Постанова Київський апеляційний суд № 367/1779/22

Єдиний унікальний номер справи № 367/1779/22 Провадження №22-ц/824/8987/2025 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 червня 2025 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Павлової В.В., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 04 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», третя особа ОСОБА_2 , про визнання іпотеки припиненою, В С Т А Н О В И В: У червні 2022 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача. На обґрунтування позову зазначив, що 12.09.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №2619/0908/71-093 від 12.09.2008 року, відповідно до якого банк зобов`язався надати позивачу кредит у розмірі 102 000 доларів США на строк до 12.09.2038 року, а позивач зобов`язався використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за користування кредитом та повернути кредит банку частинами, в порядку та в строки, визначені кредитним договором. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором між позивачем і банком 12.09.2008 року було укладено Іпотечний договір №2619/0908/71-093-Z-1 щодо квартири під номером АДРЕСА_1 . Згідно з п. 12 іпотечного договору, за вибором іпотекодержателя застосовується один з наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, тощо. У зв?язку з порушенням позивачем кредитних зобов`язань, у липні 2009 року банк направив на адресу ОСОБА_1 вимогу про зміну умов договору і стягнення з позивача достроково заборгованості за кредитним договором у повному обсязі. В подальшому, банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором у судовому порядку. 01.11.2012 року рішенням Апеляційного суду міста Києва з позивача на користь ВАТ «Сведбанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 133 338,42 доларів США, що еквівалентно 1 064 707 грн 28 коп. та пені в сумі 162 711 грн. 88 коп. 28.11.2012 року право вимоги за кредитним та іпотечним договором було передано від ПАТ «Сведбанк» на користь ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на підставі договору факторингу та договору про відступлення прав за іпотечними договорами. У березні 2015 року позивач дізнався від державного виконавця про те, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції перебуває виконавче провадження за виконавчим написом №2002, виданим 28.11.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовим В.Ю. про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 . У квітні 2015 року позивач звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. 21.08.2015 року рішенням Оболонського районного суду міста Києва, яке набрало законної сили 21.10.2015 року, позовні вимоги були задоволені, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовим Володимиром Юрійовичем 28 листопада 2013 року, реєстровий № 2002, за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить позивачу на праві власності. Позивач зазначає про те, що на даний час склалася ситуація, коли ВАТ «Сведбанк» в судовому порядку змінив строк дії договору та реалізував своє право вимоги про дострокове стягнення у повному обсязі суми кредиту. Однак, банк не реалізував свого права звернутися з виконавчим листом до виконання, а ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», в свою чергу, після отримання права вимоги, не порушив питання про заміну стягувача у виконавчому провадженні, не скористався правом на отримання згідно вказаного рішення суду виконавчого листа про стягнення заборгованості та правом пред`явлення його у виконавчу службу для примусового стягнення. Таким чином, позивач вважає, що відповідач втратив своє право щодо примусового стягнення боргу з позивача, так як пропустив строк на пред`явлення виконавчого листа до виконання. Відповідач також не скористався своїм правом, передбаченим законом України «Про іпотеку» та умовами іпотечного договору, звернутися протягом строку позовної давності до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, або до органів нотаріату про вчинення виконавчого напису нотаріуса на іпотечному договорі. У подальшому представник позивача подала заяву про зміну підстав позову, яка обґрунтована тим, що на виконання ухвали суду відповідачем було надано належним чином завірену копію Договору факторингу №15 від 28.11.2012 року, укладеного між ПАТ «Сведбанк» та відповідачем, відповідно до якого банк передав відповідачу право вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення, без нотаріального посвідчення передання договорів забезпечення, та іпотечного договору, укладеного з позивачем. Не змінюючи підстави позову, викладені у позовній заяві, позивач доповнив їх підставами, зокрема в п.2.1 зазначеного договору. Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №294251900 від 11.01.2022 року підтверджується та обставина, що відсутня реєстрація прав на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 . Оскільки, банк передав право вимоги за основним зобов`язанням відповідачу, то права вимоги останній не має, отже втратив право на іпотеку. Зобов`язання за Іпотечним договором №2619/0908/71-093-Z-1 щодо квартири під номером АДРЕСА_1 , укладеним з позивачем у належній формі, не укладались, не передавались і не реєструвались. Отже, відповідач не набув прав іпотекодержателя, а банк втратив таке право, передавши право вимоги за основним зобов`язанням відповідачу. У даному конкретному випадку банк не реалізував свого права, не звернувся з виконавчим листом до виконання, а ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», в свою чергу, після отримання права вимоги, умов п.5.11 договору не виконав, не порушив питання про заміну стягувача у виконавчому провадженні, не скористався правом на отримання згідно рішення суду виконавчого листа про стягнення заборгованості та правом пред`явлення його у виконавчу службу для примусового стягнення. Тобто, відповідач не набув права щодо примусового стягнення боргу з позивача (зобов`язання за основним договором), так як не виконав умов Договору факторингу та пропустив строк на пред`явлення виконавчого листа до виконання. При цьому, зауважує, що йдеться не про строк позовної давності, а строк вчинення певних дій у строк, визначений договором факторингу, а також про строк на пред`явлення виконавчого листа до виконання. Зазначає про те, що не набувши права вимоги за основним зобов`язанням, права вимоги за іпотечним договором, відповідач також не набув. Як вбачається з комплексної інформаційної системи НБУ щодо ліцензій, виданих в Нацкомфінпослуг та в НБУ, відповідач виключений з реєстру фінансових установ 01.09.2023 року, а отже не може бути ні кредитором за основним зобов`язанням, ні іпотекодержателем. За викладених обставин, позивач вважає, що наявні всі юридичні і фактичні підстави для визнання іпотеки припиненою. У зв`язку з цим позивач просив суд визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором №2619/0908/71-093-Z-1 щодо квартири під АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_4 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 12.09.2008 року, реєстр № 5961. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 04 лютого 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 10.03.2025 року позивач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. 29 квітня 2025 року до апеляційного суду надійшов відзив від відповідача, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та судові витрати покласти на позивача. 22 травня 2025 року на адресу суду від представника ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» - Ковалевського Є.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. В обґрунтування вказаного клопотання представник зазначив, що бере участь в іншому судовому засіданні, яке призначено на 05.06.2025 року о 09:30. На підтвердження вказаного долучив до заяви повістку. Колегія суддів розглянувши вказане клопотання, дійшла висновку про відмову в його задоволенні, оскільки сторона є юридичною особою, відтак не лише одна особа має право представляти її інтереси в суді. У судове засідання, призначене на 05.06.2025 року, з`явився представник позивача. Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 12.09.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №2619/0908/71-093 від 12.09.2008 року, відповідно до якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 102 000 доларів США на строк до 12.09.2038 року, а ОСОБА_5 зобов`язався використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за користування кредитом та повернути кредит банку частинами, в порядку та в строки, визначені кредитним договором. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 12.09.2008 року укладено Іпотечний договір №2619/0908/71-093-Z-1 щодо квартири АДРЕСА_1 . Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.01.2022 року, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , згідно договору купівлі-продажу від 12.09.2008, 20.12.2008 року зареєстровано за ОСОБА_5 . Договір кредиту та договір іпотеки не були оскаржені, а зобов`язання ОСОБА_5 не виконані до теперішнього часу. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10.08.2015 року по справі № 756/4502/15-ц, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовим В.Ю. 28.11.2013, реєстровий №2022, за заявою ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_4 28.11.2012 між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено Договір факторингу №15, згідно якого банк відступає фактору право вимоги заборгованостей до боржників на умовах, передбачених Договором факторингу №15 від 28.11.2012 згідно з Реєстром заборгованості. Право вимоги до боржника ОСОБА_1 стверджується також витягом з реєстру заборгованостей боржників №1-Б, де боржником значиться ОСОБА_5 , номер кредитного договору 2619/0908/71-093, дата кредитного договору 12.09.2008, загальна сума боргу, що відступається 219 727,29 доларів США. Вірність виписки з Договору факторингу №15 від 28.11.2012 між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» посвідчено приватним нотаріусом Розсоха С.С. від 12.03.2024. Згідно з Договору про відступлення прав вимоги за іпотечними договорами від 28.11.2012 року, ПАТ «Сведбанк» відступає ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» права за іпотечними договорами згідно переліку, наведеного у Додатку №1 до цього Договору. Приватним нотаріусом Розсоха С.С. 12.03.2024 року засвідчено вірність виписки з Договору про відступлення прав вимоги за іпотечними договорами, укладеного між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», посвідченого 28.11.2012 приватним нотаріусом Заєць І.О. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, зазначив, що зобов`язання за кредитним договором не припинилося виконанням, проведеним належним чином, не припинилася також іпотека, яка є похідною від основного зобов`язання та дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Разом з тим, відповідач набув прав нового кредитора/іпотекодержателя, протилежного суду не доведено. Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне: «Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.» Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду. Окремо суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що доводи апелянта про те, що відповідач не набув права вимоги за основним договором, так як не виконав умови договору факторингу та пропустив строк на пред`явлення виконавчого листа до виконання є безпідставними з огляду на таке. Відповідно до вимог ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення іпотеки передбачені абз.6 ч.1 ст.17 Закону України «Про іпотеку», де зазначено, що іпотека припиняється з інших підстав, передбачених цим законом. Дана правова конструкція передбачає, що такі «інші» підстави припинення іпотеки мають бути передбачені саме статтею Закону України «Про іпотеку». Апелянт у своїй апеляційній скарзі не зазначила, яка саме норма Закону України «Про іпотеку» обумовлює припинення іпотеки в даному випадку. Не вбачає таких підстав і суд апеляційної інстанції. За таких умов доводи апелянта в цій частині не ґрунтуються на положеннях закону, відтак не можуть бути прийняті судом. Посилання апелянта на те, що сторона стягувача втратила право на примусове виконання зобов`язання не свідчить про припинення самого зобов`язання; у разі втрати кредитором можливості звернення за примусовим виконанням зобов`язання, останнє стає натуральним зобов`язанням, а не зникає чи припиняється. Ч.4 чт.263 ЦПК України передбачено, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у справі № 757/44680/15-ц висловлює такий висновок про застосування норми права. Натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що як пропуск строку позовної давності, так і пропуск строку пред`явлення виконавчого документу до виконання припиняє можливість звернення за примусовим його виконання, а саме зобов`язання не припиняється, натуральним, але продовжує існувати. Твердження апелянта про недійсність Договору факторингу колегія суддів відхиляє з огляду на наступне: Відповідно до ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Виконання чи невиконання сторонами договору факторингу його умов щодо проведення розрахунків не вливає на чинність самого договору. Крім того, така обставина може обумовлювати можливість порушення прав банку на отримання винагороди за договором, однак жодним чином не впливає на права позивача. Договір факторингу врегульовує правовідносини між первісним і наступним кредитором. В той же час зміна кредитора не змінює ні обсягу, ні виду, ні порядку виконання зобов`язання боржником, тому не впливає на права боржника. У будь-якому разі, недоліки договору факторингу могли би бути підставою для оскарження самого договору. Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Оскільки вказаний договір оскаржено не було, він є чинним. З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 04 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько