Ухвала КАС ВС № 460/5415/24

УХВАЛА 04 серпня 2025 року м. Київ справа №460/5415/24 адміністративне провадження № К/990/31960/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Гриціва М.І., суддів: Стеценка С. Г., Тацій Л. В. перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 про перегляд рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, і ВСТАНОВИВ:

1. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправною бездіяльність Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області, яка полягала в тому, що ця Рада всупереч вимогам законодавства, яке зобов`язує чинити дії, спрямовані на забезпечення безпечних та зручних умов керування транспортним засобом, не вдавалася до дій з облаштування дороги відповідно до Генерального плану села Обарів Рівненського району Рівненської області; не розробила проєктно-кошторисну документацію з облаштування дороги твердим покриттям та підпірними стінами від зсуву землі в дощову та сніжну погоду в Обарів Рівненського району Рівненської області на АДРЕСА_1 від і до будинків НОМЕР_1 та НОМЕР_2 ; не забезпечила безпечних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів в селі Обарів Рівненського району Рівненської області шляхом облаштування дороги твердим покриттям та підпірними стінами від зсуву землі в дощову та сніжну погоду на АДРЕСА_1 . Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 26 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2025 року у задоволенні позову відмовив.

2. ОСОБА_1 не погодилася з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і засобами поштового зв`язку 24 липня 2025 року ( фактично поза межами тридцятиденного строку на касаційне оскарження) подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Підставами для касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій у цій справі називає неправильне застосування цими судами норм матеріального та порушення норм процесуального права. Як можна зрозуміти зі змісту касаційної скарги, суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду, і таким чином дали підстави для їхнього перегляду з огляду на умови, передбачені пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Хоча за видовими (критеріальними) ознаками ця справа відноситься до справ незначної складності і у зв`язку з цим за процесуальним законом не належить до тих, які підлягають такому оскарженню, але на противагу цьому скаржниця з посиланням на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України намагається довести, що судові рішення у цій справі мають отримати касаційний перегляд, бо сама справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для позивачки.

3. Верховний Суд проаналізував доводи, викладені у касаційній скарзі, і дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

4. За приписами частин першої, другої статті 55 Основного Закону України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Водночас приписи цієї статті Основного Закону, які закріплюють право на судовий захист, перебувають у нерозривному зв`язку з приписами Конституції України, які визначають обсяг судового захисту. Зокрема, за правилами пункту 8 частини другої статті 129 Основного Закону касаційне оскарження справді є можливим (доступним), але «у визначених законом випадках». З цієї конституційної формули випливає, що конституційні гарантії щодо права на апеляційний перегляд не можуть зазнавати розсуду законодавця щодо можності звуження права на такий перегляд, натомість щодо права (інституту) на касаційне оскарження навпаки - може. Тобто, законодавець може встановити випадки, коли таке (касаційне) оскарження не є (не може бути) частиною судочинства. З наведеними конституційними приписами кореспондується стаття 13 КАС України та стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів». Також частиною третьою статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

5. Відповідно до частини першої статті 334 КАС України, коли нема підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до частини першої статті 328 цього Кодексу учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

6. Аналіз цих приписів дає підстави виснувати, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом на оскарження цих судових актів у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. За пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), та у разі, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

7. Поняття справи незначної складності (малозначної справи) міститься у пункті 20 частини першої статті 4 КАС України, а частина шоста статті 12 цього Кодексу передбачає перелік категорій справ, які відносяться до справ цієї категорії. Такий перелік не є вичерпним. Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини. Отже, процесуальний закон встановив, що не всі судові рішення судів попередніх інстанцій можуть бути предметом касаційного перегляду, передбачив, які справи, за якими критеріями (значеннєвими властивостями) відносяться до категорій справ, які не підлягають касаційному оскарженню та водночас запроваджує умови, за об`єктивного існуванням яких справи, які не підлягають касаційному оскарженню (справи незначної складності, інші справи, розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, тощо), таки можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції, якщо можливість такого оскарження обумовлюється фундаментальною значимістю наслідків касаційного перегляду для формування практики застосування відповідних правових норм, або сама справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, або є інші встановлені законом передумови для відкриття касаційного провадження.

8. Предметом спору у цій справі, як його визначила сама позивачка ОСОБА_1 , є бездіяльність Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області в сфері забезпечення безперервних, безпечних, економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями і дорогами міст та інших населених пунктів, а також в царині організації будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міст та інших населених пунктів за встановленими для них будівельними нормами, державними стандартами та нормами. Конкретний прояв бездіяльності полягав у тому, що відповідач ані в Генеральному плані села Обарів Рівненського району Рівненської області, затвердженому рішенням Обарівської сільської ради № 680 від 02 липня 2010 року, ані в Плані зонування території села Обарів, затверджеого рішенням Обарівської сільської ради № 587 від 27 грудня 20213 року, не передбачив заїзду до будинковолодіння позивачки. Тобто, через таку бездіяльність відповідача у формі містобудівної документації нема ні існуючого, ні запроєктованого об`єкту у вигляді окремої автомобільної дороги, що веде до приватного будинкуволодіння позивачки. Суд першої інстанції розглянув цю справу за правилами спрощеного позовного провадження, а суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу розглянув в порядку письмового провадження. 9.Колегія суддів оцінила характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, встановила, що предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду винятково за правилами загального позовного провадження, і вважає, що ця справа є справою незначної складності. Такі обставини дозволяють трактувати касаційну скаргу позивачки ОСОБА_1 процесуальним зверненням по суті, що містить підстави перегляду судових рішень судів попередніх інстанцій, ухвалених у справі незначної складності, і тому через цю видову властивість справи мають визнаватися такими, що не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

10. У касаційній скарзі скаржниця, не заперечуючи, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, які не задовольняють її як сторону по справі, не підлягають касаційному оскарженню, втім посилається на визначену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставу перегляду, оскільки, на її переконання, суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду. Хоча за видовими (критеріальними) ознаками ця справа відноситься до справ незначної складності, які у зв`язку з цим за процесуальним законом не належать до тих, які підлягають такому оскарженню, але скаржниця з посиланням на підпункти «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України намагається довести, що судові рішення у цій справі мають отримати касаційний перегляд, бо порушені у цій справі питання становлять значний суспільний інтерес та мають виняткове значення. Покликання у касаційній скарзі на те, що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення з означеним у скарзі предметом спору не містять обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії суспільно чи винятково значимих. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отож, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник таких обґрунтувань не наводить. Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Це поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо. До того ж, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок ухвалення цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку ухвалення судового рішення не на користь позивача / відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

11. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франці» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява № 26737/95).

12. У світлі наведеного є підстави вважати, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не обмежує доступу особи до правосуддя і не є перепоною для отримання судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить ні Конституції та законам України, ані практиці Європейського суду з прав людини; таке лімітування звернення до касаційного суду викликане винятково особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

13. Звідси, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі треба відмовити.

14. Покликання скаржниці на передбачені пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження судових рішень, як застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, не є раціональними, оскільки скаржниця не послалася на такий (такі) висновок (висновки) суду найвищої інстанції, які би були максимально релевантними (дотичними) до застосування норм матеріального права, зумовлених контекстом спірних правовідносин справи, розгляд якої вона ініціювала.

15. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

16. Отож, можна узагальнити, що ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню. Керуючись статтями 3, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії. Копію цієї ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач М. І. Гриців Судді С. Г. Стеценко Л. В. Тацій