Постанова 4824 № 759/24054/21

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 серпня 2025 року м. Київ Справа № 759/24054/21 Провадження № 22-ц/824/7282/2025 Резолютивна частина постанови оголошена 06 серпня 2025 року Повний текст постанови складено 07 серпня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Желепи В.В. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Голубничим Олегом Ігоровичем на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 листопада 2024 року, ухваленого у складі судді Єросової І.Ю.,- В С Т А Н О В И В: У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Довбах Н.П., ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння. Позов обґрунтовано тим, що 18.06.2019 р. він став власником квартири АДРЕСА_1 . У жовтні 2021 р. позивачу стало відомо, що власник квартири змінився і ним стала ОСОБА_3 , а у подальшому ОСОБА_4 . Правовою підставою відчуження квартири позивача став договір купівлі-продажу квартири, який укладався від імені позивача його представником ОСОБА_2 . Однак, позивач не знає ні ОСОБА_2 , ні нотаріуса Крошкіну Н.В. та жодних довіреностей на відчуження майна не надавав. Позивач проживає у Москві, а довіреність видана нотаріусом м.Санкт-Петербург. Позивач вважає, що внаслідок шахрайських дій нерухоме майно незаконно вибуло з його володіння. Як на підставу правову недійсності правочину посилається на ч. 2 ст. 203 ЦК України. З метою ефективного захисту свого порушеного права просить витребувати майно шляхом заявлення віндикаційного позову з підстав передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12.11.2021 р. відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12.11.2021 р. задоволено клопотання позивача, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 . Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 01.02.2022 р. підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 21.11.2022 р. позовну заяву залишено без розгляду. Постановою Київського апеляційного суду від. 14.06.2023 р. ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 21.11.2022 р. скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 19.11.2024 р. у задоволенні клопотання про встановлення додаткового строку для подання доказів відмовлено. Докази, подані третьої особою ОСОБА_5 через канцелярію суду після проголошення рішення, підлягають поверненню особі, що їх подала. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Довбах Н.П., ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння, відмовлено. Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що суд встановив відсутність у матеріалах справи достатніх доказів, які б вказували на відсутність волевиявлення позивача на укладення оспорюваного договору купівлі-продажу у зв`язку із не підписанням ним довіреності, яка уповноважувала відповідача ОСОБА_2 на вчинення від його імені правочину, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_6 - адвокат Голубничий О.І. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарзі зазначено, що Довіреність від 21 січня 2020 року була оформлена по недійсному паспорту. Також вказує, що вказана довіреність з таким номером в таку дату ніколи не видавалось, і не підписувалась ОСОБА_1 . Вказує, що суд першої інстанції безпідставно закрив підготовче провадження у справі 01 лютого 2022 року, оскільки витребувані у приватного нотаріуса матеріали не надходили, а тому після їх надходження до суду першої інстанції у позивача була відсутня можливість звернутись з новими доказами та поясненнями на підставі вказаних матеріалів. Зауважує, що у матеріалах справи відсутні оригінал довіреності реєстровий номер №78/178-н/78-2020-2-316 від 21 січня 2020 року, також надані приватним нотаріусом докази не були засвідчені належним чином а тому вказані докази є безпідставними. Процесуальним правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористались. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Голубничий О.І., третя особа ОСОБА_5 підтримали доводи апеляційної скарги. Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Довбах Н.П. в судове засідання не з`явилися. Судові повістки, які надсилалися ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 повернулися до апеляційного суду з відміткою "адресат відсутній", а відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Судова повістка, направлена приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Довбах Н.П. , отримана нею 09 липня 2025 року, що свідчить про належне повідомлення третьої особи про день, час та місце розгляду справи. За таких обставин колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та третьої особи приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Довбах Н.П. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Судом встановлено, що 18.06.2019 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 . Оригінал вказаного документу знаходиться у представника позивача та досліджений судом у судовому засіданні. Також, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 18.06.2019 р. ОСОБА_1 набув у власність квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого приватним нотаріусом Прокопенко Л.В. 16.07.2021 р. між ОСОБА_1 від імені якого на підставі довіреності, посвідченої 21.01.2020 р. нотаріусом нотаріального округу м.Санкт-Петербург Крошкіною Н.В., діяла громадянка України ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Довбах Н.П. та реєстровано в реєстрі за №214. Згідно довіреності, виданої 21.01.2020 р. нотаріусом нотаріального округу м.Санкт-Петербург Крошкіною Н.В., ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 представляти його інтереси в державних установах, органах, в державних і приватних нотаріальних конторах з питань розпорядження належного йому майна з правом продажу, обміну, здачі в оренду в тому числі належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 . Як вбачається із заяви ОСОБА_2 приватному нотаріусу Довбах Н.П., останньою перевірено справжність її підпису та повноваження представника. При укладені договору купівлі-продажу від 16.07.2021 р. нотаріусу окрім свідоцтва про право на спадщину було надано технічний паспорт на квартиру, висновок про вартість об`єкта оцінки, виготовленого на замовлення ОСОБА_1 , витяг з реєстру територіальної громади м.Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні. 07.09.2021 р. постановою приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Семенова Р.А., при примусовому виконанні виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноног Л.В. №712 від 27.08.2021 р., з метою звернення стягнення на нерухоме майно за договором позики від 04.08.2021 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим О.Г. за реєстровим №466, накладено арешт на майно - квартиру АДРЕСА_1 . 17.09.2021 р. постановою приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Семеновим Р.А. знято вказаний арешт, оскільки в рахунок часткового погашення боргу за виконавчим документом, стягувачу ОСОБА_4 передано майно боржника ОСОБА_3 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 . 20.09.2021 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А., видано ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки майно не реалізовано, торги не відбулися і стягувач ОСОБА_4 виявив бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Довбах Н.П. та реєстрованим в реєстрі за №214. Заявою від 20.10.2021 р. №1230 тимчасово виконуючого обов`язки нотаріуса нотаріального округу санкт-петербург Крошкіної Н.В., у відповідь на звернення ОСОБА_1 , повідомляє, що в реєстрі реєстрації нотаріальних дій за №78/178-н/78-202-2-316 від 21.01.2020 р. нотаріусом нотаріального округу санкт-петербург Крошкіною Н.В. не засвідчувалась довіреність від імені ОСОБА_1 07.10.2021 р. ОСОБА_1 заявою, посвідченою нотаріусом м.москва, повідомляє, що з моменту отримання 18.06.2019 р. свідоцтва про права на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 , дій щодо її продажу чи відчуження не вчиняв. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За приписами частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Згідно з частиною першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до частин першої, третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Відповідно до частин першої, третьої статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Отже, односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов`язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (частина перша статті 245 ЦК України). У тексті довіреності посвідченої нотаріально мають бути зазначені місце і дата її складання (підписання), прізвища, імена, по батькові (повне найменування юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посаду, яку вони займають. У довіреностях на ім`я адвокатів зазначаються їх статус та членство в адвокатському об`єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об`єднання) (підпункт 2.4. пункту 2 глави 4 Порядку вчинення окремих нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», зареєстрованого 22.02.2012 № 282/20595). Документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України (стаття 13 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Однак дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами, відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації (стаття 3 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, згода на обов`язковість якої надана Законом України «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів») (далі - Конвенція). Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Положеннями частини п`ятої статті 12 ЦПК України на суд також покладені певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій о'`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 917/1307/18 23 жовтня 2019 року, зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення. Відповідно до матеріалів справи, 16 липня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Зазначений договір від імені ОСОБА_1 підписано представником - ОСОБА_2 на підставі довіреності, реєстраційний №78/178-н/78/2020-2-316, при цьому в самому договорі вказано, що він відповідає волевиявленню довірителя та підписаний особисто ОСОБА_2 . Довіреність серії 78 АБ №5921535 від 21 січня 2020 року була посвідчена приватним нотаріусом нотаріального округу м. санкт-петербург Крошкіною Н.В. На підставі цієї довіреності ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 розпоряджатися належною йому квартирою АДРЕСА_1 . Разом з тим, у довіреності зазначено, що вона видана на підставі паспорта ОСОБА_1 серії 45 №09 591776, виданого таганським ОУФМС росії по м. москва, та паспорта громадянина України ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 . Однак, як вбачається з матеріалів справи (т. 2 а.с. 222-227), на момент видачі довіреності (21.01.2020) у ОСОБА_1 був чинним паспорт з іншим номером - НОМЕР_2 , виданий 24 листопада 2017 року. Отже, зазначений у довіреності паспорт 45 09 591776 на той момент уже не був дійсним. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що довіреність серії 78 АБ №5921535, реєстраційний номер 78/178-н/78/2020-2-316, посвідчена 21 січня 2020 року приватним нотаріусом нотаріального округу м. санкт-петербург Крошкіною Н.В., була видана на підставі недійсного документа, який на момент вчинення нотаріальної дії вже не належав ОСОБА_1 . Таким чином, у апеляційного суду відсутні правові підстави вважати вказану довіреність належним документом, який надавав повноваження ОСОБА_2. діяти від імені ОСОБА_1 . Цей висновок також підтверджується офіційною відповіддю виконувача обов`язків нотаріуса нотаріального округу м. санкт-петербург Шараєва І.В., у якій зазначено, що за реєстраційним номером 78/178-н/78/2020-2-316 від 21 січня 2020 року нотаріусом Крошкіною Н.В. нотаріальна дія у вигляді посвідчення довіреності від імені ОСОБА_1 не вчинялася. Таким чином, з огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про недійсність довіреності у зв`язку з тим, що вона була видана на підставі недійсного паспорта, така довіреність не могла слугувати належною правовою підставою для вчинення правочинів, зокрема - договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 16 липня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Інтереси ОСОБА_1 у зазначеному правочині представляла ОСОБА_2 , яка не була належним представником, оскільки не мала чинних повноважень діяти від його імені. Отже, враховуючи, що правочин укладено за участю неналежного представника, який не мав правової можливості представляти інтереси власника майна, а також за участю набувача ОСОБА_3 , щодо якого наявні ознаки недобросовісності, колегія суддів дійшла висновку, що квартира АДРЕСА_1 була відчужена у законного власника ОСОБА_1 з порушенням вимог закону, а тому він укладений з порушенням норм цивільно-приватного права. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи 07.09.2021 постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Семенова Р.А., при примусовому виконанні виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноног Л.В. №712 від 27.08.2021 р., з метою звернення стягнення на нерухоме майно за договором позики від 04.08.2021 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим О.Г. за реєстровим №466, накладено арешт на майно - квартиру АДРЕСА_1 . 17.09.2021 постановою приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Семеновим Р.А. знято вказаний арешт, оскільки в рахунок часткового погашення боргу за виконавчим документом, стягувачу ОСОБА_4 передано майно боржника ОСОБА_3 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 . 20.09.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А., видано ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки майно не реалізовано, торги не відбулися і стягувач ОСОБА_4 виявив бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Довбах Н.П. та реєстрованим в реєстрі за №214. Отже, з вказаного вбачається, що квартиру було передано ОСОБА_4 , є добросовісним набувачем вказаної квартири. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав. (пункти 10.7-10.10 постанови ВП ВС від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, провадження № 12- 158гс19) Таким чином позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 16 липня 2021 року є неналежним способом захисту а тому апеляційний суд дійшов висновку, що у задоволені вказаної позовної вимоги необхідно відмовити. Разом з тим, позивачем також було заявлено позовну вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння а саме квартири АДРЕСА_1 з незаконного володіння ОСОБА_4 . Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Цивільним законодавством передбачено такий спосіб захисту порушених прав, як віндикація. Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. Таким чином, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права. Власник із дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та інших звернено увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) зроблено висновок, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права. Подібні висновки викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21). Згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Отже, у разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог щодо скасування записів про право власності не є потрібним для захисту порушених прав позивача. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20). Первісний власник може заявити вимогу про витребування майна лише в тому разі, якщо він (первісний власник) зареєстрував своє право власності. Проте «витребування майна» не є наслідком визнання недійсним договору купівлі-продажу, на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права власності наступним власником. У разі укладення договору купівлі-продажу особою, яка не мала права на його укладення, такий договір може бути визнано недійсним, однак у вказаному випадку позивачі заявили вимогу про витребування квартири, задоволення якої повністю поновлює їх право власності. Подібний за змістом висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс12). На підставі викладеного колегія судів дійшла до висновку, що позов підлягає задоволенню частково а саме в частині витребування майна з чужого незаконного володіння а саме квартири АДРЕСА_1 з незаконного володіння ОСОБА_4 , оскільки як було встановлено судом, квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_1 було відчуджено з порушенням норм цивільно-приватного права. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, помилкове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог. Згідно з положеннями частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Таким чином, із відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 18 387,00 грн та за подачу позовної заяви до суду першої інстанції у розмірі 12 258,00 грн. Витрати відповідача по сплаті судового збору підтверджені відповідними платіжними дорученнями. Керуючись ст. ст. 259, 268, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Голубничим Олегом Ігоровичем - задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 листопада 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Витребувати у ОСОБА_4 (РНКОПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_4 АДРЕСА_3 ) квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1853614380000. Стягнути з ОСОБА_4 (РНКОПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_4 АДРЕСА_3 )витрати по сплаті судового збору в сумі 30645 грн. (12258 грн. +18387 грн.). Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач А. М. Стрижеус Судді: Л. Д. Поливач О. І. Шкоріна