Постанова 4821 № 712/14573/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2025 року м. Черкаси Справа № 712/14573/24 Провадження № 22-ц/821/1041/25 категорія: 331060300 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Василенко Л. І., суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М., секретаря Глущенко І. В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , треті особи: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Стратілатова Костянтина Геннадійовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 квітня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу та визнання права на отримання грошової допомоги, у складі: головуючого судді Троян Т. Є., повний текст рішення складено 07 квітня 2025 року, в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2024 року ОСОБА_1 , звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу та визнання права на отримання грошової допомоги. Позов мотивовано тим, що починаючи з січня 2016 року по день смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_1 проживала з ним як дружина та чоловік, шлюб між ними не був зареєстрований. Спочатку до жовтня 2017 року проживали за адресою: АДРЕСА_1 , у кімнаті в гуртожитку, наданої в користування ОСОБА_1 , а згодом переїхали до квартири, де проживав ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 . Квартира належить матері ОСОБА_3 ОСОБА_2 . Зазначає, що за час проживання однією сім`єю вона разом із ОСОБА_3 вели спільне господарство, мали спільний бюджет, займалися благоустроєм житла, у якому проживали, робили ремонт, купували предмети домашнього побуту, приймали участь в спільних витратах на утримання житла, допомагали один одному, спільно відпочивали. Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України ОСОБА_3 був мобілізований та 23.03.2022 відправився на передову. Згідно відповіді ІНФОРМАЦІЯ_2 № 1921/12/161 від 20.02.2025 ОСОБА_3 зазначив як контактну особу цивільну дружину ОСОБА_1 , 1970 року народження. Також зазначила, що вони постійно спілкувалися за час його перебування на військовій службі, вітали один одного на свята, позивачка купувала необхідні речі та відправляла їх до місця несення служби. ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання бойового завдання, ОСОБА_3 загинув. 24.10.2022 відбулось поховання де була присутня позивачка на похованні та приймала безпосередню участю в організації поминального обіду, була присутня на ньому. Вказує, що встановлення даного факту необхідно позивачці для отримання одноразової грошової допомоги, оскільки після 29.03.2024 має право на частину сум коштів одноразової грошової допомоги як особа, з якою померлий військовослужбовець проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу згідно зі ст. 16-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону України № 3515-IX від 09.12.2023. Просила встановити юридичний факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з січня 2016 року до жовтня 2022 року проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без шлюбу. Визнати за ОСОБА_1 право на отримання частки одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_3 в частині коштів, що підлягають виплаті після 29.03.2024. Судові витрати покласти на відповідача. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 квітня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивоване тим, що надані позивачкою докази, свідчать лише про існування між сторонами у певний період часу близьких стосунків як між чоловіком та жінкою, які не можна ототожнювати із подружніми/шлюбними відносинами. Надані покази свідків у судовому засіданні не вказують на наявність усталених відносин, притаманних подружжю, а вкотре підтверджують наявність близьких відносин у заявлений період, але не дають підстав для визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 такими, що постійно проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет. Суд також дійшов висновку, що станом на 17.10.2022 та станом на теперішній час позивачка ОСОБА_1 не входить та не може входити до кола осіб, яким виплачується вищевказана одноразова грошова допомога незалежно від встановлення судом факту її проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 . Короткий зміст вимог апеляційної скарги Вважаючи рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 квітня 2025 року таким, щоухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає дійсним обставинам справи та наявним у ній доказам, представником ОСОБА_1 адвокатом Стратілатовим К. Г. подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов. В обґрунтування апеляційної скарги представник скаржника зазначив, що для того щоб мати право на отримання грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця, особа, яка вважає себе членом сім`ї такого військовослужбовця, повинна довести: 1) факт проживання з загиблим; 2) наявність у такої особи і загиблого спільного побуту та взаємних прав і обов`язків. Вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що станом на 17.10.2022 жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі, не входили до кола осіб, що можуть отримати одноразову грошову допомогу є хибним оскільки позивачка має право на виплату допомоги щонайменше в частині коштів, що підлягають виплаті після 29.03.2024. Вважає, що наявні у справі докази безумовно підтверджують факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю, як чоловіка і жінки, а протилежні висновки суду ні чим не обґрунтовані. 23 травня 2025 року від представника ОСОБА_2 адвоката Шульги П. М. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Зазначає, що не порушено будь-які права та інтереси позивачки. Виходячи з мети її звернення до суду, у неї не виникнуть, не зміняться або не припиняться особисті чи майнові права. Отже, вона не є належним позивачем. Вважає, що надані докази позивачки, не доводять спільного проживання, спільного побуту, взаємних прав та обов`язків з ОСОБА_3 . Фактичні обставини справи ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 біля с. Роздолівка Бахмутського району Донецької області, що вбачається із сповіщення сім`ї № 52 від 24.10.2022, адресованого матері ОСОБА_2 та підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 25.10.2022 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 3254 (т.1 а.с. 8-9). ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , фактично проживав за адресою АДРЕСА_2 у квартирі матері ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 6, 152). Після смерті ОСОБА_3 із заявами про заведення спадкової справи та прийняття спадщини ніхто не звертався (довідка №79620085 від 31.12.2024) . ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , де на підставі ордеру № 41 від 04.12.2001 виділено житлову площу в гуртожитку на період роботи в Міській лікарні № 3 м. Черкаси (т.1 а.с, 145, 151 зворот). ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в спірний період в інших зареєстрованих шлюбах не перебували (т.1 а.с. 37, т. 2 а.с. 108-109). Згідно з листом ІНФОРМАЦІЯ_6 вбачається, що одноразова грошова допомога після смерті ОСОБА_3 призначена його матері ОСОБА_2 , крім того, на користь неї від своєї частки відмовився і син ОСОБА_3 ОСОБА_4 (т.1 а.с. 230). Згідно з листом ІНФОРМАЦІЯ_7 № 1021/12/161 від 20.02.2025 згідно облікових даних ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_3 зазначив як контактну особу (цивільну дружину) ОСОБА_5 , 1970 року народження, тел. НОМЕР_2 (т. 2 а.с. 66). Як на докази про встановлення факту позивач посилалась на таке: квитанції про сплату комунальних послуг, акти здачіприймання лічильників води від 29.05.2019, де замовником є ОСОБА_2 , копії документів про сплату податку на нерухомість, квитанції про перерахування коштів, виписку по рахунку ОСОБА_1 з ПриватБанк, виписку із третьої міської лікарні з 26.05.2016 по 02.06.2016, товарний чек № 14951 від 24.11.2017, замовлення покупця № 3953 від 17.10.2022, № 3954 від 17.10.2022 про сплату сантехнічних матеріалів, гарантійний талон № 3795153, видаткову накладну 29004992017 від 16 червня 2022, видаткову накладну № ЯРНИМ-2712 від 20.09.2022, список витрат, здійснений невстановленою особою, копії медичних декларацій, зокрема № 0000 Н1НТ-5М7М від 26.06.2018 оформлена на ім`я ОСОБА_3 , електронні направлення, копію медичної карти ОСОБА_3 , фотографії посилки, копію поштового конверту, копію заявки на ремонт телефону, копію рецепту, фотографії з роботи за кордоном, де зображений один ОСОБА_3 та фото про відправку на передову, де теж зображений один ОСОБА_3 , фотографії ремонту квартири, фото спільного відпочинку, акти опитування сусідів від 28.08.2024, переписка з вайберу, журнал телефонних викликів, траурні документи (т.1 а.с. 24-36, 38-144, 146-150, 154-178, 180-185).

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно з ч. 1ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. У ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Тобто і для «фактичного подружжя» повинні бути характерними усі ознаки сім`ї, передбачені 3 СК України, а саме: спільне проживання, спільний побут та наявність взаємних прав та обов`язків. Саме лише встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу без вирішення питання виникнення, зміни або припинення юридичних наслідків чинним законодавством не передбачено. У справі, яка є предметом перегляду апеляційного суду, встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу необхідне ОСОБА_1 для отримання одноразової грошової допомоги, згідно з ст. 16-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Згідно з абз. 5 п. 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя. Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19, від 17 січня 2024 року у справі № 759/14906/18. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц зазначила: «Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту їх спільного проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому, має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю». Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19, від 25 вересня 2024 року у справі № 461/8250/20. За приписами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 2 ст. 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення. Аналіз наведених положень закону свідчить, що заявник повинна довести належними доказами не лише факт спільного проживання із померлим однією сім`єю, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу, а й факт ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і таке інше. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. ОСОБА_1 посилалась на те, що вона із ОСОБА_3 спільно проживали, починаючи з 2017 року, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, займалися благоустроєм житла, у якому проживали, робили ремонт, купували предмети домашнього побуту, приймали участь в спільних витратах на утримання житла, допомагали один одному, спільно відпочивали. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, надавши належну правову оцінку зібраним у справі доказам та встановленим на їх підставі обставинам, дійшов правильного висновку про те, що позивачка не довела належними, допустимими та достатніми доказами факт її проживання із ОСОБА_3 однією сім`єю, спільний побут і взаємні права й обов`язки в період з 2017 року по 2022 рік. Суд надав належну оцінку показанням допитаних в судовому засіданні суду першої інстанції свідків: адже жоден свідок не зміг підтвердити факту спільного проживання позивачки із ОСОБА_3 саме як чоловіка та дружини, ведення ними спільного господарства та наявності спільного бюджету. Зокрема, з показів свідків вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зустрічались, періодично проживали разом, як за її місцем реєстрації, так і за місцем реєстрації ОСОБА_3 . Дочка ОСОБА_1 , зокрема засвідчила, що із ОСОБА_3 за період з 2017 року по 2022 рік лиш один раз були на відпочинку і декілька разів ОСОБА_3 її зустрів з автобусу, з матір`ю ОСОБА_3 ОСОБА_2 не знайома, з батьками позивачки ОСОБА_3 також не був знайомий. Крім того, сестра позивачки була не знайомою із ОСОБА_3 та за вказаний період жодного разу з ним не бачилась. Щодо проведення ремонту у квартирі за адресою АДРЕСА_2 та поданих позивачкою доказів в його підтвердження слід зазначити, що позивачка не спростувала надану відповідачкою ОСОБА_2 розписки про отримання ОСОБА_1 коштів, як за допомогу і роботу в квартирі, у розмірі 50000 грн (т. 2 а.с. 48). На більшості наданих позивачем фото, зображений ОСОБА_3 один, а з фото з відпочинку неможливо встановити в яких саме відносинах перебували між собою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Крім того, спільна присутність на святах та пересилання коштів не можуть свідчити про те, що між сторонами склались усталені відносини, які притаманні подружжю (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15 (провадження № 61-30273св18). Наявність у позивачки документів, пов`язаних зі смертю та захороненням не є належними доказами, оскільки ці документи не підтверджують факт перебування позивача в фактичних шлюбних відносинах, спільного проживання, ведення спільного господарства та наявності взаємних прав та обов`язків із померлим (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16-ц (провадження № 61-44809св18). Доводи ОСОБА_1 та її адвоката стосовно того, що заповнюючи документи ОСОБА_3 вказав її як довірену особу, надавши її контакті дані для зв`язку, свідчать про те, що між ними були дружні відносини, а також про високий рівень довіри між ними, однак не підтверджують факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. З копій опису спільних витрат взагалі не можна встановити ким і коли вони були здійснені, оскільки не містять дату та відсутній підпис. Щодо наданих квитанцій і чеків про придбання товарів, слід зазначити, що вони не містять інформації щодо предмету доказування. Щодо доводів про те, що ОСОБА_1 оплачувала комунальні послуги, то слід зазначити, що платником на всіх квитанціях вказана відповідачка ОСОБА_2 . При цьому, ОСОБА_1 періодично проживала за адресою АДРЕСА_2 та допомагала з ремонтом у вказаній квартирі, тому вказана обставина не доводить позовних вимог ОСОБА_1 . Крім того, факт перерахування ОСОБА_1 коштів на рахунок ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю даних про призначення платежів не є доказом спільного бюджету. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15. Із врахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що розглядаючи справу, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку зібраним у справі доказам та прийшов до правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не надано достатніх доказів на підтвердження факту спільного проживання із ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у спірний період. Щодо вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права на отримання частки одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_3 в частині коштів, що підлягають виплаті після 29.03.2024, апеляційний суд дійшов наступного висновку. Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу». Відповідно до ст. 41 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції на дату смерті військовослужбовця ОСОБА_3 ) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Положеннями ч. 1 ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції на дату смерті військовослужбовця ОСОБА_3 ) визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби. Тобто подія загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби і подія смерті військовослужбовця під час проходження військової служби є визначеними законом підставами для призначення допомоги. Указана одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною допомогою, яка виплачується, зокрема, членам сім`ї військовослужбовця у разі, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби. Отже, одноразова грошова допомога виплачується: 1) членам сім`ї військовослужбовця; 2) якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби. Ці висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.01.2024 у справі №560/17953/21. Відтак, хоча особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права, проте одноразова грошова допомога призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги. Згідно зі ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції (чинної станом на 17.10.2022) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення). Частиною 6 ст. 16-3 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами. Пунктом 2-1 Постанови КМУ № 168 установлено, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги. Пунктом 10 Порядку № 975 визначено перелік документів, які члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю (смертю) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважений орган), у паперовій або електронній формі засобами електронної пошти заяву кожної повнолітньої особи, яка має право на отримання допомоги, а у разі наявності малолітніх та/або неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату одноразової грошової допомоги (п. 20 Порядку № 975). Призначення одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, призваним на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюються Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, розвідувальним органом Міноборони, Службою зовнішньої розвідки та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів) (п. 22 Порядку № 975). Пунктом 1 розд. ІІ наказу Міністерства оборони України від 26.10.2016 № 564 «Про затвердження Положення про Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум», п. 4.5. Наказу МОУ № 45: вивчення документів та прийняття рішень щодо призначення одноразової грошової допомоги (відмови у призначенні, поверненні документів на доопрацювання) є завданням (повноваженням) комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум. При цьому, рішення Комісії за результатами розгляду документів по суті є індивідуальним актом в розумінні п. 19. ч. 1 ст. 4, п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак, особа, якої воно стосується має право оскаржити його до адміністративного суду. Отже, призначення (відмови в призначенні) одноразової грошової допомоги має чітко визначений порядок та органи, які приймають відповідне рішення, у разі незгоди з яким особа має оскаржити його до адміністративного суду. Позивачка ОСОБА_1 , не звертаючись до спеціально уповноважених органів, просить суд визнати за нею право на отримання частки одноразової грошової виплати. Оскільки суд не може підміняти державний орган, приймати замість нього рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції суб`єкта владних повноважень, апеляційний суд дійшов висновку, що вказана вимога не підлягає задоволенню з підстав того, що її вирішення є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, що не було враховано судом першої інстанції. Інші доводи скаржника не заслуговують на увагу, як необґрунтовані та недоведені належними та допустимими доказами. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про визнання за ОСОБА_1 права на частину одноразової виплати, виходив з інших підстав, то відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Стратілатова Костянтина Геннадійовича задовольнити частково. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 квітня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови складено 31 липня 2025 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: О. М. Новіков О. В. Карпенко