Ухвала КАС ВС № 240/1224/25

УХВАЛА 06 серпня 2025 року м. Київ справа №240/1224/25 адміністративне провадження № К/990/32130/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Кашпур О.В., суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А., перевірив касаційну скаргу адвоката Чернікова Дениса Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2025 року у справі №240/1224/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, У С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, чинній з 29 січня 2020 року, при обчисленні ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 , а також одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги на оздоровлення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно із застосуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, обчислених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, чинній з 29 січня 2020 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року, Законом України від 15 грудня 2020 року №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01 січня 2021 року, Законом України від 02 грудня 2021 року №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01 січня 2022 року, Законом України від 03 листопада 2022 року №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невключені до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічної основної та додаткової) за 2022, 2023, 2024 роки. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічної основної та додаткової) за 2022, 2023, 2024 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року - без змін. 29 липня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга адвоката Чернікова Дениса Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2025 року у справі №240/1224/25. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 щодо періоду служби з 20 травня 2023 року по 20 жовтня 2024 року; відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 щодо застосування 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року як мінімальної величини розрахункового показника при перерахунку грошового забезпечення з 01 січня 2020 року по 20 жовтня 2024 року та ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити позов. Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, з огляду на таке. Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Відомостей про те, що позивач є посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв`язку з положеннями статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня. Отже, враховуючи, що ця справа відноситься до справ незначної складності, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а»-«в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпунктах «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Зокрема, скаржник зазначає, що касаційна скарга у цій справі має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки висновки Верховного Суду, що викладені у справах №480/7154/24, №420/5584/24, №280/8083/24 зроблені з неправильним застосуванням, зокрема, Верховним Судом застосовано пункт 2 постанови КМУ №481 від 12 травня 2023 року, який, на його думку, не підлягав застосуванню в силу частин 3 - 4 статті 7 КАС України, а саме через його невідповідність актам вищої юридичної сили (статтям 1, 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтям 6, 7, 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», частині 3-4 статті 7 КАС України) та суперечність Конституції України. Верховний Суд не приймає вказані доводи, оскільки подібне формулювання обставин, передбачених пунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України спростовує наявність обставин для формування єдиної правозастосовчої практики через наявність вже сформованої судової практики. Доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики при вирішенні аналогічних судових справ є необґрунтованими та зводяться виключно до незгоди з висновками Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах. Також скаржник вказує, що ця справа становить значний суспільний інтерес. Зокрема, зазначає, що на момент звернення з даною касаційною скаргою 880 тисяч військовослужбовців налічують Сили оборони та відповідно, кожному з цих 880 тисяч військовослужбовців нараховується та виплачується грошове забезпечення з застосуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 та внесених постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481. Це вказує на те, що права кожного з військовослужбовців безперервно порушуються при реалізації встановлених для них Конституцією України гарантій та змушує захищати свої в судовому порядку. Скаржник зазначає, що наразі аналіз відомостей в ЄДРСР дає підстави для висновку, що більше 5000 справ розглядаються судами України щодо перерахунку грошового забезпечення військових через протиправне застосування прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року. Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо. Суд зазначає, що касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв. Також скаржник зазначає, що ця справа має виняткове значення для нього, оскільки стосується питання захисту гарантованого йому Конституцією України права на соціальний захист, зокрема своєчасне та справедливе грошове забезпечення. Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Справа яка має виняткове значення для її учасника, може бути виокремлена із загальних правил розгляду адміністративних справ Верховним Судом, якщо виявлено після апеляційного розгляду справи неоднакове застосування судома апеляційної інстанції одного й того ж положення закону. Встановлення в КАС України виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи та гарантувати особі права на остаточне та обов`язкове судове рішення. Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання. Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків. При цьому, Верховний Суд зазначає, що незгода із судовим рішенням не свідчить про винятковість справи, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є передбачуваним процесом. У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Суд наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено. Отже, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі скаржником не наведено, а судом касаційної інстанції не встановлено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду справи, яка відноситься до категорій справ незначної складності. На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд У Х В А Л И В : Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Чернікова Дениса Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2025 року у справі №240/1224/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії. Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.В. Кашпур Судді: В.М. Соколов С.А. Уханенко