Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/4467/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 серпня 2025 р. Справа № 440/4467/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Спаскіна О.А. , Макаренко Я.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2025, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, м. Полтава, повний текст складено 29.05.25 по справі № 440/4467/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі по тексту - ГУНП в Полтавській області, відповідач), у якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 14.03.2025 з урахуванням порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушення ст. 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини справа Karnaushenko v. Ukraine, no 23853/02, 30 november 2006, Muta v. Ukraine, no 37246/06, 31 July 2012, Chernaya v. Ukraine (dec.) Committee, no 1661/08, 15 December 2016 та доказів у додатках; - визнати протиправною бездіяльність, Головного управління Національної поліції в Полтавській області, щодо не вжиття відповідних заходів реагування по обставинам, викладеним в заяві ОСОБА_1 від 14.03.2025 з урахуванням порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушення ст. 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини справа Karnaushenko v. Ukraine, no 23853/02, 30 november 2006, Muta v. Ukraine, no 37246/06, 31 July 2012, Chernaya v. Ukraine (dec.) Committee, no 1661/08, 15 December 2016 та доказів у додатках; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.03.2025 та вжити заходів реагування з урахуванням обставин, встановленим судом, та подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення; - прийняти рішення з урахуванням порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушення ст. 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини справа Karnaushenko v. Ukraine, no 23853/02, 30 november 2006, Muta v. Ukraine, no 37246/06, 31 July 2012, Chernaya v. Ukraine (dec.) Committee, no 1661/08, 15 December 2016 та доказів у додатках. В обґрунтування позовних вимог, з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузьменко проти України" (заява № 49526/07) від 09.03.2017, у справі "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ, у справі "Голден проти Сполученого королівства" від 21.02.1975, у справі "Христов проти України" від 19.02.2009, відповідно до яких положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту, зазначив про ігнорування відповідачем вказаних норм Конвенції та здійсненні неналежного розгляду заяви позивача від 14.03.2025, оскільки викладені у ній факти, були взагалі проігноровані Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області, про що свідчить незаконна та протиправна відповідь від 01.04.2025 за вих. № 64960-2025. Стверджував, що з моменту отримання повідомлених позивачем у заяві від 14.03.2025 відомостей стосовно протиправних дій працівників ГУНП в Полтавській області, які полягали у неналежному оформленні матеріалів кримінального провадження № 12015170300001109, не проведенні слідчих дій протягом розумного строку, фальсифікації матеріалів досудового розслідування кримінального провадження № 12015170300001109, не виконанні ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 13.11.2017, справа № 554/12566/15-к, керівник органу протягом доби мав ініціювати службове розслідування та притягнути винних осіб до відповідальності, однак відповідачем не вжито відповідних заходів реагування по обставинам, викладеним у заяві. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 по справі № 440/4467/25 провадження у справі № 440/4467/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії закрито. Роз`яснено позивачу, що рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, пов`язані з порушенням прав учасників кримінального провадження, можуть бути оскаржені у порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України. Позивач, не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність, необґрунтованість, порушення судом першої інстанції статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 по справі № 440/4467/25 з урахуванням статті 55 Конституції України, статей 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з урахуванням вимог статті 55 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини справа Karnaushenko v. Ukraine, no 23853/02, 30 november 2006, Muta v. Ukraine, no 37246/06, 31 July 2012, Chernaya v. Ukraine (dec.) Committee, no 1661/08, 15 December 2016. Прийняти рішення з урахуванням наданої позивачем практики Європейського суду з прав людини, статті 55 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини справа Karnaushenko v. Ukraine, no 23853/02, 30 november 2006, Muta v. Ukraine, no 37246/06, 31 July 2012, Chernaya v. Ukraine (dec.) Committee, no 1661/08, 15 December 2016 та захистити порушені права ОСОБА_1 на Національному рівні. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не було взято до уваги вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ряд інших обставин, які мають суттєве значення для ОСОБА_1 , як позивача, та внаслідок неповного з`ясування обставин у справі, безпідставно обмежено позивача у доступі до суду. Стверджував, що звертаючись до суду з позовом у цій справі, повідомляв, що Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області під час розгляду заяви позивача від 14.03.2025 не було дотримано приписів чинного законодавства, однак судом першої інстанції не надано належної оцінки аргументам позивача. Зауважив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутись до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод, а тому суд першої інстанції помилково закрив провадження у справі. В іншій частині зміст апеляційної скарги є аналогічним змісту позовної заяви. У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 у справі № 440/4467/25 залишити без змін. В обґрунтування відзиву пояснив, що у позовній заяві та зверненні від 14.03.2025 ОСОБА_1 висловлює незгоду з діями працівників поліції в частині дотримання вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), водночас, вчинення дій під час кримінального провадження, зокрема, щодо повідомлення про початок досудового слідства та вчинення інших процесуальних дій, які слідчий та прокурор зобов`язані вчинити у визначений КПК України строк та спосіб, порядку розголошення інформації про вчинені гласні та негласні слідчі дії, порядок проведення яких врегульовано нормами КПК України, можливе в порядку кримінального судочинства, а тому, у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України. З огляду на викладене, стверджував, що даний позов не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки заявлені ОСОБА_1 вимоги пов`язані з оскарженням процесуальних дій та бездіяльності слідчих органів, розгляд яких можливий лише у порядку, встановленому КПК України. Згідно з частинами 1, 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 направив до Головного управління Національної поліції в Полтавській області заяву від 14.03.2025, в якій, зокрема, виклав обставини щодо незгоди з діями/бездіяльністю працівників ГУНП в Полтавській області в межах кримінального провадження № 12015170300001109 та вимогою до начальника ГУНП в Полтавській області ініціювати службове розслідування з притягненням до відповідальності винних осіб. Листом від 01.04.2025 № 64960-2025 ГУНП в Полтавській області повідомило ОСОБА_1 , що відповідно до статті 40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов`язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого. ОСОБА_1 повідомлялося раніше, що у ході розслідування кримінального провадження № 12015170300001109 слідчий, встановивши наявність достатніх доказів, за погодженням з прокурором, повідомив ОСОБА_2 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2, 4 статті 190 КК України. За результатами досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015170300001109 складено обвинувальний акт, який 30.11.2020 скеровано для розгляду до Полтавського районного суду Полтавської області. Оцінка доказів та втручання у діяльність суду виходить за межі компетенції Національної поліції України, у зв`язку з чим, копія звернення позивача направлена за належністю до Полтавського районного суду Полтавської області. Упродовж строку досудового розслідування ОСОБА_1 неодноразово звертався зі скаргами на дії слідчих під час розслідування у кримінальному провадженні № 12015170300001109. За виявленими порушеннями проводилися відповідні перевірки та службові розслідування, про результати яких ОСОБА_1 поінформовано належним чином. З огляду на викладене, відповідач не вбачав обґрунтованих підстав для проведення службового розслідування за фактом неналежного розслідування у зазначеному кримінальному провадженні. Окрім того, позивача повідомлено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 63 Закону України «Про державну службу» керівник державної служби зобов`язаний здійснювати контроль за виконанням державними службовцями посадових обов`язків, а пунктом 11 розділу VІІ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814, у редакції наказу від 17.10.2023 № 485, формування і оформлення судових справ здійснюють секретарі судових засідань або інші, визначені відповідальними, працівники апарату суду. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що поданий ОСОБА_1 позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки заявлені ним вимоги пов`язані з оскарженням процесуальних дій та бездіяльності слідчих органів, розгляд яких можливий лише у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною 1 статті 160 КАС України встановлено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. За приписами пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом № 393/96-ВР. Частиною 1 статті 1 Закону № 393/96-ВР визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. За змістом статті 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Статтею 4 Закону № 393/96-ВР передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності. Згідно із положеннями статті 5 Закону № 393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення (частина 3 статті 7 Закону № 393/96). Статтею 15 Закону № 393/96-ВР визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Згідно із статтею 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. Згідно зі статтею 20 Закону № 393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Аналіз вищенаведених норм права дозволяє дійти висновку, що саме на органи державної влади, до яких віднесено і відповідача по справі, покладено обов`язок об`єктивної, всебічної і вчасної перевірки заяви чи скарги громадянина з метою забезпечення поновлення порушених прав та вжиття заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішення питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення та відповідно письмового повідомлення громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення. Колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами внаслідок надання ГУНП в Полтавській області відповіді від 01.04.2025 за вих. № 64960-2025 за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 14.03.2025, яку позивач вважає протиправною через невжиття відповідачем відповідних заходів реагування за викладеними обставинами та не притягненні винних працівників поліції до відповідальності. Пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Колегією суддів встановлено, що у поданій до ГУНП В Полтавській області заяві від 14.03.2025, позивач, зокрема, просив ініціювати проведення службових розслідувань та перевірок по фактам, вказаним у заяві, у зв`язку з системною бездіяльністю працівників поліції та фальсифікацією матеріалів кримінального провадження № 12015170300001109 щодо наявності 300 Біткоїнів з наданням ОСОБА_1 копій матеріалів перевірок та відповідей на поштову скриньку ІНФОРМАЦІЯ_1 та притягненням працівників поліції до відповідальності по вказаним обставинам. Відповідь позивач вимагав надати змістовну за кожним фактом окремо. Оцінюючи зміст звернення позивача від 14.03.2025, суд першої інстанції зазначив, що позивач висловлює незгоду з діями працівників поліції в частині дотримання вимог КПК України і така заява підлягає розгляду в порядку, передбаченому КПК України. Проте, суд першої інстанції не дослідив належним чином підстави позову у цій справі та не зазначив жодних обґрунтувань чому питання протиправності бездіяльності відповідача щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 не може бути розглянуте в порядку Закону України "Про звернення громадян". Колегія суддів звертає увагу, що зміст позовних вимог у цій справі свідчить про фактичну незгоду позивача із бездіяльністю Головного управління Національної поліції в Полтавській області, пов`язаною із неналежним розглядом звернення від 14.03.2025, поданого в порядку Закону № 393/96-ВР, та спрямованого на спонукання відповідача надати обґрунтовану відповідь на його звернення та вжити відповідних заходів реагування за обставинами, викладеними у зверненні. При цьому, слід зазначити, відповідь на звернення позивача від 14.03.2025 надавалася Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області, у тому числі, з посиланням на приписи Закону № 393/96-ВР (а.с. 82-83). Разом з цим, судом першої інстанції при визначенні предмету спору не було враховано наведених обставин, та відповідно не надано ним належної оцінки, що мало наслідком помилковий висновок про те, що зміст правовідносин у цій справі стосується виключно дій працівників поліції в частині дотримання вимог КПК України. З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції вищевказані фактичні обставин, висновок суду першої інстанції про те, що поданий ОСОБА_1 позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки заявлені ним вимоги пов`язані з оскарженням процесуальних дій та бездіяльності слідчих органів, розгляд яких можливий лише у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, є передчасним. Вищенаведене виключає наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України. Колегія суддів зауважує, що оскільки суд першої інстанції по суті позов не розглядав, не встановлював обставини справи та не ухвалював відповідного рішення за наслідками такого розгляду, апеляційний суд не має повноважень для прийняття судового рішення по суті спору, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. За змістом частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Згідно з частиною 3 статті 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Враховуючи те, що суд першої інстанції при прийнятті ухвали про закриття провадження у справі дійшов помилкового висновку про те, що спір у цій справі має вирішуватися в порядку кримінального судочинства та не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, чим порушив норми процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 у справі № 440/4467/25 та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 по справі № 440/4467/25 - скасувати. Справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - направити до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді О.А. Спаскін Я.М. Макаренко