Постанова Дніпровський апеляційний суд № 191/5778/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5783/25 Справа № 191/5778/24 Суддя у 1-й інстанції - Форощук С. А. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: судді-доповідача: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2025 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2024 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовувало тим, що 02.01.2020 року відповідач ознайомився з умовами кредитування та підписав Паспорт кредиту, Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та погодив наступні умови: 1) тип кредиту та розмір кредитного ліміту: відновлювана кредитна лінія до 15 000,00 грн. (п.1.2. Договору); 2) тип кредитної карти: Картка «Універсальна»;3) строк кредитування: 20 місяців з пролонгацією (п.1.2. Договору); 4)процентна ставка, відсотків річних: 43.2% (п.1.3 Договору); 5) кількість та розмір платежів, періодичність: сплата мінімального обов`язкового платежу на поточний рахунок, для якого відкрито кредитну картку, до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту (п.1.4. Договору);6) розмір мінімального обов`язкового платежу: - 5% від заборгованості, але не менше ніж 100 грн, щомісячно, або 10% від заборгованості, але неменше 100 грн, щомісячно - у разі прострочки, починаючи з другого місяця прострочення (п.1.4. Договору); 7) проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 60,00% (п.1.5. та п. 2.1.1.2.12. Договору). На підставі укладеного договору відповідач отримав платіжний інструмент - кредитну картку номер - НОМЕР_1 , строк дії - 10/23,тип - Універсальна. Згодом для зручності користування рахунком відповідач додатково отримав наступні картки: кредитна картка номер - НОМЕР_2 , строк дії - 09/23, тип - «Універсальна», кредитна картка номер - НОМЕР_3 , строк дії - 10/23, тип - «Універсальна», кредитна картка номер - НОМЕР_4 , строк дії - 07/25, тип - «Універсальна Gold» (заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 16.09.2021 року. В процесі користування рахунком відбулася зміна відсоткової ставки до 40,8 % річних. Відповідач користувався кредитним лімітом, відповідно до виписки порахунку вчиняв операції, таким чином, згідно до Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, що затверджено Постановою НБУ №164 від 29.07.2022 року, відповідач є власником рахунку та держателем платіжного інструменту для здійснення операцій за рахунком. Відповідач користувався кредитним лімітом, повертав використану суму кредитного ліміту та сплачував відсотки за користування кредитним лімітом, але припинив надавати своєчасно позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, відповідача станом на 28.10.2024 року має заборгованість - 18565,53 грн., яка складається з: 14768,00 грн. - заборгованість за тілом кредита 3797,53 грн. - заборгованість за простроченими відсотками. Просив стягнути з відповідача на їх користь заборгованість 18565,53 грн., яка складається з: 14768,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту 3797,53 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, та покласти на останнього судові витрати. Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача судові витрати. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповне та не всебічне з`ясування обставин справи. Зазначає, що посилання відповідача на наявність кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12021041640001010 від 05.11.2021року не може вважатись доказом неправомірності дій АТ КБ "ПриватБанк", оскільки в межах даного кримінального провадження на час розгляду справи відсутнє передбачене ч. 6 ст. 82 ЦПК України остаточне судове рішення. Крім того, у відповідності до ст.ст. 626, 627, 629, 634, 638 ЦК України сторони по справі погодили умови та правила надання банківських послуг, які підлягають обов`язковому виконанню. Таким чином, за здійснені транзакції 12.09.2021року з кредитної картки відповідача має відповідати саме ОСОБА_1 , так як, проявивши необачність, щодо збереження свого мобільного телефону з фінансовим номером, не вжив заходів для невідкладного повідомлення банк про крадіжку мобільного телефону, блокування доступу до Приват24 (банківських рахунків), чим сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу третім особам отримати вільний доступ до приватної інформації - карток ПриватБанка в системі «Приват24», ініціювати платіжні операції. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін, яке відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Зазначає,що невідомими особами у нього було вкрадено телефон,в результаті чого з його карткового рахунку було переведено кошти. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 18565,53 грн., тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що02.01.02020 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір у формі підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. До кредитного договору банк додав витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з умов та правил надання банківських послуг, які підписані відповідачем. Згідно з довідкою позивача на підставі підписаного кредитного договору ОСОБА_1 були видані наступні кредитні картки: № НОМЕР_2 - дата відкриття 16 травня 2020 року, зі строком дії до вересня 2023 року; № НОМЕР_5 - дата відкриття 02 січня 2020 року, зі строком дії до жовтня 2023 року; № НОМЕР_3 - дата відкриття 18 травня 2020 року, зі строком дії до жовтня 2023 року; та № НОМЕР_4 - дата відкриття 16 вересня 2021 року, зі строком дії до липня 2021 року. Факт видачі вказаних банківських карток відповідачем не оспорюється. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 у встановлені договором строки зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим станом на 28.10.2024 року виникла заборгованість у загальному розмірі 18 565, 53 грн., яка складається з: 14 768, 00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 3797, 53 грн. - заборгованість за простроченими відсотками. Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 старт карткового рахунку відбувся 02 січня 2020 року, тоді і відбулося встановлення кредитного ліміту у сумі 5 000 грн. У подальшому відбувалось коригування кредитного ліміту у бік зменшення, водночас, 12 вересня 2021 року (дата, з якою, як було зазначено відповідачем, невстановлена особа незаконно заволоділа його телефоном) відбулось збільшення кредитного ліміту до 10000 грн. та до 15000грн., а 15 грудня 2021 року - зменшення кредитного ліміту до 0 грн. Зокрема, з виписки по картці № НОМЕР_3 , власником якої є ОСОБА_1 , за договором №б/н за період 02.01.2020 - 30.10.2024 року, вбачається, що 12.09.2021 року проведено декілька операцій (транзакцій) по списанню (переказу) грошових коштів, зокрема: - переказ на катку ПриватБанку через додаток Приват 24 одержувач ОСОБА_2 в сумах: 12562, 81 грн., 11 557, 79 грн., 9 547, 74 грн. та 6 834, 17 грн.; - переказ зі своє картки в сумах: 25 грн., 25 грн.; - поповнення мобільного телефону НОМЕР_6 ; - перший платіж за покупку на суму 14 697 грн. в магазині «Алло» від 12.09.2021 року за сервісом «Оплата частинами»; - перший платіж за покупку на суму 1999 грн. в магазині «Алло» від 12.09.2021 року за сервісом «Оплата частинами». Також на картку були здійснені зарахування грошових коштів в сумах: 10 000, 00 грн. (зарахування переказу на картку), 5 000, 00 грн. ( переказ коштів виплата займа), 6 500, 00 грн. (зарахування переказу), 3 100, 00 грн. (зарахування переказу), 4 000, 00 грн. (зарахування переказу), 1 940, 00 грн. (зарахування переказу), 30, 00 грн. (зарахування суми вкладу з «Скарбнички»). Встановлено, що 17.09.2021 року ОСОБА_1 звернувся на гарячу лінію позивача із повідомленням про шахрайство. Згідно з відповіддю позивача від 06.12.2021 року №20.1.0.0.0/7-211130/29549 на 3795284-ВБ від 30.11.2021 року ОСОБА_1 повідомлено, що Банк не може повернути кошти, які були списані з його платіжної картки, оскільки переказ коштів був здійснений шляхом створення платежу в системі дистанційного обслуговування клієнтів Приват 24, відповідно до якого був здійснений під авторизацією відповідача. При даній процедурі клієнт вводить свої ім`я користувача і пароль та входить у Приват24, створює необхідний платіж, вводить тільки йому відомий ключ доступу і після цього до Банку надходить платіжне доручення, відповідно до якого Банк здійснює переказ коштів. Вказані дії можливо було здійснити лише за допомогою використання фінансового телефону Клієнта та іншої особистої інформації. Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 листопада 2021 року до ЄРДР були внесені відомості за № 12021041640001010 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, за заявою ОСОБА_1 про те, що 12.09.2021 року невстановлена особа, шахрайським шляхом, заволоділа належним йому майном, чим завдала шкоду, розпочато досудове розслідування. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що є факт здійснення операцій за кредитним рахунком відповідача, які ним не замовлялися та не оформлялися, що обумовлює і відсутність з боку відповідача зобов`язань щодо повернення кредиту та інших платежів, що свідчить про безпідставність та незаконність позовних вимог позивача та обумовлює їх відхилення. Такий висновок в повній мірі відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частинами першою-другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Згідно з статтею 1 Закону України «Про платіжні послуги» платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки. Держатель платіжного інструменту є фізична особа, яка на законних підставах використовує платіжний інструмент для ініціювання платіжної операції з відповідного рахунку для виконання платіжних операцій або здійснює інші операції і з застосуванням зазначеного платіжного інструменту. Неналежна платіжна операція це платіжна операція, внаслідок якої з вини особи, яка не є ініціатором або надавачем платіжних послуг,здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі. Неналежним платником є особа, з рахунку якої списано кошти без законних підстав (помилково або неправомірно), а неналежним отримувачем особа, на рахунок якої без законних підстав зарахована сума платіжної операції або яка отримала суму платіжної операції в готівковій формі. Стаття 38 вказаного Закону визначає, що електронні платіжні засоби використовуються для ініціювання платіжних операцій з рахунків платників. Електронний платіжний засіб має містити реквізити, що дають змогу ідентифікувати його емітента, а також інші визначені Національним банком України обов`язкові реквізити. У разі емісії електронного платіжного засобу для використання в платіжній системі електронний платіжний засіб має додатково містити реквізити, що дають змогу ідентифікувати відповідну платіжну систему. Електронний платіжний засіб має відповідати вимогам щодо захисту інформації, передбаченим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України. Електронний платіжний засіб, що використовується в платіжній системі, має відповідати вимогам щодо захисту інформації, передбаченим правилами платіжної системи, з урахуванням вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України. Емітент має право надати електронний платіжний засіб користувачу у власність або в користування у порядку, визначеному договором про надання платіжних послуг. Емітент зобов`язаний: 1) забезпечити, щоб індивідуальна облікова інформація користувача була недоступна жодним іншим сторонам, крім користувача (крім випадку, передбаченого частиною шістнадцятою цієї статті); 2) зберігати інформацію, надану користувачем для здійснення контактів із ним, протягом строку дії договору; 3) не надавати користувачу електронні платіжні засоби без відповідного запиту користувача, крім випадку надання користувачу електронного платіжного засобу на заміну раніше виданого електронного платіжного засобу; 4) забезпечити користувачу можливість безоплатно в будь-який час повідомити емітента про втрату електронного платіжного засобу, або втрату індивідуальної облікової інформації та не допускати будь-якого використання електронного платіжного засобу після отримання такого повідомлення; 5) забезпечити користувачу можливість у будь-який час повідомити емітента про необхідність розблокування або заміни (перевипуску) електронного платіжного засобу; 6) повідомляти користувача про виконання операцій з використанням електронного платіжного засобу; 7) реєструвати та протягом строку, передбаченого нормативно-правовими актами Національного банку України, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування емітентом користувача та користувачем емітента, надавати користувачу таку інформацію за його письмовим зверненням. Під час реєстрації повідомлення користувача про втрату електронного платіжного засобу емітент зобов`язаний зазначити дату і час одержання повідомлення. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів та/або індивідуальної облікової інформації. Втратою індивідуальної облікової інформації є неможливість здійснення платником використання індивідуальної облікової інформації, неправомірне заволодіння та/або використання чи загроза заволодіння та/або використання іншими особами індивідуальної облікової інформації або її компонентів. Користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов`язаний: 1) надати емітенту інформацію для здійснення контактів у порядку, визначеному договором; 2) зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом; 3) не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права; 4) не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції; 5) негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв`язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації. Стаття 67 Закону України «Про платіжні послуги» передбачає, що надавачі платіжних послуг зобов`язані запровадити систему захисту інформації, що має забезпечувати безперервний захист інформації про виконання платіжних операцій та індивідуальної облікової інформації на всіх етапах її формування, обробки, передавання та зберігання. Система захисту інформації має забезпечувати цілісність, конфіденційність, доступність та простежуваність інформації, що формується, обробляється, передається та зберігається під час виконання платіжних операцій, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України. Надавачі платіжних послуг зобов`язані виконувати встановлені законодавством вимоги щодо захисту інформації. У разі виявлення порушень законодавства щодо захисту інформації, що містять ознаки вчинення злочину, надавачі платіжних послуг зобов`язані повідомити про це відповідні правоохоронні органи. Працівники надавачів платіжних послуг зобов`язані виконувати вимоги законодавства щодо захисту інформації під час виконання платіжних операцій, зберігати таємницю надавача платіжних послуг (або іншу інформацію з обмеженим доступом) та підтримувати конфіденційність інформації, що використовується в системі захисту такої інформації. Працівники надавачів платіжних послуг несуть відповідальність за неналежне використання та зберігання засобів захисту інформації, що використовуються під час виконання платіжних операцій, а також за розголошення персональних даних користувачів та інформації, що може бути віднесена до банківської таємниці чи таємниці надавача платіжних послуг, відповідно до законодавства. Згідно з статтею 68 вказаного Закону електронна взаємодія надавача платіжних послуг із користувачем здійснюється лише після автентифікації користувача, який є фізичною особою, або уповноваженого представника користувача, який є юридичною особою. Надавачі платіжних послуг зобов`язані застосовувати посилену автентифікацію користувача під час: 1) отримання користувачем доступу до рахунку за допомогою засобів дистанційної комунікації; 2) ініціювання дистанційної платіжної операції; 3) будь-яких інших дій у разі підозри вчинення шахрайства (або існування ризику шахрайства) чи інших неправомірних дій (або існування ризику вчинення інших неправомірних дій). Надавачі платіжних послуг зобов`язані розробити та застосовувати елементи посиленої автентифікації, які мають бути незалежними, щоб виявлення факту несанкціонованого доступу до одного захищеного елемента або його розголошення не загрожувало надійності інших елементів, а також запровадити заходи із забезпечення захисту конфіденційності даних автентифікації. Для проведення дистанційних платіжних операцій надавачі платіжних послуг зобов`язані застосовувати посилену автентифікацію платника, що включає використання унікальних для кожної окремої операції даних, які дають змогу пов`язувати (в результаті виконання алгоритму співставляти контрольний показник з даними операції) операцію на певну суму і конкретного отримувача. Надавачі платіжних послуг з обслуговування рахунку зобов`язані застосовувати вимоги частин третьої і п`ятої цієї статті у разі надходження запиту з ініціювання платіжної операції від надавача послуг з ініціювання платіжної операції або запиту від надавача послуг з надання інформації за рахунками. Частини 8-10 статті 86 Закону України «Про платіжні послуги» передбачають, що надавачі платіжних послуг несуть відповідальність перед користувачами за помилкові платіжні операції, у тому числі за виконання: 1) помилкової платіжної операції на рахунок неналежного отримувача; 2) помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника; 3) платіжної операції з рахунку платника без законних підстав або внаслідок інших помилок надавача платіжних послуг. У разі виконання помилкової платіжної операції на рахунок неналежного отримувача надавач платіжних послуг зобов`язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму платіжної операції отримувачу, а також сплатити йому пеню в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення від дня завершення помилкової платіжної операції до дня переказу коштів на рахунок отримувача, але не більше 10 відсотків суми платіжної операції. У разі виконання помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника надавач платіжних послуг зобов`язаний негайно після виявлення помилки або після отримання повідомлення неналежного платника (залежно від того, що відбулося раніше) переказати за рахунок власних коштів суму платіжної операції на рахунок неналежного платника та сплатити йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день від дня списання з рахунку коштів за помилковою платіжною операцією до дня повернення коштів на рахунок неналежного платника. Надавач платіжних послуг зобов`язаний також відшкодувати неналежному платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану помилкову платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди). Розділ VIІ «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління НБУ від 29 липня 2022 року №164, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, передбачає, що користувач зобов`язаний: 1) зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень; 2) надати емітенту інформацію для здійснення контактів у порядку, визначеному договором. Платіжний інструмент має відповідати вимогам емітента щодо захисту інформації, установленим з урахуванням вимог нормативно-правових актів Національного банку. Платіжний інструмент, що використовується для здійснення платіжних та/або інших операцій у платіжній системі, має також відповідати вимогам відповідної платіжної системи щодо захисту інформації. Емітент зобов`язаний: 1) забезпечити, щоб індивідуальна облікова інформація користувача була недоступна іншим сторонам, крім користувача (крім випадку, передбаченого в пункті 142 розділу VII цього Положення); 2) зберігати інформацію, надану користувачем для здійснення контактів із ним, протягом строку дії договору; 3) забезпечити користувачу можливість безоплатно в будь-який час повідомити емітента про втрату платіжного інструменту або індивідуальної облікової інформації та не допускати будь-якого використання платіжного інструменту після отримання такого повідомлення; 4) забезпечити користувачу можливість у будь-який час повідомити емітента про потребу розблокування або заміни (перевипуску) платіжного інструменту; 5) повідомляти користувача про виконання операцій з використанням платіжного інструменту; 6) реєструвати та протягом строку, передбаченого нормативно-правовими актами Національного банку, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування емітентом користувача та користувачем емітента, надавати користувачу таку інформацію за його письмовим зверненням. Емітент зобов`язаний зазначити дату і час одержання повідомлення користувача про втрату платіжного інструменту під час реєстрації повідомлення. Користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем. До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом. Емітент зобов`язаний надавати ПІН, індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, яка дає змогу здійснювати платіжні операції з використанням платіжного інструменту, лише держателю платіжного інструменту в порядку, визначеному договором (крім випадку, передбаченого в пункті 142 розділу VII цього Положення). Надавач платіжних послуг у разі виконання помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника, якщо власник рахунку/держатель невідкладно повідомив про платіжні операції з використанням платіжного інструменту, які ним не виконувалися, зобов`язаний негайно після виявлення помилки або після отримання повідомлення (залежно від того, що відбулося раніше) переказати за рахунок власних коштів суму платіжної операції на рахунок неналежного платника. Надавач платіжних послуг зобов`язаний також відшкодувати неналежному платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану помилкову платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди). Надавач платіжних послуг повинен сприяти власнику рахунку/держателю в поверненні коштів за неналежною платіжною операцією з використанням платіжного інструменту шляхом негайного надання доступної йому інформації про таку операцію (без стягнення плати), уключаючи інформацію, отриману на його запит від надавача платіжних послуг, що обслуговує неналежного отримувача. Надавач платіжних послуг, який обслуговує неналежного отримувача, для встановлення правомірності платіжної операції з використанням платіжного інструменту в разі опротестування неналежної платіжної операції власником рахунку та/або держателем та/або на вимогу емітента зобов`язаний після отримання відповідного повідомлення негайно заблокувати кошти в сумі неналежної платіжної операції на рахунку неналежного отримувача на строк до 30 календарних днів. Надавач платіжних послуг у разі повідомлення власником рахунку/держателем про незавершену платіжну операцію з внесення коштів з використанням платіжного інструменту через платіжні пристрої цього надавача платіжних послуг на рахунки/електронні гаманці, відкриті в цього надавача платіжних послуг, після подання власником рахунку/держателем відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок/електронний гаманець. Власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, які беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Здійснивши системний аналіз правових норм, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та вимогам законодавства. Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, є факт здійснення операцій за кредитним рахунком відповідача, які ним не замовлялися та не оформлялися, що обумовлює і відсутність з боку відповідача зобов`язань щодо повернення кредиту та інших платежів, відповідач ОСОБА_1 особисто не використовував електронний платіжний засіб картку, та, оскільки не встановлено, що він своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, повідомив правоохоронні органи про вчинений злочин, він не несе відповідальності за такі платіжні операції. Колегія суддів звертає увагу, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. За відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. Натомість, АТ КБ «Приватбанк» не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів ОСОБА_1 , не довів, що останній, як володілець та користувач картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до її карткового рахунку чи надав інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції. Списання грошових коштів з карткових рахунків відповідача відбулося не за його розпорядженням і він не повинен нести відповідальності за такі операції. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, ОСОБА_1 повідомив про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів, й наразі триває досудове слідство. Доводи про те, що наявність кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не може вважатися доказом неправомірних дій позивача, тому що остаточне рішення не прийнято, колегія суду відхиляє, з огляду на те, що той факт, що правоохоронними органами не завершено досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо встановлення особи, яка здійснила шахрайські дії, не позбавляє позивача права звернутися до суду з цим позовом. При цьому АТ КБ «ПриватБанк» не позбавлене права звернутися до винних осіб із позовом про відшкодування збитків. Саме на банк, який є професійним учасником ринку надання банківських послуг, покладено обов`язок доведення того, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації,яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони. Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 571/841/16-ц (провадження № 61-25606св18), від 24 липня 2019 року у справі № 753/16954/16-ц (провадження № 61-24323св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 311/634/18-ц (провадження № 61-1837св19), від 16 грудня 2020 року у справі № 214/2867/18 (провадження № 61-22931св19), від 27 січня 2021 року у справі № 210/1242/18 (провадження № 61-1556св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 751/6050/18 (провадження № 61-18544св19). З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк". Відтак, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення про відмову у задоволенні позову, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення районного суду, наведені у скарзі, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи. Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення районного суду без змін. З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 18565,53 грн., що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст.368, 369, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення. Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: