Постанова Дніпровський апеляційний суд № 216/3867/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2291/25 Справа № 216/3867/24 Суддя у 1-й інстанції - ЧИРСЬКИЙ Г. М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 серпня 2025 року м. Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Остапенко В.О. суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», в інтересах якого діє адвокат Тараненко Артем Ігорович, на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 листопада 2024 року, яке ухвалено суддею Чирським Г.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст рішення складено 07 листопада 2024 року, УСТАНОВИВ: В червні 2024 року ТОВ «ФК «Ейс» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 763874734 від 12 березня 2020 року у розмірі 39 039,28 грн, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 12 березня 2020 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 763874734 у формі електронного документу з використанням електронного підпису. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 26250,00 грн на банківську карту № НОМЕР_1 хх-хххх-6293, що належить відповідачу. Свої зобов`язання ТОВ перед відповідачем за кредитним договором виконало, в свою чергу, відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав. 28 листопада 2018 року між первісним кредитором ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 763874734 від 12 березня 2020 року. 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 763874734 від 12 березня 2020 року. В подальшому, 06 грудня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу № 06/12/2021-01, відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу № 06/12/2021-01 від 06 грудня 2021 року до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача на загальну суму 39 039,28 грн. Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 листопада 2024 року в задоволенні позову ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача ТОВ «ФК «Ейс», в інтересах якого діє адвокат Тараненко А.І., не погоджується з рішенням суду, вважає, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, тому просить рішення суду скасувати та ухвали нове, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «ФК «Ейс» у повному обсязі щодо стягнення заборгованості у розмірі 39 039,28 грн та судові витрати понесені у суді першої інстанції у розмірі 7 422,40 грн та в суді апеляційної інстанції у розмірі 7 633,60 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення не врахував, що вказані права вимоги були передані (відступлені) від первісного кредитора ТОВ «Манівео шкидка фінансова допомога» у серпні 2020 року, тобто після укладення Кредитного договору в березні 2020 року, які позивач ТОВ «ФК «Ейс» набув у грудні 2021 року. Вважає, що сам лише факт укладення Договору факторингу між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» у 2018 році не спростовує даних обставин, оскільки з урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії. Посилається на те, що реєстром, складеним 25 серпня 2020 року, на виконання умов Договору факторингу, первісним кредитором передано дійсне право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором, яке існувало на момент такої передачі, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Зазначає, що кредитний договір є дійсним, у судовому порядку не оскаржувався, а розрахунок заборгованості, проведений первісним кредитором до відступлення прав вимог, відповідачем не спростований, будь-яких нових нарахувань кредитної заборгованості не провів, а лише заперечував факт наявності у ТОВ «ФК «Ейс» права вимоги боргу. Від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Починок В.В., надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просить залиши апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на доводи викладені у відзиві, поданому до суду першої інстанції, та крім того, вважає, що ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги відносно ОСОБА_1 , як боржника у зобов`язанні, не набуло, таке право не було передане цим товариством на підставі договору факторингу від 05 серпня 2020 року ТОВу «ФК «Онлайн Фінанс», яке в свою чергу не передало таке право позивачу ТОВу ФК «Ейс» за договором факторингу від 06 грудня 2021 року. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснило передачу невизначених вимог, оскільки жодної вимоги щодо відповідача на момент укладення договору факторингу не існувало. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст.7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 1 ст. 369 ЦПК України, у редакції чинній на час подання апеляційної скарги). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 12 березня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір № 763874734, відповідно до п.1.1. якого товариство зобов`язалося надати позичальнику кредит на суму 25 250,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику. Пунктом 1.2 договору визначено, що кредит надається строком на 56 днів. Згідно з п.1.3 договору строк дії договору обчислюється з моменту його укладення сторонами та до закінчення строку, на який надано кредит, але в будь-якому разі договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань. Пунктом 1.4 договору визначено, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється в розмірі 318,42 відсотків річних від суми кредиту за весь час користування ним, починаючи з першого дня надання суми кредиту позичальнику та до закінчення строку, на який видавався кредит. Згідно п. 1.7. Договору, проценти за користування Кредитом, в розмірі передбаченому в п. 1.4. Договору, нараховуються за кожен день користування грошовими коштами, відповідно до суми Кредиту, яка фактично знаходиться в користуванні у Позичальника. 1.8. У випадку не повернення будь-якого з платежів, у строки передбачені Графіком платежів, Кредитодавець здійснює відповідне коригування зобов`язань Позичальника, при чому проценти за користування Кредитом нараховуються від фактичного залишку суми Кредиту. Всі нараховані проценти за користування Кредитом мають бути сплачені на дату кожного із наступних чергових платежів, при цьому Сторони погодили що Кредитодавець, по аналогії з порядком, визначеним в абз. 2 п.1 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування» надає Позичальнику оновлений Графік платежів, шляхом відображення такого графіку в Особистому кабінеті Позичальника. З копії електронного платіжного доручення № 25fdb115-c604-4019-90a5-f0963256ba76 від 12 березня 2020 року, яке надав позивач, вбачається, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на картковий рахунок відповідача № 4731-21XX-XXXX-6293 грошові кошти в сумі 26 250,00 грн. У графі «призначення» вказано про перерахування коштів за договором № 763874734 від 12 березня 2020 року. Факт переказу коштів на рахунок відповідача також підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» № 04/2024 від 17 квітня 2024 року, виданої відповідно до договору між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога та АТ КБ «ПриватБанк» про здійснення успішних платежів через платіжний сервіс LiqPay Приватбанка на картки клієнтів, к тому числі на картку відповідача. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 28 листопада 2018 року боргові зобов`язання за кредитним договором від 12 березня 2020 року ще не існували, а тому не могли бути передані новому кредитору на час укладення договору відступлення права вимоги від 28 листопада 2018 року. Також, суд звернув увагу на те, що ТОВ «ФК «Ейс» не надано доказів на підтвердження оплати за договором про відступлення права вимоги № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, як і за іншими договорами факторингу. Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України). У ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Ст. 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції визначені частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному ч. 6 цієї ст. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Судом встановлено, що при підписанні кредитного договору № 763874734 від 12 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» сторонами було погоджено всі істотні умови договору. Позивачем до першої інстанції було надано докази переказу грошових коштів у розмірі 26 250,00 грн на користь відповідача, а саме: платіжне доручення № 25fdb115-c604-4019-90a5-f0963256ba76 від 12 березня 2020 року, де зазначено призначення платежу: переказ коштів згідно договору № 763874734 від 12 березня 2020 року, ОСОБА_1 , код НОМЕР_2 , для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_1 хх-хххх-6293 (а.с. 23). Вказані докази є належними та достатніми для висновку про виконання первісним кредитором ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» свого обов`язку за кредитним договором № 763874734 від 12 березня 2020 року. Жодних доказів на спростування факту отримання коштів, користування наданими кредитними коштами, тобто, існування між сторонами договірних відносин позичальника і кредитора, відповідачем надано не було. Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. П. 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. Судом встановлено, що 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» договір факторингу № 28/1118-01 відповідно до якого, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, на умовах, визначених цим договором (а.с. 54-59). Фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідатиме перед фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої фактором клієнту, та меншими від загальної суми зобов`язання боржника. Разом з правом вимоги до фактора переходять інші права та обов`язки клієнт за кредитним договором. У випадку укладення сторонами більше ніж одного Реєстру прав вимоги, кожен наступний Реєстр прав вимог є самостійним додатком, та не змінює попередній (п. 2.2). Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимоги, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням Реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги (п. 4.1). Відповідно пункту 1.3 договору, правом вимоги є всі права клієнта за кредитним договором, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Згідно з п. 8.1 цього договору, договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками (за наявності її у сторони). Строк дії вказаного договору згідно п. 8.2 було встановлено до 28 листопада 2019 року. У подальшому додатковими угодами вносились зміни до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до яких, зокрема, строк його дії було продовжено до 31 грудня 2022 року включно. 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01 відповідно до якого, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, на умовах, визначених цим договором. У подальшому додатковими угодами вносились зміни до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до яких, зокрема, строк його дії було продовжено до 30 грудня 2024 року включно. 06 грудня 2021 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» було укладено договір факторингу № 06/12/2021-01, відповідно до якого ТОВ «ФК «Ейс» відступлено право вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідно до реєстрів боржників № 95 від 25 серпня 2020 року, № 6 від 15 липня 2021 року, № 1 від 06 грудня 2021 року від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «Онлайн Фінанс», від ТОВ «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 на загальну суму 39 039,28 грн. Умовами укладених договорів факторингу між товариствами передбачено право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі, відступати право вимоги на користь третіх осіб. Вказані договори факторингу підтверджують належний перехід прав вимоги до відповідача. Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо зазначення однієї з підстав відмови у задоволенні позову, посилання суду на ненадання ТОВ «ФК «Ейс» доказів на підтвердження оплати за договором про відступлення права вимоги № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, як і за іншими договорами факторингу, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, вказаними умовами договорів факторингу не передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора позивача з моменту оплати. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що позивачем ТОВ «ФК «Ейс» не доведено факту переходу до нього права вимоги до відповідачки за укладеним кредитним договором №763874734 від 12 березня 2020 року. Отже, доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду вказаної справи. Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення учасників справи, іншим фактичним даним, які випливають із встановлених обставин, а тому висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «Ейс», без оцінки вказаних обставин у сукупності, не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням ст. 76, 81, 89 ЦПК України. Звертаючись із позовом ТОВ «ФК «Ейс» просило суд стягнути із відповідача на свою користь заборгованості за кредитним договором № 763874734 від 12 березня 2020 року у загальному розмірі 39 039,28 грн. Відповідачем фактично отримані та використані кредитні кошти, що підтверджується матеріалами справи. В добровільному порядку відповідач отримані у кредит кошти на користь ТОВ «ФК «Ейс» не повертав, а тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь кредитора ТОВ «ФК «Ейс» заборгованості за тілом кредиту у розмірі 26 250,00 грн. Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками за користування кредитом, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до висновків викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13 «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання». Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 763874734 від 12 березня 2020 року у загальному розмірі 39 039,28 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 26 250,00 грн та заборгованості за просроченими відсотками у розмірі 12 789,28 грн, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Згідно п. п. 1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі просить також стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору 2 422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн. На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правову допомогу були надані копії: договору про надання правничої допомоги № 22/02/24-01 від 22 лютого 2024 року (а.с. 51-52), протокол погодження вартості послуг до Договору про надання правничої допомоги (а.с. 52 зворот), акт прийому передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги від 22 лютого 2024 року (а.с. 53), додаткова Угода № 2 до Договору (а.с. 60). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Від відповідача будь-яких заперечень щодо розміру витрат на правову допомогу не надходило. За надання правової допомоги в суді першої інстанції позивачу необхідно було сплатити на користь Адвокатського бюро «Тараненко та Партнери» 5 000,00 грн (вивчення матеріалів справи - 500 грн, надання консультації - 500 грн та складання позовної заяви 4 000,00 грн). Враховуючи характер виконаних робіт з надання правової допомоги у зв`язку із розглядом справи в апеляційної інстанції, з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, враховуючи, що справа має невелику складність, а також зважаючи на те, що заяви про зменшення судових витрат від відповідача на адресу суду не надходило, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення судових витрат в розмірі 5 000,00 грн на користь ТОВ «ФК «Ейс». Європейський суд з прав людини вказав що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з частинами 1, 2, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову-на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Виходячи з положень ст. 137,141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 6055,80 грн (2 422,20 + 3 633,60) та витрати на правову допомогу, понесені в суді першої інстанції у розмірі 5 000,00 грн. Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» - задовольнити. Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за Договором № 763874734 від 12 березня 2020 року у розмірі 39 039,28 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 26 250,00 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 12 789,28 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судовий збір у розмірі 6 055,80 грн. Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 13 серпня 2025 року. Головуючий Судді