Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/570/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/570/25 пров. № А/857/8649/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Обрізка І.М., Судової-Хомюк Н.М. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року (головуючий суддя Недашківська К.М., м.Рівне) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати їй пенсії по інвалідності в розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язати здійснити перерахунок та виплату її пенсії відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, починаючи з 01.07.2021. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року залишено позовну заяву без руху з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог за період з 01.07.2021 по 13.07.2024 - повернуто позивачу. Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, просить скасувати ухвалу суду про повернення позовної заяви в частині позовних вимог та направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції. В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року (далі Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. На думку позивача, невиплата позивачу пенсії не може вважатися одноразовим порушенням, оскільки виплата такої пенсії здійснюється кожного місяця за умови наявності в особи відповідного статусу. Відтак невиплата позивачу пенсії є триваючим правопорушенням. Однак, якщо вважати, що невиплата пенсії є не триваючим, а разовим правопорушенням, то позивач мав би подати до суду з питання виплати пенсії за спірний період значну кількість позовів і подавати такі позови кожні наступні шість місяців. Разом з тим, захист порушеного права позивача у такий спосіб є надмірним тягарем для позивача та не може вважатися ефективним у розумінні статті 13 Конвенції. У справі № 815/1226/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що звернення з позовом про поновлення виплати пенсії після Рішення Конституційного Суду України не обмежується шестимісячним строком звернення до суду. Такий висновок Великої Палати Верховного Суду є застосовним і щодо статей 122 та 123 КАС України. У справі № 815/1226/18, ініціюючи питання відступу від правового висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові Верховного Суду України від 08 грудня 2015 року у справі № 645/2730/15-а стосовно необхідності застосування до спорів, виниклих у зв`язку поновленням виплати раніше призначеної пенсії на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, положень статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з посиланням на відповідну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що підставою для відступу є, зокрема, зміни, що відбулися протягом останнього часу у праворозумінні, зумовлені розширенням сфери застосування в Україні таких принципів, як «належне урядування», «мирне володіння майном», «захист законних очікувань», «правова визначеність», також у зв`язку із цим зміни доктринальних підходів до питання конституційних гарантій реалізації права людини на соціальний захист. Однак, застосування в цій справі строку звернення до суду, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України, вказує на те, що доктринальні підходи до питання конституційних гарантій реалізації права людини на соціальний захист (встановлена ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ пенсія теж є одним з видів соціального захисту) змінилися лише щодо пенсіонерів, які проживають за кордоном, а що стосується встановленої ст. 54 Закону № 796-ХІІ пенсії, то суб`єкт владних повноважень і надалі має можливість порушувати принцип належного врядування, не виплачуючи таку пенсію протягом тривалого періоду часу, та не нести за це жодних негативних наслідків. При цьому право особи на отримання пенсії за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі органів Пенсійного фонду України, залишається порушеним, а відтак має місце втручання у право особи на мирне володіння майном. За такого підходу пенсіонер, який отримує пенсію за віком і проживає за кордоном, має право звернутися до суду з позовом про поновлення виплати пенсії з дати прийняття Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, тобто за період з 07.10.2009 року (з вказаної дати по даний час цей період становить 14 років). У свою чергу, особа, яка звертається до суду з позовом про поновлення виплати встановленої ст. 54 Закону України № 796-ХІІ пенсії, має подавати такий позов лише за шість місяців, що передують дню звернення до суду. Проте, на думку позивача, така позиція суперечить чинному законодавству, практиці Європейського Суду з прав людини, та є дискримінаційною. Змінені доктринальні підходи мають стосуватися всіх категорій пенсіонерів, а не однієї. Верховний Суд у постанові від 25.05.2023 року в справі № 620/3968/21 виклав такий висновок: застосування судами попередніх інстанцій під час вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду висновків Верховного Суду,- які викладені у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, є безпідставним, оскільки на відміну від справи, яка розглядається, у справі №240/12017/19 станом на час звернення позивача до суду спірні правовідносини завершились. Також у цій справі право звернення до суду позивач не пов`язував з невиконанням відповідачем рішення Конституційного Суду України. Відтак Верховний Суд дійшов висновку, що непрацюючий пенсіонер має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат саме з дати прийняття Рішення Конституційного суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018. Також, у постанові від 17.04.2024 року в справі № 460/20412/23 Верховний Суд зобов`язав орган ПФУ виплатити пенсію саме з 01.07.2021 року (у її позовній заяві викладено прохальну частину саме з цієї дати). Згідно ч.2 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань. Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходи з того, що частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 2 статті 122 КАС України). Предметом спору у цій справі є вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати пенсії позивачу відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, починаючи з 01.07.2021.При цьому, позивач звернулася до суду з позовом, частина позовних вимог якого за період з 01.07.2021 по 14.04.2024 перебуває поза межами встановленого статтею 122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду за захистом порушених прав. Постановляючи ухвалу, суд правильно врахував, що відповідно до частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску. При цьому, суд слушно зауважив, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. У рішенні Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судових захист і доступ до правосуддя. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»). Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 (справа «Мельник проти України») погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. А також указав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. Відтак, правильним є твердження, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Судом також вірно враховано, згідно приписів частини 5 статті 242 КАС України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України, у спорах цієї категорії, які полягають у такому: 1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів; 2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо. Отже, з дня отримання відповідної грошової виплати особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання такої виплати, демонструючи свою необізнаність щодо підстав виплати саме такого розміру грошової допомоги звернулась до відповідного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. І лише в такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні відповіді на подану нею заяву. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. За таких обставин, вірним є висновок суду, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду з позовною заявою щодо частини позовних вимог і вказані ним у заяві про поновлення такого строку обставини суд не є поважними. Відповідно до частини 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Відповідно до частини 2 статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою у зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Пунктом 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною 2 статті 123 цього Кодексу. За наведених обставин, суд першої інстанції, з чим погодилась колегія суддів, обґрунтовано позовну заяву в частині позовних вимог повернув позивачці. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, правильно застосував норми процесуального права, відтак ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 312, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року про повернення позовної заяви в частині позовних у справі №460/570/25 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М. А. Пліш судді І. М. Обрізко Н. М. Судова-Хомюк