Постанова 4807 № 183/3071/24

Дата документу 11.08.2025 Справа № 183/3071/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 183/3071/24 Головуючий у І інстанції: Круглікова А.В. Провадження № 22-ц/807/1192/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 серпня 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Трофимової Д.А., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 простягнення заборгованості за договором позики,- В С Т А Н О В И Л А: У березні 2024 року ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 простягнення заборгованості за договором позики. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на підставі поданої ОСОБА_1 заяви-анкети № 3327766 на умовах Пропозиції (оферти) на укладення електронного договору позики, що акцептована відповідачем шляхом підписання електронним підписом відповідача (вчиненим одноразовим ідентифікатором, з урахуванням положень Закону України «Про електронну комерцію») між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір надання позики, в т.ч. і на умовах фінансового кредиту № 0993515788/2, на виконання умов якого відповідач отримав кредит від ТОВ «ІНФІНАНС» в сумі 3450 грн. Право вимоги за вказаним договором позивач отримав на підставі укладеного договору про відступлення права вимоги від 10.03.2023 № 10-03/2023/01. Відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконав, внаслідок чого, за ним обліковується заборгованість в сумі 3450 грн основного боргу за кредитом та 38151 грн відсотків за користування кредитом. Посилаючись на означені обставини, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість до Договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0993515788/2 від 21.10.2020 в розмірі 41601 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028 грн, а також судові витрати, понесені позивачем на правову допомогу, в розмірі 13000 грн. Заочним рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 11 листопада 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» 3450 грн за тілом кредиту, 38151 грн відсотків за користування кредитом, 3028 грн судового збору та 13000 грн витрат на правничу допомогу адвоката. Ухвалою від 11 березня 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 11 листопада 2024 року скасовано. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» 3450 грн за тілом кредиту, 38151 грн відсотків за користування кредитом, 3028 грн судового збору та 4000 грн витрат на правничу допомогу адвоката. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу,в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2025 року та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та стягнення з ОСОБА_1 заборгованість суми прострочених платежів за тілом кредиту в розмірі 3450 грн, у решті позовних вимог просить відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що визнає позовні вимоги за кредитним договором № 0993515788/2 в розмірі 3450 грн і не оспорює факт укладання договору та користування цими кредитними коштами. Зазначає, що позивач нарахував проценти за користування кредитом за межами строку дії кредиту, тому в задоволені цієї частини позову слід відмовити за необґрунтованістю. У своєму відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» вважає її безпідставною та такою, щ не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції вважає обґрунтованим та законним. Зазначає, що нарахування процентів за користування кредитом здійснювалося відповідно до умов договору надання позики та Правил, з якими ознайомився відповідач, в межах строку дії кредитного договору. У своїй відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначає, що фактичне укладення договору саме по собі не свідчить про добровільність погодження усіх його умов, зокрема, про нарахування процентів після завершення строку договору. У своїх додаткових поясненнях ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наголошує, що договором передбачено 30-денний строк погашення заборгованості з максимально вигідними умовами нарахування відсотків, проте самим договором передбачена сплата відсотків протягом трирічного строку дії договору. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з огляду на таке. Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За положеннями п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження повернення позичальником кредиту у строк користування кредитом, обумовлений у договорі, тому заявлені до стягнення позивачем проценти за користування кредитом за період з 16.12.2021 до 09.01.2023 в сумі 38151 грн нараховані у відповідності до умов спірного договору та Правил надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту за умовами програми «MoneyBOOM Loyal». Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке. Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що 06.11.2022 ОСОБА_1 на підставі заяви-анкети № 3327766 на умовах Пропозиції (оферти) на укладення електронного договору позики, що акцептована відповідачем шляхом підписання електронним підписом відповідача (вчиненим одноразовим ідентифікатором, з урахуванням положень Закону України «Про електронну комерцію») між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір надання позики, в т.ч. і на умовах фінансового кредиту № 0993515788/2 від 21.10.2020, на виконання умов якого відповідач отримав кредит від ТОВ «ІНФІНАНС» в сумі 3450 грн, зі строком користування кредитом - 30 днів та відсотковою ставкою в розмірі 1,225% за один день користування кредитом. Факт укладення вказаного вище договору та виникнення між ОСОБА_1 і ТОВ «ІНФІНАНС» кредитних зобов`язань не заперечував і сам відповідач. 16.12.2021 між ТОВ «ІНФІНАНС» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 16.12.2021, відповідно до умов якого ТОВ «ІНФІНАНС» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за договором фінансового кредиту № 0993515788/2, укладеного між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 10.03.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено договір відступлення прав вимоги № 10-03/2023/01, відповідно до умов якого позивачем у цій справі набуто право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 0993515788/2. Зобов`язання з надання відповідачу суми кредиту в розмірі 3450 грн ТОВ «ІНФІНАНС» виконало в повному обсязі, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією квитанції за сплату від 06.11.2020 № 71485983, що не заперечував і сам відповідач. Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» за кредитним договором від 21.10.2020 № 0993515788/2 в розмірі 3450 грн за основною сумою боргу та 38151 грн за щомісячними відсотками за період з 16.12.2021 до 09.01.2023. Положеннями частини першої статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першою статті 627 та частиною першою статті 628 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). В силу ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки. Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30.09.2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних. У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина шоста статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію». Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. 06.11.2022 ОСОБА_1 на підставі заяви-анкети № 3327766 на умовах Пропозиції (оферти) на укладення електронного договору позики, що акцептована відповідачем шляхом підписання електронним підписом відповідача (вчиненим одноразовим ідентифікатором, з урахуванням положень Закону України «Про електронну комерцію») між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір надання позики, в т.ч. і на умовах фінансового кредиту № 0993515788/2 від 21.10.2020, на виконання умов якого відповідач отримав кредит від ТОВ «ІНФІНАНС» в сумі 3450 грн, зі строком користування кредитом - 30 днів та відсотковою ставкою в розмірі 1,225% за один день користування кредитом. Відповідно до акцепту оферти від 06.11.2020, підписаної відповідачем 06.11.2020 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 9f6z9s, ОСОБА_1 погодився на такі умови. Розмір кредиту 3450 грн. Строк користування кредитом 30 днів. Строк дії Договору 3 роки. Відсоткова ставка 1,225% за один день користування кредитом, застосовується за умови належного виконання умов договору та відсутності пролонгації. Річна відсоткова ставка 447,125%, застосовується за умови належного виконання умов Договору та відсутності пролонгації. Загальна вартість кредиту у грошовому вираженні становить: 1 267,88 грн., за умови належного виконання умов договору та відсутності пролонгації. Максимальна річна процентна ставка за кредитом становить 447,125%, за умови належного виконання умов Договору та відсутності пролонгації. Номінальна відсоткова ставка 1,75% за один день користування кредитом, застосовується у випадках передбаченими Правилами. Номінальна річна відсоткова ставка 638,75%, застосовується у випадках передбаченими Правилами. Загальна вартість кредиту у грошовому вираженні становить: 1811,25 грн, при використанні Номінальної відсоткової ставки. Реальна річна процентна ставка за кредитом становить 638,75%, при використанні номінальної відсоткової ставки. Максимальна відсоткова ставка 3,5% за один день користування кредитом, застосовується за умови неналежного виконання умов Договору. Максимальна річна відсоткова ставка 1277,5%, застосовується за умови неналежного виконання умов Договору. Загальна вартість кредиту у грошовому вираженні становить: 3622,50 грн, за умови неналежного виконання умов Договору. Реальна річна процентна ставка за кредитом становить 1277,5%, за умови неналежного виконання умов Договору. Крім того, в акцепті оферти зазначено, що всі інші умови викладені у Правилах, з якими відповідач ознайомився до укладення Договору, та які є невід`ємною частиною Договору (Оферти та Акцепту Оферти). До позовної заяви долучено Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту за умовами програми «MoneyBOOM Loyal»(а.с. 6-20). При цьому, зазначені правила не підписані відповідачем, а отже відсутні підстави стверджувати, що саме з цими правилами ознайомлений ОСОБА_1 , тобто погоджені сторонами. При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36). В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України. Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У ч.ч. 1, 3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач фінансових послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту. А надані позивачем Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту за умовами програми «MoneyBOOM Loyal», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання товариством додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної зі сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені у Акцепті оферти, що підписана відповідачем, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів). Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»). Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб. Так, судом встановлено і не заперечували сторони, що ТОВ «ІНФІНАНС» надало відповідачу суму кредиту в розмірі 3450 грн. Разом з тим, відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, ОСОБА_1 жодного платежу на повернення вказаної суми не здійснив. Однак, колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів пролонгації договору. Крім того, сума відсотків, заявлених до стягнення в розмірі 38151 грн у більш, ніж 11 разів перевищує суму основного боргу в розмірі 3450 грн. Колегія суддів вважає, що умова договору по нарахуванню процентів є несправедливою, а розмір нарахованих відсотків непропорційно високий, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику, суперечить нормам ЗУ «Про захист прав споживачів», що підтверджується правовими висновками Верховного Суду, які викладені в постановах №132/1006/19 від 07.10.2020, 910/719/19 від 19.05.2020 та №363/1834/17 від 13.07.2022 та №910/12876/19 від 01.06.2021. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 3622,50 грн, оскільки саме ця сума зазначена в Акцепті оферти від 06.11.2020 як загальна вартість кредиту у грошовому вираженні, за умови неналежного виконання умов договору. Колегія суддів зауважує, що споживач, підписуючи договір складений фінансовою компанією, та обтяжений великою кількістю умов та юридичних термінів, не могло виникнути іншого висновку про розмір процентів, які підлягають сплаті за користування кредитними коштами у разі неналежного виконання ним умов кредитування. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що 16.12.2021 між ТОВ «ІНФІНАНС» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 16.12.2021, відповідно до умов якого ТОВ «ІНФІНАНС» відступило права вимоги за договором фінансового кредиту № 0993515788/2, укладеного між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал», яке у свою чергу відступило це право вимоги ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» за договором відступлення прав вимоги № 10-03/2023/01 від 10.03.2023. Суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» проценти в розмірі 38151 грн, що нараховані за період до 09.01.2023, тобто, відсотки за кредитним договором нараховувались відповідачу як до, так і після відступлення права вимоги 16.12.2021. Однак колегія суддів зауважує, що після відступлення права вимоги ТОВ «ІНФІНАНС» втратило право нараховувати відсотки за договором, натомість ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло права вимоги за кредитом ОСОБА_1 у конкретній сумі заборгованості, що існувала на день укладення договору і не може претендувати на нарахування відсотків за кредитними договором у розумінні ст. 1048 ЦК України. Разом з тим, про стягнення сум в порядку ст. 625 ЦК України позивач не заявляв. Суд першої інстанції вищенаведене не врахував, а отже доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження. Статтею 133 ЦПК України до судових витрат віднесені і витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України). За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України. За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики. Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката. То ж домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)). За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)). У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55). З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату гонорару адвокату, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача, у разі часткового задоволення на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21). Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі № 706/199/22 (провадження № 61-9325ск22). В обґрунтування витрат на правову допомогу в суді першої інстанції в розмірі 13000 грн, позивач надав копії договору про надання правової допомоги від 02.01.2023 № 02-01/2023, прайс-лист АО «Лігал Ассістанс», платіжну інструкцію від 09.02.2024 № 413000008, заявку на надання юридичної допомоги від 07.02.2024 № 1129; Витяг з Акту № 2 про надання юридичної допомоги від 13.02.2024 Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвокатів зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, та виходячи із засад розумності та справедливості вважає, що заявлені стороною позивача суми є надмірними та не співмірними зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню, необхідно зменшити. Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, апеляційний суд враховує пропорційність задоволених позовних вимог, що складає 17% від заявленої ціни позову, рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, що є малозначною, виходячи із засад розумності та справедливості, доходить висновку про доцільність відшкодування позивачу таких витрат в розмірі 1000 грн. Стягнення витрат на правову допомогу в такому розмірі забезпечуватиме баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідатиме принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з пп. 1, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2025 року та ухвалити нову постанову про часткове задоволення позовних вимог, та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за Договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0993515788/2 від 21 жовтня 2020 року в розмірі 7072,50 грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 1000 грн. В силу вимог частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» сплатило судовий збір у розмірі 3028 грн. За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив 4165,47 грн судового збору. Таким чином, враховуючи пропорційність розміру задоволених позовних вимог (17%), ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» має право на відшкодування витрат зі сплати судового збору в розмірі 514,76 грн з боку відповідача, а ОСОБА_1 в розмірі 3457,34 з боку позивача. Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України, розмір судового збору, що належить стягнути з позивача на користь відповідача складає 2942,58 грн (3457грн 514,76 грн). Керуючись ст. ст. 141, 371, 374, п. 1, 4 ч. 3 ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою: «Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 простягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за Договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0993515788/2 від 21 жовтня 2020 року в розмірі 7072 (сім тисяч сімдесят дві) гривні 50 копійок та витрати на правничу допомогу, яких зазнав позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції, в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.» Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 2942(дві тисячі дев`ятсот сорок дві) гривні 58 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 11 серпня 2025 року. Головуючий: Судді: