Постанова 4803 № 209/3409/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3680/25 Справа № 209/3409/24 Суддя у 1-й інстанції - Решетник Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Городничої В.С., суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П., за участю секретаря судового засідання Гвоздєва М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бервена Олексія Миколайовича на рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 листопада 2024 року у складі судді Решетник Т.О. по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, ВСТАНОВИЛА: У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів (а.с. 1-5), в обґрунтування якого посилалась на те, що була клієнтом АТ КБ «ПриватБанк»» та мала у цьому банку відкриті рахунки. 30.03.2024 року, близько 14 год. 25 хв., невстановлені особи шахрайським шляхом, використовуючи особисті дані позивача, через декілька послідовних операцій (переказ на картковий рахунок) без згоди та відома позивача заволоділи грошовими коштами з рахунку в сумі 89 999,30 грн, внаслідок чого утворилась кредитна заборгованість. Позивач звернулася до правоохоронних органів з приводу заволодіння її коштами, відомості про яке внесено в ЄРДР №12024041790000255 з правовою кваліфікацією за ч. 4 ст. 190 КК України. Листом АТ КБ «ПриватБанк» від 22.04.2024 року позивачу було відмовлено у скасуванні заборгованості. На підставі викладеного, позивач просила суд визнати недійсними транзакції (операції) з переказу коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_1 , відкритого в АТ КБ «Приватбанк»: - переказ з картки на суму 20 050,00 грн, здійснений о 14:25 год. 30.03.2024 року; - переказ з картки на суму 4 924,50 грн, здійснений о 14:27 год. 30.03.2024 року; - переказ з картки на суму 29 647,50 грн, здійснений о 14:27 год. 30.03.2024 року; - переказ з картки на суму 28 140,00 грн, здійснений о 14:31 год. 30.03.2024 року; - переказ з картки на суму 63,32 грн, здійснений о 14:33 год. 30.03.2024 року та скасувати заборгованість ОСОБА_1 по картковому рахунку НОМЕР_1 у АТ КБ «Приватбанк» на загальну суму 89 999,30 грн, яка утворилась внаслідок шахрайських дій невідомих осіб. Рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 листопада 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів, - відмовлено (а.с. 76-78). В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Бервено О.М. посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового про задоволення позову (а.с. 80-82). АТ КБ «Приватбанк» скористалось своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін (а.с. 102-105). Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін враховуючи наступне. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необґрунтованості. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 11 червня 2020 року ОСОБА_1 підписала Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та отримала кредитну картку, згідно якої ОСОБА_1 погодилася з істотними умовами кредитування за кредитними картками в ПриватБанку (з процентною ставкою за користування кредитним лімітом пункт 1.3 цієї Заяви - 43,2 % - для карт Універсальна та 42 % - для карт Універсальна Gold). 20 липня 2021 року між сторонами підписана анкета-заява клієнта-фізичної особи про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, де є розділ «Угода про використання простого електронного підпису» у якій зазначено, що «Банк та Клієнт (далі разом іменовані «Сторони») узгодили при наданні Банком будь-яких послуг Клієнту, в т.ч., але не виключно, послуг з переказу коштів, укладення між Сторонами кредитних договорів та будь-яких інших правочинів використання простого електронного підпису. Сторони визнають простим електронним підписом такі способи підписів Клієнта: ОТР-пароль, QR-код, кнопки «Підпис», «Підписав», «Підтверджую», «Ознайомився» тощо у програмних комплексах, мобільних додатках або на офіційних сайтах Банку у мережі Інтернет, де Клієнту надається технічна можливість ознайомитися з умовами надання відповідної послуги та підписати відповідний договір, дати доручення Банку на здійснення операції з переказу коштів тощо, або якщо інтерфейс відповідного ПК Банку дає Клієнту змогу зробити однозначний висновок про суть операції, доручення на здійснення якої Клієнт надає Банку шляхом підписання способами, що узгоджені Сторонами вище. Сторони визнають правочини у вигляді електронних документів із використанням зазначених простих електронних підписів дійсними та обов`язковими для Сторін та такими, що не потребують додаткового підтвердження. При здійсненні будь-якої операцій та правочинів між Сторонами за допомогою ОТР-паролю як простого електронного підпису Сторони домовилися вважати, що він однозначно ідентифікує особу Клієнта та є логічно пов`язаний із електронними даними про будь-яку операцію або правочин виключно за умови, якщо підтвердження Клієнтом здійснення операції або укладення правочину здійснено шляхом введення у відповідне поле інтерфейсу програмного комплексу або сайту Банку цифрової послідовності, яка повністю ідентична надісланому Банком ОТП-паролю на фінансовий номер телефону Клієнта, яким є номер НОМЕР_2 . Сторони узгодили, що Банк самостійно приймає рішення про застосування того чи іншого виду електронного підпису.» Зі змісту позову вбачається, що 30.03.2024 року в період часу з 14.25 до 14.33 год., невстановлені особи, шахрайським шляхом, використовуючи особисті дані ОСОБА_1 , через декілька послідовних операцій (переказами на інший картковий рахунок), без згоди, без відома та поза волею позивача, заволоділи грошовими коштами з рахунку останньої в сумі 89 999,30 грн, здійснивши такі транзакції: 20 050,00 грн, здійснено о 14.25 год. 30.03.2024 року; 4 924,50 грн, здійснено о 14.27 год. 30.03.2024 року; 29 647,50 грн, здійснено о 14.27 год. 30.03.2024 року; 28 140,00 грн, здійснено о 14.31 год. 30.03.2024 року; 63,32 грн, здійснено о 14.33 год. 30.03.2024 року, внаслідок чого на рахунку позивача утворилась кредитна заборгованість на зазначену суму. Позивачка визнає, що до ПриватБанку вона звернулася вже після здійснення переказів коштів 30.03.2024 року. 30.03.2024 року позивачка звернулася до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, про що 31.03.2024 року було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024041790000255 за правовою кваліфікацією правопорушення за ч. 4 ст. 190 КК України, на момент звернення з позовом до суду, розслідування у кримінальному провадженні триває. 01.04.2024 року позивач звернулася до Банку з листом, в якому просила скасувати заборгованість у зв`язку незаконними шахрайськими діями відповідно до неї, 22.04.2024 року у проханні щодо скасування банком було відмовлено. За договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч. 1 ст. 1066 ЦК України). Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Підписавши відповідну Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку позивач погодився виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку https://privatbank.ua. Даний договір, позивачем не оспорювався, а відповідно ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 10 червня 2015 року у справі №6-449цс15, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Відповідно до статті 55 Закону України Про банки і банківську діяльність відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Невід`ємною частиною договору банківського обслуговування є Умови і правила надання банківських послуг (далі-Умови). Відповідно до п. 2.1.4.5.1 Умов до обов`язків клієнта належить: не передавати Картки, ПІН, постійний пароль, одноразові паролі і контрольну інформацію третім особам, не використовувати Картки або нанесені на них дані в цілях, не передбачених цим Договором, або що суперечать чинному законодавству. За п. 2.1.4.12.9 Умов клієнт несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, включаючи операції, що супроводжуються правильним введенням нанесених на Картці даних, до моменту звернення Клієнта в Банк та блокування Картки і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки Картки в Стоп-лист Платіжною системою. Положеннями п. 2.1.4.12.5 Умов також встановлено, що клієнт несе повну відповідальність за несанкціоноване отримання грошових коштів з рахунку третіми особами, в разі, якщо його дії або бездіяльність призвели до втрати Картки, розголошенню ПІНа або іншої інформації, яка дає можливість ініціювати платіжну операцію. Відповідно до п. 2.1.4.12.3 Умов Банк не несе відповідальності за операції, що супроводжуються правильним введенням ПІНа або нанесених на Картці даних. Отже, з урахуванням зазначеного, Банк не мав можливості повернути грошові кошти. У випадку впевненості в наявності шахрайських дій щодо списання грошових коштів, клієнту було рекомендуємо звернутись до правоохоронних органів. Згідно ст. 35 Закону України «Про платіжні послуги» емісія/надання користувачу платіжного інструменту здійснюється надавачем платіжних послуг на підставі договору, укладеного між надавачем платіжних послуг та користувачем. Порядок емісії платіжних інструментів для використання в платіжних системах визначається правилами відповідних платіжних систем з урахуванням вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України. Пунктом 6 частини дев`ятнадцятої статті 38 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що емітент зобов`язаний повідомляти користувача про виконання операцій з використанням електронного платіжного засобу. Згідно з частиною двадцятою статті 38 Закону України «Про платіжні послуги» користувач зобов`язаний зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом, не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права, не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв`язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації. Відповідно до ч. 5 ст. 87 Закону України «Про платіжні послуги», до моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації відповідно до статті 38 цього Закону ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на платника. З моменту повідомлення платником емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом. Відповідно до пункту 136 розділу VII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою правління НБУ від 29 липня 2022 року №164 (далі - Положення), користувач зобов`язаний: зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень. Згідно з пунктом 140 розділу VII Положення, користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем. До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом. Пунктом 141 розділу VII Положення, передбачено, що емітент зобов`язаний надавати ПІН, індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, яка дає змогу здійснювати платіжні операції з використанням платіжного інструменту, лише держателю платіжного інструменту в порядку, визначеному договором (крім випадку, передбаченого в пункті 142 розділу VII цього Положення). Власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Власник рахунку має право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг унаслідок помилкової, неналежної платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених законодавством України строків (пункти 146, 147 Положення). Лише наявність обставин, які доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його цивільно-правової відповідальності. Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду України у постанові від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15 та Верховного Суду у постановах від 23 січня 2018 року у справі №202/10128/14-ц, від 13 вересня 2019 року у справі №501/4443/14-ц, від 20 листопада 2019 року у справі №577/4224/16-ц, від 17 червня 2021 року у справі №759/4025/19, від 16 серпня 2023 року №176/1445/22. Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. При цьому, сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 серпня 2023 року у справі №176/1445/22. Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі №751/6050/18 зазначив, що саме на банк, який є професійним учасником ринку надання банківських послуг, покладено обов`язок доведення того, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного, всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони. Також Верховний Суд у постанові від 20 липня 2022 року у справі №521/20764/20 виснував, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. АТ КБ «Приватбанк» виконав свій процесуальний обов`язок та надав суду належні та допустимі докази (матеріали службового розслідування), які безспірно доводять той факт, що позивач своїми діями сприяла втраті/незаконному використанню персональної інформації, зокрема за вказівкою сторонніх осіб змінюючи пароль та підтвердженням на фінансовий номер, що надало змогу ініціювати платіжні операції, зокрема оспорювані транзакції, та повідомила про це Банк лише після здійснення таких операцій, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що за даних обставин ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе саме позивач, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними транзакцій (операцій) з переказу коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_1 , відкритого в АТ КБ "ПриватБанк": переказ з картки на суму 20050,00 грн, здійснений о 14.25 год. 30.03.2024 року; переказ з картки на суму 4924,50 грн, здійснений о 14.27 год. 30.03.2024 року; переказ з картки на суму 29647,50 грн, здійснений о 14.27 год. 30.03.2024 року; переказ з картки на суму 28140,00 грн, здійснений о 14.31 год. 30.03.2024 року; переказ з картки на суму 63,32 грн, здійснений о 14.33 год. 30.03.2024 року. З огляду на те, що вимоги про скасування заборгованості ОСОБА_1 по картковому рахунку НОМЕР_1 , відкритого в АТ КБ "ПриватБанк" на загальну суму 89 999,30 грн є похідними від вимог про визнання недійсними транзакції (операції) з переказу коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 у задоволенні яких судом відмовлено, суд дійшов обґрунтованого висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову у цій частині позовних вимог. Доводи апеляційної скарги про те, що Банк не забезпечив всі необхідні заходи безпеки платежів та профілактики шахрайства, що призвело до можливості списання коштів третіми особами колегією суддів відхиляються, як безпідставні, оскільки такі доводи не підтверджуються будь-якими доказами та спростовуються доказами наявними в матеріалах справи та встановленими судом обставинами про те, що саме позивач своїми діями сприяла втраті/незаконному використанню персональної інформації. Доводи про те, що витяг з ЄРДР беззаперечно підтверджує факт вчинення шахрайських дій відносно позивача колегія суддів вважає безпідставними, оскільки витяг з ЄРДР не є беззаперечним доказом вчинення відносно позивача шахрайських дій, а лише є фіксацією факту звернення позивача до правоохоронних органів з відповідною заявою та початку досудового розслідування з метою перевірки фактів зазначених у заяві та встановлення винних осіб. Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що наявність кримінального провадження не може бути беззаперечною підставою для звільнення позивача від обов`язку належного виконання зобов`язання та виконання Умов та Правил про надання банківських послуг у випадку настання певних обставин, передбачених ними. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бервена Олексія Миколайовича залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 30 липня 2025 року. Повний текст постанови складено 11 серпня 2025 року. Головуючий: В.С. Городнича Судді: М.Ю. Петешенкова Т.П. Красвітна