Постанова 4811 № 461/7897/24

Справа № 461/7897/24 Головуючий у 1 інстанції: Романюка В.Ф. Провадження № 22-ц/811/545/25 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 серпня 2025 року м. Львів Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., секретаря Гаврилюк Я.Ю., з участю: представника відповідача Товянської І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 січня 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сонаті» до ОСОБА_1 , третя особа акціонерне товариство «Ідея Банк», про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: У вересні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сонаті» (далі ТОВ «ФК «Сонаті») звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 203115 грн. 65 коп. Свої вимоги позивач обгрунтовував тим, що 25.05.2018 року між акціонерним товариством (далі АТ) «Ідея Банк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір №Z75.00302.003972721, відповідно до умов якого, відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності надані кредитні кошти в сумі 85000 грн. Свої зобов`язання Банк виконав, надавши грошові кошти відповідачу. Відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 203115 грн. 65 коп., з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту 83696 грн. 85 коп; прострочена заборгованість за процентами 24944 грн. 89 коп.; прострочена заборгованість за комісіями 94473 грн. 91 коп. 25.07.2023 року АТ «Ідея Банк» відступив право вимоги за вказаним кредитним договором ТОВ «ФК «Сонаті» на підставі договору факторингу №25/07. Після відступлення права вимоги за кредитним договором відповідач не здійснив жодної оплати на погашення заборгованості, відповідно, сума заборгованості не змінилася. Позивач наголошує, що після відступлення права вимоги, не нараховував проценти та комісію за кредитним договором. Позивачем направлена відповідачу вимога про виконання боргових зобов`язань за кредитним договором, надавши можливість відповідачу добровільно врегулювати заборгованість, однак, така вимога не була виконана. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 14 січня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Сонаті» заборгованість у розмірі 108641 грн. 74 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Сонаті» судовий збір у розмірі 1303 грн. 70 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог оскаржив відповідач ОСОБА_1 , просив його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. В обгрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначав, що АТ «Ідея Банк» вже скористався правом вимоги дострокового виконання боргових зобов`язань та звернувся до приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Гуревіча О.М. із заявою про вчинення виконавчого напису нотаріуса 13.06.2019 року, відтак, початок строку позовної давності почав свій відлік з моменту вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки. Зазначає, що позивач звернувся з позовною заявою 30.09.2024 року, строк дострокового виконання зобов`язання за кредитним договором настав 13.06.2019 року, тобто до моменту звернення позивача до суду минуло 5 років 3 місяці та 17 днів, а отже, висновок суду першої інстанції про те, що строк позовної давності не пропущений з підстав того, що кредитний договір діє по теперішній час, адже відповідач у повному обсязі не виконав зобов`язань, є помилковим. Відповідач не погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення несплачених процентів у розмірі 24944 грн. 89 коп., покликаючись на п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їхніх сімей», що передбачає пільгові умови обслуговування кредитів для військовослужбовців та їхніх дружин (чоловіків). Наголошує, що норми, які звільняють військовослужбовців від нарахування процентів, штрафів та пені на час проходження військової служби, розповсюджуються не лише на банки, а й на небанківські фінансові установи. За позицією відповідача, вказане положення Закону є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість його застосування лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу Закон не передбачає, окрім того, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення. Додає, що вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2019 року у справі №522/12270/15-ц та від 11 грудня 2019 року у справі №521/7927/16-ц. В судове засідання апеляційного суду 29.07.2025 року позивач та третя особа не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи всі були належним чином повідомлені, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, справу розглянуто у їхній відсутності. Ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 07.08.2025 року о 12:50. Заслухавши пояснення сторони відповідача в підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав. Судом встановлено, що 25.05.2018 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №Z75.00302.003972721, за умовами якого, банк надає кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 85000 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язувався одержати кредит та повернути його разом із процентними платежами (процентами та платою за кредитне обслуговування) і комісіями, що визначені договором. Кредит надавався на 60 місяців. Датою видачі кредиту є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок позичальника, вказаний у п.1.14 договору (п.1.2. кредитного договору). Відповідно до п.п.1.3, 1.4 кредитного договору, за користування кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку у розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 9,49 % (маржу Банку). Відповідно до п.5.2 кредитного договору, цей договір є укладеним з дня його підписання сторонами та діє протягом строку кредитування, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. У графіку щомісячних платежів за кредитним договором передбачено суму платежу за розрахунковий період, яким є один календарний місяць, що включає в себе розмір місячних платежів: на погашення суми кредиту, на погашення процентів за користування кредитом та на погашення плати за обслуговування кредиту. 25.07.2023 року між ТОВ «ФК «Сонаті» та АТ «Ідея Банк» укладено договір факторингу №25/07, відповідно до якого, до ТОВ «ФК «Сонаті» перейшло право грошової вимоги, зокрема, за кредитним договором №Z75.00302.003972721 від 25.05.2018 року, що підтверджується копією договору факторингу, витягом з додатку до договору, яким є Реєстр боржників №1. ТОВ «ФК «Сонаті» прийняло рішення про зміну свого найменування на ТОВ «Сонаті». Також, відбулася зміна директора товариства з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 . Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу проведена з 15.11.2024 року; код ЄДРПОУ залишився без змін. 15.07.2024 року ТОВ «ФК «Сонаті» надіслало ОСОБА_1 письмову вимогу (повідомлення), в якій вимагало протягом тридцяти днів з моменту направлення вимоги повернути заборгованість за кредитним договором №Z75.00302.003972721 від 25.05.2018 року в розмірі 203115 грн. 65 коп., з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту 83696 грн. 85 коп., прострочена заборгованість за процентами 24944 грн. 89 коп., прострочена заборгованість за комісіями 94473 грн. 91 коп. З наявної в матеріалах справи довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №Z75.00302.003972721 від 25.05.2018 року встановлено, що така саном на 27.07.2023 року складає 203115 грн. 65 коп., з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту 83696 грн. 85 коп., прострочена заборгованість за процентами 24944 грн. 89 коп., прострочена заборгованість за комісіями 94473 грн. 91 коп. Випискою по рахунку ОСОБА_1 за період з 25.05.2018 року по 25.07.2023 року підтверджується, що 25.05.2018 року на його банківський рахунок перераховано кошти в розмірі 85000 грн. за кредитним договором №Z75.00302.003972721 від 25.05.2018 року. З даної виписки встановлено, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами, сплачував як тіло кредиту, так і проценти. За період з 25.05.2018 року по 25.07.2023 року ОСОБА_1 сплатив 1303 грн. 15 коп. на погашення тіла кредиту, 2828 грн. 02 коп. на погашення процентів за користування кредитом і 5970 грн. 59 коп. комісії за обслуговування кредиту. Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ст.ст.526, 530 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а якщо у зобов`язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін. Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором має кредитор, тобто особа, яка надала кредит (банк або фінансова установа) чи його правонаступник, якщо позичальник не виконав зобов`язання щодо повернення коштів та сплати відсотків. Як встановлено судом і підтверджено матеріалами справи, на момент звернення позивача до суду та розгляду справи по суті, відповідач, в порушення вимог ст.1054 ЦК України, грошові кошти за кредитним договором не повернув. Водночас, відповідач не заперечував як сам факт укладення кредитного договору №Z75.00302.003972721 від 25.05.2018 року, так і факт отримання ним кредитних коштів та часткове виконання зобов`язань за кредитним договором. Разом з тим, відповідач стверджував, що відповідно до змісту рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 02.03.2023 року у справі №272/533/22, АТ «Ідея Банк» 02.05.2019 року звернувся до ОСОБА_1 шляхом надіслання вимоги про усунення порушення кредитних зобов`язань, в якій зазначено заборгованість за кредитним договором, її розмір та складові. Попереджено також про можливість стягнення боргу шляхом вчинення виконавчого напису у нотаріуса або іншим способом у випадку її непогашення у тридцятиденний строк з дня надіслання відповідної вимоги. За позицією відповідача, строк поверненн позики настав 02.05.2019 року. Окрім того, вказував на те, що 13.06.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.В. вчинено виконавчий напис №4648 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованість в розмірі 144906 грн. 67 коп., який рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 02.03.2023 року у справі №272/533/22 визнано таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до ст.18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно ст.88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. З урахуванням приписів ст.ст.15, 16, 18 ЦК України, ст.ст.87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотнього, оскільки ст.50 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. У справі, що переглядається, у кредитному договорі №Z75.00302.003972721 від 25.05.2018 року сторони передбачили остаточну дату повернення кредиту (60 місяців ) 25.05.2023 року. 13.06.2019 року банк скористався своїм правом на дострокове погашення кредитної заборгованості, звернувшись до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису. Однак, враховуючи ту обставину, що кредитна заборгованість не погашена, виконавчий напис №4648, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.В. 13.06.2019 року, визнано таким, що не підлягає виконанню, ТОВ «Сонаті», як правонаступник АТ «Ідея Банк», правомірно звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором №Z75.00302.003972721 від 25.05.2018 року. Перевіряючи доводи відповідача, чи дійсно у нього перед банком існувала заборгованість за кредитним договором станом на момент звернення до суду з даними позовом в заявленому розмірі, колегія суддів враховує таке. Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_1 отримав кредитні кошти в розмірі 85000 грн. на 60 місяців. Згідно виписки по рахунку, ОСОБА_1 користувався кредитними коштами, сплачував як тіло кредиту, так і проценти. За період з 25.05.2018 року по 25.07.2023 року ОСОБА_1 сплатив 1303 грн. 15 коп. на погашення тіла кредиту. Таким чином, станом на час звернення до суду з позовом та розгляду справи, заборгованість за тілом кредиту становить 83696 грн. 85 коп. (85000 1303,15 = 83696,85). Відповідач не надав жодних доказів, які б свідчили про сплату ним усієї заборгованості за кредитним договором №Z75.00302.003972721 від 25.05.2018 року, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність позовних вимог в означеній частині. Щодо стягнення заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, то колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про необхідність їх стягнення в заявленому розмірі. Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. При цьому, право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором. Отже, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Звернувшись до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова О.В. за вчиненням виконавчого напису, АТ «Ідея Банк» (первісний кредитор) змінив строк виконання основного зобов`язання внаслідок вчинення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. виконавчого напису на кредитному договорі №Z75.00302.003972721 від 25.05.2018 року, відповідно до якого запропоновано звернути заборгованість, строк платежу якого настав 13.06.2019 року. Таким чином, звертаючись за виданням виконавчого напису, Банк змінив умови кредитного договору, скориставшись правом на дострокове повне повернення боргу, процентів та інших платежів, і зафіксував суму заборгованості відповідача у вказаному виконавчому написі. Наявність виконавчого напису нотаріуса про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, незалежно від виконання його боржником, є підставою для не нарахування процентів за кредитним договором, і в такому разі положення абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню. Подібні висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2019 року в справі №357/5125/16-ц (провадження №61-15142сво18), в якій, зокрема, зазначено, що: «Вчинення 14 лютого 2013 року приватним нотаріусом Ковальчуком С.П. виконавчого напису, у якому зазначено, що строк платежу за зобов`язаннями настав 27 липня 2012 року та звернуто стягнення на предмет іпотеки, свідчить про те, що кредитор скористався своїм правом на дострокове повне повернення кредиту, відсотків та інших платежів, що потягло зміну строку виконання основного зобов`язання. Наявність виконавчого напису нотаріуса про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, незалежно від виконання його боржником, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, і у такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору. […] Вчиненням виконавчого напису нотаріуса, яким стягнуто всю заборгованість за кредитом, позивач використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, тобто, такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов`язання». За таких обставин, змінивши строк виконання зобов`язання, ТОВ «Сонаті» мало право ставити вимоги до позичальника про стягнення кредитної заборгованості, яка існувала саме на цей строк (13.06.2019 року), про що вказував у запереченнях на позовну заяву відповідач. З розрахунку заборгованості вбачається, що заявлені проценти в розмірі 24944 грн. 89 коп. обраховані станом на 27.07.2023 року, без зазначення періоду їх нарахування, що, в свю чергу, дає підстави стверджувати, що такі нараховані після припинення дії договору, що суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України та такі не підлягають до стягнення. Таким чином проценти у заявленому розмірі не підлягають до стягнення, оскільки такі нараховані без відповідної правової підстави. Зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, а саме: розмір нарахованих станом на червень процентвів згідно графіку платежів (7898 грн. 55 коп.) та сплачених відповідачем процентів за користування кредитом, згідно виписки (2828 грн. 02 коп.), борг за несплаченими процентами становить 5070 грн. 53 коп. (7898,55 2828,02 = 5070,53). З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру стягуваної заборгованості за кредитним договором №Z75.00302.003972721 від 25.05.2018 року підлягає зміні, шляхом її зменшення з 108641 грн. 74 коп. до 88767 грн. 38 коп., з яких: 83696 грн. 85 коп. тіло кредиту та 5070 грн. 53 коп. проценти за користування кредитом. При цьому, доводи апеляційної скарги про сплив позовної давності до заявлених вимог є безпідставними, з урахуванням наступного. Частина четверта статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові. Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповіднодо статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Даний спір виник з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором №Z75.00302.003972721 від 25.05.2018 року, строк виконання зобов`язання за яким настав у червні 2019 року, а отже, позовна давність спливає у червні 2022 року. Однак, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями) встановлено з 12.03.2020 року на всій території України карантин. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Законом України №530-ІХ від 17.03.2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). 02.04.2020 року набув чинності Закон України від 30.03.2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину. У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі №679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 року №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом. За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог, за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02 квітня 2020 року. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 року №383 карантин закінчився 30.06.2023 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року карантин було скасовано з 01.07.2023 року. Таким чином, в період з 02.04.2020 року по 01.07.2023 року було зупинено всі строки позовної давності на підставі пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Крім того, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні був введений воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан неодноразово було продовжено. Указом Президента України від 06.05.2024 року №271/2024, затвердженого Законом України №3684-ІХ від 08.05.2024 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год. 30 хв. 14.05.2024 року строком на 90 діб. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17.03.2022 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії». Відповідно до п.19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», який набрав чинності 30.01.2024 року), у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. При цьому, здійснена законодавцем прив`язка продовження строків позовної давності та зупинення їх перебігу до строку дії карантину та воєнного стану є безумовною, а тому наявності жодних додаткових обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, доказувати та оцінювати не потрібно (тобто суди не повинні оцінювати, чи вплинув карантин на особу, чи мала вона реальну можливість подати позов навіть попри карантин тощо). На підставі зазначеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки їх заявлено в межах строку позовної давності. Згідно з п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції, яка діяла станом на час укладення між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 кредитного договору, військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дія цього Закону поширюється на: військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей. За змістом ч.9 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», який діяв станом на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовці особи, які проходять військову службу. Відповідно доположень статті 1 Закону України «Про оборону України», в редакції Закону станом на час виникнення спірних правовідносин, особливий період період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. За приписами Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Рішенням Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01.03.2014 року, яке введене в дію Указом Президента України №189/2014 від 02.03.2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи. Вперше часткову мобілізацію оголошено на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України №1126-VII. Відповідно до Указу Президента України від 14.04.2014 року №405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози та збереження територіальної цілісності України» на території Луганської та Донецької областей розпочато антитерористичну операцію. Як вбачається з довідки, виданої військовою частиною НОМЕР_1 від 05.11.2024 року, майор ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у даній військовій частині з 23.07.2019 року по даний час. Доказів того, що ОСОБА_1 був мобілізований станом на дату укладення кредитного договору (25.05.2018 року) та у період нарахування заборгованості по сплаті процентів (травень 2018 року червень 2019 року), суду не надано, тому підстав для застосування до спірних правовідносин вищенаведених положень немає. Відповідно до статті 141 ЦПК України та враховуючи наслідки розгляду справи апеляційним судом зменшення розміру задоволених позовних вимог позивача (44%), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1072 грн. 45 коп. Разом з тим, у зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги відповідача (18%), з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 281 грн. 60 коп. Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Таким чином, оскаржуване рішення підлягає зміні і в частині визначення розміру стягуваного з відповідача на користь позивача судового збору: з 1303 грн. 70 коп. до 790 грн. 85 коп. (1072 грн. 45 коп. 281 грн. 60 коп. = 790 грн. 85 коп.). В іншій частині підстав для скасування чи зміни рішення немає. Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382 384 ЦПК України, суд ухвалив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 січня 2025 року в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором №Z75.00302.003972721 від 25.05.2018 року, яка підлягає стяненню з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сонаті», змінити, зменшивши його до 88767 гривень 38 копійок. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 січня 2025 року в частині визначення розміру судового збору, який підлягає стяненню з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сонаті», змінити, зменшивши його до 790 гривень 85 копійок. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 07 серпня 2025 року. Головуючий С.М. Бойко Судді: С.М. Копняк А.В. Ніткевич