Постанова 4808 № 346/1305/24

Справа № 346/1305/24 Провадження № 22-ц/4808/1124/25 Головуючий у 1 інстанції Калинюк О. П. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2025 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Пнівчук О.В., Луганської В.М., секретаря Струтинської Д.В., з участю ОСОБА_1 та представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Коломийської міської ради Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Галян Галина Михайлівна, про встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до дня відкриття спадщини,за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 14 травня 2025 року під головуванням судді Калинюка О.П. у м.Коломия, в с т а н о в и в: В березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Коломийської міської ради Івано-Франківської області про встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до дня відкриття спадщини. Позовні вимоги обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . До 11.11.2013 ОСОБА_2 проживала та була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 . В цій квартирі вона проживала разом зі своєю матір`ю ОСОБА_3 . Однак, у вказаний день остання матір померла. Після її смерті ОСОБА_2 продовжувала проживати за вказаною адресою. В квартирі АДРЕСА_2 зазначеного житлового будинку проживає сім`я позивачки. Житловий будинок є одноповерховим і його поділ на квартири є доволі умовним, оскільки приміщення вказаних квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 безпосередньо межують та утворюють одне ціле житло. Єдине, що спричиняло необхідність поділу будинку на квартири, це наявність двох окремих входів у цей будинок. Отже, однією частиною будинку, а саме квартирою АДРЕСА_3 користувалася ОСОБА_2 , а квартирою АДРЕСА_2 сім`я позивачки. Крім того, квартира АДРЕСА_3 розміщена на земельній ділянці, площею 0,0476 га, призначеною для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Ця ділянка належала померлим ОСОБА_2 та її матері. Відповідно до кадастрового плану цієї ділянки, по межі ця ділянка межує із іншою ділянкою площею 0,0496 га, призначеною для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Ця ділянка належить матері позивачки ОСОБА_4 . Остання на цій земельній ділянці збудувала житловий будинок та зареєструвала право власності на нього 05.11.2018. Цьому будинку присвоєно адресний номер «3А». Таким чином, на думку позивачки, квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 за вказаною адресою становлять одне домогосподарство та мають спільне подвір`я. Оскільки ОСОБА_2 не перебувала в шлюбі, дітей в неї не було, то після смерті її матері ОСОБА_2 фактично проживала з позивачкою та її матір`ю однією сім`єю, оскільки вони були пов`язані спільним побутом та взаємними правами і обов`язками. У 2016 році стан здоров`я ОСОБА_2 погіршився. Тому, проживаючи в одному будинку з нею, позивачці доводилося вести із нею спільний побут, надавати їй допомогу в приготуванні їжі, прибиранні, прати і прасувати її одяг, тобто надавати таку допомогу, яка надається членам сім`ї. У зв`язку зі спільним подвір`ям позивачці також доводилося допомагати ОСОБА_2 обробляти належну останній земельну ділянку, а інколи і працювати на цій земельній ділянці самостійно разом зі своєю матір`ю. Крім того, позивачкою здійснювалась оплата за житлово-комунальні послуги, які надавалися ОСОБА_2 . Отже, фактично починаючи з 2013 року і до дня смерті ОСОБА_2 , між нею та позивачкою існували стосунки, які притаманні близьким родичам. У липні 2021 року стан здоров`я ОСОБА_2 різко погіршився, а 13.07.2021 вона потрапила на стаціонарне лікування до лікарні де їй було поставлено діагноз: ускладнений остеохондроз грудного та поперекового відділів хребта з проявами помірного нижнього парапарезу та больового синдрому. В період хвороби ОСОБА_2 позивачка за власні кошти купувала медичне обладнання та побутові товари, які були необхідні хворій. ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла у віці 72 роки. До дня смерті зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 було в АДРЕСА_5 . Після смерті вказаної особи відкрилася спадщина, яка складається із вказаних квартири АДРЕСА_3 та земельної ділянки площею 0,0476 га. Таким чином, на підставі наведеного позивачка стверджує, що вона до дня смерті ОСОБА_2 проживала разом з нею однією сім`єю не менше п`яти років, тобто з 01.08.2016, до дня смерті вказаної спадкодавці. Тому позивачка вважає себе спадкоємцем четвертої черги спадкування за законом згідно зі ст. 1264 ЦК України. Позивачка 21.10.2021 звернулася до приватного нотаріуса Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Галян Г.М. із заявою про прийняття спадщини після її смерті. Однак, того ж дня за результатами розгляду заяви нотаріусом винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії №119/02-31. Цією постановою позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на вказану спадщину за законом як спадкоємцю четвертої черги відповідно до ст. 1264 ЦК України, оскільки нею не було подано документів, які підтверджують факт її проживання зі спадкодавцею однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Тому позивачка просила встановити факт її спільного проживання однією сім`єю разом зі спадкодавцею ОСОБА_2 протягом п`яти років до дня відкриття спадщини, а саме в період з 01.08.2016 по 01.08.2021. Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 14 травня 2025 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з безпідставністю позовних вимог. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Зазначає, що письмовими доказами по справі підтверджується факт її спільного проживання з спадкодавицею впродовж тривалого часу в одному будинку АДРЕСА_6 . Водночас, допитані в судовому засіданні свідки підтвердили факт спільного проживання в одному будинку. Апелянтка вважає, що відсутність спільної реєстрації її місця проживання не може свідчити про відсутність спільного побуту та відсутність спільного фактичного проживання в одному домогосподарстві. Твердження суду першої інстанції, що вона та ОСОБА_2 ночували у різних квартирах, про що ствердили свідки, не може свідчити про недоведеність факту спільного проживання. Допитані в судовому засіданні свідки підтвердили, що ОСОБА_2 проводила нічний час у своїй квартирі, а по причині відсутності придатних для побуту умов у своєму помешканні більшість часу проводила в житлі ОСОБА_1 . Вказані обставини в своїй сукупності підтверджують факт їхнього спільного проживання саме як одна сім`я. Судом першої інстанції було безпідставно відхилено показання свідків, які підтвердили факт ведення спільного побуту між нею та померлою ОСОБА_2 , що мало місце більше як п`ять років до дня її смерті. Також, суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що в період з 13.07.2021 по 26.07.2021 ОСОБА_1 супроводжувала ОСОБА_2 під час її перебування на стаціонарному лікуванні, відвідувала її, приносила їжу та піклувалася про неї. Після смерті ОСОБА_2 , їй було видано свідоцтво про смерть, організація поховання також здійснювалося нею і це свідчать про ведення спільного побуту та наявність між нею та ОСОБА_2 взаємних прав та обов`язків. Однак, суд залишив ці обставини поза увагою. Апелянтка не погоджується з твердженням суду про те, що між нею та ОСОБА_2 були дружні відносини. Суд першої інстанції припустився неправильного застосування ст. 1264 ЦК України та формально підійшовши до визначення факту спільного проживання. Судом не враховано, що проживання у двох суміжних квартирах в межах одного будинку підтверджує ідеальні умови для ведення спільного побуту. Докази у цій справі безумовно підтверджують ту обставину, що за час перебування ОСОБА_2 перед своєю смертю в закладі охорони здоров`я, жодний соціальний працівник не цікавився станом її здоров`я, не дбав про неї, не надавав їй необхідної підтримки. Таким чином, відвідування працівниками соціальних служб помешкання ОСОБА_2 жодним чином не спростовує факту спільного проживання однією сім`єю, оскільки в померлою було відсутнє дійсне волевиявлення на отримання такого догляду, а сам догляд - носив формальний характер так як позивачка продовжувала піклуватися про стан її здоров`я до дня смерті. Судом першої інстанції не було взято до уваги відсутність доказів зі сторони відповідача, які б спростовували факт проживання однією сім`єю між позивачкою та ОСОБА_2 не менш як п`ять років до дня її смерті. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та увалити нове рішення про задоволення позову Представник Коломийської міської ради подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що апеляційна скарга позивачки не підтверджена жодними допустимими достатніми та достовірними доказовими та не спростовує законність, повноту рішення суду першої інстанції. Позивачка при розгляді справи у суді першої інстанції та при поданні апеляційної скарги не надала жодного доказу який би підтверджував хоча б одну з підстав для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю з померлою. Формальне бездоказове тверджування нічим не встановленого факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 є абсолютно неприпустимою поведінкою учасника справи. Є незрозумілим, яким чином факт реєстрації не за адресою місця проживання померлої та твердження позивачки, що доказом спільного проживання є наявність одного подвір`я між нею та померлою, яке до того ж було розділене парканом. Вважає, що позивачка самовільно визначає умовність поділу житлових приміщень і з невідомих причин та за відсутності будь-яких на те підстав вважає, що їй належить право претендувати на спадкове майно померлої. Саме по собі надання позивачкою допомоги ОСОБА_2 у вирішенні побутових питань, а також здійснення позивачкою її поховання не є доказом проживання однією сім`єю цих осіб за відсутності доказів спільного проживання, ведення спільного господарства, пов`язаності осіб спільним побутом, наявності взаємних прав та обов`язків. З описаних позивачкою дій, які вона вчиняла по відношенню до померлої ОСОБА_2 , вбачається те, що вони вчинялися з власної волі та добросусідських намірів. Окрім того, зі слів самої ж позивачки з наведених нею аргументів, опису обставин справ, а також показань свідків, вбачається те, що дії позивачки по відношенню до ОСОБА_2 були виключно односторонніми діями, що саме по собі спростовує поняття «взаємності», що невід`ємно вказує на ознаки, які притаманні спільному проживанню осіб як сім`єю. Апеляційна скарга, подана позивачкою не містить доказів для скасування оскаржуваного рішення першої інстанції та ухвалення нового рішення Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Інші учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. ОСОБА_1 та її представник адвокат Гресько В.В. апеляційну скаргу підтримали з мотивів, наведених у ній. Представник Коломийської міської ради Максим`юк В.Я. вимоги апеляційної скарги заперечила, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції. Приватний нотаріус Галян Г.М. в засідання апеляційного суду не з`явилася, хоча була належним чином повідомлена про день, час і місце слухання справи. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за її відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке. Встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло серії НОМЕР_1 , виданого 01.03.2006 Бюром по приватизації державного житлового фонду, квартира АДРЕСА_1 , на праві спільної часткової власності належала ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в рівних частках (т.1, а.с. 29). Відповідно до договору дарування частки вказаної квартири, посвідченого 07.09.2012 державним нотаріусом Коломийської міської державної нотаріальної контори Івано-Франківської області Мануляк І.В., ОСОБА_3 безоплатно передала у власність, а ОСОБА_2 прийняла у власність частку даної квартири (т.1, а.с.30, 31). Згідно з даними Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №718280, виданого на підставі рішення сесії Коломийської міської ради від 25.03.2009 №1979-38/200, ОСОБА_2 належить (одна друга) частка земельної ділянки площею 0,0476 га, яка розташована в АДРЕСА_5 (т.1, а.с.27, 28). Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть №0037233217, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Коломиї реєстраційної служби Коломийського міськрайонного управління юстиції в Івано-Франківській області 12.11.2013 складено актовий запис №541 (т.1, а. с. 46, 47). Згідно з листом третьої Коломийської державної нотаріальної контори зазначено, що згідно з даними Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) №69742685 від 12.08.2022 року, після смерті ОСОБА_3 спадкова справа відсутня (т.1, а.с. 48, 49). У відповідності до повідомлення про особу, яка перебуває у складних життєвих обставинах від 03.06.2021 №3070/07-10, яке надійшло усно від депутата Коломийської міської ради Бакая М., станом на вказану дату ОСОБА_2 визнана такою, що потребувала надання соціальних послуг (т.1, а.с.88). Відповідно до рішення про надання соціальних послуг №60 від 17.06.2021, вказаним Департаментом з урахуванням оцінювання потреб ОСОБА_2 , її похилого віку вирішено, надати такі безоплатні соціальні послуги: догляд вдома, консультування, представництво інтересів та натуральну допомогу (т.1, а. с.91). Як вбачається з акту обстеження матеріально-побутових умов, який складено вище вказаним Єдиним центром надання реабілітаційних та соціальних послуг (за згоди особи, яка потребує їх надання) 18.06.2021, ОСОБА_2 проживає за вищевказаною адресою, у приватному будинку, який має один поверх, та одну кімнату, без комунальних вигод та в антисанітарних умовах проживання. Відповідна комісія дійшла висновку про надання ОСОБА_2 таких послуг як догляд вдома, доставка продовольчих, промислових товарів, медикаментів, оплата комунальних послуг. Від послуги щодо прибирання житлового приміщення ОСОБА_2 відмовилась (т.1, а.с. 92). Наказом директора Єдиного центру від 22.06.2021 №28 «Про надання соціальних послуг», з 22.06.2021 визначено надавати соціальні послуги відділенням соціальної допомоги ОСОБА_2 вдома, тобто за місцем її проживання (т.1, а.с.93). Відповідно до виписки №4428 із медичної карти стаціонарного хворого, наданої КНП «Коломийська центральна районна лікарня» Коломийського району Івано-Франківської області 26.07.2021, та довідки № 29, виданої структурним підрозділом «Стаціонар» вказаного медичного закладу 12.10.2022, ОСОБА_2 з 13.07.2021 по 26.07.2021 знаходилась на лікуванні в цьому закладі охорони здоров`я. ОСОБА_1 супроводжувала ОСОБА_2 під час її перебування на стаціонарному лікуванні, відвідувала її, приносила їжу та піклувалась про неї (т.1, а.с. 50,51). Згідно з даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (актовий запис № 1206) ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Коломия Івано-Франківської області (т.1, а.с.20). З відповіді Коломийського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 134/31.12.6-17/7 від 16.01.2024, наданої на адвокатський запит адвокатського бюро «Гресько та партнери», випливає, що в архіві вказаного органу ДРАЦС зберігається актовий запис №1206 від 02.08.2021 про смерть ОСОБА_2 . Заявником зазначена позивачка (т. 1, а. с. 54, 55). З листа органу ДРАЦС від 17.08.2022 вбачається, що актові записи про шлюб та народження дітей ОСОБА_2 відсутні (т. 1, а. с. 26). Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 02.08.2021 року позивачка зверталась із заявою про виплату допомоги на поховання ОСОБА_2 (т.1, а.с.163). З копії квитанції № 0.0.2217985742.1 від 03.08.2021 вбачається, що позивачка оплатила послуги за поховання ОСОБА_2 в розмірі 1 222,96 грн (т. 1 а. с. 56). Згідно з відповіддю Коломийської міської ради № 2294/02-13/11 від 02.10.2021 у реєстрі Коломийської територіальної громади, що ведеться управлінням «Центр надання адміністративних послуг» вказаної міської ради з 04.04.2016, місце проживання ОСОБА_2 в період з 01.08.2016 до 01.08.2021 було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_5 , незмінно (т.1, а.с.24, 25). Відповідно до витягу з наказу № 39 від 02.08.2021 «Про припинення соціальних послуг», виданого директором вищевказаного Єдиного центру, з 02.08.2021 припинено надання відділенням соціальної допомоги ОСОБА_2 соціальних послуг вдома (т.1, а.с.93). ОСОБА_1 21.10.2021звернулась до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, так як вона є спадкоємцем четвертої черги за законом (т.1 а.с. 21). Згідно з даними спадкової справи №61/2021, заведеної після смерті ОСОБА_2 , ОСОБА_1 є єдиною особою, яка подала заяву про прийняття спадщини (т. 1 а. с. 223-232). Приватний нотаріус Галян Г.М. 21.10.2021 винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом як спадкоємцю четвертої черги відповідно до ст. 1264 ЦК України, так як ОСОБА_1 не подала документів, які підтверджують факт проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (т.1, а.с.23). У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України ). Статтею 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування. Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Статтею 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. За змістом норми статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Так, відповідно до частин третьої і четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Вирішуючи спір про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), суди мають враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що твердження позивачки та її представника, що вона і ОСОБА_2 проживали однією сім`єю протягом п`яти років є безпідставними, оскільки стороною позивачки не надано достатніх доказів, які б підтверджували обставини, якими сторона позивачки обґрунтовує свої вимоги, тому суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з безпідставністю позовних вимог. З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду. Апелянтка не погоджується з твердженням суду про те, що між нею та ОСОБА_2 були дружні відносини, однак такий висновок суд зробив у результаті дослідження пояснень сторін, допитів свідків, які вказали, що між позивачкою та ОСОБА_2 склалися хороші відносини, позивачка надавала ОСОБА_2 певну допомогу у вирішенні побутових питань. Однак, ніхто з допитаних свідків не вказав про те, що позивачка хоча б незначний період проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 і вела з нею спільне господарство, мала спільний бюджет. В свою чергу свідок ОСОБА_4 пояснювала суду першої інстанції, що остання не проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю, а лише товаришувала з нею, вони відвідували одна одну, і кожна з них ночувала у своїх власних квартирах. Вищенаведене спростовує доводи позивачки про постійне проживання з відповідачкою впродовж тривалого часу. Суд першої інстанції дав належну оцінку в оскаржуваному рішенні поясненням апелянти щодо її піклування під час перебування ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні. Суд зазначив, що згідно виписки №4428 із медичної карти стаціонарного хворого, КНП «Коломийська центральна районна лікарня» Коломийського району Івано-Франківської області 26.07.2021, та довідки № 29 від 12.10.2022, ОСОБА_2 з 13.07.2021 по 26.07.2021 знаходилась на лікуванні в цьому закладі охорони здоров`я, а ОСОБА_1 супроводжувала ОСОБА_2 під час її перебування на стаціонарному лікуванні, відвідувала її, приносила їжу та піклувалась про неї. Також судом першої інстанції досліджено обставини щодо звернення ОСОБА_1 із заявою до пенсійного органу про виплату допомоги на поховання ОСОБА_2 та оплату нею послуги за поховання ОСОБА_2 в розмірі 1 222, 96 грн. Вказані апелянткою обставини в сукупності суд першої інстанції обґрунтовано визнав такими, що не стверджують факт спільного проживання позивачки однією сім`я з ОСОБА_2 , оскільки саме по собі надання ОСОБА_5 допомоги ОСОБА_2 у вирішенні побутових питань, а також здійснення позивачкою її поховання, не є доказом проживання однією сім`єю цих осіб за відсутності доказів спільного проживання, ведення спільного господарства, пов`язаності осіб спільним побутом, наявності взаємних прав та обов`язків тому доводи апелянти про формальний підхід суду до цих тверджень є голослівним. У постанові Верховного Суду від 24.06.2021, винесеній у справі № 694/646/20 зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім`єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов`язків. Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у вищевказаній постанові ВС у складі ОП КЦС від 18.09.2023 року. Тому доводи ОСОБА_1 про те, що вона і ОСОБА_2 проживали однією сім`єю протягом п`яти років, є безпідставними, оскільки не доведені необхідними доказами, які би підтверджували обставини, якими вона обґрунтовує свої вимоги. Апеляційний суд також не погоджується з доводами апелянтки про те, що судом першої інстанції не було взято до уваги відсутність доказів зі сторони відповідача, які б спростовували факт проживання однією сім`єю між позивачкою та ОСОБА_2 не менш як п`ять років до дня її смерті. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким чином, суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України. У процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. У цій справі саме на ОСОБА_1 як позивачку покладений обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та надати суду належні та допустимі докази з метою з`ясування дійсних обставин справи. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта. Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Коломийського міськрайонного суду від 14 травня 2025 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову складено 31 липня 2025 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.В. Пнівчук В.М. Луганська