Постанова 4813 № 505/1791/25

Номер провадження: 33/813/1634/25 Номер справи місцевого суду: 505/1791/25 Головуючий у першій інстанції Білоус В. М. Доповідач Назарова М. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.08.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Назарової М.В., за участю секретаря Соболєвої Р.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Подільського міськрайонного суду Одеської області від 27 червня 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, в с т а н о в и в: Постановою Подільського міськрайонного суду Одеської області від 27 червня 2025 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Не погоджуючись з вищевказаною постановою суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову та винести нову, якою притягнути ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не з`ясовано всі обставин справи відповідно до вимог ст. 251, 280 КУпАП, проігноровано, що надсилання ОСОБА_3 повідомлень загрозливого характеру, фотографій, погрози під час телефонної розмови, які спрямовані на спричинення емоційної невпевненості, страху, постійного відчуття загрози, утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Судом також проігноровано письмові пояснення потерпілої особи. Вказує, що з квітня 2025 року ОСОБА_3 почав постійно телефонувати заявниці та чинити морально-психологічний тиск з використанням нецензурної лайки та погроз в її адресу, а остання розмова, під час якої ОСОБА_3 їй погрожував, була записана на мобільний телефон. Такі протиправні дії ОСОБА_3 мають триваючий характер, оскільки після її звернення до поліції чоловік не припинив, підтвердженням надаються скріншоти повідомлення з додатка месенджер. В судове засідання особа, що притягується до адміністративної відповідальності - ОСОБА_3 належно повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу 29.07.2025 о 16:38:18 год. 06.08.2025 захисник Чирка О.О., яка діє в інтересах особи, що притягується до адміністративної відповідальності - ОСОБА_3 , надіслала заперечення, в яких вказала, що апеляційну скаргу не визнає, просить залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, що відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП не перешкоджає розгляду справи. Потерпіла ОСОБА_1 належно повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилася, надіслала до суду письмові пояснення, в яких просила скасувати постанову суду. Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ст.7 КУпАП). Завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245 КУпАП). Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису. Об`єктивна сторона правопорушення виражається в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису(матеріальний склад). Відповідно до ч. 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Суб`єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу. Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ст. 173-2 КУпАП необхідно з`ясувати, чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство. Суд першої інстанції, закриваючи провадження по справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, виходив з того, що аналіз матеріалів справи засвідчує лише факт конфлікту, який виник на побутовому рівні між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , якого при кваліфікації дій за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП недостатньо, адже конфлікт між особами без наслідків - можливість настання фізичної чи психологічної шкоди в розумінні ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», яка була чи могла бути завдана потерпілій, не утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, і такого матеріали справи не містять. Висновок суду про недоведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого 1 ст. 173-2 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а вищезазначені вимоги закону судом першої інстанції виконані в повному обсязі. Так, протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД №459146 від 20 травня 2025 року, ОСОБА_2 інкримінується те, що 12.05.2025 ОСОБА_2 під час телефонної розмови зі своєю дружиною гр. ОСОБА_1 висловлювався на її адресу грубою нецензурною лайкою, тим самим вчинив домашнє насильство психологічного характеру (а.с. 2). Згідно письмових пояснень ОСОБА_1 , починаючи з початку 2024 року, остання припинила сімейні відносини з її чоловіком ОСОБА_2 , через зміну ставлення, яка полягала в постійних безпричинних образах в її сторону з використанням нецензурної лайки, в ігноруваннях її звернень щодо спільного вирішення побутових питань та матеріальних потреб спільної дитини ОСОБА_4 . З квітня 2025 року ОСОБА_2 почав постійно їй телефонувати та чинити на неї морально-психологічний тиск з використанням нецензурної лайки та погроз в її адресу (а.с. 3-4). Згідно пояснень ОСОБА_2 з дружиною вони не проживають вже півтора року та в них є спільна дитина ОСОБА_5 , яка проживає з ним. Дружина участь у вихованні доньки не приймає, донька повністю перебуває на його забезпеченні. 12.05.2025 до нього прибули працівники поліції та повідомили, що його дружина, яка перебуває за кордоном, написала на нього заяву, що нібито ОСОБА_2 її ображає, чого насправді не було. Після від`їзду поліції, ОСОБА_2 зателефонував ОСОБА_1 та запитав, чого вона звернулася до поліції за фактом того, що він її ображає, хоча такого взагалі не було, під час розмови він сказав на її адресу грубе нецензурне слово через те, що його обурило, що вона взагалі не приймає участь у вихованні їх спільної доньки (а.с. 5) Згідно пояснень ОСОБА_6 , остання повідомила, що в неї є син ОСОБА_2 , який проживає зі своєю донькою неподалік від неї, з дружиною не проживає, остання взагалі не телефонує своїй доньці. Апеляційний суд не бере до уваги доводи, що надсилання ОСОБА_1 повідомлень загрозливого характеру, фотографій, погрози під час телефонної розмови, які спрямовані на спричинення емоційної невпевненості, страху, постійного відчуття загрози, утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки жодних доказів вчинення ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 будь-яких дій психологічного характеру, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода його психічному здоров`ю, немає, а письмові пояснення потерпілої особи лише підтверджують домашній конфлікт між чоловіком та дружиною. Посилання заявниці, що з квітня 2025 року ОСОБА_3 почав постійно телефонувати заявниці та чинити морально-психологічний тиск з використанням нецензурної лайки та погроз в її адресу, є безпідставним, оскільки можлива нецензурна лайка в межах конфлікту, який склався між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за відсутності доказів на підтвердження завдання шкоди психічному здоров`ю потерпілому не охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки завдання шкоди в даному випадку є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони даного проступку. Будь-яких доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_3 саме 12.05.2025 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять як і запис розмови, на який посилається заявниця, під час якої ОСОБА_3 погрожував потерпілій. З урахуванням положень ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» («Malafeyeva у Russia», рішення від 30 травня 2013 року, заява №36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin у. Russia» заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року), у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа мас захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). З огляду на зазначене, ЄСПЛ дійшов висновку, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді, а також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції. Отже, твердження заявниці, що дії ОСОБА_3 мають триваючий характер, оскільки після її звернення до поліції чоловік не припинив, апеляційний суд не бере до уваги, оскільки розглядає справу в межах висунутого обвинувачення, а саме по подіях 12.05.2025, щодо яких відсутні докази завдання будь-якого психологічного насильства ОСОБА_2 матері спільної дитини сторін, яка проживає разом із першим. Щодо наданих скріншотів повідомлення з додатка менеджер, апеляційний суд зауважує, що вказане не є допустимим доказом, оскільки неможливо ідентифікувати особу, від якої надходили повідомлення, крім того, суд розглядає справу лише в межах пред`явленого звинувачення, яким є події виключно 12 травня 2025 року. Аналізуючи досліджені докази, оцінюючи їх у сукупності, апеляційний суд доходить до переконання, що вина ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, не доведена, встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом». Так, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї. Доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновку суду першої інстанції не спростовують, оскільки є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи З огляду на вищенаведене, підстав для скасування постанови суду і закриття провадження по справі з наведених в апеляції мотивів апеляційний суд не вбачає, а тому вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного та керуючись ст. 285, 294 КУпАП, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Подільського міськрайонного суду Одеської області від 27 червня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду М.В. Назарова