Постанова 4855 № 320/9187/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/9187/25 Суддя (судді) першої інстанції: Діска А.Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М., суддів: Вівдиченко Т.Р., Мєзєнцева Є.І., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до його пред`явлення, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з заявою про забезпечення позову, в якій просить суд заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 , збірному пункту ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовій частині НОМЕР_1 та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо обмеження свободи пересування/переміщення призову на військову службу/мобілізаційних заходів/зарахування до списків особового складу військової частини та інші дії, пов`язані мобілізацією щодо ОСОБА_1 до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі. Так, в обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, що якщо позивача буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки/бронювання від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року у задоволенні заяви про забезпечення позову до його пред`явлення відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року та постановити нову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкових передчасних висновків про те, що не існує жодних ризиків прийняття негативного рішення комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 та/ або вчинення останнім протиправної бездіяльності, адже вже в процесі розгляду справи стає зрозумілою протиправна бездіяльність чи то протиправні рішення останнього, які будуть у найкоротші строки оскаржені позивачем для забезпечення якнайкращого і якнайефективнішого захисту його прав та законних інтересів. Апелянт стверджує, що суд протиправно не встановив адекватності та співмірності заявлених заходів забезпечення позову з предметом позову та шкодою для інших сторін. Суд також протиправно заперечив той факт, що невжиття таких заходів може дійсно, а не вигадано, унеможливити судовий захист прав та свобод позивача, адже позивач має право на відстрочку і подав про це заяву відповідачу, проте останній продовжує вживати дії, спрямовані на мобілізацію. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2025 та від 28.05.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків. Відповідно до частини першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову до його пред`явлення, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що позивачем не надано до суду доказів того, що заява про надання відстрочки отримана та за наслідками її розгляду прийнято рішення, яке позивач має намір оскаржити в суді або у встановлений законом строк таку заяву не було розглянуто ІНФОРМАЦІЯ_4 . Жодними доказами не підтверджуються доводи заявника про вірогідність набуття позивачем статусу військовослужбовця у зв`язку з призовом на військову службу. Наведені ним у заяві доводи є лише його припущенням й жодних належних та допустимих доказів у розумінні статей 73, 76 Кодексу адміністративного судочинства України на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача без вжиття заходів забезпечення позову суду не надано. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції обґрунтованим, виходячи з наступного. Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом. За приписами частини першої, другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб. Згідно з частинами першою, четвертою, п`ятою та шостою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта. За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 640/6315/19. У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову. Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, судом першої інстанції правильно встановлено, що заявником не обґрунтовано наявність достатньо обґрунтованої підстави можливості вжиття заходів забезпечення позову. Колегія суддів зазначає, що до заяви про забезпечення позову не додано належних доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем дій щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації (зокрема, вручення позивачу повістки із вказаною метою виклику до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки тощо) та, відповідно, вказували б на необхідність вирішення судом питання про вжиття заходів забезпечення позову. Більше того, позивачем не надано жодних доказів, що за наслідком поданої позивачем заяви від 20.02.2025 до голови Комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 прийнято рішення, яке позивач має намір оскаржити в суді або у встановлений законом строк таку заяву не було розглянуто ІНФОРМАЦІЯ_5 . Натомість, факт лише направлення заяви голові Комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації має наслідком розгляд та перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення. На переконання колегії суддів ймовірна можливість настання негативних наслідків чи порушення прав позивача в майбутньому не може визнаватись достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, позаяк відповідно до вимог пункту 60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, до ухвалення комісією рішення (про відстрочку ви про відмову у наданні відстрочки) військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Отож, приведені доводи позивача не свідчать про конкретні негативні наслідки невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення його прав в такій мірі, що для їх відновлення необхідно було б докласти значних зусиль, або захист цих прав був би неможливий без вжиття судом заходів забезпечення позову. Крім того, за змістом п. 56 Положення про підготовку та проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затверджене постановою Кабінету Міністрів від 21.03.2002 №352, оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з додатком

17. Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в повістках за формою згідно з додатком 18, вручення яких проводиться через відповідні органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти, незалежно від підпорядкування і форми власності. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. З наведеного слідує, що повістка є засобом оповіщення військовозобов`язаної особи для її прибуття на вказану дату до територіального центру комплектування. Натомість, позивач не надав доказів ні суду першої, ні апеляційної інстанцій щодо вручення йому повістки, якою визначено обов`язкову явку до призовної дільниці з метою його мобілізації чи будь-яких інших дій для призову заявника на військову службу за мобілізацією, а тому твердження заявника про те, що невжиття судом заходів забезпечення позову може унеможливити виконання рішення за його майбутнім позовом є нічим не підтвердженими та базуються на припущеннях. Більше того, не розгляд документів про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не означає автоматичного призову заявника на військову службу та набуття ним статусу військовослужбовця. Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів щодо вчинення відповідачем дій стосовно позивача щодо призову його на військову службу під час мобілізації, згідно Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Також, як на іншу обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на те, що у разі призову на військову службу незворотньо зміниться його правовий статус, після чого неможливо буде реалізувати право на відстрочку. Однак, такі доводи заявника не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. При цьому, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі № 826/13306/18. В цьому контексті слід враховувати і те, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства. Суд апеляційної інстанції не вбачає достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та даних, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане взагалі неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Отже, при постановленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року у справі №320/9187/25 - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені статтями 328-331 КАС України. Суддя-доповідач О.М.Кузьмишина Судді Т.Р.Вівдиченко Є.І.Мєзєнцев