Постанова Одеський апеляційний суд № 503/1787/24

Номер провадження: 22-ц/813/4088/25 Справа № 503/1787/24 Головуючий у першій інстанції Сердюк Б.С. Доповідач Назарова М. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29.07.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Назарової М.В., суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В., за участю секретаря Соболєвої Р.М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в м. Одеса в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 грудня 2024 року, ухвалене Кодимським районним судом Одеської області у складі: судді Сердюк Б.С. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної компенсації, в с т а н о в и в: У серпні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення моральної компенсації, який мотивував тим, що 25 жовтня 2023 року відносно позивача був складений протокол про адміністративне правопорушення, згідно якого позивач 23 жовтня 2023 року о 16:30 годині, висловлювався нецензурною лайкою на адресу відповідача, чим порушив громадський порядок, тим самим вчинивши дрібне хуліганство, відповідальність за яке передбачена ст. 173 КУпАП. Постановою Кодимського районного суду Одеської області від 26 грудня 2023 року, провадження по справі про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення встановлено, що відповідач безпідставно звинуватив ОСОБА_1 у хуліганських діях. У зв`язку з тим, що м. Кодима є маленьким містечком, чутки з приводу того, що позивач ображає людей нецензурною лайкою та з приводу цього притягається до адміністративної відповідальності, дуже швидко почали поширюватись, що потягло за собою приниження честі, гідності та ділової репутації позивача. Ураховуючи зазначені обставини, ОСОБА_1 зазнав душевних страждань, внаслідок яких йому була заподіяна моральна шкода, яку позивач оцінює у грошовому еквіваленті, у розмірі 140000 гривень та яку просив стягнути з відповідача. Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 20 грудня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної компенсації відмовлено повністю. ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, вважає оскаржуване рішення незаконним, просить його скасувати та ухвалите нове рішення, яким задовольнити позовну заяву позивача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач зазначає, що факт безпідставного звинувачення підтверджується постановою Кодимського районного суду Одеської області від 26 грудня 2023 року по справі №503/1472/23, якою визнали позивача невинуватим в обвинуваченнях відповідача. Дане незаконне обвинувачення завдало моральні страждання позивачу. Посилаючись на постанову Великої палати Верховного Суду від 15.12.2020 № 752/17832/14-ц, вважає, що до поняття іншого ушкодження здоров`я відноситься також поняття психічного здоров`я. Зазначає, що саме суд визначає розмір моральної шкоди (постанова ОП КЦС ВС від 05.12.2022 у справі №214/7462/20). Але суд першої інстанції не визначив розмір моральної шкоди, а просто відмовив потерпілій особі у задоволенні позову. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України). Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У судове засідання сторони, належно повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилися, зокрема позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 повідомлені у відповідності до вимог п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України в установленому законом порядку, оскільки поштове повідомлення повернулося з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», за зареєстрованою адресою, вказаною позивачем та щодо відповідача - встановленим у відповідності до вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України. Відповідач повідомлений у відповідності до вимог ч. 10 ст. 187 ЦПК України шляхом здійснення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. Вказане відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню. Судом встановлено, що 25 жовтня 2023 року відносно позивача був складений протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 884319, згідно якого 23 жовтня 2023 року о 16:30 годині в АДРЕСА_1 , біля магазину мобільних телефонів, ОСОБА_1 висловлювався нецензурною лайкою на адресу ОСОБА_2 , чим порушив громадський порядок та спокій громадян, своїми діями вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 173 КУпАП. Постановою Кодимського районного суду Одеської області від 26 грудня 2023 року, провадження по справі про адміністративне правопорушення з приводу притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення було встановлено, що додані до протоколу докази не є переконливими та не підтверджують факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП. Натомість докази, надані ОСОБА_1 спростовують викладені у протоколі обставини та ставлять під сумнів саму подію адміністративного правопорушення. Позивач вважає, що відповідач ОСОБА_2 безпідставно звинуватив його у хуліганських діях, через що позивач зазнав душевних страждань, внаслідок яких йому була заподіяна моральна шкода, яку він оцінює у грошовому еквіваленті, у розмірі 140000 гривень. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач внаслідок складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення, на підставі повідомлення відповідача, можливо пережив неприємні емоції, проте, під час розгляду справи, позивачем не було доведено належними та допустимими доказами, що дані негативні емоції досягли такого рівня страждання, що являються підставою для відшкодування моральної шкоди у зазначеному позивачем розмірі, а факт наявності відносно позивача постанови суду про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення в його діях, не являється на переконання суду, прямим доказом заподіяння позивачеві моральної шкоди та безумовною підставою для її відшкодування. Переглядаючи рішення суду за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке. Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст.12 та ст. 81 ЦПК України. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст.76 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Позивачем було подано клопотання про призначення по справі судово-психологічної експертизи, на вирішення якої позивач просив поставити наступні питання: 1) Чи є ситуація, що досліджується за справою, психотравмувальною для ОСОБА_1 ? Якщо так, то чи завдані ОСОБА_1 страждання (моральна шкода)? 2) Якщо ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода), який можливий розмір становить грошова компенсація за завдані йому страждання (моральну шкоду)? Тобто, метою проведення психологічної експертизи було встановлення наявності чи відсутності у позивача моральних страждань внаслідок протиправних дій відповідача, причинного зв`язку між ситуацією спричинення шкоди та стражданнями, встановлення, в чому саме полягають моральні страждання в юридично визначених обставинах, визначення інтенсивності, глибини та тривалості страждань, а також їх можлива оцінка у грошовому еквіваленті. Ухвалою суду від 19 вересня 2024 року така експертиза була призначена, витрати за проведення експертизи було покладено на позивач як сторону, яка заявила відповідне клопотання, однак позивач в подальшому відмовився від проведення такої експертизи, посилаючись на відсутність коштів для оплати її вартості. Інших доказів, які б підтверджували обґрунтованість заявлених позовних вимог, позивачем не було надано. У постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 Об`єднана палата КЦС зазначила, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Також у цій постанові ОП КЦС зазначила, що відбувається такий розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)). Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте, з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2022 року в справі № 607/11755/20 (провадження № 61-13672св21)). Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що позивач, внаслідок складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення, можливо пережив неприємні емоції, проте, під час розгляду справи, позивачем не було доведено належними та допустимими доказами, що дані негативні емоції досягли такого рівня страждання, що являються підставою для відшкодування моральної шкоди у зазначеному позивачем розмірі. Факт наявності відносно позивача постанови суду про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення в його діях не являється, на переконання суду, прямим доказом заподіяння позивачеві моральної шкоди та безумовною підставою для її відшкодування. Згідно з українським законодавством, подання заяви про вчинення правопорушення не тягне за собою автоматичної відповідальності особи, яка її подала, якщо заява виявиться неправдивою. Відповідальність настає, якщо заява є свідомо неправдивою та подана з метою наклепу або іншої шкоди. Позивачем не надано доказів того, що відповідачем умисно, з метою свідомого повідомлення інформації, яка не відповідає дійсності, органу внутрішніх справ зроблено відповідну заяву, а не тому, що особа помилялася щодо правової оцінки подій, з приводу яких вона зверталася із такою заявою. На користь наведеного свідчить і складання працівниками поліції вищезазначеного протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 884319, а не відмова у його складанні в межах своїх повноважень, та закриття провадження судом лише після перевірки всіх викладених в протоколі обставин. Колегія суддів наголошує, що скаржник не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Доводи, приведені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, викладеними в судовому рішенні від 20 грудня 2024 року, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи і їм дана належна правова оцінка. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Тому рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 грудня 2024 року слід залишити без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Дата складення повного тексту постанови 29 липня 2025 року Головуючий М.В. Назарова Судді: В.А.Коновалова В.В. Кострицький