Постанова Київський апеляційний суд № 372/4215/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 липня 2025 року м. Київ Справа №372/4215/23 Провадження: № 22-ц/824/12094/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Верланова С. М., Нежури В. А., секретар Лаврук Ю. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Київської області Літвиненка Олексія Вікторовича на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 08 травня 2025 року, постановлену під головуванням судді Рабчуна Р. О. у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Київської області Літвіненка Олексія Вікторовича про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у с т а н о в и в: У травні 2025 року приватний виконавець Літвіненко О. В. звернувся до суду із зазначеним поданням, яке обґрунтовано тим, що на виконанні приватного виконавця виконавчого округу Київської області Літвіненка Олексія Вікторовича знаходиться виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 372/4215/23, виданого 29.01.2025 року Обухівським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 62 746,89 доларів США. У межах здійснення виконавчих дій на адресу приватного виконавця надійшло клопотання від представника боржника, в якому останній просить здійснити звернення стягнення в першу чергу на нерухоме майно, а саме: - земельну ділянку з кадастровим номером 3222487001:01:003:5551, що має цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); - об`єкт незавершеного будівництва житлового будинку, розташований на зазначеній земельній ділянці. У зв`язку з цим, 01.05.2025 року приватним виконавцем було здійснено опис та арешт вказаного майна. Зокрема, описано житловий будинок садибного типу (незавершене будівництво) загальною площею 94,7 кв.м, із відповідними конструктивними характеристиками, а також зазначену земельну ділянку. Рішення суду боржником самостійно не виконано, заходи примусового виконання тривають, тому на підставі вищевикладеного приватний виконавець звернувся до суду з відповідним поданням, в якому просив вирішити питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку. Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 08 травня 2025 року у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Київської області Літвіненка О. В. відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, приватний виконавецьвиконавчого округу Київської області Літвіненко О. В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ухвалу суду просив скасувати та постановити нову про задоволення його заяви. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив про те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доказам, наданим приватним виконавцем, що свідчить про неповноту з`ясування обставин справи. Приватним виконавцем було надано суду докази, які підтверджують належність об`єкту незавершеного будівництва саме боржнику: - акт опису та арешту майна боржника від 01.05.2025 р., згідно з яким здійснено опис та арешт житлового будинку садибного типу (незавершене будівництво) загальною площею 94,7 кв.м. та земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:003:5551, на якій він розташований, зазначено, що право власності на будинок не зареєстроване належним чином; - інформаційна довідка ДРРП, яка підтверджує відсутність відомостей про житловий будинок в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що відповідає умові "право власності боржника на таке майно не зареєстровано в установленому законом порядку"; - технічний паспорт, виконаний ФОП ОСОБА_4 , який детально описує житловий будинок садибного типу (незавершене будівництво) на зазначеній земельній ділянці. У цьому ж документі вказано дозвільний документ на будівництво - повідомлення про початок виконання будівельних робіт ІУ051222016279; - інформація з Реєстру документів ЄДРССБ, яка свідчить про отримання боржником дозвільного документа на початок будівництва на земельній ділянці кадастровий номер 3222487001:01:003:5551: тип «Повідомлення про початок виконання будівельних робіт», назва об`єкту «нове будівництво садибного (індивідуального) житлового будинку», реєстраційний номер в ЄДЕССБ: ІУ051222016279; - будівельний паспорт на будівництво садибного (індивідуального) житлового будинку на земельній ділянці з кадастровим номером 3222487001:01:003:5551, де замовником будівництва є ОСОБА_2 (боржник). На думку скаржника, ці документи в сукупності однозначно свідчать про те, що саме він, ОСОБА_2 , є власником житлового будинку садибного типу (незавершене будівництво), загальною площею 94,7 кв.м. Вважає, що суд першої інстанції не врахував положення статей Цивільного кодексу України, які визначають момент виникнення права власності на новостворене нерухоме майно. Право власності на об`єкт незавершеного будівництва виникає у замовника будівництва (власника земельної ділянки) з моменту початку його створення, а не лише після введення в експлуатацію. Наявність будівельного паспорта та дозволу на початок будівельних робіт є достатнім доказом того, що боржник є власником незавершеного будівництва. Вимога суду щодо прийняття майна в експлуатацію для звернення стягнення є безпідставною у випадку, коли йдеться про незавершене будівництво. Ухвалами Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Учасники у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, від приватного виконавця, Літвиненка О. В. надійшла заява про розгляд справи без його участі, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга приватного виконавця виконавчого округу Київської області Літвиненка О. В. задоволенню не підлягає. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, на виконанні приватного виконавця виконавчого округу Київської області Літвіненка О. В. знаходиться виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 372/4215/23, виданого 29.01.2025 року Обухівським районним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_2 на коритсь ОСОБА_3 62 746,89 доларів США. У межах здійснення виконавчих дій на адресу приватного виконавця надійшло клопотання від представника боржника, в якому він просив здійснити звернення стягнення в першу чергу на нерухоме майно, а саме: - земельну ділянку з кадастровим номером 3222487001:01:003:5551, що має цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); - об`єкт незавершеного будівництва (житловий будинок), розташований на зазначеній земельній ділянці. У зв`язку з цим, 01.05.2025 року приватним виконавцем було здійснено опис та арешт вказаного майна. Зокрема, описано житловий будинок садибного типу (незавершене будівництво), загальною площею 94,7 кв.м, із відповідними конструктивними характеристиками, а також зазначену земельну ділянку. Рішення суду боржником самостійно не виконано, заходи примусового виконання тривають, тому на підставі вищевикладеного приватний виконавець звернувся до суду з відповідним поданням. Відмовляючи в задоволенні подання, суд першої інстанції виходив з того, що об`єкт незавершеного будівництва не був прийнятий в експлуатацію та не зареєстрований у встановленому законом порядку, а тому боржник не набув права власності на це майно, а отже, відсутні правові підстави для звернення стягнення на нього. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Згідно із статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За приписами частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до частини п`ятої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Відповідно пункту 3 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов`язаний за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України. У статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» законодавець визначив, у якому порядку звертається стягнення на об`єкти нерухомого майна фізичної особи. Частинами третьою-четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно. Згідно з вимогами частини десятої - одинадцятої статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця. Системне тлумачення статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», статті 440 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що виконавець має право звернутися до суду з поданням у випадку, якщо наявне нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за боржником. При цьому під нерухомим майном слід розуміти земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Останні можуть виступати об`єктами права. Разом з тим, об`єкти самочинного будівництва, хоча й розташовані на земельній ділянці і їх переміщення є неможливим, однак, оскільки вони зведені з порушенням встановленого порядку, тому не можуть вважатися нерухомим майном й, відповідно, виступати об`єктами права власності в розумінні чинного законодавства. За таких підстав, до звернення з відповідним поданням до суду виконавець повинен здійснити всі інші передбачені Законом заходи для належного виконання судового рішення та довести цей факт у суді, а також встановити наявність нерухомого майна у боржника, яке є фактично його власністю, однак право власності зареєстровано за іншою особою. Окрім того, одночасно суд має дослідити факт наявності у боржника грошових коштів або рухомого майна, завдяки яким можна задовольнити вимоги стягувача. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 2-119/12. Звертаючись до суду із поданням, приватний виконавець зазначав, що боржник самостійно подав клопотання з проханням звернути стягнення в першу чергу на об`єкт незавершеного будівництва та земельну ділянку, посилаючись на відсутність у нього достатніх грошових коштів для погашення заборгованості. У зв`язку з цим, приватний виконавець просив надати дозвіл на звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 3222487001:01:003:5551 та розташований на ній житловий будинок садибного типу (об`єкт незавершеного будівництва), право власності на які не зареєстровано в установленому законом порядку, у межах зведеного виконавчого провадження НОМЕР_1. Як убачається з матеріалів справи, будинок не прийнято в експлуатацію, а відомості про право власності на нього відсутні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що подання приватного виконавця не підлягає задоволенню, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували факт завершення будівництва об`єкта незавершеного житлового будинку та його введення в експлуатацію у передбаченому законом порядку. Також відсутні підтвердження того, що у боржника виникло право власності на цей об`єкт нерухомості в будь-який законний спосіб. Крім того, виконавець не надав доказів здійснення усіх можливих та необхідних заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», щодо з`ясування наявності у боржника іншого майна або грошових коштів, за рахунок яких вимоги стягувача могли б бути задоволені в повному або частковому обсязі. Такі дії є обов`язковими до моменту звернення до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване. За відсутності зазначених доказів спірний об`єкт не може вважатися об`єктом нерухомого майна в розумінні статей 181, 182, 331 Цивільного кодексу України, а отже, не може бути предметом звернення стягнення у порядку, визначеному частиною четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» та статтею 440 ЦПК України. Аналогічний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі №?2-119/12, де зазначено, що за відсутності доказів завершення будівництва, введення об`єкта в експлуатацію, державної реєстрації права власності або належного підтвердження фактичного володіння боржником майном, відсутні правові підстави для задоволення подання виконавця про звернення стягнення на таке майно. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що виконавець не довів наявності передбачених законом умов, які є необхідними для звернення стягнення на спірне майно, і дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні подання. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доказам, наданим приватним виконавцем, колегія суддів зазначає таке. Наявність у матеріалах справи акта опису й арешту майна, технічного паспорта, будівельного паспорта, повідомлення про початок виконання будівельних робіт, а також відомостей з реєстрів, які свідчать про наявність будівництва на відповідній земельній ділянці, не є достатнім доказом набуття права власності на об`єкт незавершеного будівництва у значенні статей 331, 182 Цивільного кодексу України, як вже й було зазначено колегією суддів вище. Адже, право власності на новостворене нерухоме майно відповідно до частини 2 статті 331 ЦК України виникає не з моменту початку будівництва, а з моменту завершення будівництва (та, за наявності такої вимоги з моменту прийняття об`єкта в експлуатацію) і його державної реєстрації. Ці вимоги є імперативними та прямо пов`язані з публічністю прав на нерухомість, як того вимагає стаття 182 ЦК України і Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Будівельний паспорт, повідомлення про початок будівельних робіт чи технічний паспорт не є правовстановлюючими документами, що підтверджують набуття права власності, і не створюють правових наслідків у сфері цивільного обороту, допоки об`єкт не буде прийнятий в експлуатацію та зареєстрований належним чином у відповідному державному реєстрі. Більш того, як зазначено в пункті 2 Порядку, затвердженого постановою КМУ № 461 від 13.04.2011 року (в редакції чинній на момент звернення виконавця із поданнням), тільки після подання декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка підлягає реєстрації, будівництво вважається завершеним, а об`єкт, введеним в експлуатацію. До цього моменту будівля має статус об`єкта незавершеного будівництва, і, згідно з усталеною судовою практикою, не є об`єктом цивільних прав у розумінні чинного законодавства. Сама по собі наявність дозвільних документів на початок будівництва не створює речових прав на об`єкт, що ще не існує як нерухомість. Законодавець чітко розмежовує правовий режим об`єкта незавершеного будівництва та об`єкта, прийнятого в експлуатацію. Позиція скаржника фактично зводиться до ототожнення права на забудову із правом власності на об`єкт будівництва. Отже, документи, на які посилається скаржник, підтверджують лише факт початку будівництва на належній йому земельній ділянці, але не доводять виникнення у нього права власності на об`єкт незавершеного будівництва. Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, є помилковим тлумаченням правових норм та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. За таких обставин, апеляційна скарга приватного виконавця Літвиненка О. В. підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Обухівського районного суду Київської області від 08 травня 2025 року залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Київської області Літвиненка Олексія Вікторовича залишити без задоволення. Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 08 травня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 25 липня 2025 року. Головуючий Т. О. Невідома Судді С. М. Верланов В. А. Нежура