Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 522/18819/24-Е

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 серпня 2025 р.м. ОдесаСправа № 522/18819/24-Е Головуючий І інстанції: Косіцина В.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 27 березня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 27.03.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради про скасування постанови, - В С Т А Н О В И В: 25.10.2024р. ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху, в якому просила суд скасувати постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ОДП №1236714 від 16.10.2024р., серії ОДП №7583471 від 18.10.2024р., серії ОДП №3512034 від 21.10.2024р., винесені інспектором з паркування Гандзюк О.Г. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.10.2024р., 18.10.2024р. та 21.10.2024р. інспектором з паркування Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху ОСОБА_2 було прийнято спірні постанови серії ОДП №1236714, серії ОДП №7583471 та серії ОДП №3512034 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП, якими накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Однак, позивач не згодна з вказаними рішеннями, вважає їх протиправними, незаконними, та такими, що підлягають скасуванню, оскільки вона не вчиняла адміністративне правопорушення, а відповідачем, при їх винесенні, всупереч вимогам чинного законодавства, не з`ясовано чи було дійсно вчинено адміністративне правопорушення, та чи була наявна вина у вчиненні відповідного правопорушення. Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 27 березня 2025 року (ухваленим в порядку письмового провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено. Скасовано постанови інспектора з паркування Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради Гандзюк О.Г. по справі про адміністративне правопорушення від 16.10.2024р. серії ОДП №1236714, від 18.10.2024р. серії ОДП №7583471 та від 21.10.2024р. серії ОДП №3512034 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.122 КУпАП, а справи про адміністративне правопорушення щодо неї за ч.1 ст.122 КУпАП - закрито, у зв`язку із відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач 04.04.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, порушено норми матеріального і процесуального права, просила скасувати рішення Приморського районного суду м.Одеси від 27.03.2025р. та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити в повному обсязі. Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2025р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження. 16.05.2025р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Згідно з п.1 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд даної справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність достатніх підстав для її задоволення. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. 16.10.2024р., 18.10.2024р. та 21.10.2024р. інспектором з паркування Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Гандзюк О.Г. винесено (аналогічні за змістом) постанови серії ОДП №1236714, серії ОДП №7583471 та серії ОДП №3512034 про притягнення позивача - ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладення на неї стягнення у вигляді штрафу в розмірі по 340 грн. Згідно із зазначеними постановами, водієм транспортного засобу «Chevrolet Volt», державний номерний знак « НОМЕР_1 », ОСОБА_1 по вул. Велика Арнаутська, 2А, 16,18 і 21 жовтня 2024р. було здійснено стоянку таким чином, що не відповідає способу поставлення транспортного засобу на стоянку, який визначений табличками до дорожніх знаків 7.6.1- 7.6.5, чим порушено вимоги п.15.6 «Правил дорожнього руху» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306). Не погоджуючись із правомірністю винесення відповідачем постанов серії ОДП №1236714 від 16.10.2024р., серії ОДП №7583471 від 18.10.2024р. та серії ОДП №3512034 від 21.10.2024р. про притягнення до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом. Вирішуючи справу по суті та задовольняючи даний адміністративний позов, суд 1-ї інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, наявності підстав для їх задоволення. Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Даним конституційним положенням кореспондує ч.1 ст.8 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII. У відповідності до п.8 ч.1 ст.23 Закону №580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Як визначено ст.35 цього Закону, поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. №3353-ХІІ, встановлюють «Правила дорожнього руху» (затв. постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306 із змінами та доповненнями). У силу положень ч.5 ст.14 Закону №3353-ХІІ, учасники дорожнього руху зобов`язані знати та неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. За змістом п.п.1.3,1.9 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. За визначенням ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Положеннями ч.1 ст.122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, а також правил зупинки та стоянки. Порушення даної норми, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У відповідності до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, окрім даних, визначених ч.2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або ж відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. У той же час, ст.7 КУпАП передбачено те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами та посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів та зміцнення законності. Положеннями ст.280 КУпАП закріплено обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Доказами ж в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП). Як вбачається зі змісту ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе виключно за наявності події адміністративного правопорушення та вини цієї особи у його вчиненні, яка, у свою чергу, підтверджена належними та достатніми доказами, на підставі своєчасного, всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин справи. При цьому, виходячи із закріпленого в ч.4 ст.129 Конституції України принципу змагальності та рівності сторін у судочинстві, обов`язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги особи в суді покладається саме на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову. Згідно з ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Належними є докази, які містять інформацію відносно предмета доказування. Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду певної справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Так, як встановлено з матеріалів справи, що підставою для прийняття 3-х оскаржуваних постанов серії ОДП №1236714 від 16.10.2024р., серії ОДП №7583471 від 18.10.2024р., серії ОДП №3512034 від 21.10.2024р. фактично стало порушення позивачем вимог п.15.6 ПДР України, а саме здійснення стоянки таким чином, що не відповідає визначеному табличками до дорожніх знаків 7.6.1- 7.6.5 способу поставлення транспортного засобу на стоянку, що, у свою чергу, є вчиненням адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП. Саме такий склад правопорушення зазначено у спірних постановах про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та саме за це до неї застосовано штрафні санкції, передбачені ч.1 ст.122 КУпАП. Визначаючись щодо обґрунтованості поданої апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до пп. (ґ) п.8.4 ПДР України, дорожні знаки (додаток 1) поділяються на 7 груп, у тому числі, і на інформаційно-вказівні знаки, які запроваджують або ж скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об`єктів, територій, де діють спеціальні правила; Згідно з п.1.10 ПДР України, терміни, що наведені в цих правилах, мають таке значення: - автомобільна дорога, вулиця (дорога) - частина території, зокрема в населеному пункті, з усіма розташованими на ній спорудами (а саме мостами, шляхопроводами, естакадами, надземними і підземними пішохідними переходами) та засобами організації дорожнього руху, призначена для руху транспортних засобів і пішоходів та обмежена по ширині зовнішнім краєм тротуарів чи краєм смуги відводу; - край проїзної частини (для нерейкових транспортних засобів) - видима умовна або ж позначена дорожньою розміткою лінія на проїзній частині в місці її прилягання до узбіччя, тротуару, газону, розділювальної смуги, смуги для руху трамваїв, велосипедної або пішохідної доріжки; - проїзна частина - елемент дороги, призначений для руху нерейкових транспортних засобів; - тротуар - елемент дороги, призначений для руху пішоходів, що прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном; - стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов`язаних з необхідністю виконання вимог ПДР України, посадкою (висадкою) пасажирів, а також завантаженням (розвантаженням) вантажу. Отже, тротуар, це елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном. Дорожній знак 3.2, один із елементів системи технічних засобів регулювання дорожнім рухом, який представляє собою сигнальний пристрій встановленої форми та кольору(-ів), на якому(-их) нанесено зображення, призначені для інформування учасників дорожнього руху про умови, напрямки та режими руху на автомобільних дорогах, вулицях та об`єктах сервісу чи на прилеглій території. У відповідності до вимог п.15.6 ПДР України, стоянка всіх транспортних засобів у місцях, позначених дорожніми знаками 5.42.1 (Місце для стоянки), 5.42.2 (Місце для стоянки), 5.43 (Зона стоянки), встановленими з табличкою 7.6.1 (Спосіб поставлення транспортного засобу на стоянку), дозволяється на проїзній частині вздовж тротуару, а встановленими із однією з табличок 7.6.2 (Спосіб поставлення транспортного засобу на стоянку), 7.6.3 (Спосіб поставлення транспортного засобу на стоянку), 7.6.4 (Спосіб поставлення транспортного засобу на стоянку), 7.6.5 (Спосіб поставлення транспортного засобу на стоянку), 7.6.6 (Спосіб поставлення транспортного засобу на стоянку) - легкових автомобілів і мотоциклів тільки так, як показано на табличці. Знаки 5.43 «Зона стоянки» позначає початок зони, де дозволено стоянку на проїзній частині або вздовж проїзної частини за умови, що зазначаються на знакові або додаткових табличках під ним. При цьому, знак 5.43 з однією із табличок 7.6.1, 7.6.2, 7.6.3, 7.6.4, 7.6.5, 7.6.6, 7.6.7 позначає спосіб поставлення автомобіля. Таблички 7.6.1 - 7.6.7 «Спосіб поставлення транспортного засобу на стоянку» застосовують зі знаком 5.43, щоб позначити спосіб поставлення транспортного засобу на стоянці біля тротуару або з його використанням. Символи, зображені на знаках 7.6.17.6.7, можуть бути дзеркальними. На табличці 7.6.1 зазначено те, що всі види транспортних засобів повинні бути поставлені на стоянку на проїзній частині вздовж тротуару. На табличках 7.6.2 - 7.6.7 зазначено спосіб ставлення легкових автомобілів та мотоциклів на стоянці, зокрема із використанням тротуару, якщо його ширина при цьому залишиться не менше ніж 2,0 м, у відповідності до 15.10 (в) ПДР України. У населених пунктах, де стоянку дозволено з лівого боку вулиці, можна застосовувати таблички 7.6.1 - 7.6.7 із дзеркальним зображенням символів. У випадку відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або ж коли зупинка чи стоянка там неможливi, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху) (п.15.2 ПДР України). Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем було надано належним чином засвідчені копії матеріалів справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, зокрема, копії фотознімків із зображенням транспортного засобу «Chevrolet Volt», державний номерний знак « НОМЕР_1 », а також схеми розміщення майданчика для платного паркування транспортних засобів за адресою: м.Одеса, вул.Велика Арнаутська (від вул. Леонтовича до вул. Канатної). Згідно з копією Схеми розміщення майданчика для платного паркування транспортних засобів за адресою: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська (від вул. Леонтовича до вул. Канатної), на даній ділянці дороги діє знак 5.43, що встановлений з табличкою 7.6.1. Зазначена комбінація знаків позначає, що всі транспортні засоби повинні бути поставлені на стоянку на проїзній частині вздовж тротуару. Як вже зазначено колегією суддів вище, постановами інспектора з паркування Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради Гандзюк О.Г. по справі про адміністративне правопорушення серії ОДП №1236714 від 16.10.2024р., серії ОДП №7583471 від 18.10.2024р., серії ОДП №3512034 від 21.10.2024р., позивачу інкриміновано правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, яке полягало у тому, що водій транспортного засобу у м. Одесі, вул. Велика Арнаутська, 2А здійснив стоянку таким чином, що не відповідає способу поставлення транспортного засобу на стоянку, визначеному табличками до дорожніх знаків 7.6.1.- 7.6.5, чим порушив п.15.6 ПДР України. У той же час, із змісту наявних у матеріалах справи доказів, а саме фотографій транспортного засобу «Chevrolet Volt», державний номерний знак « НОМЕР_1 », можливо чітко встановити, що даний автомобіль був припаркований безпосередньо біля входу до будинку №2А по вул. Велика Арнаутська у м.Одесі на широкому тротуарі, а не у місцях для паркування, що визначені схемою розміщення майданчика для платного паркування транспортних засобів за адресою: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська (від вул. Леонтовича до вул. Канатної), тобто не на проїзній частині або вздовж проїзної частини. Будь-яких дорожніх знаків, які б забороняли паркування на цій ділянці, не вбачається. При цьому, апелянтом не надано доказів того, що у місці, де був припаркований транспортний засіб позивача встановлені дорожні знаки 7.6.1 - 7.6.5. Дорожні знаки 7.6.1-7.6.5, які розташовані вздовж дороги, позначають спосіб поставлених автомобілів в зоні дії дорожнього знаку 5.43 «Зона стоянки». За таких обставин, колегія суддів вважає, що транспортний засіб позивача був припаркований на окремій ділянці в зоні, що розміщена біля входу в будинку №2А по вул. Велика Арнаутська у м.Одесі, не в зоні дії знаків 7.6.1 та 5.43, а тому й посилання інспектора з паркування на нібито порушення позивачем вимог п.15.6 ПДР України є хибними, оскільки дія цього знаку на даному тротуарі не поширюється. Таким чином, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого покладено обов`язок доказування вини, не надано жодних належних доказів та відповідно не доведено наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП. У силу ст.62 Конституції України, вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Аналогічна правова позиція вже була викладена П`ятим апеляційним адміністративний судом у постанові від 06.05.2025р. у справі №522/21225/24-Е. Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі відповідача. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»). Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. З огляду на зазначене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.286,308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради - залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м.Одеси від 27 березня 2025 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку. Повний текст постанови виготовлено: 06.08.2025р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: М.П. Коваль В.О. Скрипченко