Постанова 4855 № 320/36553/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/36553/23 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 серпня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В., за участі секретаря судового засідання Фищук Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут», про визнання протиправними та скасування постанов в частині, У С Т А Н О В И В : До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ» звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в якому позивач з урахуванням заяви про зміну предмету позову просить суд: - визнати протиправним та скасувати пункт 18 глави І розділу ІІІ Кодексу газотранспортної системи, затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2493 з моменту прийняття; - визнати протиправним та скасувати абзац 4 частини 2 глави 1 розділу VІІІ Кодексу газорозподільних систем, затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2494 з моменту прийняття. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані пункти нормативно-правого акта є протиправними та такими, що не узгоджуються з статті 673 Цивільного кодексу України. Так, позивач зазначає, що отримав від своїх споживачів ряд претензій щодо невідповідності якості газу, який постачався їм у період з жовтня 2021 по квітень 2022 року та, відповідно, був придбаний у ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», вимогам ФХП, визначених Кодексом ГТС. Неналежна якість придбаного природного газу, підтверджується звітами про недотримання параметрів якості природного газу, що були розміщені на офіційному веб-сайті ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» та паспортами ФХП наданими АТ «Укргазвидобування». Отже, ТОВ «ЛЬВІВГАЗ ЗБУД», як покупець природного газу, для подальшого його перепродажу споживачам, має право на компенсацію вартості неякісного газу в порядку статті 673, 678 ЦК України, а оскаржувані приписи прямо суперечить нормам вищої юридичної сили та підлягають скасуванню. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2024 (суддя Балаклицький А.І.) відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження. Внаслідок автоматизованого розподілу матеріали справи були передані для розгляду судді Шевченко А.В. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Протокольною ухвалою від 21.01.2025 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТВІЙ ГАЗЗБУТ», та закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті. позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити. Представник відповідача під час судового розгляду справи проти позову заперечував та зазначив, що оскаржувані постанови прийнято відповідно до вимог чинного законодавства. В обґрунтування відзиву зазначає, що регулятором, в межах своїх повноважень, визначених Законами України «Про ринок природного газу», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», Указом Президента України від 10.09.2014 № 715 «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та у спосіб, визначений законодавством України, прийнято постанову НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 «Про затвердження Кодексу газорозподільних систем» та постанову НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 «Про затвердження Кодексу газотранспортної системи». Разом з тим, положеннями статті 673 ЦК України, на яку посилається позивач, передбачено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, проте, положеннями статей 673 та 678 ЦК України врегульовані саме питання взаємовідносин між продавцем та покупцем з питань якості товару, який є предметом укладеного між ними договору купівлі-продажу. При цьому, відповідно до положень статті 678 Цивільного кодексу України покупець має право, а не обов`язок вимагати від продавця компенсації за отримання неналежної якості товару, зокрема, у формі зменшення ціни. Разом з тим, на переконання відповідача, транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами, а чинне законодавство не передбачає повноважень для НКРЕКП на регулювання взаємовідносин оптового продавця та оптового покупця у провадженні ними діяльності з купівлі/продажу природного газу. Кодекс ГТС врегульовує виключно питання надання послуг транспортування природного газу оператором ГТС замовникам послуг транспортування, які надаються на підставі договору. Отже, відповідач вважає, що оскаржувані положення жодним чином не перешкоджають сторонам договору купівлі-продажу природного газу врегульовувати питання компенсації у разі недотримання його умов у частині якості природного газу, та відповідно, жодним чином не суперечать статті 673 та 678 ЦК України. Від третьої особи пояснень щодо позовних вимог до суду не надходило. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут» подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут» задовольнити в повному обсязі. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні. 06.08.2025 у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити. Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Третя особа у судове засідання не зґявилась, будучи належним чином повідмоленою про дату та час апеляційного розгляду. Заслухавши суддю доповідача, вислухавши пояснення представиків сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут» не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2493, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 06.11.2015 за №1378/27823 затверджено Кодекс газотранспортної системи (далі - Постанова №2493/Кодекс ГТС). Відповідно до пункту 18 глави 1 розділу ІІІ Кодексу газотранспортної системи, встановлено якщо природний газ, що був переданий в фізичних точках виходу з газотранспортної системи, не відповідає вимогам, встановленим пунктом 17 цієї глави, оператор газотранспортної системи сплачує оператору газорозподільної системи, оператору газосховищ, суміжним газовидобувним підприємствам, прямому споживачу додаткову оплату, визначену в договорі транспортування. Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2494, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України постановлено затвердити Кодекс газорозподільних систем (далі Постанова №2494 та/або Кодекс ГРМ). Відповідно до абзацу 4 частини 2 глави 1 розділу VІІІ Кодексу газорозподільних систем визначено якщо природний газ, що не відповідає зазначеним вимогам, був завантажений в газорозподільну систему з причин, що не залежать від Оператора ГРМ, він має право на компенсацію, яка розраховується відповідно до глави 3 цього розділу. Основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ» є діяльність з постачання природного газу. Так, 30.09.2021 між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та ТОВ «ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ» було укладено індивідуальний договір № БГр-21/22-ЛМГЗ відповідно до Рамкового договору купівлі-продажу природного газу № 2рд_БГр-ХмГз від 30.09.2021. Природний газ, придбаний за рамковим та індивідуальним договорами, постачався товариством безпосередньо побутовим споживачам. Так, позивач зазначає, що отримав від своїх споживачів ряд претензій щодо невідповідності якості газу, який постачався їм у період з жовтня 2021 по квітень 2022 року та, відповідно, був придбаний у ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», вимогам ФХП, визначених Кодексом ГТС. Неналежна якість придбаного природного газу, підтверджується звітами про недотримання параметрів якості природного газу, що були отримані від ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» та паспортами ФХП наданими АТ «Укргазвидобування». Враховуючи зазначене, позивач вважає, що, як покупець природного газу, для подальшого його перепродажу споживачам, має право на компенсацію вартості неякісного газу в порядку статті 673, 678 ЦК України, а оскаржувані положення прямо суперечать нормам вищої юридичної сили та підлягають скасуванню, що і зумовило на звернення до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що відповідачем, в межах своїх повноважень, визначених Законами України «Про ринок природного газу», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», Указом Президента України від 10.09.2014 № 715 «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та у спосіб, визначений законодавством України, було прийнято постанову НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 «Про затвердження Кодексу газорозподільних систем» та постанову НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 «Про затвердження Кодексу газотранспортної системи», нормативно-правові акти прийняті відповідачем на виконання вимог Закону від 09.04.2015 № 329-VIII, є такими, що прийняті у визначений спосіб, з дотриманням процедур та відповідають критеріям частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. У частині доводів позивача про те, що пункт 18 глави 1 розділу III Кодексу ГТС та абзац четвертий частини другої глави 1 розділу VII Кодексу ГРМ, прямо суперечить нормам вищої юридичної сили та підлягає скасуванню, суд першої інстанції звернув увагу на те, що позивач у позові стверджує, що пункт 18 глави 1 розділу III Кодексу ГТС прямо порушує норми положень статей 673 та 678 ЦК України. Водночас, пунктом 18 глави 1 розділу III Кодексу ГТС встановлено, що якщо природний газ, що був переданий в точках виходу з газотранспортної системи, не відповідає встановленим вимогам пункту 17 цієї глави, оператор газотранспортної системи сплачує оператору газорозподільної системи, оператору газосховищ, прямому споживачу додаткову оплату, визначену в договорі транспортування. Положеннями статті 678 ЦК України, передбачено, що покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. Суд першої інстанції зазначив, що важливим є те, що згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про ринок природного газу», транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами. З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції вважає, що чинне законодавство не передбачає повноважень для НКРЕКП на регулювання взаємовідносин оптового продавця та оптового покупця у провадженні ними діяльності з купівлі/продажу природного газу. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що доводи позивача про те, що положення глави 1 розділу VIII Кодексу ГРМ прямо суперечать статтям 673, 678 Цивільного Кодексу України та підлягаю скасуванню, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даного спору та є недоведеними. Судом першої інстанції враховано посилання відповідача на те, що скасування оскаржуваних положень Кодексу ГТС та Кодексу ГРМ, призведе до виникнення прогалин у законодавстві в частині визначення суб`єктів ринку природного газу відповідальних за дотримання фізико-хімічних показників природного газу та виплати споживачам відповідних компенсацій у разі недотримання вимог щодо якості природного газу. Водночас, за даних обставин, суд першої інстанції вважає, що позивачем не наведено належних та достатніх доказів, що підтвердили б дійсне порушення його прав, внаслідок прийняття глави 1 розділу VII Кодексу ГРМ та пункту 18 глави 1 розділу III Кодексу ГТС, наведені позивачем обставини, не можуть бути достатньою підставою для задоволення позовних вимог, оскільки не містять обґрунтування, в чому саме полягає не відповідність оскаржуваних позивачем пункту 18 глави 1 розділу III Кодексу ГТС та абзацу четвертого частини другої глави 1 розділу VIIІ Кодексу ГРМ нормам Конституції України та Цивільного кодексу України. Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду необґрунтованими та помилковими, оскільки: - П.18 гл. 1 розділу III Кодексу ГТС прямо порушують норми положень ст. 673 ЦК України. - ТОВ "Львівгаз збут", як покупець природного газу, для подальшого його перепродажу споживачам, має право на компенсацію вартості неякісного газу в порядку ст. 673, 678 ЦК України, а абз. 4 ч.2 гл.1 розділу VII Кодексу ГРМ прямо суперечить нормам вищої юридичної сили та підлягає скасуванню, також перешкоджає Товариству реалізувати своє право. - Оскаржувані положення Кодексів ГТС та ГРМ прямо суперечать нормам ст. 673, 678, 924 ЦК України, оскільки оплату за придбаний природний газ та його транспортування здійснює Товариство, а відшкодування за неякісний товар (природний газ), отримують виключно Оператори ГТС та ГРМ. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку природного газу визначені Законом України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015 № 329-VIII. Відповідно до положень частини першої статті 4 Закону України «Про ринок природного газу», державне регулювання ринку природного газу здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства. Згідно змісту пункту 32 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок природного газу», Регулятором є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Так, до компетенції Регулятора на ринку природного газу належить, зокрема, затвердження кодексів газотранспортних систем, кодексу газорозподільних систем, кодексів газосховищ та кодексу установки LNG (пункт 6 частина 3 статті 4 Закону від 09.04.2015 № 329-VIII). Президентом України видано Указ від 27.08.2014 № 694/2014, яким утворено Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. На момент прийняття постанови НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 «Про затвердження Кодексу газорозподільних систем» та постанови НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 «Про затвердження Кодексу газотранспортної системи», регулятор діяв на підставі Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10.09.2014 № 715/2014 (дія якого розповсюджувалась на НКРЕКП до 26.11.2016) (далі - Положення). Так, підпунктом 1 пункту 3 Положення, визначено, що одним із основних завдань Комісії є, зокрема, державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ. За пунктом 13 Положення, рішення НКРЕКП приймаються на засіданнях, які проводяться у формі відкритих або закритих слухань. У разі розгляду питань, що мають важливе суспільне значення, засідання проводяться у формі відкритих слухань, в яких беруть участь представники суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, об`єднань споживачів і громадськості. Рішення, прийняті НКРЕКП, оформлюються постановами і розпорядженнями. Рішення НКРЕКП, прийняті у межах її повноважень, обов`язкові до виконання суб`єктами природних монополій. Рішення НКРЕКП можуть бути оскаржені в установленому законодавством порядку. Рішення НКРЕКП, які є нормативно-правовими актами, підлягають обов`язковій державній реєстрації в установленому законодавством порядку, за винятком рішень з питань установлення цін та тарифів (крім установлення цін та тарифів для населення) та рішень з питань функціонування оптового ринку електричної енергії. Рішення НКРЕКП, які відповідно до закону є регуляторними актами (крім рішень щодо встановлення тарифів), розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». НКРЕКП має право видавати в установленому порядку разом з органами виконавчої влади спільні акти. На виконання покладених повноважень, з урахуванням частини третьої статті 4 та статті 33 Закону від 09.04.2015 № 329-VIII, пунктів 119 та 122 Плану діяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, з підготовки проектів регуляторних актів на 2015 рік, затвердженого постановою НКРЕКП від 11.12.2014 № 762 (зі змінами), Регулятором було розроблено проект та затверджено постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 Кодекс газорозподільних систем, який після проведеної державної реєстрації зареєстрований у Міністерстві юстиції 06.11.2015 за № 1378/27824, а також розроблено проект та затверджено постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 Кодекс газотранспортної системи, який після проведеної державної реєстрації зареєстрований у Міністерстві юстиції 06.11.2015 за № 1378/27823. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем, в межах своїх повноважень, визначених Законами України «Про ринок природного газу», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», Указом Президента України від 10.09.2014 № 715 «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та у спосіб, визначений законодавством України, було прийнято постанову НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 «Про затвердження Кодексу газорозподільних систем» та постанову НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 «Про затвердження Кодексу газотранспортної системи». Нормативно-правові акти, прийняті відповідачем, на виконання вимог Закону від 09.04.2015 № 329-VIII, є такими, що прийняті у визначений спосіб, з дотриманням процедур та відповідають критеріям частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Щодо доводів апелянта, що п.18 гл. 1 розділу III Кодексу ГТС прямо порушують норми положень ст. 673 ЦК України, то колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що пунктом 18 глави 1 розділу III Кодексу ГТС встановлено, що якщо природний газ, що був переданий в точках виходу з газотранспортної системи, не відповідає встановленим вимогам пункту 17 цієї глави, оператор газотранспортної системи сплачує оператору газорозподільної системи, оператору газосховищ, прямому споживачу додаткову оплату, визначену в договорі транспортування. Положеннями статті 678 ЦК України, передбачено, що покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про ринок природного газу», транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами. Чинне законодавство не передбачає повноважень для НКРЕКП на регулювання взаємовідносин оптового продавця та оптового покупця у провадженні ними діяльності з купівлі/продажу природного газу. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що доводи позивача про те, що положення глави 1 розділу VIII Кодексу ГРМ прямо суперечать статтям 673, 678 Цивільного Кодексу України та підлягаю скасуванню, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даного спору та є недоведеними. Відповідно до пункту 1 глави 3 розділу І Кодексу ГTC, оператор газотранспортної системи, на підставі договору транспортування природного газу та згідно з умовами, визначеними в цьому Кодексі, надає суб`єктам ринку природного газу: право користування газотранспортною системою в межах розподілу потужностей на точках входу та виходу; послуги транспортування природного газу газотранспортною системою в межах договірних потужностей та підтверджених номінацій. Згідно з пунктом 7 глави 3 розділу І Кодексу ГТС, оператор газотранспортної системи здійснює надання послуг транспортування природного газу з моменту отримання природного газу в точні входу та до моменту передачі природного газу в точці виходу. Наведене дає підстави для висновку про те, що Кодекс ГТС врегульовує виключно питання надання послуг транспортування природного газу оператором ГТС замовникам послуг транспортування, які надаються на підставі договору транспортування природного газу, тому, положення Кодексу ГТС поширюються на взаємовідносини між оператором ГТС та замовником послуг транспортування, а не на взаємовідносини сторін договору купівлі-продажу природного газу, у тому числі щодо якості природного газу. Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що взаємовідносини між оптовим продавцем та оптовим покупцем можуть врегульовуватись в рамках договору купівлі-продажу, який укладається на підставі норм ЦК України та ГК України, а включення таких норм до положень Кодексу ГТС буде суперечити вимогам, визначених Законом від 09.04.2015 № 329-VIII, щодо предмету регулювання Кодексу ГТС. До того ж, відповідно до приписів частини першої статті 675 ЦК України, товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що взаємовідносини між ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» та позивачем щодо купівлі-продажу природного газу, у тому числі визначення умов щодо якості природного газу та відповідальності сторін за недотримання таких умов, врегульовано сторонами відповідно до укладеного між ними договору, у свою чергу, на переконання суду, питання ж компенсації продавцем у разі недотримання умов договору щодо якості природного газу, може вирішуватися сторонами договору купівлі-продажу природного газу, з урахуванням вимог статей 673, 678 ЦК України, а не в рамках дії положень Кодексу ГТС. Таким чином, суд першої інстанції мав підстави для висновку про те, що положення пункту 18 глави 1 розділу III Кодексу ГТС, не перешкоджають сторонам договору купівлі-продажу природного газу врегульовувати питання компенсації у разі недотримання його умов у частині якості природного газу, та відповідно, не суперечать статям 673 та 678 ЦК України, на чому наголошує позивач та що, відповідно, покладено в основу позовних вимог. Щодо доводів апелянта про те, що ТОВ "Львівгаз збут", як покупець природного газу, для подальшого його перепродажу споживачам має право на компенсацію вартості неякісного газу в порядку ст. 673, 678 ЦК України, а абз. 4 ч.2 гл.1 розділу VII Кодексу ГРМ прямо суперечить нормам вищої юридичної сили та підлягає скасуванню також перешкоджає Товариству реалізувати своє право, колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять належних та достатніх доказів, які б свідчили про порушення прав чи інтересів позивача, та відповідно до того, що зі змісту оскаржуваних положень Кодексу ГРМ та Кодексу ГТС не вбачається їх пряма дія/застосування на позивача, як постачальника на ринку природного газу, відсутня доведена належність особи яка звернулась за судовим захистом, до оспорюваних правовідносин, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача. Частиною 2 ст. 2 КАС України, визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Таким чином, суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, дійшов цілком обґрунтованого та правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача. Отже, вимоги апелянта є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. За наслідком апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд, У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут» - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді Я.М. Василенко В.В. Кузьменко Повний текст постанови складено 06.08.2025.