Постанова Запорізький апеляційний суд № 334/2467/25

Дата документу 30.07.2025 Справа № 334/2467/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №334/2467/25 Головуючий у першій інстанції: Гнатюк О.М. Провадження № 22-ц/807/1305/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Полякова О.З., Трофимової Д.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника Концерну «Міські теплові мережі» Казубек Лілії Юріївни на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2025 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, - В С Т А Н О В И ЛА: У березня 2025 року Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії. Позов обґрунтований тим, що Концерн «МТМ» по відношенню до відповідача є виконавцем послуг з забезпечення тепловою енергією. Відповідачу на праві власності належить нежитлове приміщення №12 площею 65,6 м2 за адресою АДРЕСА_1 . 02 жовтня 2021 року позивач на офіційному сайті розмістив індивідуальний договір на послугу з постачання теплової енергії. Вказаний договір є публічним договором приєднання та вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Відповідно до вищенаведеного, станом на 01 листопада 2021 року типовий індивідуальний договір № 71201161 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення 12 між Позивачем та ОСОБА_1 з 01 листопада 2021 року є укладеним Концерном «МТМ» було надано послугу з постачання теплової енергії ОСОБА_1 за період з 01.11.2021 28.02.2022 рр. на загальну суму 3822,06 грн., що підтверджується розрахунком суми грошової заборгованості. Відповідач за період з 01.11.2021 28.02.2022 рр. не виконав свої обов`язки по сплаті за надану послугу з постачання теплової енергії згідно умов Договору, у зв`язку з чим у відповідача виникла грошова заборгованість у розмірі 3822,06 грн. Просили суд стягнути з відповідача заборгованість на загальну суму 3822,06 грн. та понесені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість в сумі 2293,20 грн. (дві тисячі двісті дев`яносто три грн. 20 коп.). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі»» судовий збір в сумі 1453 (одна тисяча чотириста п`ятдесят три) гривень 41 копійок. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник Концерну «Міські теплові мережі» Казубек Л.Ю. подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повнеому обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про невідповідність періоду за який позивач прохав стягнути заборгованість по сплаті комунальних послуг, періоду коли відповідачка володіла приміщенням. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.2 ст.369 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволеню, з огляду на наступне. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що відповідачу на праві власності належало нежитлове приміщення №12 площею 65,6 м2 за адресою АДРЕСА_1 . З 01.11.2021 року між позивачем та відповідачем укладено типовий індивідуальний договір № 71201161 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення 12 розміщений на офіційному сайті Концерну «МТМ». За період з 01.11.2021 року по 28.02.2022 року Концерн «МТМ» було надано послугу з постачання теплової енергії на загальну суму 3822,06 грн. 12.01.2022 року ОСОБА_1 уклала договір купівлі-продажу відповідно до якого продала нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення

12. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки, 12.01.2022 року ОСОБА_1 уклала договір купівлі-продажу відповідно до якого продала нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення 12, то заборгованість за надані послуги слід рахувати за період 01.11.2021 року по 11.01.2022 року, тобто у розмірі 2293,20 грн. Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії"). Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд. ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України). Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства. Відповідно до частин 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Концерн «Міські теплові мережі» (далі - позивач) діє на підставі Статуту, відповідно до якого основною метою діяльності Концерну «МТМ» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією. Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій та її збут, та інше. Правовідносини між позивачем та споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Законом України «Про теплопостачання», «Правилами користування тепловою енергією», затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198, а також Правилами надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №830 від 21.08.2019, наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №315 від 22.11.2018 про затвердження Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг. Концерн «Міські теплові мережі» діє на підставі Статуту, який розміщено у загальнодоступному місці на офіційному сайті Концерну «МТМ». Відповідно до Статуту підприємства основною метою діяльності позивача є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності позивача та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу позивача. Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій та її збут та інше. Згідно із частиною 7 статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон) до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог частини п`ятої статті 13 цього Закону. Частиною 5 статті 13 Закону встановлено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. З 01.11.2021 року між позивачем та відповідачем укладено типовий індивідуальний договір № 71201161 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: м. Запоріжжя, бул. Бельфорський, буд. 8, нежитлове приміщення 12 розміщений на офіційному сайті Концерну «МТМ». Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно пункту 32 Договору розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Пунктом 34 Договору вказано споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу. Згідно Закону України про теплопостачання, серед основних обов`язків споживача є додержання вимог договору та нормативно-правових актів (ст. 24). Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). До позовної заяви позивачем долучено розрахунок основного боргу за договором №71201161 період з 01.11.2021 року по 28.02.2022 року на загальну суму 3822,06 грн. Однак, як вбачається з матеріалів справи 12.01.2022 року ОСОБА_1 уклала договір купівлі-продажу відповідно до якого продала нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення

12. Суд першої інстанції наголосив на тому, що у справі, що розглядається, позивачем здійснено розрахунок з заборгованість за надані послуги для відповідача слід рахувати за період 01.11.2021 року по 11.01.2022 року. Таким чином, загальна сума заборгованості відповідачки за період з 01.11.2021 року по 11.01.2022 року перед Концерном «Міські теплові мережі» складає 2293,20 грн. Колегія суддів погоджується, з такими висновками суду першої інстанції в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги що згідно договору купівлі-продажу від 12.01.2022р. Концерном «МТМ» за січень 2022р. було проведено нарахування наступним чином: - з 01.01.2022р. по 11.01.2022р. на договір №71201161 від 01.11.2021р. в сумі 1167,98грн; - з 12.01.2022р. по 31.01.2022р. на нового власника в сумі 2141,60 грн колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначене спростовується наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості за договором №71201161 період з 01.11.2021 року по 28.02.2022 року на загальну суму 3822,06 грн. (а.с.7), що не містить розмежування нарахувань з 12 січня 2022 року. Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги, колегія суддів дійшла виснову, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами підтвердження обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм матеріального та процесуального законів. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу представника Концерну «Міські теплові мережі» - Казубек Лілії Юріївни залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2025 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 30 липня 2025 року. Головуючий Судді: