відносно не підтвердження чи невизначеності кількісних, вартісних і достовірних елементів митної вартості або відсутності хоча б однієї із їх складових, яка є обов`язковою при обчисленні такої вартості. Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані рішення та картки відмови митного органу необґрунтовані, у зв`язку з чим підлягають скасуванню. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 77, 136, 139, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Київської митниці - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2025 по справі № 520/33815/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич