Ухвала ККС ВС № 287/257/23

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 серпня 2025 року м. Київ справа № 287/257/23 провадження № 51 - 3065 ск 25 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , вивчивши матеріали касаційної скарги засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 05 травня 2025 року, установив: Вироком Олевського районного суду Житомирської області від 13 листопада 2024 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК) та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 60 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1020 грн. Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 05 травня 2025 року відмовлено захиснику в поновленні строку на апеляційне оскарження вироку, апеляційну скаргу повернуто. У касаційній скарзі засуджений просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд апеляційної інстанції відмовляючи у поновлені строку на апеляційне оскарження вироку належним чином не зважив на надані захисником документи та безпідставно не визнав причини пропуску строку на апеляційне оскарження поважними. Зокрема, у клопотанні про поновлення строку апеляційного оскарження захисник указував, що сторона захисту не була присутня під час проголошення вироку суду, а копію цього рішення засуджений отримав 04 грудня 2024 року, водночас захисник взагалі копії не отримав. Наголошує, що 13 листопада 2024 року суд видалився до нарадчої кімнати, а всі учасники судового провадження залишили зал судового засідання, оскільки у ньому мали відбутися інші судові засідання, при цьому ні головуючий суддя, ані секретар, не повідомили учасників справи про дату та час проголошення судового рішення, яке всупереч положень статей 376 та 382 КПК не вручалося та не надсилалося сторонам. Колегія суддів (далі - Суд), перевіривши доводи касаційної скарги, та долучену до неї копію судового рішення, дійшла висновку про таке. Приписами ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Умотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення. Згідно з положеннями п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК апеляційна скарга може бути подана на вирок суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Відповідно до ч. 3 цієї статті для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення. За правилами п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК апеляційна скарга повертається, якщо вона подана після закінчення строку апеляційного оскарження і особа не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції за заявою такої особи не знайде підстав для його поновлення. Частиною 1 ст. 117 КПК встановлено, що пропущений із поважних причин строк має бути поновлено за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду. Поняття поважних причин пропуску строку є оціночним, а питання його поновлення покладається на розсуд суду. Під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи є об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк. Відповідно до змісту оскарженої ухвали, захисник поза межами строку на апеляційне оскарження подав апеляційну скаргу до якої долучив клопотання про поновлення строку на оскарження вироку. На обґрунтування свого клопотання про поважність причини пропуску цього строку захисник указував на те, що сторона захисту не була присутня під час проголошення вироку, а його копію засуджений отримав засобами зв`язку лише 04 грудня 2024 року. За наслідками розгляду клопотання апеляційний суд ухвалою від 05 травня 2025 року відмовив у його задоволенні. Приймаючи таке рішення апеляційний суд виходив із того, що засуджений та його захисник були присутніми під час судового розгляду в суді першої інстанції , тобто 13 листопада 2024 року, але після видалення суду до нарадчої кімнати залишили зал судового засідання, що підтвердив засуджений у судовому засіданні апеляційного суду. Водночас копію вироку ОСОБА_4 отримав 04 грудня 2024 року, а захисник 25 листопада 2024 року на свою електрону адресу на що вказувала довідка про доставку електронного листа, при цьому засуджений у касаційній скарзі не заперечує факту направлення судового рішення на електронну адресу захисника, як і не спростовує дійсності отримання ним вироку місцевого суду, надісланого таким способом (стор. 4 касаційної скарги). Небезпідставно суд зазначив і про те, що засуджений та його захисник, які були присутні 13 листопада 2024 року в судовому засіданні, могли звернутися з відповідною заявою до суду, щоб отримати копію вироку. Також було звернута увага захисника на те, що строк на апеляційне оскарження починається з моменту проголошення вироку суду відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК, виняток стосується лише особи, яка перебуває під вартою, тоді як у цьому провадженні ОСОБА_4 не перебував під вартою. Тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що в своєму клопотанні захисник не навів переконливих доводів щодо наявності у нього поважних причин пропуску цього строку. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 27 березня 2019 року в справі № 127/17092/18, особа, яка бажає подати апеляційну скаргу, має діяти сумлінно для того, щоб ефективно реалізувати своє право. Хоча ст. 117 КПК містить норму щодо поновлення пропущеного строку, але це можливо лише в разі наявності поважних причин пропуску такого строку. Тому при вирішенні питання про поновлення пропущеного строку, у тому числі й строку на апеляційне оскарження, до уваги мають братися: тривалість самого процесуального строку; час, який минув з дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право (повноваження) в межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску) та інші доречні обставини. З урахуванням наведеного, Суд погоджується з правильністю висновку апеляційного суду про те, що зазначені захисником причини пропуску строку на апеляційне оскарження не є поважними і не перешкоджали стороні захисту реалізувати своє право на апеляційне оскарження та вчасно подати апеляційну скаргу. Крім того, згідно даних у Єдиному державному реєстрі судових рішень, копія повного тексту вироку суду була надіслана до реєстру 15 листопада 2024 року, зареєстрована - 16 листопада 2024 року і щодо нього забезпечено надання загального доступу з 18 листопада 2024 року. Вимоги статей 376 та 382 КПК покладають на суд першої інстанції обов`язок вручити, або надіслати учасникам копію вироку. Недотримання цих вимог може впливати на реалізацію ними права на апеляційне оскарження та бути поважною причиною пропуску строку. Разом із тим, для поновлення строку особа, яка подає скаргу, повинна довести, що затримка у врученні їй копії вироку чи неналежне повідомлення про його проголошення були настільки істотними, що унеможливили подання апеляційної скарги у межах передбаченого строку навіть за умови вжиття нею усіх розумних заходів. Засуджений отримав копію вироку 04 грудня 2024 року, тобто за 9 днів до спливу строку апеляційного оскарження, 25 листопада 2024 року отримав захисник на електронну адресу, за 18 днів до спливу строку. Доказів вжиття будь-яких дій для підготовки і подання апеляційної скарги у межах залишку строку у касаційній скарзі засудженим не наведено. Навіть якщо брати до уваги день отримання засудженим копії вироку місцевого суду, ним у касаційній скарзі не викладено мотивів , які б вказували на те, що затримка у врученні йому копії вироку чи його відсутність під час проголошення вироку фактично унеможливили реалізацію ним права на оскарження цього в межах встановленого процесуального строку. Наведені в касаційній скарзі засудженого доводи не спростовують правильність висновків викладених в оскаржуваній ухвалі і не ставлять під сумнів законність цього рішення. Ухвала апеляційного суду є належним чином обґрунтованою та вмотивованою і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК. Зважаючи на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги Суд не вбачає. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, ст. 441 КПК, Верховний Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 05 травня 2025 року через відсутність підстав для її задоволення. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3