Постанова 4811 № 464/5396/23

Справа № 464/5396/23 Головуючий у 1 інстанції: Шашуріна Г.О Провадження № 22-ц/811/1415/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 серпня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С. М., суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В., секретар судового засідання Гаврилюк Я. Ю., з участю позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки адвоката Лилика В. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 19 березня 2025 року (повний текст рішення складено 21 березня 2025 року) та апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на додаткове рішення Сихівського районного суду м. Львова від 10 квітня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про відшкодування майнової шкоди, ВСТАНОВИВ: у серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 в якому просила стягнути з відповідача на користь позивача майнову шкоду, заподіяну внаслідок пожежі у сумі 532 000,00 грн, а також 100 000,00 моральної шкоди. Позов обґрунтовано тим, що у квартирі, власником якої є відповідач, відбулася пожежа, внаслідок якої заподіяна шкода позивачу. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 19 березня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 205 770 грн 00 коп. завданих збитків та 100 000 грн 00 коп. завданої моральної шкоди, а всього 305 770 грн 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 3 057 грн 70 коп. судового збору. Додатковим рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 10 квітня 2025 року заяву задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн 00 коп. Рішення суду оскаржили ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а додаткове рішення ОСОБА_1 , подавши окремі апеляційні скарги. Апеляційна скарга ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 на рішення суду мотивована тим, що, визначаючи розмір заподіяної позивачці шкоди, суд першої інстанції врахував розмір, визначений висновком експертизи, проте залишив поза увагою шкоду, заподіяну рухомому майну позивачки, розмір якої підтверджено нею звітом про оцінку майна. Просить рішення Сихівського районного суду м. Львова від 19 березня 2025 року в частині відмови скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_4 на рішення суду мотивована тим, що судом безпідставно стягнуто з відповідачки заподіяну позивачці моральну шкоду, адже останньою наявність підстав для її стягнення не доведена. Просить рішення Сихівського районного суду м. Львова від 19 березня 2025 року в частині стягнення моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги. Апеляційна скарга ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 на додаткове рішення суду мотивована тим, що судом необґрунтовано зменшено розмір заявлених позивачкою до стягнення витрат на правничу допомогу, адже безпідставно не взято до уваги кількість судових засідань, в яких брав участь її представник, неправильно оцінено співмірність витрат, проігноровано певні види юридичної допомоги, які надані позивачці. Просить додаткове рішення Сихівського районного суду м. Львова від 14 квітня 2025 року в частині відмови в задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу скасувати, ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити в повному обсязі. Відзиви на апеляційні скарги від учасників справи не надходили, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судових рішень суду першої інстанції. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивачки та її представника, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України). У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» судам роз`яснено, що, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина. Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір. Подібний правовий висновок також міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 03 грудня 2014 року в справі № 6-183цс14 та постановах Верховного Суду: від 11 грудня 2018 року в справі № 759/4781/16-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 203/2378/14-ц та від 28 серпня 2019 року в справі № 638/20603/16. Згідно з пунктом 33 частини першої статті 2 Кодексу цивільного захисту України пожежна безпека - відсутність неприпустимого ризику виникнення і розвитку пожеж та пов`язаної з ними можливості завдання шкоди живим істотам, матеріальним цінностям і довкіллю. За змістом частин третьої, шостої та одинадцятої статті 55 Кодексу цивільного захисту України забезпечення пожежної безпеки покладається на власника (власників) земельної ділянки та іншого об`єкта нерухомого майна або наймачів (орендарів) земельної ділянки та іншого об`єкта нерухомого майна, якщо це обумовлено договором найму (оренди), а також на керівника (керівників) суб`єкта господарювання, а щодо фізичних осіб-підприємців - особисто. Обов`язок із забезпечення пожежної безпеки в житлових приміщеннях державного, комунального, громадського житлового фондів, фонду житлово-будівельних кооперативів та об`єднань співвласників багатоквартирних будинків, житлових приміщеннях приватного житлового фонду та інших спорудах, приватних житлових будинках садибного типу, дачних і садових будинках з господарськими спорудами та будівлями покладається на їхніх власників (співвласників), користувачів або наймачів, якщо це обумовлено договором найму. Власники земельної ділянки та іншого об`єкта нерухомого майна або наймачі (орендарі) земельної ділянки та іншого об`єкта нерухомого майна, керівники суб`єктів господарювання та їх працівники (робітники), що порушують (не виконують) встановлені законодавством вимоги пожежної безпеки, несуть відповідальність відповідно до закону. Статтею 6 Закону України «Про пожежну безпеку» регламентовано, що громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території України, зобов`язані: виконувати правила пожежної безпеки, забезпечувати будівлі, які їм належать на праві особистої власності, первинними засобами гасіння пожеж і протипожежним інвентарем, виховувати у дітей обережність у поводженні з вогнем; повідомляти пожежну охорону про виникнення пожежі та вживати заходів до її ліквідації, рятування людей і майна. Відповідно до статті 2 Закону України «Про пожежну безпеку», забезпечення пожежної безпеки в жилих приміщеннях державного, громадського житлового фонду, фонду житлово - будівельних кооперативів покладається на квартиронаймачів і власників, а в жилих будинках приватного житлового фонду та інших спорудах, на дачах і садових ділянках - на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму. Згідно зі пунктом 2 Правил пожежної безпеки в Україні, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій від 19.10.2004 р. № 126, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.11.2004 р. за №1410/10009, забезпечення пожежної безпеки в житлових будинках державного, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів (далі - ЖБК) покладається на власників цих будинків або на уповноважені ними органи, а в житлових приміщеннях (квартирах) - також і на квартиронаймачів (членів ЖБК). Взаємні зобов`язання власника і квартиронаймача щодо забезпечення пожежної безпеки повинні визначатися договором житлового найму, а членів ЖБК - статутом. Забезпечення пожежної безпеки в житлових будинках (квартирах) приватного житлового фонду та інших приватних, окремо розташованих господарських спорудах і гаражах, на територіях, а також у дачних будинках, на садових ділянках покладається на їх власників чи наймачів, якщо інше не обумовлено договором найму. Відповідно до статті 36 Закону України «Про пожежну безпеку», підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодувати збитки, завдані у зв`язку з порушенням ними протипожежних вимог, відповідно до чинного законодавства. У частині четвертій статті 319 ЦК України встановлено, що власність зобов`язує. Тобто, власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, за обставинами цієї справи саме власник несе повну відповідальність за дотримання правил пожежної безпеки. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Випадки, коли має місце обов`язкове призначення експертизи судом визначені в статті 105 ЦПК України, яка з огляду на предмет спору у справі, що переглядається, є незастосовною. Статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. При цьому, визначення розміру матеріального збитку при відшкодування майнової шкоди може бути також підтверджено таким належним засобом доказування як звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність». У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Судом установлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04 січня 2020 року та відповіддю з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 19 березня 2025 року, сформованою засобами підсистеми «Електронний суд». ОСОБА_6 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 , що стверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 353490714 від 08 листопада 2023 року. 28 грудня 2022 року о 03 год 18 хв на об`єкті одинадцятиповерхового житлового будинку у АДРЕСА_3 є у коридорі житлової квартири АДРЕСА_4 виникла пожежа, внаслідок якої завдано збитків квартирі позивача. Даний факт підтверджується: актом про пожежу, складеним комісією у складі Провідного інспектора ВЗНС УЗНС та ЦЗ по Львівській міській територіальній громаді ГУ ДСНС України у Львівській області Цюпки О. Р., власника квартири ОСОБА_3 та її чоловіка ОСОБА_7 ; актом огляду квартири після пожежі за адресою: АДРЕСА_5 , складений та підписаний сусідами: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та керівником Управляючої компанії «Новий Львів» Липським М. Н., Зазначені факти учасниками справи не оспорювються. Висновком експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 2648-Е, складеним 18 лютого 2025 року за результатами проведення будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи встановлено, що технічною причиною пошкоджень і руйнувань об`єкту нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 (елементів, конструкцій, інженерних мереж, меблів, тощо), згідно з акту про пожежу від 28 грудня 2022 року, складеного комісією у складі провідного інспектора ВЗНС УЗНС та ЦЗ по Львівській міській територіальній громаді ГУ ДСНС України у Львівській області ОСОБА_12 , власників квартири АДРЕСА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , були результати пожежі в квартирі АДРЕСА_4 , а саме: полум`я, дія високої температури внаслідок горіння, кіптява, задимлення, а також дія води, використаної під час гасіння пожежі в квартирі АДРЕСА_1 . Вартість матеріальної шкоди, завданої власнику квартири ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , пошкодженої у результаті пожежі, становить 205 770,00 грн з урахуванням ПДВ (у тому числі, ПДВ становить 34 295, 80 грн). Оскільки загальний розмір завданої позивачці майнової шкоди підтверджується належними та допустимими доказами, які узгоджуються між собою, як щодо переліку пошкодженого майна, так і щодо руйнувань, зокрема висновком експертизи, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції як щодо наявності підстав для відшкодування майнової шкоди, так і щодо її розміру. При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги звіт про оцінку майнових прав, поданий позивачем, адже такий не може слугувати доказом у справі, оскільки «базується на інформації та припущеннях,…вартість об`єкта оцінки у такому може бути рекомендованою (заокруглено) і визначена «вірогідно». Наведеного під час апеляційного розгляду позивачем та її представником не спростовано. Щодо відшкодування моральної шкоди. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі №487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) зазначено, що: «Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що: - за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі; - зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди; - у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини; - завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи; - гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості; - по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2020 року у справі №372/2085/16-ц (провадження № 61-18385св19) зазначено, що: «під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв`язку між ними та вини заподіювача шкоди». З урахуванням встановлених обставин під час розгляду справи щодо складу цивільного правопорушення, за наявності якого наступає відповідальність заподіювача шкоди, у тому числі й моральної, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про обґрунтованість таких вимог позивачки. При цьому, при визначенні розміру моральної (немайнової) шкоди, місцевий суд вірно враховував характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у її житті, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та стягнув на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн. Доводи апеляційної скарги відповідачки в цій частині правильних висновки суду першої інстанції не спростовують. Щодо додаткового рішення суду. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку з реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору, припинення порушення прав й стримування від подання безпідставних позовів (скарг). Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. З урахуванням обсягу та складності наданих адвокатом послуг з правничої допомоги протягом розгляду справи у суді першої інстанції, категорії справи, обсягу доказів, принципів співмірності та розумності судових витрат та критерію реальності адвокатських витрат, а також беручи до уваги часткове задоволення позову, місцевий суд дійшов цілком мотивованого висновку, що співмірним, розумним, пропорційним та необхідним у межах розгляду цієї справи в суді першої інстанції є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. При цьому, суд також частково погодився із доводами представника відповідача про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру цих витрат. Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та задоволення поданих апеляційних скарг, виходячи з меж їх доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційні скарги належить залишити без задоволення, а оскаржені рішення - без змін. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішень суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстави вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ: апеляційні скарги ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 19 березня 2025 року та додаткове рішення Сихівського районного суду м. Львова від 10 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Постанова проголошена 14 серпня 2025 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич