Постанова 4812 № 481/1279/23

31.07.25 22-ц/812/1458/25 Справа №481/1279/23 Провадження №22ц/812/1458/25 Головуюча у 1-й інстанції Васильченко - Дрига Н. О. Провадження №22ц/812/1459/25 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О. П О С Т А Н О В А Іменем України 30 липня 2025 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючої: Ямкової О. О., суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В., із секретарем: Шурмою Є. М., за участю: представниці відповідачів Овчаренко Я. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 26 січня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Васильченко -Дриги Н. О. в залі суду у місті Новий Буг Миколаївської області о 13 годині 08 хвилині, зі складенням повного рішення 2 лютого 2024 року, та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , поданої від їх імені представницею адвокаткою Овчаренко Ярославою Олександрівною, на ухвалу Новобузького районного суду Миколаївської області від 6 березня 2024 року, ухваленої під головуванням судді Васильченко - Дриги Н. О. в залі суду у місті Новий Буг Миколаївської області о 9 годині 47 хвилині, зі складенням повного рішення 7 березня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, - В С Т А Н О В И Л А: 7 липня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який в подальшому уточнила та остаточно пред`явила до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що ОСОБА_2 розповсюджено інформацію, яка є недостовірною та такою, що порушує її право на повагу до честі, гідності, а також ділової репутації шляхом направлення 23 червня 2023 року скарги на рішення, дії/бездіяльність державної реєстраторки приватної нотаріуски Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області до Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України; заступника директора департаменту, начальника управління розгляду скарг у сфері державної реєстрації офісу протидії рейдерству; Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Наведена спадкоємцем ОСОБА_2 у скарзі інформація є недостовірною, з огляду на те, що всі дії позивачки як приватної нотаріуски під час оформлення спадщини, яка складалася з рухомого і нерухомого майна, а також корпоративних прав, та видачі свідоцтв про право на спадщину були законними і правомірними. Крім того спадкоємицею ОСОБА_3 теж розповсюджено недостовірну інформацію стосовно позивачки шляхом подачі 7 липня 2023 року скарги до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Управління нотаріату Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на рішення та дії/бездіяльність державного реєстратора/приватного нотаріуса. Поширена спадкоємцями інформація носить негативний характер, є недостовірною, оскільки звинувачення позивачки у непрофесіоналізмі та бездіяльності, порушенні правил професійної етики нотаріуса не відповідає дійсності та не підтверджена жодними доказами. Тому зазначені дії відповідачів призвели до приниження її честі та гідності, а також ділової репутації, що спричинило моральну шкоду. Просила суд зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спростувати неправдиву інформацію у спосіб, передбачений частиною 7 статті 277 ЦК України, та стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь 1 000 000 грн компенсації моральної шкоди, яка виразилась, зокрема, у погіршенні стану здоров`я позивачки. У відзиві на позовну заяву відповідачка ОСОБА_3 , від імені якої діє представниця ОСОБА_4 , вважала її вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки подачею скарги до компетентних органів на дії та бездіяльність приватної нотаріуски у відповідності до положень Закону України «Про звернення громадян» і Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» нею реалізовано гарантовані статтею 40 Конституції України права на звернення до контролюючих органів, у зв`язку з незгодою з діями нотаріуса. Вважала помилковим ототожнення позивачкою поширення недостовірної інформації, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію, із реалізацією права громадян на звернення та оскарження. Посилалася на те, що моральна шкода, за заподіяння якої заявлена вимога про стягнення компенсації, не доведена позивачкою за допомогою належних доказів, а такі її складові, як протиправність діяння заподіювачів шкоди, причинний зв`язок між шкодою і протиправним діянням та вина заподіювачів, відсутні. У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 , від імені якого діє представниця ОСОБА_4 , теж вважав позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, за аналогічних обставин та тотожних підстав, викладених у змісті відзиву відповідачки ОСОБА_3 4 вересня 2023 року відповідачі, діючи через свою представницю, направили до місцевого суду окремі заперечення щодо викладеного в позовній заяві клопотання про виклик свідків та витребування доказів. Одночасно заявили клопотання, яким просили визнати явку позивачки до суду, обов`язковою. У відповіді на відзив позивачка заперечила доводи відповідачів, виходячи з того, що має право на судовий захист своїх порушених прав, а також тому, що нотаріус не є посадовою особою у розумінні Закону України «Про державну службу», а є уповноваженою державою фізичною особою, яка здійснює нотаріальну діяльність або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Тому будь-які вимоги чи скарги про визнання незаконними та скасування дій державного реєстратора не можуть бути звернені до приватного нотаріуса, особливо з урахуванням того, що станом на 8 вересня 2023 року нею, як держаним реєстратором ніяких дій не здійснювалося. Посилалася на рішення Конституційного суду України №8-рп/2003 від 10 квітня 2003 року, за яким викладення у листах, заявах, скаргах завідомо неправдивих відомостей тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством України, внаслідок чого подана ОСОБА_2 скарга є такою, що порушує її права, так як містить викладення відповідачем власної оцінки її дій та бездіяльності, і тому є некоректною. Наполягала на наявності підстав для задоволення позову та стягнення на її користь моральної шкоди. Ухвалою судді Новобузького районного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2023 року справу прийнято до провадження суддею Васильченко-Дригою Н. О. У жовтні 2023 року відповідачами, які діють через свою представницю, повторно надіслано до суду відзиви на позовну заяву зі змістом аналогічним попереднім відзивам та із зазначенням про намір понести під час розгляду справи витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000 грн для кожного з відповідачів, докази понесення яких та детальний розрахунок, а також необхідні документи будуть надані до закінчення дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. 1 листопада 2023 року відповідачами, від імені яких діє представниця - адвокатка Овчаренко Я. О., подано два окремих заперечення щодо заявлених позивачкою клопотань про виклик свідків та витребування доказів. Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 1 листопада 2023 року визнано явку позивачки обов`язковою. Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 4 грудня 2023 року частково задоволено клопотання позивачки про виклик свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , у задоволенні клопотання про витребування доказів відмовлено. Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 26 січня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що у справі не доведено розповсюдження відповідачами інформації відносно позивачки, як публічної особи, що були б направлені на приниження її честі, гідності та ділової репутації, і як наслідок не встановлено факту заподіяння моральної шкоди. 31 січня 2024 року відповідачем ОСОБА_2 , від імені якого діє представниця ОСОБА_4 , подано заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 250 грн для кожного з відповідачів, яка зареєстрована у суді 1 лютого 2024 року. 13 лютого 2024 року позивачка направила до суду заперечення щодо витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з того, що у відповідача ОСОБА_2 відсутні повноваження діяти також від імені відповідачки ОСОБА_3 , у відзиві відсутній розмір гонорару за надання правової допомоги, на противагу погодження нею з відповідачами розміру оплати за надання послуг з оформлення спадкових прав, внаслідок чого вважала, що гонорар адвоката не відповідає критерію розумності у відповідності до вимог статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», складності справи та не відповідає обсягу витраченого адвокатом часу для участі у справі, і тому просила суд відмовити у задоволенні заяви. 5 березня 2024 року позивачка звернулась з заявою про відвід головуючого у справі судді, вмотивовуючи її тим, що суддя не може брати участь у подальшому розгляді справи, яка прийнята нею до провадження, перебуваючи у дружніх стосунках з відповідачами у справі. Наведена інформація стала відома позивачці після проголошення судового рішення під час підготовки апеляційної скарги. Факт наявності дружних відносин судді з відповідачами у справі підтверджено її самовідводом у іншій справі №481/93/14-ц, який суддею заявлено у зв`язку з перебування у дружніх стосунках з керівником ПОП «Лан» ОСОБА_7 , який є батьком та чоловіком відповідачів. Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 6 березня 2024 року у задоволенні заяви про відвід відмовлено. Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 6 березня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 , поданої від його імені представницею ОСОБА_4 , про стягнення витрат на правову допомогу відмовлено. Постановляючи ухвалу, суд виходив з відсутності у матеріалах справи заяви відповідача ОСОБА_2 щодо зобов`язання надати протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі доказів понесення ним витрат на правову допомогу та попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат, які відповідачі понесли або очікують понести у зв`язку із розглядом справи. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, його невідповідність нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, просить його скасувати з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що розгляд справи відбувся неповноважним судом, оскільки суддя не лише не заявила собі самовідвід при розгляді цієї справи, а ще і не задовольнила поданий нею відвід, який позивачка мотивувала наявністю у судді дружніх відносин з відповідачами у справі, з батьком яких дружила, внаслідок чого вже раніше заявляла себе самовідвід у іншій справі №481/93/14ц. Також суд першої інстанції при розгляді справи допустив порушення та неправильно застосував норми матеріального права, а саме статті 32, 68 Конституції України, статті 277, 278, 297, 299, 302 ЦК України, положення ЦПК України, +8 посилань. Посилалась на те, що поширена відповідачами інформація не є оцінкою дій позивачки, оскільки за своєю суттю носить стверджувальний характер, є наклепом, та не відноситься до висловлювання оціночних суджень. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачі, діючи через свою представницю - адвокатку Овчаренко Я. О., вважали апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, виходячи з того, що шляхом подання відповідачами скарг ними реалізовано гарантоване громадянам право на звернення до контролюючих органів, у зв`язку з їх незгодою, як спадкоємцями у межах спадкової справи, з діями та рішеннями позивачки, яка виконує функції нотаріуски та реєстраторки, задля ініціювання перевірки уповноваженими на те особами законності дій ОСОБА_1 . Також не погодившись із ухвалою суду ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , діючи через свою представницю ОСОБА_4 , подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її невідповідність нормам процесуального права та фактичним обставинам справи просять скасувати це судове рішення з ухваленням нового про задоволення вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі на підставі заяви скаржників про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 60 500 грн, по 30 250 грн на кожного. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначили, що відповідачами було заявлено про стягнення витрат на правову допомогу та заявлено орієнтовний розмір витрат під час розгляду справи, а також заявлено про подання таких доказів протягом 5-ти днів з моменту ухвалення рішення, які надано, як того вимагає законодавство. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачів, позивачка ОСОБА_1 вважала апеляційну скаргу, подану на ухвалу суду, необґрунтованою та безпідставною, а саму ухвалу суду такою, що відповідає обставинам справи та нормам закону. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 26 січня 2024 року залишено без змін. Апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково, ухвалу Новобузького районного суду Миколаївської області від 6 березня 2024 року скасовано, постановлено про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Не погодившись з таким судовим рішенням в частині вирішення апеляційної скарги, поданої нею на рішення суду, позивачка ОСОБА_1 оскаржила його в касаційному порядку. Постановою Верховного Суду від 4 червня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалено про скасування постанови Миколаївського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року та передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Слухання справи в суді апеляційної інстанції відбулося за відсутністю учасників справи у відповідності до частини 2 статті 372 ЦПК України, за їх належним повідомленням та відсутністю заяв про відкладення розгляду справи, а також за участю представниці відповідачів. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які приймають участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу позивачки на рішення суду слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу відповідачів слід задовольнити частково виходячи з наступного. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з підпунктами 1, 2 частини 7 статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов`язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів. За суб`єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, такі природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім. Особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ застосування одного із цих критеріїв (підходів) або обох залежить від конкретних обставин, пов`язаних зі спірною поведінкою судді. ЄСПЛ у рішенні від 3 травня 2007 року у справі «Бочан проти України» вказав, що ЄСПЛ далі нагадує, що «безсторонність», в сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції має визначатися відповідно до суб`єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто жоден із членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об`єктивного критерію - тобто чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу. У рішенні у справі «Білуха проти України» від 09 листопада 2006 року ЄСПЛ зазначив, що стосовно суб`єктивного критерію особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (пункт 50). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ об`єктивно безстороннім є судовий орган, діяльність якого відповідає таким критеріям: забезпечується не лише здійснення правосуддя, а й зовнішній вияв того, що відбувається свідчить про неупередженість суду; судом створено достатні гарантії для усунення підстав і навіть потенційної можливості побоюватися, що він, незалежно від особистої поведінки, не є безстороннім. У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя дотримується незалежної позиції як щодо суспільства в цілому, так і щодо конкретних сторін судової справи, в якій він повинен винести рішення. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді (пункти 1.2, 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів). Інститут відводу (самовідводу) є однією з найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Самовідвід дає змогу виключити найменшу підозру в зацікавленості судді в результатах розгляду конкретної справи, навіть якщо насправді такої зацікавленості немає, оскільки пріоритетною тут є суспільна довіра до суду. Головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Європейський суд з прав людини вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (BELUKHA v. UKRAINE, № 33949/02, § 49 - 52, ЄСПЛ, від 09 листопада 2006 року). У цій справі позивачкою ОСОБА_1 заявлено про відвід головуючої судді у справі, після ухвалення судового рішення, з мотивів її обізнаності про наявність самовідводу цієї же судді, але під час розгляду іншої справи №481/93/14-ц за позовом ОСОБА_8 до Приватного орендного підприємства «Лан» через перебування у дружніх відносинах з керівником підприємства Литвиненком В. В., який є батьком та чоловіком відповідачів. Внаслідок чого позивачкою зроблено висновок про перебування судді, яка розглядала цю справу та не заявила собі самовідвід, у дружніх стосунках з відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . В підтвердження обґрунтованості заявленого відводу позивачкою до суду надана копія ухвали Новобузького районного суду Миколаївської області від 19 березня 2014 року у справі №481/93/14-ц про задоволення заяви про самовідвід судді Васильченко Н. О. (т.3 а.с.23). У змісті ухвали суду від 19 березня 2014 року зазначено, що сторонами у справі: позивачем ОСОБА_8 та ПОП «ЛАН» заяв про відвід головуючої судді не заявлено, розгляд заяви про самовідвід судді у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 20 ЦПК України (в редакції на березень 2014 року) залишено на розсуд суду. Обставин, які послугували підставою для подачі суддею заяви про самовідвід, зокрема щодо наявності у неї дружних відносин з керівником ПОП «ЛАН» Литвиненком В. В., у змісті ухвали суду не зазначено. Паперові матеріали цивільної справи №481/93/14-ц знищені у 2021 році за спливом терміну їх зберігання, до подачі Рожко О. О. позовної заяви та, тим паче, заяви про відвід головуючої у цій справі. Електронної копії матеріалів справи №481/93/14-ц немає. За таких обставин вважати, що самовідвід головуючої у справі №481/93/14ц був пов`язаний з дружніми стосунками з померлим власником ПОП «ЛАН», не є можливим, так як такі обставини, про які стверджує позивачка, не мають ні об`єктивного, ні суб`єктивного підтвердження. Сторонами у справі, матеріали за якою знищені, та у справі, що знаходиться на перегляді у суді апеляційної інстанції, є різні особи. Якщо в першій справі позивачем є ОСОБА_8 , а відповідачем юридична особа - ПОП «ЛАН», то в справі, що розглядається учасниками справи є фізичні особи, що є відмінними, як від ОСОБА_8 , так і від ПОП «ЛАН», власником якої досі значиться померла особа. Не наведено позивачкою і об`єктивного критерію стосовно сумнівів у безсторонності головуючої у справі, так як під час розгляду справи по суті, головуючою суддею не вчинялося жодних дій, що могли свідчити про здійснення правосуддя упередженим та несправедливим судом. І тому учасниками справи заяв про відвід головуючої у справі до ухвалення судового рішення заявлено не було. Тому, з огляду на застосування ОСОБА_1 суб`єктивного критерію для відводу головуючої у справі, після постановлення судом рішення, з яким вона не погодилася, та пов`язування самовідводу, заявленого суддею у в іншій справі, з іншими сторонами та іншим предметом спору, з можливими дружніми відносинами померлого власника підприємства з суддею, та як наслідок її особистої дружби з відповідачами, які є спадкоємцями померлого, є не лише припущенням, що не ґрунтується на жодному доказі або достеменному джерелі інформації, а ще є підтвердженням незгоди учасниці справи з судовим рішенням та пошуком процесуальної форми оскарження судового рішення без належного спростування презумпції безсторонності суду. За наведених обставин та виконуючи у відповідності до частини 1 статті 417 ЦК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, колегія суддів перевірила та погодилася з мотивами ухвали Новобузького районного суду Миколаївської області від 6 березня 2024 року про відмову у задоволенні відводу, заявленого ОСОБА_1 , після ухвалення судового рішення, але до вирішення заяви про постановлення додаткового рішення, та не встановила підстав, передбачених підпунктом 2 частини 3 статті 376 ЦПК України, для скасування судового рішення. Не вбачає колегія суддів підстав і для зміни чи скасування судового рішення про відмову у задоволенні позову з визнання недостовірною інформацію, що викладена відповідачами у поданих ними скаргах до компетентних органів, та відшкодування на користь позивачки компенсації моральної шкоди, враховуючи наступне. Відповідно до Конституції України життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. У відповідності до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. З матеріалів справи вбачається та при вирішенні справи судом встановлено, що позивачкою ОСОБА_1 , як приватною нотаріускою Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області, здійснена реєстрація спадкової справи, після смерті спадкодавця ОСОБА_7 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі поданих 17 травня 2022 року заяв його спадкоємців: сина ОСОБА_2 та його матері ОСОБА_5 , а також дружини померлого відповідачки ОСОБА_3 , що подані нею 24 травня 2022 року про прийняття спадщини та видачі свідоцтв про право власності на частку у спільному майні подружжя (т. 1 а.с.18, 19, 21, 23, 24, 25, 58-59, 60-62). Під час здійснення нотаріальних дій в межах спадкової справи на ім`я нотаріуски спадкоємцями подано декілька заяв, зокрема щодо призначення управителя спадкового майна (т.1 а.с.46-48), нерозголошення нотаріальної таємниці стосовно спадкування корпоративних прав ПОП «ЛАН» (т.1 а.с.33-34), про надання приміщень для проведення зборів власників приватного підприємства (т.1 а.с.87) тощо. На усі заяви спадкоємців приватною нотаріускою надані відповіді шляхом направлення: роз`яснень; повідомлень про потребу здійснити фактичні дії; не направляти на її адресу заяви, що підписані від імені спадкоємців, але справжність їх підписів не засвідчено нотаріусом; не розповсюджувати неправдиві відомості з проханням видати свідоцтва, що вже нею видані (т.1 а.с.31-32, 43-45, 73-77, 106). Також для управління спадщиною через управління корпоративними правами у відповідності до статті 1285 ЦК України та статті 61 Закону України «Про нотаріат» приватною нотаріускою з числа спадкоємців призначено управителя відповідача ОСОБА_2 , на ім`я якого нею 1 червня 2022 року видано відповідне свідоцтво в межах спадкової справи (т.1 а.с.49). З цим призначенням не погодилася інша спадкоємиця мати спадкодавця ОСОБА_5 та 7 вересня 2022 року звернулася до суду із позовною заявою, за наслідками розгляду якої рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 22 листопада 2022 року, що залишено без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 8 лютого 2023 року, спадкоємиці у задоволенні вимог про визнання та скасування свідоцтва про управління спадщиною відмовлено (т.1 а.с.36-42). Такі дії спадкоємиці ОСОБА_5 викликали побоювання з боку інших спадкоємців відповідачів у цій справі, внаслідок чого ними 31 серпня 2022 року подана та 16 вересня 2022 року зареєстрована скарга до Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса). У скарзі заявники просили відповідний орган перешкодити передачі спадкової справи від приватної нотаріуски Рожко О. О. до іншого нотаріуса та висловили стурбованість стосовно дій іншої спадкоємиці ОСОБА_5 , у довіру до якої втерлися шахраї з метою здійснення рейдерського захоплення приватного підприємства. Дії приватної нотаріуски ОСОБА_1 відповідачами у цій скарзі не оскаржені, незважаючи на наявність письмової помітки, що зроблена позивачкою на копії поданої ними скарги про роз`яснення порядку оскарження дій нотаріуса (т.1 а.с.91-95). В подальшому, незважаючи на подачу декількох заяв кожним із спадкоємців про отримання відповідного свідоцтва про право на спадщину, зокрема усіма разом 6 лютого 2023 року (т.1 а.с.52-59), а також нотаріального роз`яснення у листі від 24 січня 2023 року про можливість вчинення реєстраційних дій на корпоративні права виключно одночасно для всіх спадкоємців (т.1 а.с.73), позивачкою 6 квітня 2023 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частку корпоративних прав лише на ім`я матері спадкодавця ОСОБА_5 (т.1 а.с.68). Якою на наступний день, а саме 7 квітня 2023 року подана заява на ім`я відповідачів про необхідність здійснення змін в реєстрації корпоративних прав юридичної особи та особисте узгодження з приватною нотаріускою 13 квітня 2023 року, як дати обов`язкової явки усіх учасників з документами для реалізації цього права матері спадкодавця ОСОБА_5 (т.1 а.с.90). 10 квітня 2023 року на адресу загальних зборів ПОП «ЛАН» приватною нотаріускою написано листа з викладенням обставин видачі свідоцтва про право на спадщину на ім`я спадкоємиці ОСОБА_5 , неявки інших спадкоємців та правових підстав для видачі інших свідоцтв та здійснення змін у реєстрації приватного підприємства (т.1 а.с.77). Складення листа позивачкою підтверджено, а доведення його змісту до загальних зборів або усіх спадкоємців ні. За таких обставин та внаслідок подачі однією із спадкоємець заяви стосовно її прав на ПОП «ЛАН» на ім`я інших спадкоємців, якими, незважаючи на подачу декількох заяв на отримання спадщини, як з нотаріальним посвідченням підпису, так і без посвідчення підпису, відповідних свідоцтв у виді частки корпоративних прав не отримано, що призвело до відвідування відповідачами офісу приватної нотаріуски без погодження задля з`ясування цих обставин. У цей день, 10 квітня 2023 року відповідачами викликана поліція та подані відповідні заяви до правоохоронного органу про бездіяльність позивачки, як особи, що уповноважена вчиняти нотаріальні дії (т.1 а.с.14-19). Підтверджень отримання відповідачами складеного нотаріускою листа від 10 квітня 2023 року ні матеріали цивільної справи, ні матеріали, що знаходилися на перевірці органів поліції, не містять. Відвідування відповідачами офісу приватної нотаріуски без попереднього погодження та наявність неприязних стосунків між матір`ю спадкодавця та його дружиною і сином на ґрунті оформлення спадкових справ створили конфліктну обстановку в офісі, для з`ясування якої втрутилася поліція на підставі поданих заяв відповідачами. Ці обставини у суді не оспорювалися жодною із сторін, лише кожним наводилося своє обґрунтування та бачення конфлікту, що виник. Внаслідок цього позивачка звинуватила відповідачів у некоректному поводженні із іншою спадкоємицею похилого віку, що призвело до трансформації формальних обов`язків з надання нотаріальних послуг до надання особистої оцінки поведінки одних спадкоємців на захист порушених прав іншої спадкоємиці. Тобто виконання позивачкою своїх нотаріальних обов`язків призвело до її особистого сприйняття неприязних стосунків між спадкоємцями, що звернулися за отриманням нотаріальних послуг (т.1 а.с.5-8, 16, 31, 227-228, т.2 а.с.200, 202, т.2 а.с.3). Помічниця нотаріуски ОСОБА_6 , що була запрошена позивачкою до суду та допитана в якості свідка з використанням при дачі свідчень письмових нотаток, їх підтвердила та надала пояснення з метою позитивної характеристики позивачки, характеристики поведінки спадкоємців, дат здійснення нотаріальних дій та надання роз`яснень щодо порядку оформлення спадщини (т.2 а.с.72, 73-80). Після конфлікту між спадкоємцями та виклику поліції, 13 квітня 2023 року усіма спадкоємцями підписана та подана на ім`я позивачки заява про надання приміщення для проведення зборів власників (т.1 а.с.87) У цей же день ОСОБА_2 на ім`я нотаріуски подана заява про видачу на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно (права), у частці яка складається з корпоративних прав власника підприємства Приватно-орендного підприємства «ЛАН» (т.1 а.с.72), що ним продубльовано у простій письмовій формі з вимогою негайно видати свідоцтво, з проєктом якого його ознайомила нотаріуска на бланку за № НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 26-27). Також ОСОБА_2 27 квітня 2023 року подано ще дві заяви аналогічного змісту (т.1 а.с.28-30), на які ним отримано відповідь від 17 квітня 2023 року (т.1 а.с.31) та відповідь від 3 травня 2023 року (т.1 а.с.32), де позивачкою роз`яснені причини не видачі свідоцтва на його ім`я та зазначено про порушення ним порядку подачі документів для реєстрації змін юридичної особи та зриві проведення нотаріальної дії. Одночасно 27 квітня 2023 року на ім`я приватної нотаріуски заяву аналогічного змісту у простій письмовій формі подано ОСОБА_3 , де вона просила про видачу їй свідоцтва про право на спадщину на корпоративні права власника підприємства ПОП «ЛАН» (т. 1 а. с. 88). Ця заява відповідала змісту раніше поданої нею заяви від 14 лютого 2023 року, що була засвідчена позивачкою (т.1 а.с.65). У відповідь нотаріуска повідомила ОСОБА_3 про видачу їй такого свідоцтва за №273 ще 13 квітня 2023 року (т.1 а.с.70-71, 89). За наведеного та з огляду з не отримання свідоцтва про право на спадщину у виді частки корпоративних прав, відповідач ОСОБА_2 23 червня 2023 року звернувся зі скаргою, яку адресував колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України; заступнику директора департаменту начальника управління розгляду скарг у сфері державної реєстрації офісу протидії рейдерству; головному управлінню юстиції у Миколаївській області, та зазначив про незаконність відмови приватної нотаріуски Рожко О. О. у видачі на його ім`я цього свідоцтва про право на спадщину та не внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Висловив до компетентних органів прохання зобов`язати нотаріуску вчинити дії, пов`язані з видачею та реєстрацією свідоцтва про право на спадщину на його ім`я згідно до спадкової справи, в тому числі щодо частки корпоративних прав на ПОП «ЛАН» та земельної ділянки. Прохання обґрунтовано тим, що 10 квітня 2023 року ним було подано приватній нотаріусці Рожко О. О. заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину та 13 квітня 2023 року спадкоємці були ознайомлені з проєктом свідоцтв про право на спадщину, в тому числі на частку засновника, але відповідні свідоцтва не були видані та відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань зміни не внесені (т.1 а.с.10-13). Також відповідачем у скарзі вказано на необґрунтованість та не співмірність загального розрахунку витрат за надані нотаріальні послуги, та ініційовано питання про звернення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату щодо розгляду питання анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю (т. 1 а.с.10-13). У скарзі ОСОБА_2 послався на порушення своїх прав через не видачу на його ім`я відповідного свідоцтва, упередженість нотаріуски та її сприяння у видачі документів на ім`я іншої спадкоємиці ОСОБА_5 , в обґрунтування чого навів обставини вчинення нотаріальної дії на користь однієї спадкоємиці та відмову у вчиненні нотаріальної дії аналогічної характеру на користь інших спадкоємців (т.1 а.с.12). При тому, у змісті самої скарги ОСОБА_2 виклав обставини стосовно відкриття, прийняття та оформлення спадкових прав, дат його звернення до нотаріуски, виклику поліції під час відмови у вчиненні незапланованої нотаріальної дії, норми матеріального права, які регулюють здійснення нотаріальної діяльності, та безпідставність нарахування непомірно великої суми позивачкою за вчинення нею нотаріальних дій з оформлення спадщини. Іншої інформації стосовно особистого (сімейного) життя ОСОБА_9 як людини та громадянина у змісті поданої ОСОБА_2 скарги не міститься, як не міститься і лайливих, образливих слів або речень, зокрема, щодо оцінки поведінки нотаріуски під час проведення нотаріальних дій. Відсутнє у скарзі і вживання гіпербол, алегорій, сатири тощо. 7 липня 2023 відповідачкою ОСОБА_3 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса); управління нотаріату Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) теж направлено скаргу, де зазначено про обставини не видачі нотаріускою на її ім`я свідоцтва про право на спадщину та не внесення змін до Єдиного державного реєстру. А саме, у своїй скарзі ОСОБА_3 повідомила компетентні органи, що приватною нотаріускою Рожко О. О. здійснюється ведення спадкової справи, після смерті її чоловіка ОСОБА_7 , в межах якої нею отримано 1 червня 2022 року свідоцтво про право власності на частку корпоративних прав ПОП «ЛАН», як на частку в спільному сумісному майні подружжя (т.1 а.с.66). Однак в межах цієї же справи нею досі не отримано свідоцтво про право на спадщину на іншу частку корпоративних прав, як спадкоємиці за законом, а також земельну ділянку, та не внесені зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. Крім того, зазначала про відмову нотаріуса 10 квітня 2023 року від отримання заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину та порушення етики під час надання відповіді від 17 квітня 2023 року у листі №93/02-14 (т.1 а.с.31) на звернення спадкоємців, а також надання явної переваги іншій спадкоємиці. Тому просила прийняти скаргу та зобов`язати нотаріуса вчинити дії пов`язані з видачею та реєстрацією свідоцтва про право на спадщину на її ім`я, в тому числі щодо частки корпоративних прав на ПОП «ЛАН» та земельної ділянки, з урахуванням частки в спільному майні, а також здійснити реєстрацію змін до відомостей ПОП «ЛАН» у Єдиному державному реєстрі відразу після вчинення посвідчувального напису, включити ОСОБА_3 до складу кінцевих бенефіціарних власників підприємства. Крім того, ініціювала питання щодо звернення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату щодо розгляду питання анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю (т. 1 а.с.129-132). У змісті скарги ОСОБА_3 виклала обставини стосовно відкриття, прийняття та оформлення спадкових прав, дат її звернення до нотаріуски, виклику поліції під час відмови у вчиненні незапланованої нотаріальної дії, норми матеріального права, які регулюють здійснення нотаріальної діяльності, та надання переваг в оформленні спадщини однієї спадкоємиці на противагу іншим. Слів та речень образливого, некоректного або гіперболічно лайливого характеру скарга ОСОБА_3 не містить. Разом з тим, посилаючись на сумлінний, тривалий та добросовісний досвід своєї роботи, позивачка вважала звернення відповідачів зі скаргами на її дії та бездіяльність поширенням недостовірної інформації відносно неї, яка принижує її честь та гідність, а також ділову репутацію, наслідком чого стало її звернення до суду із цією позовною заявою, де вона просила визнати інформацію, викладену у скарзі від 23 червня 2023 року, що подана ОСОБА_2 , та скарзі, що подана ОСОБА_3 недостовірною та принижуючою, та просила зобов`язати її спростувати у спосіб, передбачений пунктом 7 статті 277 ЦК України, а також стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн (т.1 а.с.9, 127-128). Під час викладення вимог не навела конкретні речення, словосполучення, що містяться у скаргах та є неправдивими та такими, що принижують її честь, гідність та ділову репутацію. За змістом статей 1 та 11 Закону України «Про інформацію» інформацією про фізичну особу є будь-які дані, відомості чи сукупність відомостей, яка ідентифікована або конкретно може бути ідентифікована. Згідно із статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Отже, згідно до положень частини 1 статті 275 ЦК Українифізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. У частині 1 статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації. Відповідно до частини 4 тієї ж статті передбачено, що спростування інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Тому за положеннями частини 2 статті 302 ЦК України визначається, що фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності. Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації (частина 1 статті 299 ЦК України). Під діловою репутацією особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: - поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; - поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; - поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; - поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 14 постанови від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», позовна заява за зазначеною категорією справ має містити, зокрема, відомості про те, в який спосіб була поширена інформація, що порушує особисті немайнові права позивачка, яка саме інформація поширена відповідачами із зазначенням часу, способу й осіб, яким така інформація повідомлена, інші обставини, які мають юридичне значення, посилання на докази, що підтверджують кожну з таких обставин, а також зазначення способу захисту, в який позивач бажає захистити своє порушене право. В той же час, у відповідності до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду. За наведених норм права, надаючи відзив на заявлені позовні вимоги, відповідачі та їх представниця наполягали на реалізації ними права звернення до органів державної влади, установ і організацій незалежно від форм власності відповідно до їх функціональних обов`язків в межах здійснення ними контролю за організацією роботи суб`єктом нотаріальної і реєстраційної діяльності із скаргами задля захисту своїх особистих прав і законних інтересів, у зв`язку з їх порушенням. Так, у відповідності до частини 2 статті 2? Закону України «Про нотаріат» контроль за організацією нотаріату, перевірка організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства здійснюються Міністерством юстиції України та його територіальними органами. За положеннями пункту 2 розділу І Положення про Колегії з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого Наказом міністерства юстиції України за №71/5 9 січня 2020 року колегії є постійно діючими консультативно-дорадчими органами при Мін`юсті та його територіальних органах, що в межах повноважень, визначених Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, здійснюють колегіальний розгляд скарг у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та відокремлених підрозділів юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави (далі - скарги). Колегії створюються Мін`юстом чи відповідним територіальним органом шляхом затвердження їх складу відповідно до цього Положення. Відповідно до пункту 2 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою КМУ від 25 грудня 2015 р. № 1128 (в редакції постанови КМУ від 24 грудня 2019 р. №1150), розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом. Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком. Тому, аналізуючи наведені норми матеріального права, якими врегульовані порядок та організація здійснення функціональних обов`язків компетентними органами, до яких звернулися відповідачі зі скаргою на дії приватної нотаріуски в межах спадкової справи та з приводу надання та відмови у наданні нею нотаріальних та реєстраційних послуг, слід дійти висновку, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 шляхом подання скарг на дії особи, уповноваженою державою вчиняти нотаріальні дії, реалізовано їх конституційні права задля захисту своїх спадкових справ, що за законом не є поширенням інформації, як достовірної, так і недостовірної, яка може принижувати честь та гідність, а також ділову репутацію. За письмовими та усними поясненнями представниці відповідачів, направлені відповідачами скарги були прийняті до провадження компетентними органами, які в межах своїх повноважень здійснили перевірку та не знайшли порушень у діях і бездіяльності нотаріуски, та порадили звернутися до суду. Ці обставини не спростовувалися у суді першої інстанції іншими учасниками справи. Пленум Верховного Суду України у пункті 16 постанови від 27 лютого 2009 року №1 зазначив, що у випадку звернення особи із заявою до уповноваженого органу, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову. Отже, з матеріалів справи, де міститься зміст скарг, які на думку позивачки містять неправдиву інформацію, що принижує її честь, гідність та ділову репутацію, при тому такою інформацією ОСОБА_1 вважає увесь зміст скарг в цілому, не може бути підставою для захисту прав приватної нотаріуски в порядку статей 277, 280, 299 ЦК України, оскільки по-перше, ця інформація викладена відповідачами на ім`я компетентних органів для здійснення перевірки; по-друге, в скаргах містяться факти стосовно ведення спадкової справи, дат звернення до нотаріуски та здійснення нею нотаріальних дій, зокрема, стосовно спадкоємиці ОСОБА_5 , та щодо непомірного, на думку заявників, розміру витрат за надання нотаріальних послуг; по-третє, у змісті скарг містяться диспозиції різних норм права та прохання до компетентних органів в межах їх повноважень. Тож викладення відповідачами власного бачення подій та явищ, які відбувалися при здійсненні позивачкою повноважень нотаріуса та реєстратора, не є завідомо неправдивими даними, викладеними відповідачами з метою заподіяння шкоди особистим немайновим інтересам позивачки. Більш того, такі звернення не містять образливих чи некоректних висловів, а є зверненнями до компетентних органів з приводу перевірки викладеної інформації та діяльності позивачки в межах їхніх повноважень, що є правом відповідачів. Втім, колегія суддів вважає слушним посилання позивачки на наявність у скарзі відповідачки ОСОБА_3 відомостей, які не відповідають дійсності в частині вимоги щодо видачі на її ім`я свідоцтв про право на спадщину в частині корпоративних прав на ПОП «ЛАН» та частину земельної ділянки, які їй були видані ще до подачі скарги (т.1 а.с.70-71, 88-89, 99, 100-101, 104, 108). Ці обставини підтвердила в суді апеляційної інстанції представниця відповідачів, яка пояснила вимогу відповідачки ОСОБА_3 до нотаріуски видати свідоцтво про право на земельну ділянку тим, що нотаріускою видано свідоцтво на землю із обрахуванням неправильного розміру частки та без врахування частки відповідачки у спільно набутому з померлим чоловіком майні. А свідоцтво про право на корпоративні права, як на частку в спільному майні, так і в спадщині, досі не є зареєстрованим у відповідному реєстрі, що порушує права відповідачки на розпорядження майном, що набуте нею у відповідності до закону. Тому колегія суддів звертає увагу, що ця вимога у більшості пов`язана з викладенням фактів, що відповідають дійсності про дати звернення відповідачки для отримання нотаріальних послуг, їх зміст та відповіді нотаріуски, а з огляду на те, що скаржниця пов`язувала видачу свідоцтв з одночасною реєстрацією змін у Єдиному державному реєстрі в частині нових власників ПОП «ЛАН», яких досі немає (т.3 а.с.132, 133), а також оспорює правильність обрахування нотаріускою часток у праві на землю, то відсутні підстави вважати викладення ОСОБА_3 відомостей з приводу не видачі їй свідоцтв, отриманих нею 7 лютого 2023 року та 13 квітня 2023 року без відповідних змін у реєстрі прав власності на приватне підприємство, поширенням відповідачкою недостовірної інформації про події, які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені), та які б принижували честь, гідність та ділову репутацію приватної нотаріуски. Посилання позивачки на рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року у справі №1-9/2003 не лише не спростовує обставин, які належним чином встановлені судом першої інстанції, а ще підтверджує і правильні висновки колегії суддів апеляційного суду про відсутність у справі факту поширення інформації та відсутністю підстав для іншої цивільно-правової відповідальності, оскільки зміст поданих скарг не містить недостовірної інформації про ОСОБА_1 стосовно її особистого (сімейного) життя як людини та громадянки. За такого, ці обставини, разом з іншими, стали підставою для проведення перевірки компетентними органами, за наслідками якої порушень в діях нотаріуски не встановлено. Однак, сама по собі відсутність у діях нотаріуски порушень закону під час проведення компетентними органами перевірки на підставі скарг відповідачів, не є підставою для задоволення позову, так як зміст поданої ОСОБА_3 скарги відповідає прийнятій у суспільстві формі викладення обставин, які на думку заявниці порушують її права, визначені законами України, під час здійснення приватною нотаріускою нотаріальної діяльності. Більш того, обидва звернення відповідачів не містять образливих чи некоректних висловів, а є зверненнями до компетентних органів з приводу перевірки викладеної інформації та діяльності позивачки в межах їхніх повноважень, що є правом відповідачів. На підставі викладеного, за відсутності факту приниження честі, гідності та ділової репутації позивачки шляхом розповсюдження недостовірної інформації, колегія суддів не вбачає і підстав для відшкодування на користь позивачки компенсації моральної шкоди у відповідності до положень статті 280, 23 та 1167 ЦК України. Отже, рішення суду першої інстанції винесено у відповідності до норм матеріального і процесуального права, хоча і з викладенням додаткових мотив щодо підстав відмови у задоволенні позовних вимог, які в цілому не впливають на правильність висновків суду, і тому підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає. Усі інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, які належним чином встановлені та досліджені судом першої інстанції, а тому не впливають на обґрунтованість його висновків. На підставі викладеного та у відповідності до положень, передбачених статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції доходить до висновку про залишення апеляційної скарги позивачки без задоволення, а судового рішення без змін. Враховуючи те, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, а при подачі відзивів на поданий позов, представницею відповідачів наголошувалося про відшкодування на їх користь понесених витрат на надання ним професійної допомоги, представницею під час розгляду справи до судових дебатів заявлено про надання ними відповідних документів у відповідності до частини 8 статті 141 ЦПК України. Тому 31 січня 2024 року відповідач ОСОБА_2 , діючи через свою представницю Овчаренко Я. О., у відповідності до положень, передбачених частинами 8 і 12 статті 141 та статтями 123-124 ЦПК України, звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення з позивачки на його користь та користь відповідачки ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі по 30 250 грн кожному, у зв`язку із ухваленням рішення про відмову у задоволенні позову. Заперечуючи щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, позивачка вважала такі витрати завищеними та необґрунтованими, а також не співмірними зі складністю справи та обсягом виконаних адвокаткою Овчаренко Я. О. робіт, і тому просила суд відмовити у задоволенні поданої заяви. Додатково зазначила, що ОСОБА_3 визначених процесуальним законом заяв та на підтвердження понесених витрат документів не надано. Втім, судом відмовлено у їх стягненні з посиланням на те, що матеріали цивільної справи не містять належним чином оформлених платіжних документів про оплату послуг адвоката, заяв від представниці відповідачів про надання протягом п`яти днів після ухвалення рішення судом доказів не було зроблено, а судом у вказаному рішенні було вирішено всі позовні вимоги. Між тим, з такими висновками суду повністю погодитися не можна, з огляду на зміст заяви представниці ОСОБА_2 , яка підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з частинами 1, пунктом 2 частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З матеріалів справи вбачається, що у вересні 2023 року ОСОБА_2 через свою представницю подав відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому заявив, що орієнтовний розрахунок витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката становитиме 30 000 грн. При цьому зазначив, що докази понесення таких витрат та детальний розрахунок, а також усі необхідні документи будуть надані до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Рішення суду ухвалене 26 січня 2024 року, а 31 січня 2024 року відповідачем ОСОБА_2 через свою представницю сформовано та надіслано через електронний кабінет підсистеми Електронний суд заяву про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення з позивачки на користь відповідачів по 30 250 грн витрат на професійну правничу допомогу. Заява зареєстрована у суді на наступний робочий день, 1 лютого 2024 року. При тому її зміст та форма відповідає подачі заяви лише від імені відповідача ОСОБА_2 , який не має повноважень висувати вимоги від імені іншої відповідачки ОСОБА_3 , на що звернула увагу суду першої інстанції позивачка. Тому, враховуючи те, що заяву про ухвалення додаткового рішення направлено лише відповідачем ОСОБА_2 , у якого відсутні повноваження на здійснення представництва відповідачки Литвиненко І. В., колегія суддів не вбачає підстав для вирішення питання про стягнення понесених витрат на правничу допомогу відповідачці ОСОБА_3 за заявою іншого відповідача. А, з огляду на те, що судом відмовлено у стягненні ОСОБА_3 витрат на правову допомогу з інших підстав, ухвала суду в цій частині теж підлягає скасуванню за апеляційною скаргою обох відповідачів з відмовою у стягнення таких витрат за заявою іншого відповідача ОСОБА_2 .. В той же час за матеріалами справи слідує, що професійна правнича допомога іншому відповідачу ОСОБА_2 надана адвокаткою Овчаренко Я. О. на підставі укладеного з ОСОБА_2 договору б/н від 27 травня 2022 року та додаткової угоди до нього № 1 від 3 серпня 2023 року, акту прийому-передачі наданої правової допомоги №1 від 30 січня 2024 року до договорів про надання правової допомоги б/н від 27 травня 2022 року. Доказів сплати наданих послуг матеріали справи не містять, однак адвокаткою сформовано рахунок від 30 січня 2024 року на оплату наданих послуг/робіт на суму по 30 250 грн. (т. 2 а.с.123-126, 129-131) Із зазначених доказів вбачається, що професійна правнича допомога складалася з консультації, вивчення та ознайомлення адвоката зі змістом матеріалів, документів, надання консультацій та правових роз`яснень, підготовка до справи, подання клопотань про залучення в якості представника (витрачено часу 1,5 години, з погодинною ставкою 2000 грн, всього 3 000 грн.); формування правової позиції у відзиві, написання відзиву, направлення стороні та суду засобами «Електронний суд», засобами поштового зв`язку «Укрпошта» (витрачено часу 6 годин, з погодинною ставкою 2 000 грн, всього 12 000 грн); складання клопотань про участь в засіданні у режимі відеоконференції протягом періоду розгляду справи та направлення до суду (витрачено часу 0,5 годин, з погодинною ставкою 2 000 грн, всього 1 000 грн); участі у засіданні в режимі відеоконференції 04 вересня 2023 року (судодень, з погодинною ставкою 4 000 грн, всього 4 000 грн.); повторного формування відзиву (у зв`язку із самовідводом суддів) (витрачено часу 0,25 годин, з погодинною ставкою 2 000 грн, всього 500 грн); формування заперечення на клопотання про витребування доказів та виклик свідків (витрачено часу 1,5 годин, з погодинною ставкою 2 000 грн, всього 3 000 грн); участі у підготовчому засіданні в режимі відеоконференції 01 листопада 2023 року (судодень, з погодинною ставкою 4 000 грн, всього 4 000 грн.); участі у судовому засіданні в приміщенні суду 10 січня 2024 року (розгляд справи по суті) (судодень, з погодинною ставкою 8 000 грн, всього 8 000 грн.); участі у судовому засіданні 26 січня 2024 року (розгляд справи по суті) (судодень, з погодинною ставкою 8 000 грн, всього 8 000 грн.); складання заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу формування заяви та доказів до неї, подання заяви до суду (витрачено часу 1,5 годин, з погодинною ставкою 2 000 грн, всього 3000 грн), а всього 50 500 грн. Сторони погодили, що загальна вартість надання професійної правової допомоги становить 49 500 грн, а гонорар успіху становить сумарно для обох відповідачів 10 000 грн. Втім, посилаючись на те, що ці витрати по факту відповідачем не сплачені, позивачка вважала, що підстави для їх стягнення з неї відсутні. Разом з тим, за положеннями частини 8 статті 141 ЦПК України розподілу підлягають витрати, які сторона сплатила або має сплатити, внаслідок чого витрати на правову допомогу підлягають розподілу, незважаючи на те, чи сторона їх оплатила чи повинна оплатити, в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості. Тому, з висновком суду першої інстанції про відмову в стягненні таких витрат на користь відповідача ОСОБА_2 погодитися неможливо, як з наявності підстав для розподілу витрат на понесену ним правову допомогу, так і з огляду на своєчасну подачу таких доказів через електронний кабінет учасника справи. За таких обставин, визначаючи суму витрат, яка підлягає відшкодуванню колегія суддів враховує як критерій реальності понесених витрат, складність справи, що розглядалася, так і обсяг виконаних адвокаткою робіт та наданих послуг, заявлену до стягнення відповідачем суму в розмірі 30 250 грн, а також обґрунтування заперечень позивачкою проти пред`явленого до неї розміру витрат, внаслідок чого вважає за доцільним та справедливим зменшити суму витрат на правову допомогу до 15 000 грн. За такого, на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про часткове задоволення заяви відповідача ОСОБА_2 , поданого від його імені представницею ОСОБА_4 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу виключно на його користь і в розмірі 15 000 грн. Підстави для перерозподілу судових витрат у відповідності до положень статті 141 ЦПК України відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 26 січня 2024 року без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка подана від їх імені адвокаткою Овчаренко Ярославою Олександрівною задовольнити частково. Ухвалу Новобузького районного суду Миколаївської області від 6 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_2 , подану від його імені представницею ОСОБА_4 , задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуюча О. О. Ямкова Судді Т. В. Крамаренко О. В. Локтіонова