Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/3974/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 серпня 2025 р.Справа № 440/3974/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. , за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 (суддя: І.Г. Ясиновський, м. Полтава) по справі № 440/3974/23 за позовом Керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Полтавської обласної військової адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Термастіл» третя особа Департамент з питань цивільного захисту та оборонної роботи Полтавської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Керівник Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Полтавської обласної військової адміністрації (далі по тексту позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Термастіл" (далі по тексту відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Департамент з питань цивільного захисту та оборонної роботи Полтавської міської ради, в якому просить суд: - визнати протиправною бездіяльність ТОВ Термастіл щодо неприведення захисної споруди - Сховище №60141, що перебуває у його приватній власності в належний для експлуатації стан; - зобов`язати ТОВ Термастіл привести у стан готовності захисну споруду - Сховище №60141, що знаходиться за адресою: Полтавська область, м. Полтава, вул. Зіньківська, 52, з метою використання її за призначенням у відповідності до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України №579 від 09.07.2018. В обґрунтування вимог адміністративного позову вказує на обставини невиконання відповідачем, як балансоутримувачем, чинних вимог законодавства в частині обов`язку утримання захисної споруди - Сховище №60141, що знаходиться за адресою: Полтавська область, м. Полтава, вул. Зіньківська, 52, у готовності до використання за призначенням. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 по справі № 440/3974/23 залишено без розгляду позовну заяву керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Полтавської обласної військової адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Термастіл", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Департамент з питань цивільного захисту та оборонної роботи Полтавської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Залишаючи без розгляду позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки законодавчими положеннями не передбачено право Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області чи Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Полтавської обласної військової адміністрації на звернення до суду із заявленими позовними вимогами, то ці органи не можуть бути позивачами у цій справі. За таких обставин прокурор у позовній заяві визначив органи, в особі яких він звернувся до суду та захищає інтереси держави, які не мають самостійного права на звернення з цим позовом, тобто не можуть набути статусу позивача. Керівник Полтавської окружної прокуратури Полтавської області не погодився з ухвалою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на її постановлення з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 по справі № 440/3974/23 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги скаржник посилається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статей 17-1, 19 Кодексу цивільного захисту України, ст. 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», а також не врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 15 травня 2019 року у справі № 820/4717/16. Скаржник зазначає, що органом, який уповноважений діяти від імені держави у сфері цивільного захисту населення, є ДСНС, невід`ємною частиною повноважень якого є здійснення контролю за станом належного утримання захисних споруд цивільного захисту, їх готовністю до використання за призначенням. При цьому, на момент пред`явлення позову прокурором пунктом 48 ч. 2 ст. 17-1 Кодексу цивільного захисту України (із змінами, внесеними згідно із Законом №-2655-ІХ від 06.10.2022, які набрали чинності 29.10.2022), який визначає повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, щодо звернення до адміністративного суду, не визначено вичерпного переліку конкретних предметів і підстав позовів, з якими цей орган має право звернутись до суду, що дає підстави органам Державної служби України з надзвичайних ситуацій звертатись до суду з будь-яким позовом в межах повноважень, визначених законом. Також вказує, що позивачі, у тому числі ГУ ДСНС, як спеціально уповноважений державою орган на здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту, знаючи про тривале ігнорування вимог Закону щодо приведення захисної споруди цивільного захисту - сховища № 60141у відповідність до наказу Міністерства внутрішніх справ № 579, відповідних заходів з метою зобов`язання балансоутримувача привести захисну споруду у стан готовності шляхом звернення до суду з відповідним позовом, не вживав, незважаючи на передбачені законом повноваження. Враховуючи вказані вище обставини щодо обізнаності ГУ ДСНС про наявні порушення інтересів держави, а також беручи до уваги характер наданих на запити прокурора відповідей, наявний виключний випадок, за якого порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженими органами функцій їх захисту, що призводить до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов`язку вжити заходів для захисту інтересів держави в суді. Виключно з метою не залишення незахищеними інтересів держави, прокурор із дотриманням належної процедури, реалізуючи представницькі повноваження, виконав субсидіарну роль та замінив в судовому провадженні суб`єктів владних повноважень, які всупереч вимогам закону не здійснили цього захисту. Відповідач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а увалу суду першої інстанції без змін. Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Умови та особливості звернення до адміністративного суду прокурора визначені статтею 53 КАС України. Так, частиною третьою статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. В силу частини четвертої статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу. Приписами частини п`ятої статті 53 КАС України обумовлено, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. За правилами частини сьомої статті 160 КАС України, у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Правові засади організації і діяльності прокуратури України визначені Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон України «Про прокуратуру»), статтею 1 якого установлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Абзацами 1, 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. За приписами абзаців 1-3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Отже, спірним у цій справі є питання наявності у прокурора права на звернення до адміністративного суду в інтересах ДСНС з позовами про зобов`язання вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту. Аналіз положень частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу. У першому випадку прокурор набуває права на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно. Нездійснення такого захисту проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень, коли він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але, всупереч цим інтересам, за захистом до суду не звертається. Водночас здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неефективною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Варто зазначити, що захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той, усупереч закону, не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен зазначити, а суд - перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17, від 13 травня 2021 року у справі № 806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18. У справі, що розглядається, як на підставу для звернення до суду прокурор посилався на частину третю статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та зазначив, що суб`єктом владних повноважень, який мав би бути позивачем у цій справі, є ГУ ДСНС у Полтавській області. Але, з огляду на його бездіяльність, інтереси держави ним не захищаються, у зв`язку з чим саме прокурор звертається з цим позовом до суду. Колегія суддів зазначає, що питання щодо повноважень прокурора звернутися до суду з відповідним позовом в інтересах держави в особі органу ДСНС уже досліджувалося Верховним Судом, зокрема, у справах № 520/16197/23 та № 400/10777/23. Так, у справах № 520/16197/23 та № 400/10777/23 прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі одного з територіальних органів ДСНС з позовом до балансоутримувача з вимогами привести захисну споруду у належний стан. Разом з цим, у вказаних справах прокурор обґрунтовував підставу для представництва інтересів держави бездіяльністю територіального органу ДСНС, який би мав звернутися до суду самостійно як спеціальний орган, до повноважень якого належить контроль за станом захисних споруд. У справі № 520/16197/23 прокурор наполягав на тому, що територіальні органи ДСНС з прийняттям Закону України від 06.10.2022 № 2655-IX, яким внесено зміни до пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України, уповноважені звертатися до адміністративного суду з позовами, що випливають з їхньої компетенції. У постановах від 23 січня 2025 року у справі № 520/16197/23 та від 30 січня 2025 року у справі № 400/10777/23 Верховний Суд, проаналізувавши законодавчі положення щодо обсягу повноважень ДСНС у питанні реалізації державної політики щодо створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, дійшов висновку, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив ДСНС правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та, відповідно, правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 30 січня 2025 року у справі № 400/10777/23, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування повноважень між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту» від 21.04.2021 № 2228-IX із Кодексу цивільного захисту України виключено статтю 67 «Повноваження центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки». Водночас указаним Законом Кодекс цивільного захисту України доповнено статтею 17-1 «Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту», згідно з пунктами 16, 48, 51 якої такий суб`єкт владних повноважень: - реалізує державну політику з питань створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення обліку таких споруд (пункт 16 статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України); - звертається до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей (пункт 48 Кодексу цивільного захисту України); - перевіряє стан дотримання вимог законодавства у сфері цивільного захисту та складає відповідні акти (пункт 51 Кодексу цивільного захисту України). З 29.10.2022 набрали чинності норми Закону України від 06.10.2022 №2655-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності», яким пункт 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України після слів «адміністративного суду щодо» доповнено словами «допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»), а також щодо», а після слів «здоров`ю людей» - словами «з інших підстав, визначених законом». За змістом доводів апеляційної скарги прокурора, саме із цим формулюванням прокурор пов`язує свій ключовий аргумент щодо наявності у ДСНС, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, права на звернення до суду з вимогами про зобов`язання балансоутримувача вжити заходи щодо приведення в належний технічний стан захисної споруди цивільного захисту. Водночас, колегія вважає такі доводи скаржника помилковими, оскільки незважаючи на вказані зміни у Кодексі цивільного захисту України, норми Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 №1052 (далі - Положення №1052), на момент звернення прокурора до суду змінені не були. На час виникнення спірних правовідносин механізм створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту (далі - захисні споруди), у тому числі споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів, та ведення його обліку визначався Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138 (далі - Порядок № 138). За визначенням, наведеним у пункті 3 Порядку № 138, балансоутримувачі захисних споруд - це власники, користувачі, юридичні особи, на балансі яких перебувають захисні споруди (у тому числі споруди, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації); а утримання захисних споруд - це комплекс заходів організаційного, матеріально-технічного, інженерного, фінансового та іншого характеру, що спрямовані на забезпечення готовності захисних споруд до використання за призначенням. Згідно з пунктом 12 Порядку №138 (у редакції, чинній на час звернення до суду), здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними центральними органами виконавчої влади, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідно до вимог законодавства. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) установлені Законом України від 05.04.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 877-V). Саме в цьому Законі наведені види та форми заходів державного нагляду (контролю), зокрема у вигляді планових і позапланових заходів, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом (стаття 1 Закону № 877-V). Проте самостійне звернення до суду органу ДСНС з вимогами до суб`єкта господарювання як захід контролю Законом № 877-V не передбачено. Аналогічний висновок Верховним Судом сформовано і в постанові від 23 січня 2025 року у справі № 520/16197/23, у якій Суд указав, що на відміну від попередньої редакції норми статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України її чинна редакція (з 29.10.2022) передбачає право ДСНС на звернення до суду також і з інших підстав, визначених законом. За висновком Верховного Суду, коло правовідносин, у яких територіальний орган ДСНС може бути позивачем, хоча і розширилося, проте потребує чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого ДСНС може подати до суду позовну заяву. У контексті викладеного, Верховний Суд звернув увагу на загальні вимоги до здійснення державного нагляду (контролю), передбачені статтею 4 Закону № 877-V, відповідно до частини четвертої якої орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю). Так, виключно законами встановлюються: - органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; - види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); - повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; - вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; - спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); - санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа. Указані норми, за висновком Верховного Суду, також визначають прямий зв`язок між законодавчим положенням і повноваженням контролюючого органу здійснювати той чи інший вид державного нагляду за діяльністю суб`єктів господарювання. Аналогічні висновки щодо відсутності у ДСНС, а, як наслідок, і в прокурора в особі ДСНС повноважень на звернення до суду з позовом до балансоутримувача захисної споруди щодо приведення її у належний стан були викладені Верховним Судом також у постановах від 24 січня 2025 року у справі № 520/13228/23, від 24 січня 2025 року у справі № 520/30126/23, від 30 січня 2025 року у справі № 560/17801/23, від 30 січня 2025 року у справі № 400/4928/22, від 30 січня 2025 року у справі № 420/22304/23, від 12 лютого 2025 року у справі № 240/18400/23, від 03 березня 2025 року у справі № 260/4199/22, від 05 березня 2025 року у справі № 400/10492/23, від 06 березня 2025 року у справі № 420/22458/23. У доводах апеляційної скарги прокурор вказує на неврахування судом першої інстанції правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 820/4717/16 за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури №5 в інтересах держави в особі ГУ ДСНС у Харківській області. Дійсно, у вказаній справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з необхідністю привести захисну споруду цивільного захисту (сховище) № 78600 у належний стан, придатний для використання за цільовим призначенням (готовність до укриття населення). Водночас справа № 820/4717/16 передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України, тобто з підстав порушення правил предметної підсудності. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу № 820/4717/16, погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. При цьому правова позиція у вказаній справі була сформована Великою Палатою Верховного Суду з урахуванням положень статті 67 Кодексу цивільного захисту України, яка на час звернення з цим позовом утратила чинність на підставі Закону України від 21 квітня 2022 року №2228-IX. Разом з цим, на момент звернення прокурора з позовом в інтересах держави у справі № 820/4717/16 діяльність органів прокуратури була врегульована розділом VII (статті 121 - 123) Конституції України (на час подання цього позову розділом VIIІ, стаття 131-1) та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», яка відрізняється від редакції цієї статті, чинної на момент звернення прокурора з цим позовом. Наведене свідчить, що обставини справи № 820/4717/16 (проведення органами ДСНС перевірки, внесення позивачу припису, накладення адміністративного штрафу, невиконання відповідачем вимог припису) є відмінними від обставин цієї справи. Враховуючи, що фактичні обставини у справі № 820/4717/16 та їхнє нормативно-правове регулювання є відмінними від цієї справи, тому висновки суду у справі № 820/4717/16 не є релевантними до обставин цієї справи. Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів, на підставі аналізу зазначених норм законодавства та висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у справах № 520/16197/23 та № 400/10777/23, констатує, що Кодекс цивільного захисту України не передбачає повноважень територіального органу ДСНС на звернення до суду із заявленими позовними вимогами. Також, колегія суддів зазначає, Кодекс цивільного захисту України є спеціальним законом у сфері цивільного захисту населення. Повноваження органів місцевого самоврядування цій сфері визначені частиною 2 статті 19 КЦЗ України. Однак, серед вказаних повноважень відсутні повноваження щодо звернення органу місцевого самоврядування (його виконавчого комітету) до адміністративного суду з позовом про зобов`язання приведення захисної споруди у стан готовності. Відсутні такі повноваження і в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні». Таким чином, у керівника прокуратури відсутні повноваження звертатися з цим позовом від імені Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області. Також, зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб., визначає Закон України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі Закон № 389-VIII). Частиною першою ст. 4 Закону № 389-VIII встановлено, що на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації. Статтею 15 Закону № 389-VIII визначені повноваження військових адміністрацій, серед яких відсутні повноваження військової адміністрації звертатися до суду із заявленими позовними вимогами у якості позивача. Підсумовуючи викладене колегія суддів зазначає, що прокурор у позовній заяві визначив орган, в особі якого він звернувся до суду та захищає інтереси держави, який не має самостійного права на звернення із цим позовом, тобто не може набути статусу позивача. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду з підстав пункту 1 частини першої статті 240 КАС України (позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності). Відтак, доводи заявника апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, прийняття оскаржуваного судового рішення без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у зазначених у касаційній скарзі постановах, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду судового рішення у цій справі. Решта наведених скаржником мотивів не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для скасування оскарженого судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області залишити без задоволення. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 по справі № 440/3974/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко