Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/1904/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 серпня 2025 року справа №200/1904/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г. , Геращенко І.В. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року (головуючий суддя І інстанції Буряк І.В. ), складеного у повному обсязі 21 квітня 2025 року у справі № 200/1904/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі відповідач, АДПСУ) про: - визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з позивачем; - зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 19.09.2018 по день фактичного розрахунку 26.02.2025 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №

100. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Адміністрації Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 108 179 (сто вісім тисяч сто сімдесят дев`ять) грн. 92 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2018 по 26.02.2025 (без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з вищевказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального процесуального права, просив суд скасувати судове та відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що при стягненні середнього заробітку суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин принцип співмірності в межах шестимісячного строку, передбаченого новою редакцією положень ст. 116, 117 КЗпП України. Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України (паспорт серії НОМЕР_1 ), РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; зареєстроване місце проживання як ВПО: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 . Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 15.09.2015, позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, що встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Витягом з наказу від 18.09.2018 № 878-ОС «По особовому складу» підтверджується, що ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення АДПСУ з 18.09.2018. Наявна у матеріалах справи виписка по рахунку ОСОБА_1 свідчить про зарахування коштів у розмірі 100 603,96 грн, призначення платежу добровільне виконання рішення суду у справі № 200/5039/24. Вказане також підтверджується відомостями платіжної інструкції від 26.02.2025 №1066. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19.09.2024 у справі №200/5039/24, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2024, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність АДПСУ щодо не проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у липні 2018 року, і компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік шляхом обчислення їх з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації-різниці грошового забезпечення. Зобов`язано АДПСУ провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у липні 2018 року, і компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік шляхом обчислення їх з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації-різниці грошового забезпечення. Визнати протиправною бездіяльність АДПСУ щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 18.09. 2018 (що виплачена на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.03.2024 у справі № 200/7422/23) та щомісячної додаткової грошової винагороди, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, за період з 04.11.2016 по 28.02.2018 (яка виплачена на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.03.2024 у справі № 200/7423/23) у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Зобов`язано АДПСУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 18.09.2018 (що виплачена на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.032024 року у справі № 200/7422/23) та щомісячної додаткової грошової винагороди, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, за період з 04.11.2016 по 28.02.2018 (яка виплачена на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.03.2024 у справі № 200/7423/23) у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Розрахунковий лист ОСОБА_1 за лютий 2025 року свідчить про таке. На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/5039/24 сплачено: грошову допомогу на оздоровлення і компенсацію за невикористану відпустку УБД (з урахуванням у їх складі індексації-різниці) 9 253,58 грн; компенсацію втрати частини доходів (через несвоєчасно виплачену індексацію-різницю) 4 123,68 грн; компенсацію втрати частини доходів через несвоєчасно виплачену щомісячну додаткову винагороду відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 (на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.03.2024 у справі № 200/7423/23) 16 017,52 грн. На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/5040/24 сплачено 99 096,55 грн. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2018 по 19.01.2023. Всього нараховано 128 491,33 грн, перераховано на картку 100 603,96 грн. Відповідно довідки-розрахунку від 07.04.2025 № 55 розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 за останні 2 місяці перед звільненням (липень серпень 2018 року) складає 508,63 грн. Згідно з перерахунком грошового забезпечення ОСОБА_1 від 07.04.2025 № 56 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/5039/24 проведено доплату до допомоги на оздоровлення за липень 2018 року (з урахуванням індексації різниці) у розмірі 3 855,66 грн та доплату до компенсації за невикористані додаткові відпустки УБД (з урахуванням індексації різниці) за період 2016 2018 років 5 397,92 грн. Вказане рішення виконано відповідачем добровільно. Загальна сума коштів, що нарахована відповідачем позивачу при звільненні з урахуванням виплат, здійснених на виконання судових рішень, складає 318 597,22 грн (фактично перераховано 276 854,80 грн.), що підтверджується довідкою про проведення остаточного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 від 27.03.2025 № 10.1/1642/Вн. Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги, з чим частково погоджується суд апеляційної інстанції. Правова позиція суду першої інстанції обґрунтована таким. Перше питання, яке належить вирішити у цій справі, це з`ясувати обґрунтованість доводів відповідача щодо потрійного нарахування середнього заробітку та час обізнаності позивача із днем фактичного розрахунку при звільненні. У цій частині відповідач апелює до чотирьох судових рішень (№ 640/24271/20, № 200/5039/24, № 200/7422/23, № 200/7423/23) за якими, серед іншого, з АДПСУ стягнуто середній заробіток за час несвоєчасного розрахунку при звільненні. Так, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.05.2022 у справі №640/24271/20 зобов`язано АДПСУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у зв`язку із несвоєчасною виплатою компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту " за 2016-2018 роки за весь час затримки до дня фактичного розрахунку, а саме з 19.09.2018 по 18.09.2020 у сумі 23 572,66 грн., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13.03.2024 у справі №200/7422/23, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2024, зобов`язано АДПСУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю на підставі та з урахуванням положень абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, за період з 01.03.2018 по 18.09.2018 включно у розмірі 3 855, 66 щомісяця, з урахуванням фактично виплачених сум. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05.03.2024 у справі №200/7423/23, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2024, зобов`язано АДПСУ провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2018 роках, та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, за період з 04.11.2016 по 28.02.2018 включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення. Зобов`язано АДПСУ провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої 2016-2018 роках, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, виплату провести з урахуванням виплачених сум. Зобов`язано АДПСУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки з 04.11.2016 по день її фактичної виплати 10.11.2023. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19.09.2024 у справі №200/5039/24, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2024, зобов`язано АДПСУ провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у липні 2018 року, і компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік шляхом обчислення їх з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації-різниці грошового забезпечення. Зобов`язано АДПСУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 18.09.2018 (що виплачена на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.03.2024 у справі № 200/7422/23) та щомісячної додаткової грошової винагороди, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, за період з 04.11.2016 по 28.02.2018 (яка виплачена на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.03.2024 у справі № 200/7423/23) у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Окрім того, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.10.2024 у справі № 200/5040/24, з урахуванням змін внесених постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2025, визнано протиправною бездіяльність АДПСУ щодо ненарахування та невиплати під час звільнення ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати належної йому грошової допомоги на оздоровлення, щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації-різниці. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з АДПСУ середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2018 по 19.01.2023 у розмірі 99 096,55 грн. У справі, що розглядається позивач просить стягнути середній заробіток із виплат, які були нараховані на виконання рішення суду у справі № 200/5039/24, а саме: грошову допомогу на оздоровлення (липень 2018 року) і компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як УБД за період з 2016-2018 років шляхом обчислення їх з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації-різниці грошового забезпечення; компенсацію втрати частини доходів, виплачена на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.03.2024 у справі №200/7422/23 та щомісячної додаткової грошової винагороди, виплачена на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.03.2024 у справі № 200/7423/23, у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Отже, судом установлено відсутність потрійного стягнення середнього заробітку з відповідача з урахуванням перелічених рішень, оскільки стягнення середнього заробітку мало місце у справі №640/24271/20, однак стосувалося несвоєчасної виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту " за 2016-2018 роки; та у справі №200/5040/24 й стосувалося затримки виплати належної йому грошової допомоги на оздоровлення, щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації-різниці. Натомість у цій справі стягнення середнього заробітку пов`язано із несвоєчасною виплатою грошової допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як УБД за період з 2016-2018 з урахуванням у їх складі індексації-різниці грошового забезпечення та компенсації втрати частини доходів. Тобто суть (предмет) виплат є різними, що виключає можливість трактувати це як «подвійне» стягнення середнього заробітку, на противагу загальному обов`язку відповідача здійснити із позивачем повний розрахунок при звільненні. Щодо часу обізнаності та строку звернення. У справах про стягнення середнього заробітку, з урахуванням висновків Конституційного Суду України від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012 та численних правових позицій Великої Палати Верховного Суду, прийнято вважати, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать, і у випадку, коли роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке установлена положеннями статті 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівнику). Лише після проведення фактичного розрахунку (після виплати всіх сум, що належать звільненому працівникові) починається перебіг строку, визначеного статтею 233 КЗпП України. Тому у цій справі спірна виплата мала місце 26.02.2025, до суду позивач звернувся 17.03.2025, тобто, у встановлений ч. 5 ст.122 КАС України, строк (постанови Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №240/532/20 та від 09.03.2023 у справі № 380/493/21). Отже, відповідні посилання відповідача суд відхиляє. Щодо правових підстав нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні Кодекс Законів про Працю України. Стаття 116. (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Стаття

117. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Стаття 116. (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022) При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Стаття 117 (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022) У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Висновки суду у цій частині. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Водночас аналіз чинної практики Верховного Суду, дає достатні правові підстави суду виснувати, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, але з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, доцільно застосовувати норми статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців. Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не установлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то правильним є висновок про можливість застосування норм статей 116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби, зокрема, й в Державній прикордонній службі України. Подібну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 22.06.2023 у справі № 380/152/20. Отже у питанні відшкодування позивачу середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні, суд застосовує норми загального законодавства, а саме ст.ст. 116, 117 КЗпП України. Щодо встановлення обмежувального 6 місячного періоду стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні, Період затримки розрахунку при звільненні, що є спірний у цій справі, можна умовно поділити на дві частини до 19.07.2022 (до внесення змін до статті 117 КЗпП України) та з 19.07.2022 (після внесення змін до статті 117 КЗпП України). За редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла у період з 19.09.2018 (з моменту початку перебігу прострочення розрахунку при звільненні) по 18.07.2022, час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, не обмежувався. Водночас, за редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла у період, починаючи з 19.07.2022 і по дати фактичного проведення розрахунку (26.02.2025), час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, був обмежений шістьма місяцями. З огляду на викладені обставини, до правовідносин, які мали місце з 19.09.2018 по 18.07.2022, судом у даній справі застосовуються положення статті 117 КЗпП України у редакції до внесення до неї змін Законом № 2352-IX, а до правовідносин, які мали місце, починаючи з 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України у редакції, що діяла після внесення до неї змін Законом № 2352-IX. Аналогічні за своїм змістом висновки були наведені Верховним Судом у постановах від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 23.05.2024 у справі № 200/2048/23. Приймаючи до уваги те, що редакція статті 117 КЗпП України, яка діяла у період з 19.09.2018 по 18.07.2022, не обмежувала час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повністю за цей період є цілком правомірним. За результатами арифметичного підрахунку періоду прострочення розрахунку з позивачем при його звільненні з 19.09.2018 по 18.07.2022 загалом налічує 960 календарних днів, а 6-місячний період з 26.02.2025 184 дні. Щодо визначення розміру середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні та застосування принципу співмірності, суд виходить з таких міркувань. Питання про обчислення середнього заробітку (середньої заробітної плати) унормовані Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок №100). Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Абзацом 2 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. При цьому в разі, якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. Відповідно до змісту абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно з положеннями пункту 5 Порядку № 100 установлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи саме з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у передбачених чинним законодавством випадках - на число календарних днів за цей період. Згідно з абзацом 2 пункту 8 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. Абзацом 3 пункту 8 Порядку № 100 установлено, що у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Разом з тим, Порядок № 100 у даному випадку повинен застосовуватись із урахуванням Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 25.06.2018 року № 558 (далі - Інструкція № 558), яка є спеціальним нормативно-правовим актом у даних правовідносинах та регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України. Відповідно до пункту 5 розділу І Інструкції № 558 розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці. Отже, із системного аналізу наведених норм статей 116 та 117 КЗпП України, Порядку № 100, Інструкції № 558 можна дійти висновку, що відповідно до чинного законодавства нарахування середнього грошового забезпечення за весь період затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням, а середньоденне грошове забезпечення військовослужбовців обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Відповідно довідки-розрахунку від 07.04.2025 № 55 розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 за останні 2 місяці перед звільненням (липень серпень 2018 року) складає 508,63 грн. Також суд має визначити, яка сума, зі сплачених відповідачем згідно платіжного доручення від 26.02.2025 № 1066 коштів, відповідає ознакам несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення при звільненні, що є підставою для стягнення середнього заробітку. Судом установлено, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/5039/24 сплачено: грошову допомогу на оздоровлення і компенсацію за невикористану відпустку УБД (з урахуванням у їх складі індексації-різниці) 9 253,58 грн; компенсацію втрати частини доходів (через несвоєчасно виплачену індексацію-різницю) 4 123,68 грн; компенсацію втрати частини доходів через несвоєчасно виплачену щомісячну додаткову винагороду відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 (на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.03.2024 у справі № 200/7423/23) 16 017,52 грн. На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/5040/24 сплачено 99 096,55 грн. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2018 по 19.01.2023. Всього нараховано 128 491,33 грн, перераховано на картку 100 603,96 грн. У цій справі сума несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення при звільненні складає 9 253,58 грн, інші виплати (зокрема компенсація втрати частини доходів) таким ознакам не відповідають. Далі, для проведення розрахунків належить установити суму, що мала бути виплачена позивачу при звільненні з урахуванням усіх виплат по переліченим рішенням. Судом, на підставі наданих відповідачем відомостей (довідка про проведення остаточного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 від 27.03.2025 № 10.1/1642/Вн) установлено, що загальна сума коштів, що нарахована відповідачем позивачу при звільненні з урахуванням виплат, здійснених на виконання судових рішень, складає 318 597,22 грн (фактично перераховано 276 854,80 грн.), Суд також бере до увагу, що у зв`язку зі змінами внесеними Закон №2352-IX від 01.07.2022 у ст.117 КЗпП України змінилися й підходи до визначення суми середнього заробітку, зокрема, відсутні підстави для застосування принципів «співмірності» у період з 19.07.2022 (постанова Верховного Суду від 16.05.2024 у справі № 420/11918/23). Тому суд у цій справі, задля досягнення об`єктивності у розрахунках, застосує підходи до визначення розміру середнього заробітку, релевантні до кожного з таких періодів. Щодо період з 19.09.2018 по 18.07.2022, який загалом налічує 960 календарних днів, є застосовними підхід, запроваджений у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, скориставшись яким суд здійснив наступні розрахунки. У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 318 597,22 грн, з яких: грошове забезпечення 309 343,64 (97,01%) та виплати за рішенням суду у справі № 200/5039/24 9 253,58 (2,9%). 2,99 % від середньоденного заробітку (508,63 грн) складає 15,20 грн., множимо на кількість днів затримки (960) отримуємо суму середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні 14 592,00 грн. Отже, сума середнього заробітку за період з 19.09.2018 по 18.07.2022, розрахована із урахуванням критеріїв співмірності, запропонованих Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 у справі 480/3105/19, складає 14 592,00 грн. Щодо 6-місячного обмежувального періоду (суд рахує з 26.02.2025 у зворотньому напрямку). Як вже відзначалося цей період налічує 184 дні, та розраховуючи суму середнього заробітку, суд не застосовує принцип співмірності з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.05.2024 у справі 420/11918/23, від 28.06.2023 у справі №380/19103/22. Отже сума середнього заробітку: 183 * 508,63 грн = 93 587,92 грн. Загалом за весь період 93 587,92 + 14 592,00 = 108 179,92 грн. Не погоджуючись частково з рішенням суду першої інстанції. колегія суддів зазначає, що до правовідносин, які мали місце після 19.07.2022 року, коли стаття 117 КЗпП України містила обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 6-ма місяцями. Судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.10.2024 у справі № 200/5040/24, з урахуванням змін внесених постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2025 стягнуто на користь ОСОБА_1 з АДПСУ середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2018 по 19.01.2023 у розмірі 99 096,55 грн. Фактично середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період після з 19.07.2022 по 19.01.2023 ( обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 6-ма місяцями) вже стягнуто за рішенням суду. Колегія суддів зазначає, що стаття 117 КЗпП України не передбачає подвійного застосування обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 6-ма місяцями. Суд першої інстанції не звернув на це уваги. Судом першої інстанції не зазначено, яким саме Законом він керувався розраховуючи 6-місячний обмежувальний періоду з 26.02.2025, а саме у зворотньому напрямку. З урахуванням рішення суду у цій справі з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 за 12 місяців ( 6 місяців у цій справі і 6 місяців за рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.10.2024 у справі № 200/5040/24), що суперечить приписам стаття 117 КЗпП України. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що є і інші обставини, визначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц. Зокрема, позивач тривалий час з моменту звільнення (з вересня 2018 року до березня 2023 року - приблизно 3 років і 5 місяців, тобто, навіть більше ніж затримка розрахунку в описаному періоді) не звертався до суду для вирішення спору щодо належних йому сум при звільненні, штучно збільшивши період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості. Зазначена обставина встановлена постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2025. Отже, причинами, що пов`язані з тривалістю порушень прав позивача, є в тому числі і його дії, а не лише відповідача. Апеляційний суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зокрема, пункт 94.6: «З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 11 000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників». З огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, апеляційний суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку, визначивши його в сумі 5000,00 грн. Щодо обраного позивачем способу захисту суд зазначає, що у даному разі належним способом захисту прав позивача, як працівника, у випадку вирішення спору на його користь, є стягнення визначеного судом, як органом, який виносить рішення по суті спору, розміру відшкодування за час затримки, що прямо випливає зі змісту норми статті 117 КЗпП України та відповідає усталеній судовій практиці Верховного Суду. Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з пунктом 10 частини 2 та абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Таким чином, суд частково погоджується з доводами апелянта, що судом першої інстанції в своєму рішенні неправильно застосовано принцип співмірності при визначенні розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку при звільненні, а також неправильно здійснений розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку. Відповідно до положень ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни судового рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Доводи апеляційної скарги в іншій частині є неприйнятними, відтак, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити. Підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року у справі № 200/1904/25 задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року у справі № 200/1904/25 змінити: В абзаці другому резолютивної частини слова і цифри «у розмірі 108 179 (сто вісім тисяч сто сімдесят дев`ять) грн. 92 коп.» замінити словами та цифрами «у сумі 5 000 (п`ять тисяч) гривні 00 копійок». В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року у справі № 200/1904/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 14 серпня 2025 року. Головуючий суддя А.А. Блохін Судді Т.Г. Гаврищук І.В. Геращенко