LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4803233/3468/19

від 30.07.2025 ·

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4088/25 Справа № 233/3468/19 Суддя у 1-й інстанції - Мохов Є. І. Доповідач - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2025 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Єлізаренко І.А., Свистунової О.В. розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 27 серпня 2021 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2025 року ПАТ АК «Укргазбанк» звернулись до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 67526,94 грн. та витрати по сплаті судового збору. Позов мотивовано тим, що відповідно до укладеного Договору № 2203-317/04/37 від 27.06.2012 року банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 72000 грн. 00 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,5 % на рік, з кінцевим терміном повернення до 26.06.2019 року. Також, відповідно до укладеного договору поруки №2203/37-А/1 від 27.06.2012 року, ОСОБА_2 зобов`язалась в повному обсязі нести солідарну відповідальність перед банком за виконання у повному обсязі зобов`язань по кредитному договору. Однак, відповідачі порушили умови укладеного кредитного договору та договору поруки, в частині своєчасного повернення кредитних коштів у визначений строк, у зв`язку з чим, станом на 26.04.2019 року за договором виникла заборгованість на загальну суму 67529 грн. 94 коп., з яких: заборгованість за кредитом 59021 грн. 16 коп., заборгованість за нараховані та несплачені проценти за користування кредитом за період з 01.06.2014 року по 30.04.2015 року в розмірі 8508 грн. 78 коп., яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь та судовий збір у розмірі 1921 грн. 00 коп. Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 27 серпня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що позивачем пропущено строк позовної давності. В апеляційній скарзі ПАТ АБ «Укргазбанк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що сплив строку позовної давності за окремим періодичним платежем не свідчить про сплив позовної давності щодо інших періодичних платежів, що судом першої інстанції до уваги не прийнято, а вказані норми матеріального права не застосовані до спірних правовідносин. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 27 серпня 2021 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна. Так, судом встановлено, що 27.06.2012 між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2203-317/04/37, за яким відповідач отримала кредит у розмірі 72000,00 грн. з кінцевим терміном повернення 26.06.2019 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,5 % на рік. Відповідно п. 4.3.1 кредитного договору позичальник зобов`язався повернути позивачу отриманий кредит та сплатити нараховані проценти за користування кредитними коштами у повному обсязі у строки та порядку згідно договору. (а.с.6-9) У якості забезпечення виконання зобов`язань відповідачем ОСОБА_1 , 27.06.2012 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 2203/37-А/1, відповідно до якого поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання у повному обсязі позичальником зобов`язань за кредитним договором. Згідно п. 1.4. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник - за повернення кредиту, сплату процентів за користування кредитними коштами, комісії, неустойки, можливих штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, передбачених кредитним договором. Згідно п. 3.1. кредитного договору між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 № 2203-317/04/37 від 27.06.2012 року та графіка зменшення заборгованості по кредиту, який є додатком до вказаного договору, відповідач зобов`язана до 10 числа кожного місяця у продовж усього терміну дії вказаного договору сплачувати предитні платежі у сумі 1419.00 грн. (а.с.6-12) Як вбачається з доданого до позову розрахунку заборгованості, відповідач ОСОБА_1 умови договору належним чином не виконувала, у зв`язку з чим станом на 26.06.2019 року утворилася заборгованість в розмірі 67529,94 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 59021,16 грн. та заборгованості з нарахованих та несплачених процентів за період з 01.06.2014 р. по 30.04.2015 р. в розмірі 8508,78 грн. (а.с.23-31) Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 10 числа кожного місяця впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. З огляду на зазначене, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Колегія суддів погоджується, з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Статтею 628 ЦК України обумовлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно зі статями 526, 530, 610 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частинами першою та другою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. Поняття строк виконання зобов`язання і термін виконання зобов`язання охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Встановлено, що представник відповідача - адвокат Логінов Д.В. просив суд застосувати до позовної заяви ПАТ АК «Укргазбанк» про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором позовну давність та відмовити з цих підстав у задоволенні позовних вимог. З кредитного договору вбачається, що Повернення кредиту та сплату відсотків відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, надаючи позивачеві до 10 числа кожного місяця кошти у сумі 1419.00 грн (щомісячний платіж) упродовж строку кредитування. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання. Згідно розрахунку заборгованості, який наявний в матеріалах справи, останнє погашення заборгованості за кредитним договором було здійснено у червні 2014 року, тоді як із позовом Банк звернувся до суду лише у 2019 році, тобто з пропуском строку. Доводи апеляційної скарги про те, що сплив строку позовної давності за окремим періодичним платежем не свідчить про сплив позовної давності щодо інших періодичних платежів, що судом першої інстанції до уваги не прийнято, а вказані норми матеріального права не застосовані до спірних правовідносин, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону. Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» залишити без задоволення. Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 27 серпня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 30 липня 2025 року. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді І.А. Єлізаренко О.В. Свистунова

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»