Постанова 4803 № 932/11970/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3814/25 Справа № 932/11970/24 Суддя у 1-й інстанції - Салькова В. С. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді-доповідача Космачевської Т.В., суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2025 року в цивільній справі номер 932/11970/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: В липні 2024 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 30.10.2023 року на шосе у напрямку до м. Новомосковська він був зупинений поліцейським УПП в Дніпропетровській області Прошаком Є.І., який склав щодо нього постанову серії ЕАТ №8042909 від 30.10.2023 року. З цією постановою позивач не погодився та оскаржив її до суду. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.02.2024 року у справі №183/12589/23 його позов до УПП в Дніпропетровській області та Департаменту патрульної поліції України задоволене повністю, наразі набрало законної сили після перегляду його апеляційним судом та оскарженню не підлягає. Незважаючи на це, відповідач-1, достовірно знаючи про скасування постанови, майже через рік звернувся до виконавчої служби, яка відкрила виконавче провадження та арештувала його рахунки. Сам факт неправомірного притягнення до адміністративної відповідальності заподіяв позивачеві стійкі моральні страждання, які посилювалися знаходженням його в районах бойових дій як військовослужбовця, призваного за мобілізацією.15.10.2024 року кілька банків, у яких він має рахунки, повідомили його про накладення арештів, і того ж дня він був доставлений до найближчого лікарняного закладу та він проходив стаціонарне лікування 10 діб. Також його направили до м. Запоріжжя для обстеження серця, за яке довелося сплачувати власні кошти. Хвороба підтверджує наявність його душевних страждань, яких він зазнав у зв`язку з незаконним притягненням за нібито порушення вимог ПДР, а також через негативні зміни в способі життя. Він пережив відчуття несправедливості, був пригніченим, переживав щодо порушення своїх прав, відчув упередженість співробітників правоохоронних органів, що викликало невдоволення, невпевненість, недовіру до правоохоронних органів, обурення. Він був змушений доводити свою невинуватість. Але найбільшу шкоду його особистості завдало відкриття виконавчого провадження та арешт рахунків. Завдану йому моральну шкоду він оцінює у 25000,00 грн 5000,00 грн щодо судового розгляду його позову та 20000,00 грн щодо виконавчого провадження та арешту рахунків, що призвело до госпіталізації. Також під час лікування він був вимушений сплатити 441,00 грн за медичне дослідження УЗД серця, а також надсилав Укрпоштою до виконавчої служби докази скасування постанови, що коштувало йому 54,00 грн. Позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь 25000,00 грн у відшкодування моральної шкоди та 495,00 грн у відшкодування матеріальної шкоди. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2025 року позовну позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 10000,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Із вказаним рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2025 року в справі №932/11970/24 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції є таким, що прийнято при неповному дослідженні матеріалів справи з порушенням норм матеріального та процесуального права. Фактично суд першої інстанції хоча і встановив факт моральної шкоди, але залишив поза увагою аргументи щодо її розміру та наявність матеріальної шкоди. Позивач просив врахувати встановлені Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір і порядок такого відшкодування. Загальну суму, яку він вважав остаточною за моральну шкоду становить 25000,00 грн. Також, суд не взяв до уваги стаціонарне лікування позивача як наслідки дій Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, що було спричинено арештом рахунків. На підтвердження позовних вимог позивач надав виписку з історії хвороби та дослідження УЗД серця, що є доказами впливу психотравмуючих факторів, спричинених неправомірними діями патрульної поліції, чим завдано моральної шкоди. Від Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на апеляційну скаргу , в якому відповідач просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Будь-яких аргументованих доказів заподіяння моральної шкоди, її розміру та причинно-наслідкового зв`язку між діями поліцейських й заподіянням такої шкоди позивачами не надано. Позивачем не доведено факт спричинення йому будь-якими діями поліцейських шкоди, що є обов`язковою передумовою для розгляду судом можливості щодо прийняття рішення про відшкодування такої шкоди, не доведено наявності обставин, визначених ч. 2 ст. 23 ЦК, внаслідок вчинення таких дій, не доведено їх протиправності. Навпаки, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач заявляє про скасування постанови та є задоволеним від такого рішення суду, але його обурив факт відкриття виконавчого провадження, яке завдало йому моральної шкоди діями, які були вчинені третіми особами, та жодним чином не пов`язані з виконанням поліцейськими їх службових обов`язків. Відповідач вважає, що суд дійшов помилкових висновків щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог. Від Державної казначейської служби України відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.02.2023 року у справі №183/12589/23 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та скасовано постанову серії ЕАТ №8042909 від 30.10.2023 року інспектора 2 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області старшого лейтенанта Поршака Є.І. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КпАП України, справу про адміністративне правопорушення закрито (а.с. 6-7зв). Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03.06.2024 року у цій справі апеляційна скарга Департаменту патрульної поліції України залишена без задоволення, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.02.2023 року залишено без змін (а.с. 8-10). 10.10.2024 року постановою державного виконавця Першого Правобережного ВДВС у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Коваленко У.Ю. відкрито виконавче провадження №76270452 з виконання постанови ЕАТ №8042909 про стягнення з ОСОБА_1 за адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, штрафу в розмірі 680,00 грн (а.с. 12-12зв). 15.10.2024 року постановою державного виконавця у цьому ж виконавчому провадженні накладено арешт на кошти боржника ОСОБА_1 на рахунках у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 1068,00 грн (а.с. 13-14). 23.10.2024 року державним виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження №76270452 з підстав того, що згідно з рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03.06.2024 року постанову ЕАТ №8042909 від 30.10.2023 року скасовано до відкриття виконавчого провадження. Цією ж постановою припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення (а.с. 15-16). Як вбачається з відповіді начальника Першого Правобережного відділу ДВС у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 16.10.2024 року, наданої на звернення ОСОБА_1 , заява начальника Відділу адміністративної практики УПП в Дніпропетровській області про прийняття до примусового виконання постанови ЕАТ №8042909 від 30.10.2023 року щодо позивача надійшла до відділу ДВС 10.10.2024 року (а.с. 17). З виписки №4064 із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування в терапевтичному відділенні КП «Томаківська центральна районна лікарня» з 15.10.2024 року по 23.10.2024 року з приводу гіпертонічної хвороби І-ІІ ст. (ГЛШ), гіпертонічного кризу неускладненого; хронічної гастропатії, загострення; ГЕРХ, загострення (а.с. 18-18зв). 16.10.2024 року позивач пройшов процедуру ехокардіографії вартістю 441,00 грн (а.с. 19-20). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості саме в певному обсязі. Проте, з вказаними висновками суду першої інстанції апеляційний суд не може погодитись в частині їх обґрунтування, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» у складі поліції функціонують: кримінальна поліція, патрульна поліція, органи досудового розслідування, поліція охорони, спеціальна поліція, поліція особливого призначення, інші підрозділи, діяльність яких спрямована на виконання завдань поліції або на забезпечення її функціонування, рішення про створення яких приймається керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ. Згідно з абзацом другим частини першої статті 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами Національної поліції підрозділами кримінальної та спеціальної поліції. Відповідно до розділу 2 Положення про патрульну службу МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 липня 2015 року № 796, основними завданнями патрульної служби є: забезпечення публічного порядку і громадської безпеки; забезпечення безпеки осіб, захисту їх прав, свобод та законних інтересів; створення стану захищеності життєво важливих інтересів суспільства, сконцентрованих у його матеріальних і духовних цінностях, нормальних умов життєдіяльності людини, діяльності підприємств, установ, організацій; запобігання кримінальним, адміністративним правопорушенням; попередження, виявлення та припинення кримінальних та адміністративних правопорушень, випадків насильства у сім`ї, а також виявлення причин і умов, що сприяють їх учиненню; взаємодія із суспільством: реалізація підходу «міліція та громада», що полягає у співпраці та взаємодії із населенням, громадськими організаціями, іншими підрозділами органів внутрішніх справ, органами публічної влади, з метою запобігання правопорушенням, забезпечення безпеки, зниження рівня злочинності, а також установлення довірливих відносин між міліцією та населенням; забезпечення безпеки дорожнього руху; організація контролю за додержанням законів, інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху. Проаналізувавши зміст наведених правових норм вбачається, що поліцейський, який складає протокол про адміністративне правопорушення, не є суб`єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи проводить досудове розслідування, тому до таких правовідносин не застосовуються приписи статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР. Аналогічний висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 22 січня 2025 року №335/6977/22. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Відповідно до положень статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі №953/6561/20 зазначено, що: «у справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини». Судом встановлено, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.02.2023 року у справі №183/12589/23 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та скасовано постанову серії ЕАТ №8042909 від 30.10.2023 інспектора 2 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області старшого лейтенанта Поршака Є.І. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КпАП України, справу про адміністративне правопорушення закрито. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03.06.2024 року у цій справі апеляційна скарга Департаменту патрульної поліції України залишена без задоволення, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.02.2023 року залишено без змін. 10.10.2024 року постановою державного виконавця Першого Правобережного ВДВС у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Коваленко У.Ю. відкрито виконавче провадження №76270452 з виконання постанови ЕАТ №8042909 про стягнення з ОСОБА_1 за адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, штрафу в розмірі 680,00 грн. При цьому, як вбачається з відповіді начальника Першого Правобережного відділу ДВС у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 16.10.2024 року, наданої на звернення ОСОБА_1 , заява начальника Відділу адміністративної практики УПП в Дніпропетровській області про прийняття до примусового виконання постанови ЕАТ №8042909 від 30.10.2023 року щодо позивача надійшла до відділу ДВС 10.10.2024 року. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що його моральні страждання виявились у душевних переживаннях через ухвалення незаконного рішення працівниками поліції. Постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності в подальшому було скасовано в судовому порядку із закриттям провадження у зв`язку з недоведеністю. А в подальшому через направомірні дії працівників відповідача було передано постанову на примусове виконання, через що на рахунки позивача було накладено арешт. Розмір відшкодування моральної шкоди у відповідності до положень статті 1174 ЦК України визначається на загальних підставах. Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Застосування іншого закону при визначенні розміру моральної шкоди, а саме положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено частиною 7 статті 1176 ЦК України. Встановивши, що підставою для відшкодування моральної шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення, яким позивача притягнуто до адміністративної відповідальності шляхом накладення штрафу, у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, яка не віднесена до підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, суд першої інстанції помилково застосував положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». За таких обставин, виходячи з наведеного, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку, що притягнення особи до адміністративної відповідальності, провадження за яким в подальшому закрито судом за недоведеності вчинення позивачем адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб відповідача, які ініціювали вказане провадження та виконавче провадження зі стягнення штрафу, та про завдання такими діями моральної шкоди позивачу, проте не може погодитись із застосованими судом першої інстанції положеннями норм матеріального права. Апеляційний суд погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, оскільки він має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Відтак, апеляційний суд не може погодитись з висновками суду першої інстанції в мотивувальній частині щодо застосування положень матеріального права, які не підлягали застосуванню, що відповідно до частин 1, 4 статті 376 ЦПК України є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги, зміні рішення суду першої інстанції в частині його мотивування. Наведені в апеляційній скарзі доводи частково заслуговують на увагу. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2025 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: