Ухвала КЦС ВС № 521/17572/24

УХВАЛА 31 липня 2025 року м. Київ справа № 521/17572/24 провадження № 61-8971ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 29 травня 2025 року в провадженні за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Мітєвої Людмили Вікторівни, стягувач - ОСОБА_2 , ВСТАНОВИВ: У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій просила визнати дії головного державного виконавця Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Мітєвої Л. В. (далі - головний державний виконавець Мітєва Л. В.) неправомірними; постанову Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відділ ДВС) від 15 жовтня 2024 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 скасувати; залишити виконавчий лист № 521/20844/23 без виконання і повернути ОСОБА_2 . Скарга обґрунтована тим, що 15 жовтня 2024 року головним державним виконавцем Мітєвою Л. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 10 жовтня 2024 року № 521/20844/23, виданим Малиновським районним судом м. Одеси, та постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 16 000,00 грн. Заявниця вказує, що відкриваючи виконавче провадження, державний виконавець порушив вимоги статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», стягувачу було достовірно відомо про місце проживання дитини АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 зазначає, що оскільки виконавчий документ подано не за місцем виконання, то він має бути повернутий стягувачу без виконання. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2024 року відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 . Постановою Одеського апеляційного суду від 29 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу суду першої інстанції змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2024 року Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 , оскільки головний державний виконавець Мітєва Л. В., отримавши належно оформлений виконавчий документ, в якому вказано, зокрема, місце проживання (перебування) боржника, на законних підставах відкрила виконавче провадження за місцем проживання боржника, при цьому, не мала обов`язку перевіряти зареєстроване місце проживання боржника. Вказане відповідає висновкам, викладеним, зокрема в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі № 699/165/13-ц, від 27 липня 2023 року в справі № 211/4347/15-ц. Змінюючи мотиви рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що Малиновський районний суд м. Одеси помилково з`ясував обставини, які не є предметом скарги ОСОБА_1 , зокрема, щодо фактичного виконання судового рішення в справі № 521/20844/23, а саме щодо відеозаписів телефонних дзвінків, заяв ОСОБА_2 від 11 листопада 2024 року, 18 листопада 2024 року, 25 листопада 2024 року. У липні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 29 травня 2025 року. У касаційній скарзі заявниця, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішенняапеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги на дії та рішення головного державного виконавця. Касаційна скарга мотивована тим, що вказане виконавче провадження стосується інтересів дитини, а саме визначення графіку побачень батька з дитиною, а отже примусове виконання виконавчого документа має здійснюватися за місцем проживання дитини, а саме в м. Марганець. Вважає, що законодавець пріоритетність інтересів дитини ставить вище ніж стягувача, оскільки встановлює контроль за місцем мешкання дитини, тому визначене статтею 24 Закону України «Про виконавче провадження» право вибору стягувача на місце відкриття виконавчого провадження фактично відсутнє. ОСОБА_1 вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо одночасного застосування статті 24 та статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Судами встановлено, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 09 квітня 2024 року в справі № 521/20844/23 встановлено порядок участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: спілкування з сином засобами телефонного та електронного зв`язку без обмежень; особисте спілкування з сином в присутності матері ОСОБА_1 кожної третьої суботи та неділі місяця в період з 10:00 години до 12:00 години за місцем постійного проживання дитини. Як вбачається з повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 05 липня 2024 року, Марганецький відділ державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повернув ОСОБА_2 виконавчий документ без прийняття до виконання, посилаючись на положення пункт 10 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» (виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю). 10 жовтня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Начальника Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про відкриття виконавчого провадження, зазначивши адресу ОСОБА_1 , яка зазначена у виконавчому листі № 521/20844/23, а саме: АДРЕСА_2 . Постановою державного виконавця Мітєвої Л. В. від 15 жовтня 2024 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 521/20844/23, виданого 10 жовтня 2024 року. Адресою проживання боржника ОСОБА_1 у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначено: АДРЕСА_2 . Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина 2 статті 451 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Відповідно до абзацу першого частини першої статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Статтею 24 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Відповідно до частин першої, другої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. За приписами статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення. У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати. Пунктом 3 частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у виконавчому документі зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти (абзац дев`ятий частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. З аналізу норм Закону України «Про виконавче провадження», зокрема статей 13, 18, 26, 36, 48, вбачається, що виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення під час здійснення виконавчого провадження, тобто після прийняття виконавчого документа до виконання та після відкриття виконавчого провадження. Перевірка майнового стану боржника (стану рахунків боржника у банках), розшук боржника та/або його майна, зокрема грошових коштів боржника, здійснюється у вже відкритому виконавчому провадженні. Водночас на стадії відкриття виконавчого провадження виконавець повинен пересвідчитися, зокрема, чи відповідають виконавчий документ і заява про його виконання вимогам Закону України «Про виконавче провадження», чи надано всі документи, наявність/відсутність підстав для повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08 липня 2022 року у справі № 908/309/21, від 31 травня 2023 року у справі № 910/6104/21. Закон України «Про виконавче провадження» є Законом, який регулює порядок вчинення виконавчих дій, Інструкція № 512/5 визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню. Згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону України «Про виконавче провадження». В пункті 3 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 вказано, що у разі пред`явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцем проживання чи перебування боржника - фізичної особи, місцезнаходженням боржника - юридичної особи, адреса якого відрізняється від адреси, зазначеної у виконавчому документі, до заяви про примусове виконання рішення стягувач має додати документ / копію документа, який підтверджує, що місцезнаходженням боржника - юридичної особи або адресою проживання чи перебування боржника - фізичної особи є територія, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або територія виконавчого округу приватного виконавця. Передбачена цією нормою необхідність стягувача додати до заяви докази проживання чи перебування боржника за адресою відмінною від тієї, що зазначена в виконавчому документі обумовлена необхідністю обґрунтування та доведення стягувачем виконавцю такого критерію як місце проживання чи перебування боржника. Таким чином, лише у разі наявності у стягувача інформації, що адреса проживання чи перебування боржника є відмінною від тієї, що зазначена в виконавчому документі, на стадії вирішення питання про відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як проживання чи перебування боржника виконавець має дослідити цей критерій на предмет достатності документів на підтвердження того, що адресою проживання чи перебування боржника - фізичної особи є територія, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або територія виконавчого округу приватного виконавця. За відсутності доданих стягувачем до заяви доказів адреси проживання чи перебування боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, у виконавця, який не має повноважень до відкриття виконавчого провадження вчиняти виконавчі дії, відсутні підстави приймати до виконання виконавчий документ за адресою проживання чи перебування боржника, яка є відмінною від тієї, що зазначена в виконавчому документі. Тобто перед прийняттям виконавчого документа, пред`явленого до виконання, виконавець має упевнитись, що адреса місця проживання, перебування боржника, зазначена у виконавчому документі та заяві стягувача, належить до території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або території виконавчого округу приватного виконавця. Чинне спеціальне законодавство, що визначає порядок пред`явлення виконавчих документів до виконання, порядок примусового виконання рішень, не містить прямої норми, яка б передбачала повноваження виконавця вчиняти на стадії вирішення питання про прийняття виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження дії, направлені на розшук боржника. Друга судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 211/4347/15-ц зазначила, що чинним законодавством не передбачений обов`язок приватного виконавця перевіряти зареєстроване місце проживання боржника на стадії відкриття виконавчого провадження. Такі правові висновки викладено також у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2023 року у справі № 922/1689/21. В абзаці першому частини першої статті 131 ЦПК України вказано, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. Крім того, відповідно до частини першої статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Таким чином, правом подавати заяви про виправлення помилок у виконавчому документі та подання додаткових доказів щодо місця проживання боржника - фізичної особи надається стягувачу і боржнику. Однак в цій справі відсутні відомості, які б свідчили про подання таких заяв боржником чи стягувачем. Виконавчий документ видав суд і державний виконавець не може на власний розсуд вносити зміни за цим документом (подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 липня 2022 року у справі № 908/309/21, від 23 березня 2020 року у справі № 806/2273/17). У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій було встановлено, що у виконавчому листі № 521/20844/23, виданому Малиновським районним судом м. Одеси, а також в заяві стягувача про примусове виконання вказаного виконавчого листа зазначено місце проживання боржника: АДРЕСА_2 . За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд у відповідній частині, дійшов правильного висновку про те, що в діях головного державного виконавця Мітєвої Л. В. відсутні ознаки неправомірності під час відкриття нею виконавчого провадження. Довід касаційної скарги, що вказане виконавче провадження стосується інтересів дитини, а саме визначення графіку побачень батька з дитиною, а отже примусове виконання виконавчого документа має здійснюватися за місцем проживання дитини, а саме в м. Марганець, Верховний Суд вважає безпідставним, оскільки стаття 24 Закону України «Про виконавче провадження», яка розміщена у Розділі IV «Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження», встановлює, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Вказана норма права не передбачає двозначного її трактування, протилежне свідчило б про відсутність єдиного підходу та розуміння щодо місця відкриття виконавчого провадження. Тому, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо поданих стягувачем ОСОБА_2 відомостей про місце проживання боржника ОСОБА_1 , які відповідають змісту заяви стягувача та виконавчого листа, виданого судом першої інстанції, вимоги статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», як норми прямої дії, та відсутність обов`язку головного державного виконавця перевіряти зареєстроване місце проживання боржника на стадії відкриття виконавчого провадження, що відповідає сталій практиці Верховного Суду, суд першої інстанції, з висновком якого, у відповідній частині погодився апеляційний суд, дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 . Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 24 у взаємозв`язку із частиною другою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», не заслуговують на увагу, оскільки свідчать про неправильне тлумачення ОСОБА_1 вказаних норм права. Верховний Суд вже вказував, що вимоги статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачають двозначного їх трактування щодо місця відкриття виконавчого провадження, адже законодавець чітко виокремив такі місця, а саме: місце проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходження його майна. Щодо положень частини другої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до змісту яких державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем, Верховний Суд зауважує, що вказана норма права розміщена в Розділі VIII «Виконання рішень немайнового характеру», тобто вказаний розділ визначає порядок примусового виконання судового рішення немайнового характеру, тому вимоги частини другої статті 64-1 вказаного Закону не є відсилочними від статті 24 цього ж Закону і не перебувають у прямому взаємозв`язку, адже стосуються різних стадій виконавчого провадження (Розділі IV «Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження», Розділі VIII «Виконання рішень немайнового характеру»). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів. Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, оскільки ґрунтуються на незгоді з обставинами, встановленими судами, зводяться до переоцінки судами доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування апеляційним судом норм права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 29 травня 2025 року є необґрунтованою. Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 29 травня 2025 року в провадженні за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Мітєвої Людмили Вікторівни, стягувач - ОСОБА_2 . Копію ухвали направити заявниці. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді Н. Ю. Сакара О. М. Осіян В. В. Шипович