Постанова 4809 № 398/5619/24

ПОСТАНОВА Іменем України 08 серпня 2025 року м. Кропивницький справа № 398/5619/24 провадження № 22-ц/4809/1275/25 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Карпенка О. Л., учасники справи: заявник ОСОБА_1 , боржник ОСОБА_2 , розглянув в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Бугайченко Тетяни Анатоліївни, яка представляє інтереси ОСОБА_1 , на ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 червня 2025 року у складі судді Дубровської Н. М. і В С Т А Н О В И В : Короткий зміст заяви про видачу судового наказу В жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягувати від дня подання заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували з 23.03.2013 у зареєстрованому шлюбі, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась донька ОСОБА_3 . Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2019 року у справі № 643/1433/19, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано та визначено місце проживання їх дитини розом із батьком. Оскільки після припинення шлюбних відносин боржник у добровільному порядку аліменти на дитину не сплачує, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідною заявою. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 червня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітню дитини. Ухвала суду мотивована тим, що отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) боржника, а тому відповідно до ч. 9 ст. 165 ЦПК України наявні підстави для відмови у видачі судового наказу. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі адвокат Бугайченко Т. А., яка представляє інтереси ОСОБА_1 , просить скасувати ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 червня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, щовикладені в ухвалі суду першої інстанції обставини не відповідають дійсності. Зокрема, відповідно до листа Адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради від 28.11.2024, на який посилався суд першої інстанції, було повідомлено, що виконавчим органом Харківської міської ради, на який покладено повноваження з реєстрації/знаття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб у межах міста Харкова формування та ведення реєстру, є Департамент реєстрації Харківської міської ради, а адміністрація району не є володільцем та розпорядником запитуваної інформації. Проте, суд першої інстанції не звернувся до Департаменту реєстрації Харківської міської ради із запитом про зареєстроване місце проживання боржника та формально пославшись на лист Адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради від 28.11.2024, через шість місяців постановив оскаржувану ухвалу, порушивши при цьому не лише процесуальні норми закону, які регулюють порядок розгляду заяв про видачу судового наказу, а й процесуальні норми, які регламентують строки розгляду таких справ. Відзив на апеляційну скаргу Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Розгляд справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до частини першоїстатті 368 ЦПК Україниу суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. З приписами частини другої статті 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду, зазначену в пункті першому частини першої статті 353 цього Кодексу, зокрема, ухвала про відмову у видачі судового наказу, розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке. З урахуванням вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що отримана інформація не дає суду можливості встановити зареєстроване місце проживання боржника. Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. У рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп (справа за конституційним зверненням громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України) зазначено, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене. Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року (далі - Конвенція). За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення ЄСПЛ у справах «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року та «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене упункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України, встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Частиною другою статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження; 3) окремого провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. За змістом ч. 2 ст. 160 ЦПК України уз заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб (п. 5 ч. 1 ст. 161 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 163 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником. У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги (ч. 2 ст. 163 ЦПК України). Матеріалами справи підтверджується, що в жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягувати від дня подання заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 1-2). В заяві ОСОБА_1 було зазначено відоме йому зареєстроване місце проживання боржника АДРЕСА_1 , а також відоме фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 . Крім того заявником до суду також було надано копію Виятгу з реєстру Харківської територіальної громади від 09.12.2023 № 2023/010105245, відповідно до якого з 08.12.2023 зареєстрованим місцем проживання боржника є: АДРЕСА_1 (а. с. 7). 05 листопада 2024 року Олександрійський міськрайонний суду Кіровоградської області звернувся до Адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради із запитом про надання відомостей про реєстрацію місця проживання (перебування) відносно ОСОБА_2 (а. с. 16). На вказаний запит Адміністрацією Новобаварського району Харківської області до суду було надіслано лист від 28.11.2024 № 1980/0/152-24, в якому зазначено, що Адміністрація Новобаварського району Харківської області не є володільцем та розпорядником запитуваної інформації, а повноваження з реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб у межах міста Харкова, формування та ведення Реєстру, є Департамент реєстрації Харківської міської ради (а. с. 17). Положеннями ч. 5 ст. 165 ЦПК України визначено, що у разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника має бути надана протягом п`яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання (перебування) особи відповідного звернення суду (ч. 6 ст. 165 ЦПК України). Відповідно до ч. 7 ст. 165 ЦПК України суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. Згідно ч. 9 ст. 165 ЦПК України, у разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу. Аналізуючи викладені норми, суд виходить з того, що у випадку находження до суду першої інстанції заяви про видачу судового наказу, боржником в якій вказано фізичну особу, яка не має статусу підприємця, в такому випадку суддя зобов`язаний звернутися до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи боржника. В той же час, законодавство також передбачає право судді в у випадку надходження такої заяви користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру, що є додатковим засобом встановлення місця проживання (перебування) фізичної особи боржника. Разом з тим, матеріали справи не містять даних про те, що суд першої інстанції в встановленому ч. 5 ст. 164 ЦПК України порядку звертався довідповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи, зокрема, Департаменту реєстрації Харківської міської ради, щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи боржника, чи у відповідності до ч. 7 ст. 165 ЦПК України встановлював зареєстроване місце проживання боржника через Єдиний державний демографічний реєстр. Таким чином, суд першої інстанції не вжив всіх можливих та достатніх заходів щодо встановлення зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання ОСОБА_2 , як наслідок, передчасно відмовив ОСОБА_1 у видачі судового наказу з підстав, визначених ч. 9 ст. 165 ЦПК України. Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Bellet v. France» (Белле проти Франції) від 04 грудня 1995 року та «Nunes Dias v. Portugal» (Нун`єш Діаш проти Португалії) від 10 квітня 2003 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» (Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії) від 28 жовтня 1998 року). Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку відмову у видачі судового наказу ОСОБА_1 , ухвала суду першої інстанції є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Оскільки, суд першої інстанції постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права, яке призвело до постановлення помилкової ухвали, відповідно пункту четвертого частини першої статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Щодо судових витрат Згідно пункту 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що справа направляється для продовження розгляду до суду першої інстанції і спір по суті не вирішується, апеляційний суд не здійснює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу адвоката Бугайченко Тетяни Анатоліївни, яка представляє інтереси ОСОБА_1 , задовольнити. Ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 червня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий суддя С. І. Мурашко Судді С. М. Єгорова О. Л. Карпенко