Постанова 4857 № 460/35507/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/35507/22 пров. № А/857/12745/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Запотічного І.І., суддів: Довгої О.І., Шинкар Т.І., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року (суддя Комшелюк Т.О., ухвалену в м. Рівне) у справі № 460/35507/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.11.2022 у справі №460/35507/22, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 15 жовтня 2022 року нарахування та виплату ОСОБА_1 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік та з урахуванням змін розміру мінімальної заробітної плати протягом відповідного року), до зміни законодавства або зміни правового статусу позивача. Окремою ухвалою суду від 20.02.2023 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2022 року у справі № 460/35507/22 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , починаючи з 15 жовтня 2022 року доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи з двох прожиткових мінімумів, а не з двох мінімальних заробітних плат (з урахуванням зміни такого розміру протягом відповідного року) згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судових рішень. На виконання окремої ухвали суду, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області позивачу здійснено перерахунок пенсії, виходячи із застосування двох мінімальних заробітних плат, що підтверджується рішенням про перерахунок пенсії. Сума доплати на виконання цього рішення суду та окремої ухвали за період з 15.10.2022 по 28.02.2023 становить 51024,39грн. 17 лютого 2025 року від позивача надійшла письмова заява про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення. Заява мотивована тим, що відповідач з 01.01.2025 припинив виконувати судове рішення. 18 лютого 2025 року ухвалою суду задоволено заяву позивача про встановлення судового контролю та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подати звіт про виконання судового рішення в адміністративній справі № 460/35507/22 протягом 20 календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень цієї ухвали. В подальшому 10 березня 2025 року від відповідача надійшов звіт про виконання рішення суду від 17.11.2022 у справі № 460/35507/22. У поданому звіті відповідач вказав, що на виконання цього рішення та окремої ухвали суду від 20.02.2023 проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і встановлено доплату до пенсії за період з 15.10.2022 по 28.02.2023 року в розмірі двох мінімальних заробітних плат. Щодо встановлення доплати до пенсії з 01.01.2025, то відповідач діяв у відповідності до вимог ст. 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік. Отже рішення суду виконане повністю. Просить прийняти даний звіт. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року прийнято поданий Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області звіт про виконання рішення суду по справі №460/35507/22. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про накладення штрафу на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, відмовлено. Не погоджуючись з такою ухвалою суду, її оскаржив позивач- ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі №460/35507/22 повністю. Справу направити на повторний розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду. Оскільки клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю відсутні, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. За змістом частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Згідно з положеннями частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Відповідно до частини 1 статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання. Так, на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17.11.2022 у справі №460/35507/22, відповідачем позивачу здійснено перерахунок пенсії, виходячи із застосування двох мінімальних заробітних плат, що підтверджується рішенням про перерахунок пенсії. Сума доплати на виконання цього рішення суду та окремої ухвали за період з 15.10.2022 по 28.02.2023 становить 51024,39грн.. Рішення суду у справі №460/35507/22 обліковується в Реєстрі судових рішень. Окрім того, як свідчить зміст апеляційної скарги, скаржник акцентує увагу на тому, що при виконанні рішення суду у справі нарахування і виплата підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, починаючи з 01.01.2025, здійснюється у розмірі 2361 грн, що на його думку є неправомірним. Визначаючись щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, починаючи з 01.01.2025, то апеляційний суд зазначає таке. Статтею 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік №4059-IX від 19.11.2024 введено додаткові умови для доплати за проживання або працю на територіях радіоактивного забруднення та встановлено фіксований розмір доплати за проживання на територіях зони безумовного відселення або зони гарантованого добровільного відселення, а саме, 2361 грн. Зазначеною вище нормою встановлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється. Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів. Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України наказано забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею. На виконання статті 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік Кабінетом Міністрів України прийнято постану №1524 від 27.12.2024 Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, пунктом 1 якої установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік, у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:1) особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; 2) у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року. При цьому апеляційний суд наголошує, що відповідач був зобов`язаний на виконання судового рішення нараховувати та виплачувати позивачу підвищення до пенсії у порядку статті 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до моменту настання таких обставин: (1) зміна правого статусу позивача; (2) зміна законодавства. У спірному випадку має місце настання такої обставини, як зміна законодавства, яке регулює питання встановлення, продовження чи припинення доплати. Апеляційний суд констатує, що з 01.01.2025 змінилося правове регулювання відповідних правовідносин, оскільки статтею 45 Закону №4059-IX введено нову норму, якою встановлено інший, фіксований розмір доплати за проживання на територіях зони безумовного відселення або зони гарантованого добровільного відселення, а саме, 2361 грн. Окрім такого іншого розміру доплати вказана норма встановлює ще й додаткові умови для доплати за проживання або працю на територіях радіоактивного забруднення. Такими обов`язковими умовами є: факт проживання або праці у відповідній зоні відселення станом на 26.04.1986 чи у період з 26.04.1986 до 01.01.1993; наявність у особи статусу постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи; безперервне проживання у відповідній зоні (відсутність фактів виїзду до місця проживання за межами зони безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та подальшого повернення на постійне місце проживання до цих зон). Також вказана стаття містить пряму заборону проведення доплати тим особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС. Органам ПФУ, у свою чергу, на підставі інформації з державних реєстрів надано право щодо: встановлення, продовження чи припинення відповідних доплат. Матеріали звіту свідчать, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, на виконання Закону України Про Державний бюджет на 2025 рік та Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудні 2024 року № 1524, було проведено звірення з Єдиним державним демографічним реєстром, відомості якого надано Державною міграційною службою у порядку обміну інформацією щодо постійного проживання позивачки у зоні безумовного (обов`язкового) відселення чи в зоні гарантованого добровільного відселення та встановлено, що у Єдиному державному демографічному реєстрі відсутні відомості щодо постійного проживання ОСОБА_1 в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. Оскільки у даному реєстрі відсутні відомості, що ОСОБА_1 проживала станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. в зоні гарантованого добровільного відселення то, відповідно, у Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відсутні правові підстави для встановлення доплати позивачу з 01.01.2025. Апеляційний суд зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 240/28481/23 зазначив таке: - пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі. З самого визначення поняття "пенсія" випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк; - підвищення до пенсії, яке є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на нього право, нерозривно пов`язано з виплатою пенсії і також має не визначений у часі граничний термін виплати; - виплату пенсії (підвищення до пенсії) не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії (підвищення до пенсії), яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку її виплати; - порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання. Таким чином, підвищення до пенсії, встановлене статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", має невизначений у часі граничний термін виплати, а порядок і строки його нарахування можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання. Органи Пенсійного фонду України, як органи державної влади, в силу вимог частини другої статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень тау спосіб, що передбачені Конституцією, законами України та іншими нормативно-правовими актами. Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що рішення суду у цій справі виконано відповідачем в межах наданих повноважень та у встановлений спосіб, а тому звіт підлягає прийняттю. Щодо виплати перерахованих коштів на виконання рішення суду в сумі 51024,39грн. суд першої інстанції вірно вказав, що у заяві про встановлення судового контролю у порядку ст. 382 КАС України, позивач не акцентує на цьому своєї уваги та не наводить доводів та аргументів щодо виплати такої суми коштів. Разом з тим, слід зазначити, що частиною першою статті 87 Бюджетного кодексу України визначено, що до видатків що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення виплату пенсій військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їхніх сімей, пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, іншим особам, визначеним законом; сплату до Пенсійного фонду України страхових внесків за окремі категорії осіб, передбачені законом; виплату доплат, надбавок, підвищень до пенсій, додаткових пенсій, пенсій за особливі заслуги перед Україною, встановлених законом, державної соціальної допомоги на догляд особам, зазначеним у пунктах 1-3 частини першої статті 7 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», а також на покриття різниці між розміром пенсії, обчисленим відповідно до абзаців першого та третього частини першої, частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та розміром пенсії, обчисленим відповідно до статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (пп. «а» п. 9). Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 Nє 423 (далі -Положення № 423), Мінсоцполітики є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізацію державної політики, зокрема, у сфері соціальної політики, загальнообов`язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту населення, надання соціальних послуг та проведення соціальної роботи, пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства лід час надання соціальної підтримки (державна допомога, пільги, житлові субсидії та інші виплати, що проводяться за рахунок державного бюджету, соціальні послуги), державне регулювання та нагляд за дотриманням норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій у солідарній системі. З урахуванням статей 10 та 22 Бюджетного кодексу України, додатка № 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», відомчої класифікації видатків та кредитування державного бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11*, головним розпорядником бюджетної програми за КПКВК 2506080 «Фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду», є Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України - відповідальний виконавець і розпорядник коштів нижчого рівня. Частинами першою, другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Пунктами 20, 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України визначено, що взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства. З огляду на наведене, саме Мінсоцполітики України, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері пенсійного забезпечення та є головним розпорядником коштів за бюджетною програмою за КПКВК 2506080 «Фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду». Отже виділення коштів із державного бюджету на фінансування даної бюджетної програми не залежить від волі окремого керівника територіального органу Пенсійного фонду України. Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем ведеться облік рішень суду, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою. Черговість виконання рішень визначається датою набрання його законної сили. Так, станом на 18.02.2025 рішення суду у справі № 460/35507/22 обліковується в Реєстрі судових рішень за № 361857. Згідно Плану доходів та видатків Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на 2024 рік, затвердженого Головою правління 19.10.2024 року, на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду було виділено 23008тис.грн. У листопаді-грудні 2024 року, Пенсійним фондом України було погашено заборгованість за рішеннями суду включно по 19.11.2020. Сума коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду має бути визначена у бюджеті Пенсійного фонду України на 2025 рік, який згідно із підпунктом 1-1 пункту 14 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України затверджується Кабінетом Міністрів України в місячний термін. Як вірно зазначив суд першої інстанції, що 30.12.2024 року наказом Пенсійного фонду України № 172 затверджено тимчасовий розпис доходів та видатків на I квартал 2025 року. Тимчасовим розписом доходів і видатків ГУ ПФУ в Рівненській області на I квартал 2025 року не передбачено кошти на виконання рішень суду. Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення штрафу на керівника управління не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. Зокрема, у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 405/3663/13-а, від 16 липня 2018 року у справі № 811/1469/18 та у справі № 560/523/19 за адміністративним провадженням № K/9901/7195/20 від 23 квітня 2020 року та у справі № 420/70/19 від 07.11.2019 року. Відтак, рішення суду у даній справі в повному обсязі буде виконане після виділення коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, а матеріалами справи підтверджено, що Головне управління не відмовлялось від виконання рішення суду, а виконало його у межах повноважень. Приписами ст. 382-3 КАС України встановлено, що у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення. Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України. Суд за клопотанням суб`єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб`єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними. Якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними. Суд на підставі відповідних доказів зменшує розмір штрафу, накладеного на керівника суб`єкта владних повноважень, на суму штрафу, який було накладено за такі самі дії державним виконавцем відповідно до законодавства про виконавче провадження. Ухвалу суду про накладення штрафу може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції за правилами статті 149 цього Кодексу. З наступного дня після набрання ухвалою законної сили на суму штрафу без додаткового судового рішення нараховується пеня у розмірі три відсотки річних з урахуванням індексу інфляції. Якщо суб`єктом владних повноважень є колегіальний орган і суд зобов`язав подати звіт про виконання судового рішення його членів, за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення суд, враховуючи індивідуальні дії або бездіяльність кожного з членів такого колегіального органу, своєю ухвалою може накласти штраф на членів, які в межах своїх повноважень, завдань чи функцій не забезпечили виконання судового рішення. У разі неподання звіту у строк, встановлений судом, суд своєю ухвалою встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу, а також накладає штраф на кожного з членів колегіального органу, які не подали зазначений звіт. У разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу, а також накладає штраф на керівника такого суб`єкта владних повноважень. З врахуванням наведеного колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що рішення суду виконане відповідачем належним чином, то правові підстави для застосування штрафу до керівника відсутні, тому в цій частині заява позивача задоволенню не належить. Також слід зазначити, що приписами ч. 11 ст. 382-3 КАС України встановлено, що якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу. Матеріалами справи стверджується, що рішення суду не виконано в частині виплати позивачу перерахованих коштів в сумі 51024,39грн. При цьому суд першої інстанції вірно вказав, що позивачем така невиплата не ставиться у вину відповідача. А враховуючи наведені вище положення права стосовно розпорядників бюджетних коштів, та те, що рішення суду виконуються відповідачем в порядку черговості (станом на листопад-грудень 2024 року, відповідачем було погашено заборгованість за рішеннями суду лише по 19.11.2020 включно), суд не вважає за необхідне встановлювати відповідачу додатковий строк для подання звіту у цій частині рішення суду, позаяк уважає, що таке рішення буде виконано відповідачем безальтернативно у разі надходження коштів за відповідною бюджетною програмою. Зважаючи на вищевикладене в його сукупності, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про виконання відповідачем рішення суду від 17 листопада 2022 року у адміністративній справі № 460/35507/22 в частині нарахування та виплати доплати до пенсії, передбаченої ст. 39 Закону № 796 з 01.01.2025, тому даний звіт відповідача слід прийняти. Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції. За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року у справі №460/35507/22 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І. І. Запотічний судді О. І. Довга Т. І. Шинкар