Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/6065/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/6065/24 пров. № А/857/6417/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Довгої О.І Запотічного І.І. розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду 16 січня 2025 року (головуючий суддя Главач І.А.), ухвалене у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження у м. Івано-Франківськ, у справі № 300/6065/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірними дії та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій, В С Т А Н О В И В : 06.08.2024 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі-відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі- відповідач 2), в якому просила: визнати неправомірними дії та рішення №092850021168 від 17.08.2023 Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області та рішення №1 від 19.02.2024 комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах з 02.08.2023 та не зарахуванні до пільгового стажу періодів роботи з 21.07.1988 по 19.04.1994 в Долинській бавовнопрядильній фабриці, а також з 20.04.1994 по 13.10.2008 в бавовнопрядильній фабриці м. Сейди; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з 02.08.2023 призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірними дії та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій в частині вимог про визнання неправомірним рішення №092850021168 від 17.08.2023 Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області - залишено без розгляду. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду 16 січня 2025 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 1 від 19.02.2024 про відмову в підтвердженні ОСОБА_1 стажу роботи; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу період роботи з 21.07.1988 по 19.04.1994 в Долинській бавовнопрядильній фабриці. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його/її трудовій книжці. Враховуючи вищевикладене, суд вважав, що відповідачем 1 протиправно не підтверджено та не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 21.07.1988 по 19.04.1994 в Долинській бавовнопрядильній фабриці, оскільки такий має бути зарахований, з огляду на вищевикладене. Як наслідок, спірне рішення Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №1 від 19.02.2024 підлягає до скасування. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в частині задоволених вимог, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду 16 січня 2025 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що прізвище позивачки на титульному аркуші трудової книжки не відповідає паспортним даним, тому їй відмовлено в зарахуванні до пільгового стажу періодів роботи з 21.07.1988 по 19.04.1994 в Долинській бавовнопрядильній фабриці. Вказує на те, що встановлення належності правовстановлюючих документів (трудової книжки ) здійснюється шляхом подання заяви в порядку цивільного судочинства, згідно ст. 315 ЦПК України. Також зазначає, що рішення про відмову у призначенні пенсії позивачки залишається чинним, тому постає питання з якого часу зарахувати позивачці спірний період роботи. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , 02.08.2023 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах. Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Так, згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.08.2023 № 092850021168 (від 17.08.2023 №105576/01-16) позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового та страхового стажу. Так, даним рішенням визнається страховий стаж 08 років 11 місяців, пільговий стаж по Списку №1 відсутній. За результатами розгляду документів, доданих до заяви: - до пільгового стажу не враховано період роботи по Списку №1 на Долинській бавовнянопрядильній фабриці з 21.07.1988 по 19.04.1994 на посаді прядильниці 5-го розряду у крутильно-мотальному цеху. Документи від 05.12.2022 №544/04-01/Г-34 були направлені на розгляд Комісії з питання підтвердження пільгового стажу роботи при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області; - до страхового стажу роботи не враховано періоди роботи в Туркменістані з 01.03.1993-13.10.2008 згідно довідки №954 від 13.10.2021, оскільки завірена печаткою, яка потребує перекладу. Зарахування вказаного періоду можливе на підставі отриманих від відповідного фонду держави, формулярів про підтвердження трудового стажу. Надалі, рішенням Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 19.02.2024 про результати розгляду заяви ОСОБА_1 про підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах відмовлено у підтвердженні стажу роботи ОСОБА_1 на пільгових умовах як робітниці текстильного виробництва у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №583, оскільки в первинних документах вона значиться за прізвищем ОСОБА_2 , що не відповідає паспортним даним. Вважаючи протиправними рішення №092850021168 від 17.08.2023 Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області та рішення №1 від 19.02.2024 комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, представник ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом. Беручи до уваги, ухвалу від 09.01.2025, судом розглянуто та надано оцінку позовним вимогам в частині визнання протиправним та скасування рішення комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №1 від 19.02.2024. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей. Спірні правовідносини в даній справі врегульовано Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XІІ (надалі Закон № 1788-ХП), Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (надалі Закон № 1058-IV). Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. За змістом ч.1 ст.24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно з ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно з пунктом «є» ст. 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIIІ (надалі Закон № 213-VIIІ) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи робітниці текстильного виробництва, зайняті па верстатах і машинах, - за списком виробництв і професій, затверджуваним у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, - після досягнення 55 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років. Законом № 213-VIIІ внесено зміни: збільшено страховий стаж та запроваджено правила поетапного збільшення показника вікового цензу. Даний Закон набув чинності з 01.04.2015. Отже, після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій робітникам текстильного виробництва регламентувались п. «є» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VІII, яким текст Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, ст. 114, згідно з частиною шостою пункту 2 якої право па пенсію за віком па пільгових .умовах незалежно від місця останньої роботи мають робітники текстильного виробництва, зайнятим на верстатах і машинах, - за списком виробництв і професій, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, - після досягнення 55 років і за наявності стажу зазначеної роботи не менше 20 років. Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VІII у новій редакції викладений п.2. розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», де передбачалось, шо пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, па роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, па посадах, що дають право на призначення пенсії за віком па пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону. Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій на пільгових умовах регламентувались, одночасно двома законами, а саме: п. «є» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» v редакції Закону України від 02.03.2015 № 213- V111 та частиною шостою пункту 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІII. Дане, питання щодо визначення способу подолання зазначеної колізії було предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20. У постанові Великої Палали Верховного Суду від 03 листопада 2021 року зазначено, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № І-р/2020 з одного боку, та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» - з іншого в частині віку набуття права па пенсію па пільгових умовах. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин. Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав .людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України). У разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. У зв`язку з цим, Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що в цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, а не Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій». Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11 -1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Таким чином, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV. Отже, з огляду на наведене, до даних спірних правовідносин належить застосувати п. «є» ст. 13 Закону № 1788-ІІ у редакції до Закону № 213-VIII, відповідно до якої позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи оскільки працювала робітницею текстильного виробництва, зайнятою на верстатах і машинах, - за списком виробництв і професій, затверджуваним у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, - після досягнення 50 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років. Списком текстильних виробництв і професій, робота на яких дає робітникам право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 583, передбачена професія прядильник. Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Аналогічна норма передбачена постановою Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637). Згідно з п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно трактористів-машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції. Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка. Водночас, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості. Згідно з п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення. Як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. На момент внесення записів у трудову книжку позивача діяв Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженою постановою Державного комітету ради міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати від 09.07.1958 №620 та Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі Інструкція №162). Згідно з п.2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Відповідно до п.2.3. Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 року) записується « 1984.05.01», в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; « 05.01.1984». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів. У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (п.2.5. Інструкції № 162). Згідно з п.2.12 Інструкції № 162 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місце роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №

110. Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено. Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця. Згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 , в період з 21.07.1988 по 19.04.1994 працювала в Долинській бавовнопрядильній фабриці па посаді «прядильника», а з 19.04.1994 (згідно наказу № 54 від 19.04.1994) була звільнена по переведенню в Бавовнопрядильну фабрику м. Сейди. Крім того, спірний період роботи з 21.07.1988 по 19.04.1994 в Долинській бавовнопрядильній фабриці підтверджується архівними довідками від 05.12.2022 №544/04-01/Г-34 (про стаж роботи) та №545/04-01/Г-34 (про заробітну плату). Так, згідно оскаржуваного рішення, Комісією при ГУ ПФУ в Івано-Франківській області відмовлено у підтвердженні стажу ОСОБА_1 на пільгових умовах як робітниці текстильного виробництва у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 583, оскільки в первинних документах вона значиться за прізвищем ОСОБА_2 , що не відповідає паспортним даним. Так, як встановлено судом, прізвище позивача згідно паспорта громадянина України № НОМЕР_2 від 27.10.2022 зазначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Втім, трудова книжка НОМЕР_1 від 23.07.1988 видана на прізвище ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Архівні довідки про стаж роботи та заробітну плату в Долинській бавовнопрядильній фабриці у період з 21.07.1988 по 19.04.1994 також видані на прізвище ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з цим, суд першої інстанції правильно зазначив, що трудова книжка НОМЕР_1 від 23.07.1988 містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази на підставі яких позивач була прийнята на таку роботу за спірний період, такі записи є чіткими та послідовними, без перекреслень та виправлень. Більше того, відповідачами не заперечується факт належності позивачу трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.07.1988, позаяк їй зараховано до страхового стажу за даними цієї ж трудової книжки період роботи з 21.07.1988 по 19.04.1994 в Долинській бавовнопрядильній фабриці. Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції що того, що така невідповідність в зазначенні прізвища позивача є формальною неточністю, яка за загальним правилом, не може бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а (адміністративне провадження № К/9901/17572/18). Суд першої інстанції слушно звернув увагу на те, що діловодство в радянські часи велося російською мовою, через що могла допускатися плутанина в написанні імен, прізвищ, по батькові, зокрема при перекладі з російської мови на українську і навпаки. Водночас, відповідачами не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірний запис у трудовій книжці є недійсним чи того, що трудова книжка не належить позивачеві. Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року по справі №687/975/17, у якій зазначено, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Суд першої інстанції також правильно врахував, що аналіз змісту зазначених документів свідчить про те, що допущено граматичну помилку, знову ж таки у зв`язку з різним написанням прізвища позивача в українській та російській транскрипції, а отже не виникає зайвих сумнівів, що вказані документи належать саме ОСОБА_1 , та видані на її ім`я, оскільки містять додаткові ідентифікуючі дані, дата народження, ім`я, по батькові, що дає підстави стверджувати що всі вони стосуються однієї особи, а саме ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Щодо доводів апеляційної скарги в частині того, що рішення №092850021168 від 17.08.2023 Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії позивачки залишається чинним, тому постає питання з якого часу зарахувати позивачці спірний період роботи, то суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки суд визнав протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області, яким відмовлено у підтверджені стажу позивачки на пільгових умовах, що також було підставою відмови у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, то враховуючи те, що позивачка звернулась вперше з заявою про призначення пенсії 02.08.2023 року, а відтак з 02.08.2023 року спірні періоди роботи підлягають зарахуванню. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить висновку, що в межах спірних правовідносин належними та допустимими доказами, якими є записи трудової книжки та архівні довідки, підтверджується факт належності позивачу трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.07.1988 і з огляду на те, що обов`язок належного оформлення трудової книжки та іншої документації покладається не на працівника, а на роботодавця, вищезазначені недоліки трудової книжки не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 21.07.1988 по 19.04.1994 в Долинській бавовнопрядильній фабриці, відтак суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем 1 протиправно не підтверджено та не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 21.07.1988 по 19.04.1994 в Долинській бавовнопрядильній фабриці, оскільки такий має бути зарахований, з огляду на вищевикладене. Як наслідок, спірне рішення Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №1 від 19.02.2024 підлягає до скасування. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду 16 січня 2025 року, у справі № 300/6065/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді О. І. Довга І. І. Запотічний