Ухвала КЦС ВС № 761/412/25

УХВАЛА 06 серпня 2025 року м. Київ справа № 761/412/25 провадження № 61-10131ск25 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., розглянувши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу Київського апеляційного суду від 08 липня 2025 року у справі за заявою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, заінтересовані особи: фізична особа - підприємець ОСОБА_1 , акціонерне товариство «Міжнародний Резервний Банк», акціонерне товариство «КОМІНБАНК», акціонерне товариство «УКРБУДІНВЕСТБАНК», про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, ВСТАНОВИВ: Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 23 квітня 2025 року відмовив у задоволенні заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю. 16 травня 2025 року не погоджуючись з вказаним рішенням суду, заявник направив апеляційну скаргу через систему «Електронний суд», в якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю. Київський апеляційний суд ухвалою від 30 червня 2025 року апеляційну скаргу залишив без руху. Підставами для залишення апеляційної скарги без руху було пропущення особою, яка подала апеляційну скаргу строку на апеляційне оскарження та відсутність клопотання про поновлення такого строку з наведенням поважних причин для його поновлення. Зазначеною ухвалою апелянту роз`яснено, що у випадку не усунення у встановлений термін виявлених судом недоліків, а саме, якщо не буде подано заяву із зазначенням підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження або вказані в ній підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу. 07 липня 2025 року на виконання ухвали Київського апеляційного суду від 30 червня 2025 року до апеляційного суду надійшла заява від ГУ ДПС у Дніпропетровській області про усунення недоліків апеляційної скарги, в якій заявник зазначив прохання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду та послався на те, що в рішенні Шевченківського районного суду міста Києва від 23 квітня 2025 року помилково зазначено строк апеляційного оскарження - 30 днів, що не відповідає вимогам чинного законодавства, тому ГУ ДПС у Дніпропетровській області діяло добросовісно, виходячи з інформації, викладеної у самому рішенні, вважаючи, що строк на апеляційне оскарження становить 30 днів. Відповідно, апеляційну скаргу було підготовлено та подано після спливу 5-денного строку, однак у межах вказаного судом 30-денного строку. Заявник вважає, що вказаний строк пропущено з поважної причини, а саме через процесуальну помилку суду щодо реального строку оскарження рішення суду з урахуванням положень статті 350 ЦПК України. Київський апеляційний суд ухвалою від 08 липня 2025 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у Дніпропетровській області на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 квітня 2025 року у цій справі. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відсутні поважні підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 квітня 2025 року. 05 серпня 2025 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області через систему «Електронний суд» направило до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 08 липня 2025 року у вказаній справі. Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та їх гарантій. До ознак, що характеризують правосуддя, відноситься, у тому числі, здійснення правосуддя тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма). При цьому під правосуддям необхідно розуміти не лише діяльність суду щодо вирішення спору про право, але й обов`язкове дотримання процесуальної форми, в якій не просто передбачені порядок і послідовність вчинення процесуальних дій, а й відображено вимоги справедливих (належних) судових процедур. При цьому цивільна процесуальна форма завжди обов`язково має нормативний і системний характер. По-друге, вона, по суті, передбачає «алгоритм» поведінки кожного суб`єкта при розгляді та вирішенні цивільної справи (у тому числі і суду). По-третє, становить гарантію дотримання законності, оскільки її недодержання призводить до різних негативних наслідків. Згідно зі статтею 129 Конституції України та статями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року). Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18). Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або не вчиненням процесуальних дій. Пунктом 6 статті 43 ЦПК України передбачено, що обов`язки саме учасників справи (якими є сторони та треті особи) є виконання процесуальних дій у встановлені законом або судом строки. Частиною першою статті 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Відповідно до частини третьої статті 350 ЦПК України встановлено, що особа, щодо якої банк розкриває банківську таємницю, або заявник мають право у п`ятиденний строк оскаржити ухвалене судом рішення до апеляційного суду в установленому порядку. Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Під поважними причинами пропуску процесуального строку слід розуміти лише ті обставини, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась до суду, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Тобто, причина пропуску строку є поважною, якщо відповідну процесуальну дію не вчинено у зв`язку із обставинами, що безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений строк. Така обставина має існувати об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк і виникнути протягом строку, який пропущено. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в процесуальних відносинах сторін, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки. Апеляційний суд встановив, що Шевченківський районний суд міста Києва справу розглянув в порядку окремого провадження та 23 квітня 2025 року прийняв рішення, повний текст якого склав 23 квітня 2025 року. Згідно із довідкою про доставку електронного документу ГУ ДПС у Дніпропетровській області доставлено до електронного кабінету копію рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 квітня 2025 року - 26 квітня 2025 року о 00:04 год. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Згідно із частиною шостою статті 272 ЦПК України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Враховуючи викладене, перебіг строку на апеляційне оскарження складає період з 28 квітня 2025 року по 02 травня 2025 року. 16 травня 2025 року апеляційну скаргу направлено до апеляційного суду, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження. Відповідно до частини четвертої статті 357 ЦПК України, якщо заяву (про поновлення строку) не буде подано особою в зазначений строк або вказані підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу. Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України). Неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб і невиконання відповідачем вимог процесуального закону або суду не належать до об`єктивних обставин особливого та непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його апеляційного оскарження. Державні органи/установи, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків разом з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб дотримуватися своїх власних внутрішніх правил і процедур, установлених, у тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їхнього порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтермінувати виконання процесуальних обов`язків. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження. Отже, доводи поданої касаційної скарги не дають підстав для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали. Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Керуючись пунктом 1 частини другої, частинами четвертою, п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу Київського апеляційного суду від 08 липня 2025 року у справі за заявою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, заінтересовані особи: фізична особа - підприємець ОСОБА_1 , акціонерне товариство «Міжнародний Резервний Банк», акціонерне товариство «КОМІНБАНК», акціонерне товариство «УКРБУДІНВЕСТБАНК», про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю - відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров