Постанова 4811 № 464/6398/24

Справа № 464/6398/24 Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.М. Провадження № 22-ц/811/804/25 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 серпня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Цяцяк Р.П., судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О., за участю: секретаря Підлужного В.І.; адвоката Задорожного А.Г. представника АТ «Універсал Банк» розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 04 лютого 2025 року, В С Т А Н О В И В: У вересні 2024 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» (в подальшому «позивач», «Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними та повернення сторін у попередній стан, в якому просило: -визнати недійсним Договір дарування квартири АДРЕСА_1 (в подальшому «квартира АДРЕСА_2 ») від 03.12.2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Репета О.М., реєстровий №3200; -припинити/скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 229227846101); -поновити право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 229227846101); -визнати недійсним Договір дарування квартири АДРЕСА_3 (в подальшому «квартира АДРЕСА_4 ») від 03.12.2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Репета О.М., реєстровий №3210; -припинити/скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 229237646101); -поновити право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 229237646101). Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 13.12.2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк Універсальний», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Універсал Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11-1/695к-06, відповідно до умов якого позичальнику надано кредитні кошти у сумі 304 000 доларів США на строк по 12 грудня 2026 року, за користування якими позичальник зобов`язався сплачувати проценти. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором, банк звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів з позовом до позичальника ОСОБА_1 , поручителів ТОВ «Стек-комп?ютер» і ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за наслідками розгляду якого 28 січня 2015 року Сихівським районним судом міста Львова у справі № 464/11343/14-ц ухвалено рішення про стягнення солідарно зі згаданих відповідачів 217601,41 доларів США. Окрім того, рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 15 травня 2017 року у справі № 464/217/17 стягнуто солідарно з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_4 55689,84 доларів США заборгованості по відсоткам за кредитним договором. На виконання судових рішень видано виконавчі листи та вони перебувають на примусовому виконанні. ТОВ «Стек-комп?ютер» припинено у 2019 році. АТ «Універсал Банк» в серпні 2024 року з матеріалів виконавчого провадження №72937779 по виконанню рішення суду у справі №464/11343/14-ц стало відомо, що: - 03 грудня 2013 року ОСОБА_5 на підставі договору дарування відчужив квартиру АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , в інтересах якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_6 ; - цього ж дня, 03 грудня 2013 року, ОСОБА_1 , в інтересах якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_6 , на підставі договору дарування відчужив квартиру АДРЕСА_2 на користь своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 , в інтересах якої як законний представник діяла мати ОСОБА_4 ; - 03 грудня 2013 року ОСОБА_6 на підставі договору дарування відчужила квартиру АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_1 , в інтересах якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_5 ; - цього ж дня, 03 грудня 2013 року ОСОБА_1 , в інтересах якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_5 , на підставі договору дарування відчужив квартиру АДРЕСА_4 на користь своєї малолітньої дочки ОСОБА_3 , в інтересах якої як законний представник діяла мати ОСОБА_4 . Відчуження майна відбувалось на етапі після того, як у позичальника почала виникати прострочена заборгованість і припинилась сплата періодичних платежів за кредитним договором. Ознаками фраудаторності оспорюваних договорів позивач наводить такі обставини: Квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 , що належали батькам ОСОБА_1 , були передані йому 3 грудня 2013 року на безоплатній основі. При цьому його батьки мали борги перед АТ «Універсал Банк» за кредитним договором від 15.08.2007 на суму $ 400 000, а з грудня 2013 року почалась прострочена заборгованість. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 28 серпня 2017 року з ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 стягнуто $ 64 852,55. У той самий день, 3 грудня 2013 року, ОСОБА_10 безоплатно передає ці квартири своїм малолітнім донькам ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Вказані дії здійснені на фоні існуючої простроченої заборгованості ОСОБА_9 , що свідчить про намір приховати майно від стягнення. 19 грудня 2013 року ОСОБА_1 також дарує дві земельні ділянки матері своєї дружини ОСОБА_13 . З огляду на зазначене, АТ «Універсал Банк» подало позови про визнання цих угод фраудаторними, оскільки вони порушують принципи доброчесності та були спрямовані на уникнення відповідальності перед кредитором. Наявне майно (будинок і земля у с. Крушинка Київської обл.), що було предметом іпотеки, реалізовано в ході примусового виконання, але отримані кошти не покрили борг повністю. Оцінка вартості квартир станом на 12.08.2024 року становить: квартира АДРЕСА_2 3 297 700 грн (? $80 200), квартира АДРЕСА_4 2 249 200 грн (? $54 700). Оскаржуваним рішенням в задоволенні позову відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, а саме: арешт з квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_3 , застосований ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 23 вересня 2024 року (а.с. 203-212). Дане рішення оскаржило Акціонерне товариство «Універсал Банк». Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, покликаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вважає помилковим висновок суду про те, що прострочена заборгованість за кредитом виникла лише з 10.12.2013 року, оскільки згідно з умовами кредитного договору та графіком погашення зобов`язання зі сплати, як тіла кредиту, так і відсотків мали виконуватись щомісячно до 10 числа, однак проведені 10.11.2013 року та 10.12.2013 року платежі не перекривали суми нарахувань і проведений 10.01.2014 року платіж був лише частковим і не ліквідував існуючої заборгованості. Таким чином, прострочена заборгованість почала формуватися ще до 10.12.2013 року і після укладення спірних правочинів сплата за кредитом припинилася. Також вважає помилковим ототожнення судом моменту пред`явлення позову до суду з моментом виникнення зобов`язань, оскільки правовідносини між Банком і ОСОБА_1 виникли ще у 2006 році з моменту укладення кредитного договору і відсутність позову на момент укладення спірних правочинів не свідчить про відсутність боргу, оскільки заборгованість за договором існувала й підтверджувалася поданими до суду розрахунками. Вважає, що той факт, що спірні квартири перебували у власності ОСОБА_1 лише один день, а потім були подарованими малолітнім дітям і свідчить про спробу приховати майно від стягнення, оскільки усі спірні дарування безоплатні, відбулись між пов`язаними особами, у період формування простроченої заборгованості, в умовах припинення платежів за кредитом, і в той час, коли боржник об`єктивно усвідомлював ризик стягнення, а відтак такі дії є способом виведення активів з-під можливого примусового виконання. Стверджує, що окрім самого ОСОБА_9 зобов`язаними за іншим кредитом також були його батьки і всі троє мали борги перед тим самим банком, а предмет спору квартири відчужено саме між ними та на користь найближчих родичів (дітей). Зазначає, що договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору (том 1, а.с. 223-228). Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. ЦПК України встановлено, що: - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4); - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12 і 81); - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13); - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76); - належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77); - обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82); - при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263). Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України під правочином розуміються дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно з частиною п`ятою статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, є підставою недійсності правочину. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України». Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі №369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину як: - фіктивного (стаття 234 ЦК України); - такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); - такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України). У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі №405/1820/17 (провадження №61-2761св19) вказано, що «цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)». У справі, що переглядається, не встановлено обставин, які б дозволяли кваліфікувати оспорювані правочини як фраудаторні. На час укладення оспорюваних договорів були відсутні обмеження щодо розпорядження ОСОБА_1 належним йому майном, договорами не порушено права та охоронювані законом інтереси позивача, а, окрім квартир, які були предметом оспорюваних в даній справі договорів дарування, відповідач володів іншим майном, на яке могло бути накладене стягнення. Колегія суддів погоджується з висновками Сихівського районного суду м. Львова про те, що оспорювані правочини укладені відповідачем як до виникнення заборгованості перед позивачем, так і до пред`явлення позивачем вимог відповідачу про стягнення такої заборгованості. Крім того, судом враховується як підтвердження факту відсутності зловживань правом, і той факт, що, як на час набуття зобов`язань, так, і на час виникнення боргу, квартири, які є предметом спірних договорів, не перебували у власності відповідача ОСОБА_1 . Вказані квартири перебували у його власності лише один день. При цьому, як були безоплатно набуті у його власність, так і в день набуття безоплатно ним відчужені. Для кваліфікації фраудаторного правочину як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна. Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі №370/1104/22 (провадження №61-12123св24) та від 02 квітня 2025 року у справі №752/9502/22 (провадження №61-272св25). Позивач не довів недобросовісності в діях відповідачів та зловживання ними правом. З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що оспорюваними правочинами права позивача не порушені. Договір дарування не має ознак фраудаторності у випадку, коли боржник володіє іншим майном, яке дозволяє йому виконати зобов`язання перед кредитором, що забезпечує повний захист прав кредитора на погашення боргу, вказаний висновок наведений у постанові КЦС ВС від 26.02.2025 у справі №711/494/24. Зроблені судом першої інстанції висновки по суті вирішення спору відповідають зібраним доказам і узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними. Із цих підстав апеляційний суд відхиляє посилання апеляційної скарги у цій частині. При цьому судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою. У кожній справі суд бере до уваги конкретні обставини та доказову базу з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у апеляційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судом у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених апелянтом у апеляційній скарзі. Матеріалами справи підтверджується, що 13 грудня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є позивач Акціонерне товариство «Універсал Банк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір №11-1/695к-06, згідно з яким кредитор надав позичальнику кошти у розмірі 304 000 доларів США, з кінцевим терміном повернення кредитних коштів по 12 грудня 2026 року, за користування якими позичальник зобов`язався сплачувати 12,5% річних. В рахунок забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 13 грудня 2006 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, згідно з яким іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою АДРЕСА_5 . В рахунок забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним кредитним договором 13 грудня 2006 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», і ОСОБА_4 укладено договір поруки, згідно з яким поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору від 13 грудня 2006 року, в повному обсязі, як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Рішенням Сихівського районного суд м. Львова від 28 січня 2015 року у справі №464/11343/14-ц з відповідача ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Стек-комп`ютер» та ОСОБА_4 солідарно стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» 217601,41 доларів США, що еквівалентно 2 839 116 грн. 07 коп. заборгованості за кредитним договором №l1-1/695к-06 від 13.12.2006 року. Рішенням Сихівського районного суд м. Львова від 15 травня 2017 року у справі №464/217/17 з відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_4 солідарно стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором № 11-1/695к-06 від 13.12.2006 в розмірі 55 689 доларів 84 цента США. Вищезазначеними рішеннями судів стягнуто заборгованість з відповідача перед Публічним акціонерним товариством «Універсал Банк», яка виникла станом на 22.09.2014 року та 22.09.2016 року, відповідно. На виконання вказаних судових рішень видано виконавчі документи, які стали підставою відкриття виконавчих проваджень, які перебувають на примусовому виконанні. 03 грудня 2013 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_1 , від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_6 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Репетою О.М. за №3190. Також, 03 грудня 2013 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_1 , від імені якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_5 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Репетою О.М. за №3194. Того ж дня, 03 грудня 2013 року ОСОБА_1 подарував набуте нерухоме майно, яке є іншим майном, ніж зазначене у договорі іпотеки, своїм малолітнім донькам, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких як законний представник діяла мати ОСОБА_4 , квартиру АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_3 . Зазначені договори дарування квартир посвідчені приватним нотаріусом Репетою О.М., зареєстровані в реєстрі за номерами 3200 та 3210, відповідно. З інформацій з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна нерухоме майно відомо, що квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 на праві приватної власності на підставі договорів дарування квартир від 03.12.2013 належать ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно. Судом встановлено, що на день укладення вказаних договорів дарування квартир ОСОБА_1 володів двома земельними ділянками на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД №5122850, виданого 12.06.2008 року Управлінням земельних ресурсів у Пустомитівському районі Львівської області на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки ВКІ №586732 від 08.04.2008 р., реєстр. №773; та Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №674152, виданого 10.06.2011 року Управлінням Держкомзему у Пустомитівському районі Львівської області на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки реєстр №1594 від 02.122009, ВММ №008909. З розрахунку заборгованості по кредитному договору вбачається, що ОСОБА_1 вносились кошти на погашення кредиту і станом на 09.11.2013 року прострочена заборгованість була відсутньою. Прострочена заборгованість фактично виникла лише з 10.12.2013 року, а договори дарування, які оспорюються, були укладеними ще 03.12.2013 року. При цьому, суд звертає увагу на те, що на погашення нарахованої суми боргу відповідач вже 10.01.2014 року вніс відповідні кошти. Щодо строків позовної давності, колегія суддів прийшла до наступного висновку. Відповідно до вимог ст.ст.256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. (ст.261 ЦК України). На обґрунтування клопотання про поновлення строків позовної давності позивач покликався на те, що про існування оспорюваних договорів йому стало відомо лише 06 серпня 2024 року з матеріалів виконавчого провадження №72934779, відкритого 03.10.2023, на підставі виконавчого листа від 16.03.2015 №464/11343/14-ц. Позивач не подав доказів існування обставин, які перешкоджали йому довідатись про укладення відповідачем оспорюваних договорів з листопада 2013 року до серпня 2024 року. Відтак, на переконання суду, позивачем не доведено поважності причин пропуску строків позовної давності. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, але такий застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог, однак колегія суддів дійшла висновку, що заявлені Банком позовні вимоги є необґрунтованими. З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» залишити без задоволення, а рішення Сихівського районного суду міста Львова від 04 лютого 2025 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повну постанову складено 13 серпня 2025 року. Головуючий: Цяцяк Р.П. Судді: Ванівський О.М. Шеремета Н.О.