Постанова 4855 № 620/16713/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/16713/24 Суддя (судді) першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2025 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю. за участю секретаря Коренко Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівської області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Гепард" до Головного управління ДПС у Чернігівської області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень В С Т А Н О В И Л А Приватне підприємство «Гепард» звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 10902/ж10/25-01-07-00 від 11.07.2024 року, яким було зменшено від`ємне значення суми податку на додану вартість на суму 3 593 249,30 грн, № 10901/ж10/25-01-07-00 від 11.07.2024 року, яким було відмовлено у бюджетному відшкодуванні на суму 927541 грн. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погодившись із рішенням суду, відповідач - Головне управління ДПС у Чернігівській області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що враховуючи той факт, що оскаржувані рішення прийнято на підставі акту перевірки від 19.07.2023 № 8530/ж5/25-01-07-03-01 складеного за результатами документальної позапланової виїзної перевірки позивача, яким встановлено: заниження позивачем податку на додану вартість; факт реалізації імпортованої продукції, база оподаткування якої нижча за її митну вартість; відсутність націнки на реалізовану продукцію відносно митної вартості товару; ціни на продукти харчування, що були продані за перевіряємий період, є меншими в порівнянні з цінами продажу типового товару на внутрішньому ринку України, тобто нижче звичайних цін. Також вказує, що господарські операції Приватного підприємства «Гепард» за період з грудня 2023 року - березня 2024 року містять ознаки нереальності їх здійснення та проведені з метою штучного формування податкового кредиту. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Приватного підприємства «Гепард» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за березень 2024 року від`ємного значення з податку на додану вартість, в тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, за результатами якої складений акт від 19.07.2023 № 8530/ж5/25-01-07-03-01 (т. 1 а.с. 7-27). Згідно висновку, викладеного в акті, під час перевірки були встановлені порушення позивачем в частині дотримання податкового законодавства при декларуванні за березень 2024 року від`ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, а саме порушено: - п. 73 ст. 73 п. 200.1. п. 200.4. п. 200.8. п. 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України, пункту 5 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за №159/28289 (зі змінами та доповненнями) платнику відмовлено в отриманні бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень року в сумі 927 541 грн; - п.п. 14.1.71. п.п. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14, п. 188.1 ст. 188, п. 200.1, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (показник рядка 21 Декларації) на загальну суму ПДВ 3593249,30 грн, в тому числі за березень 2024 року на суму ПДВ 3593249,30 грн. Такі висновки відповідача ґрунтуються на реалізації продуктів харчування (свіжих гранат, грейпфрутів, лимонів, мандаринів, огірків, помідорів, апельсинів пупкових та перцю солодкого, перцю чілі) нижче звичайних ринкових цін. Вказує, що база оподаткування ПДВ при реалізації на митній території України обраховується виходячи з договірної вартості, але не нижче ціни придбання цих товарів та не нижче ціни придбання. Крім того, відповідач вказує, що господарські операції з ТОВ «СЕЛМОЛ» містять ознаки здійснення безтоварних операцій. На підставі акту перевірки Головним управлінням ДПС у Чернігівській області було винесено податкові повідомлення-рішення: - від 11.07.2024 № 10901/ж10/25-01-07-00, яким відмовлено у бюджетному відшкодуванні податку на додану вартість в розмірі 927541,00 грн (т. 1 а.с. 29); - від 11.07.2024 № 10902/ж10/25-01-07-00 на суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 3593249,30 грн (т 1 а.с. 30). Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, за придбання або виготовлення товарів та послуг. За приписами пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг. Нормами пункту 198.5 статті 198 ПК України закріплено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу). Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. В силу вимог пункту 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. У відповідності до до п. 200.4 ст. 200 ПК України, при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Нормами п. 200.7 ст. 200 ПК України передбачено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. Згідно підпункту 200.7.2 пункту 200.7 статті 200 ПК України, заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження. Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Отже, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Згідно з частиною другою статті 9 Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерством фінансів України № 88 від 24.05.1995 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Отже, з системного аналізу приписів Закону № 996-ХІV та Положення № 88 від 24.05.1995 вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників. Також істотне значення для встановлення судом факту реальності виконання договору саме із заявленим контрагентом є фактичні обставини укладення та виконання договору, обґрунтованість вибору контрагента. Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Кодексом, календарний квартал, з урахуванням таких особливостей, зокрема: якщо особа реєструється як платник податку з іншого дня, ніж перший день календарного місяця, першим звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня такої реєстрації та закінчується останнім днем першого повного календарного місяця (підпункт «а» пункту 202.1 статті 202 Податкового кодексу України). Податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (пункт 203.1 статті 203 Податкового кодексу України). Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податків при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. За умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий орган не доведе зворотне. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.12.2019 у справі №826/13060/18, від 12.04.2024 у справі № 640/36803/21. Щодо посилань відповідача на відсутність реквізитів осіб уповноважених на отримання ТМЦ колегія суддів зазначає, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце, що, в свою чергу, встановлено судом і підтверджено матеріалами справи. При цьому в умовах дії такого принципу фінансової звітності, як превалювання сутності над формою, який полягає в тому, що операції обліковуються відповідно до їх дійсної сутності, а не лише виходячи з правильності їх юридичного оформлення та документування, у податковому обліку господарські операції мають відображатися відповідно до їх реального економічного змісту. Для цілей оподаткування зміст господарської операції має встановлюватися на підставі аналізу дійсних змін майнового стану її учасників. Документальне оформлення є лише формою представлення інформації про юридичний факт, тоді як саме з юридичним фактом податкове законодавство пов`язує зміни у податковому обліку платника. Відтак, певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів та не можуть бути підставою для висновку про відсутність фактичного придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей. Наведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними зокрема у постанові від 18.03.2021 по справі № 420/3371/19. Щодо твердження апелянта про відсутність на балансі підприємства основних засобів та інших оборотних/необоротних активів, які б свідчили про ведення господарської діяльності підприємством, колегія суддів зазначає, що контролюючим органом не конкретизовано про які саме основні засоби йде мова. Оскільки Приватне підприємство «Гепард» на протягом багатьох років здійснює діяльність з оптової торгівлі овочами та фруктами суть якої зводиться до імпорту даної продукції та продажу її на території України. Тобто, позивач не займається вирощуванням даних овочів та фруктів. Щодо кількості найманих працівників Приватного підприємства «Гепард» суд зазначає, що у постанові від 09.05.2024 у справі № 320/6439/22 Верховний Суд дійшов висновку, що чинним законодавством не пред`являються вимоги до суб`єктів підприємницької діяльності стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявність тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів тощо для здійснення господарської операції. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальну можливість виконання правочину. В даному ж випадку враховуючи специфіку господарської діяльності позивача, яка полягає в оптовій торгівлі овочами та фруктами, та невелику кількість контрагентів наявність двох працівників є цілком достатньою. З приводу посилання на відсутність товарно-транспортних накладних на реалізацію товару слід зазначити, що у постанові від 22.12.2023 у справі № 813/2330/16 Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки умовами договору передбачено, що перевезення товарів здійснюється силами контрагента позивача, тому у даній ситуації відсутність товарно-транспортної накладної є законним явищем. В даному випадку навіть з акту вбачається, що відповідач не ставить під сумнів факт транспортування імпортованих позивачем товарів до міста Києва, в той же час сам відповідач зазначає, що транспортування відбувалось на територію оптової бази «ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» де власне і відбувалась реалізація товару, і де серед іншого, наявний склад ТОВ «Селмол», про що сам відповідач зазначає в акті перевірки. Всі документи, які підтверджують подальший продаж імпортованих овочів та фруктів, були надані під час проведення перевірки. Також колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкового кредиту платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків. Принцип індивідуальної відповідальності платника податків, також доктринально закріплений у судовій практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Рішенням ЄСПЛ у справі «Інтерсплав проти України» визначено, що платник податків не може відповідати за зловживання свого контрагента за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що такий платник був безпосередньо залучений до таких зловживань. Цей принцип закріплений також у ст. 61 Конституції України, яка передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Отже, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи. Приватне підприємство «Гепард» є відокремленою юридичною особою від своїх контрагентів, а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 03.04.2020 у справі № 818/940/17, від 07.04.2020 у справі № 820/2665/16. Таким чином потенційне не відображення ТОВ «Селмол» у своєму бухгалтерському та податковому обліку подальшого продажу товару, придбаного у позивача, на що посилався відповідач, не може бути підставою для твердження про безтоварність господарських операцій. Щодо ціни реалізації імпортованої продукції, колегія суддів, зазначає, наступне. Згідно пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку / небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису. Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення; електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії. За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу. Згідно з підпунктом 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. Отже, законодавством встановлено, що база оподаткування - це договірна (контрактна) ціна, яка не може бути нижчою за ціну придбання відповідних товарів/послуг. Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про ціни і ціноутворення" суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціпи; державні регульовані ціпи. Вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін. Оскільки законодавством не встановлено державне регулювання на продукцію, що реалізується позивачем, відповідно товариство вільне встановлювати ціни на реалізовану продукції за згодою сторін договору. Отже, системний аналіз наведених норм вказує, що суб`єкти господарювання реалізують продукцію за цінами, самостійно визначеними сторонами. Така ціна, відповідно до підпункту 14.1.71 статті 14 Податкового кодексу України, якщо не доведено зворотне, вважається такою, що відповідає рівню ринкових цін. Верховний Суд у постановах від 16.12.2019 (справа №200/12345/18-а) та від 07.11.2022 (справа № 320/5251/19) зазначив, що у справах, в яких спір стосується визначення бази оподаткування податком на додану вартість з дотриманням вимоги пункту 188.1 статті 188 ПК України щодо звичайних цін як мінімального рівня, якому повинна відповідати базі оподаткування, особливо важливе значення має факт доведення реалізації самостійно виготовлених товарів/послуг за цінами, які не відповідають ринковим. І цей факт має доводити контролюючий орган, який вважає, що ціна товарів (послуг), визначена в договорі, не відповідає ринковим. Колегія суддів зазначає, що інформація, отримана за результатом неконкретизованого аналізу службових осіб Головного управління ДПС у Чернігівській області ринку продажу продуктів харчування (свіжих гранат, грейпфрутів, лимонів, мандаринів, огірків, помідорів, апельсинів пупкових та перцю солодкого, перцю чілі), не є податковою інформацію в розумінні Податкового кодексу України та не може бути підставою для висновків контролюючого органу щодо порушення платником податків норм податкового законодавства. Також, відповідно до положень пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України базою оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів. Тобто, на основі митної вартості, зазначеній в митній декларації, фіксується податковий кредит під час митного оформлення (пункт 201.12 Податкового кодексу України). Тож, митна вартість має значення саме для сплати ПДВ на митниці, під час ввезення товарів (імпорту) і якщо митна вартість більша за договірну, то саме з неї розраховують суму ПДВ при розмитнені. В свою чергу, для операцій з постачання на митній території України товарів, попередньо ввезених на митну територію України у митному режимі імпорту, база оподаткування ПДВ визначається за загальним правилом - виходячи з їх договірної вартості, але не нижче ціни придбання, без урахування величини митної вартості та, відповідно, обов`язку щодо донарахування податкових зобов`язань з ПДВ не виникає. Посилання ж контролюючого органу на пункт 190.1 статті 190 Податкового кодексу України й на те, що ціна імпортованого товару при його подальшій поставці не може бути меншою за його митну вартість, є безпідставними, адже ця норма регулює оподаткування операцій виключно із імпорту товарів на митну територію України і не стосується правил оподаткування інших господарських операцій. Митна вартість та ціна придбання (договірна ціна) при визначенні бази оподаткування господарських операцій з реалізації на території України імпортованого товару не є тотожними поняттями. Визначення митної вартості є необхідним лише для визначення бази оподаткування при імпорті товарів. В даному випадку митна вартість перевищувала договірну (контрактну) вартість, по якій Приватне підприємство «Гепард» закуповувало товар, в той же час ціна подальшого продажу товарів на території України враховувала ціну, по якій даний товар було імпортовано, всі сплачені підприємством податки і збори, а також торгівельну націнку, яка дозволяє Приватному підприємству «Гепард» отримувати прибуток, який відображено у відповідній податковій декларації. Колегія суддів наголошує, що податковий орган не зазначив конкретної норми, яка визначає, що база оподаткування ПДВ раніше імпортованих товарів має бути не нижче митної вартості цих товарів з урахуванням митних платежів та експедиційних витрат. Жодною нормою законодавства не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України. Враховуючи вище викладене, колегія суддів доходить висновку, що для операцій платника податку з постачання на митній території України товарів, раніше ввезених таким платником податку на митну територію України, база оподаткування визначається за загальним правилом - виходячи з їх договірної вартості, але не нижче ціни придбання, без урахування величини митної вартості. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.07.2024 у справі № 620/1059/20. Також, колегія суддів зазначає, що податковим органом не доведено належними доказами, що позивач встановлював ціну на продукцію, яка є нижчою ціною ніж вартість цих товарів з урахуванням митних платежів, оскільки інформація, отримана за результатом неконкретизованого аналізу службових осіб Головного управління ДПС у Чернігівській області ринку продажу продуктів харчування (свіжих гранат, грейпфрутів, лимонів, мандаринів, огірків, помідорів, апельсинів пупкових та перцю солодкого, перцю чілі), не є податковою інформацію в розумінні Податкового кодексу України та не може бути підставою для висновків контролюючого органу щодо порушення платником податків норм податкового законодавства. Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів належними, достатніми та допустимими доказами правомірність спірних рішень, оскільки висновки податкового органу про безтоварність господарської операції позивача з його контрагентами ґрунтуються виключно на припущенням без аналізу первинної документації наданої позивачем, зокрема щодо подальшої реалізації товару. Колегія суддів наголошує, що перелік наданих первинних документів у їх сукупності, підтверджують реальність здійснення господарських операцій, оскільки позивач укладав з контрагентами угоди, первинні документи підтверджують здійснення цієї операції і доцільність її укладення через подальшу реалізацію товару. Крім того, посилання відповідача на податкову інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними тому, що така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону. Належними та допустимими доказами є первинна документація підприємства, яка повинна відповідачем перевірятися під час перевірки і аналізуватися з використанням додаткової інформації лише у сукупності. Аналогічна правова позиція щодо можливості використання податкової інформації була неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема в постановах від 24.09.2020 у справі № 820/329/17, від 17.09.2020 у справі № 826/16705/17 та інших. Враховуючи вищезазначене, судом першої інстанції правильно визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області № 10902/ж10/25-01-07-00 від 11.07.2024 року, яким було зменшено від`ємне значення суми податку на додану вартість на суму 3 593 249,30 грн, № 10901/ж10/25-01-07-00 від 11.07.2024 року, яким було відмовлено у бюджетному відшкодуванні на суму 927541 грн. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Гепард» та наявність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівської області - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року-без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Л.В. Бєлова А.Ю. Кучма Повне судове рішення складено « 30» липня 2025 року.