Постанова 4857 № 260/1141/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/1141/25 пров. № А/857/20898/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Кухтея Р.В., Гуляка В.В., за участю секретаря судового засідання Ханащак С.І., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року (судді Гебеш С.А., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 13 год. 56 хв. в м. Ужгород повний текст рішення складено 28.04.2025) у справі №260/1141/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень рішень Головного управління ДПС у Закарпатській області від 03.01.2025 року №24-2413-0707-UA21120130000025618 про визначення податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за звітній 2024 рік у сумі 13019,68 грн; від 06.01.2025 року №87-2413-0707-UA21120130000025618 про визначення податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за звітній 2021 рік у сумі 643,65 грн; від 06.01.2025 року №88-2413-0707-UA21120130000025618 про визначення податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за звітній 2020 рік у сумі 423,82 грн; від 06.01.2025 року №79-2413-0707-UA21120130000025618 про визначення податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за звітній 2024 рік у сумі 6040,52 грн; від 06.01.2025 року №75-2413-0707-UA21120130000025618 про визначення податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за звітній 2023 рік у сумі 5747,40 грн; від 06.01.2025 року №71-2413-0707-UA21120130000025618 про визначення податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за звітній 2021 рік у сумі 1713,55 грн; від 06.01.2025 року №58-2413-0707-UA21120130000025618 про визначення податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за звітній 2020 рік у сумі 3427,11 грн; від 06.01.2025 року №51-2413-0707-UA21120130000025618 про визначення податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за звітній 2019 рік у сумі 3427,11 грн. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Звертає увагу, що нарахування сум податкових зобов`язань (а саме земельний податок з фізичних осіб) на загальну суму 34442,84 грн є безпідставним оскільки така є платником єдиного податку в цей період та користується пільгами щодо сплати земельного податку. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. ОСОБА_1 направила до апеляційного суду заяву про розгляд справи у її відсутність. Згідно із частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В судовому засіданні апеляційного розгляду справи в режимі відеоконференції представник відповідача Маланій Л.І. проти апеляційної скарги заперечила, просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку у приватній власності ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка за кадастровим номером 2121910100:02:001:0026. Відповідачем сформовані наступні податкові повідомлення-рішення якими визначено податкові зобов`язання з земельного податку ОСОБА_1 : від 06.01.2025 року №51-2413-0707-UA21120130000025618 на суму 3427,11 гривень за звітній період 2019 року; від 06.01.2025 року №58-2413-0707-UA21120130000025618 на суму 3427,11 гривень за звітній період 2020 року; від 06.01.2025 року №71-2413-0707-UA21120130000025618 на суму 1713,55 гривень за звітній період 2021 року; від 06.01.2025 року №75-2413-0707-UA21120130000025618 на суму 5747,40 гривень за звітній період 2023 року; від 06.01.2025 року №79-2413-0707-UA21120130000025618 на суму 6040,52 гривень за звітній період 2024 року. Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у приватній власності ОСОБА_1 також перебуває земельна ділянка за кадастровим номером 2121910100:02:001:0262. ОСОБА_1 сформовані наступні податкові повідомлення-рішення якими визначено податкові зобов`язання з земельного податку: від 06.01.2025 року №88-2413-0707-UA21120130000025618 на суму 423,82 гривень за звітній період 2020 року; від 06.01.2025 року №87-2413-0707-UA21120130000025618 на суму 643,65 гривень за звітній період 2021 року; від 03.01.2025 року №24-2413-0707-UA21120130000025618 на суму 13019,68 гривень за звітній період 2024 року. Як вбачається із позовних вимог позивачка у позовній заяві не оскаржує розмір земельного податку, а вказує на те, що має право на звільнення від сплати земельного податку як платник, що перебуває на спрощеній системі оподаткування. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу). У розумінні підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Відповідно до підпункту 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи. Відповідно до ст.ст. 269, 270 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування, а об`єктами оподаткування - земельні ділянки, земельні частки (паї), які перебувають у власності, та земельну ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування. Особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності встановлюються главою 1 розд. XIV Спеціальні податкові режими ПКУ (п.269.2 ст.269 ПК України). Відповідно до п.297.1 ст.297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва. Реєстрація суб`єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку (п.299.1 ст.299 ПК України). До реєстру платників єдиного податку, вносяться відомості про платника єдиного податку, зокрема, інформація про місце провадження господарської діяльності (п.299.7 ст.299 ПК України). Відповідно до п.299.9 ст.299 ПК України витяг з реєстру платників єдиного податку діє до внесення змін до реєстру. Таким чином, у значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для провадження господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, використання приміщень на зазначеній земельній ділянці в господарській діяльності позивача, не встановлена позаяк фактично в господарській діяльності використовуються належні позивачу на праві власності нежитлові приміщення (будівля), а не сама земельна ділянка. Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку. Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 13.06.2018 у справі №826/14615/16, від 15.05.2019 у справі №826/9948/16, від 17.09.2021 у справі №826/10423/17, від 26.12.2023 №826/10917/16. Верховний Суд у постанові від 22.04.2024 у справі №560/2530/22 вказав, що суди попередніх інстанцій установили, що споруди, які знаходяться на земельних ділянках використовуються у підприємницькій діяльності позивача. Фактично в господарській діяльності позивача використовуються належні приміщення (будівлі), транспортні засоби, а не земельні ділянки. Доказів використання саме земельних ділянок у господарській діяльності, позивача не надав. Отже, доводи позивача про те, що він звільнений від сплати земельного податку, у зв`язку з тим, що він є суб`єктом господарювання та перебуває спрощеній системі оподаткування та використовує належні йому на праві власності земельні ділянки в господарській діяльності не підтвердились. Судом на підставі матеріалів справи встановлено, що не заперечується відповідачем позивач зареєстрована як суб`єкт господарювання - фізична особа-підприємець та з 01.10.2022 року перебуває на обліку як платник єдиного податку, а саме є платником єдиного податку 2 групи. Відповідно до Витягу з реєстру платників єдиного податку від 19.09.2024 року №4671 місце провадження господарської діяльності: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 8.1 розділу VIII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 із змінами та доповненнями (далі - Порядок №1588), платник податків зобов`язаний повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку у порядку, встановленому розділу VIII Порядку № 1588. Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП (далі - Повідомлення за формою № 20-ОПП) подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків (абзац перший пункту 8.4 розділу VIII Порядку № 1588). Відповідно до поданого ОСОБА_1 11.11.2022 року повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (Форма № 20-ОПП) об`єктом оподаткування зазначено земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2121910100:02:001:0262. Згідно поданої ОСОБА_1 06.02.2025 року заяви про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (Форма № 20-ОПП) об`єктом оподаткування зазначено земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 кадастровий номер 2121910100:02:001:0026. Отже, відповідно до пп.4 п.297.1 ст.297 ПК України позивач, як платник податку на майно в частині земельного податку за земельну ділянку, звільняється від його сплати за сукупності таких умов: 1) позивач має бути зареєстрований як платник єдиного податку першої-третьої груп; 2) земельна ділянка використовується у провадженні господарської діяльності. При цьому, використання земельної ділянки у провадженні господарської діяльності має бути реальним. Підтвердженням використання об`єкта нерухомості протягом звітного (податкового) періоду за призначенням у господарській діяльності є первинні документи бухгалтерського обліку. Первинні документи, за умови ідентифікації їх з об`єктом нерухомості, підтверджують використання такого об`єкта в господарській діяльності платника єдиного податку. Враховуючи вищенаведене, позивачем 11.11.2022 року подано повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (Форма № 20-ОПП) об`єктом оподаткування зазначено земельну ділянку за адресою: Закарпатська область, м. Іршава, кадастровий номер 2121910100:02:001:0262 та 06.02.2025 року подано заяву про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (Форма № 20-ОПП) об`єктом оподаткування зазначено земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 кадастровий номер 2121910100:02:001:0026, однак жодним доказами не підтверджено отримання прибутку від використання вказаної земельної ділянки в своїй господарській діяльності. Разом з тим, 10.07.2020 року ФОП ОСОБА_2 звернулась з позовною заявою до ГУ ДПС у Закарпатській області про скасування податкових повідомлень-рішень, в якій зазнає, що з початку квітня 2019 року по 30.01.2020 року була зареєстрована як фізична особа підприємець та здійснювала підприємницьку діяльність за адресою АДРЕСА_3 на підставі договору оренди нерухомого майна від 15.04.2019 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (яка є власником закладу-нежитлового приміщення ресторану ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до Договору №1 оренди нерухомого майна від 15.04.2019 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 в користування частину належного їй нежитлового приміщення площею 80 кв. м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 на строк з 15.04.2019 року по 14.04.2021 року. Відповідно до п.297.1 ст.297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва. Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позов не підлягає до задоволення, а доводи викладені в апеляційній скарзі стосовно суті спору зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги у названій вище частині не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року у справі №260/1141/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді Р.В. Кухтей В.В. Гуляк Повний текст постанови складено і підписано 01.08.2025