Постанова Чернігівський апеляційний суд № 750/4533/25

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 30 липня 2025 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/4533/25 Головуючий у першій інстанції - Рахманкулова І. П. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1155/25 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої - судді Мамонової О.Є., суддів - Висоцької Н.В., Шитченко Н.В., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області; розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 25 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Чернігівській області про стягнення моральної шкоди,- У С Т А Н О В И В: У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі по тексту - ГУ ПФУ В Чернігівській області), в якому просив стягнути з відповідача на його користь 25 000 грн відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до приписів статті 13 Закону України «Про ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» він має право на отримання разової допомоги до 5 травня у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, що складає 15 472 грн для осіб з інвалідністю ІІ групи, але відповідач нарахував та виплатив йому 02.06.2022 лише 3 906 грн. Зазначав, що 05.07.2022 звертався до відповідача з заявою про перерахування та виплату йому разової грошової допомоги до 05.05.2022 в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням уже виплаченої суми, на яку листом від 05.08.2022 відповідач фактично відмовив йому в такому перерахунку та виплаті. Уважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його конституційне право та соціальний захист, він звернувся до суду з адміністративним позовом. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.10.2022 у справі №620/6099/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Чернігівській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги до 05.05.2022 у меншому розмірі, ніж вісім мінімальних пенсій за віком. Зобов`язано ГУ ПФУ в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 05.05.2022 у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги. На день звернення судове рішення не виконано. Звертав увагу, що невиконання судового рішення негативно відобразилось на його самопочутті, через протиправну бездіяльність він змушений прикладати особисті зусилля для захисту своїх прав, вести тривалу переписку з Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області щодо стану виконання судового рішення. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 25.04.2025 позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Чернігівській області про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000 грн у відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Чернігівській області просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ГУ ПФУ в Чернігівській області фактично вчинено усі передбачені законодавством дії, спрямовані на виконання рішення суду щодо позивача, а тому у його діях відсутня недобросовісність. При цьому, у квітні 2025 року позивачеві здійснено виплату коштів, нарахованих на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.10.2022 у справі № 620/6099/22, у розмірі 11 566 грн. Заявник стверджує, що матеріали справи не містять належних та достатніх доказів, на підставі яких можна було б дійти висновку про наявність моральної шкоди, протиправність діяння, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням Головного управління та його вини. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Позивач зазначає, що приписи чинного законодавства свідчать, що судове рішення, що набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б ст. 8 Конституції України принципу верховенства права. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 суд першої інстанції вважав доведеним факт заподіяння ГУ ПФУ в Чернігівській області позивачу моральної шкоди, яка полягає у порушенні звичного способу життя та необхідності докладати додаткових зусиль для його організації. Районний суд констатував, що протиправність бездіяльності відповідача встановлено рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.10.2022, яке набрало законної сили. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд виходив з характеру страждань, які зазнав позивач, їх тривалості, а також врахував вимушеність змін в життєвих стосунках, та керуючись принципами розумності, справедливості та співмірності вважав, що належною сатисфакцією понесених душевних страждань суму 5 000 грн. З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства. Судом у справі встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с. 6). Позивач отримав разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік в розмірі 3 906,00 грн. У подальшому позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування і виплату недоплаченої суми разової грошової допомоги до 5 травня у 2022 році, встановленої статтею 13 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, проте отримав відповідь, що йому виплачена вказана грошова допомога у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України №540, а тому її розмір не підлягає перерахунку. Не погоджуюсь з діями відповідача, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.10.2022 у справі №620/6099/22, яке набрало законної сили 23.11.2022, адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у меншому розмірі, ніж вісім мінімальних пенсій за віком. Зобов`язано ГУ ПФУ в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги (а.с. 4-5). Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснено ОСОБА_1 розрахунок недоплаченої грошової допомоги до 05.05.2022 згідно рішення суду, за яким: - 3 906 грн - сума виплачена ГУ ПФУ в Чернігівській області згідно з ПКМУ від 07.05.2022 № 540; - 15 472 грн - сума згідно з рішенням суду від 28.10.2022 у справі №620/6209/22; - 11 566 грн - розмір доплати (а.с. 23). Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 у справі № 620/6099/22 прийнято звіт ГУ ПФУ в Чернігівській області про виконання рішення суду по справі №620/6099/22. Встановлено ГУ ПФУ в Чернігівській області новий строк для подання звіту про виконання рішення суду по справі №480/6099/22 90 днів з дня отримання даної ухвали. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 у справі № 620/6099/22 прийняти звіт ГУ ПФУ в Чернігівській області про виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду по справі №620/6099/22. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У статті 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду. За приписами ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Судове рішення, що набрало законної сили, є підставою для його виконання. Виконання судового рішення сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету. Рішення суду охороняє права, свободи та законні інтереси громадян, а також є завершальною стадією судового провадження. За статтею 18 ЦПК України, судові рішення, які набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Право на справедливий суд, гарантоване особам у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. Право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції («ІммобільяреСаффі» проти Італії», заява 22774/93, 28.07.1999, § 63; «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997, § 40). У пілотному рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява 40450/04, п. 46) Європейський суд з прав людини зазначив: «...що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі «Метаксас проти Греції» (Metaxas v. Greece), N 8415/02, п.19, від 27 травня 2004 року; та у справі «Лізанец проти України» (Lizanets v. Ukraine), N 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року). У п. 54 звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v .Ukraine), N1811/06, від 19 лютого 2009 року). У пунктах 35, 38, 82 справи «Бурмич та інші проти України» Європейський суд вказує на справу «Бурдов проти Росії» (№2), в якій зокрема вказано: «У випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу». Згідно з приписами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачається, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Практика Європейського суду з прав людини визнає не отримані за рішенням суду кошти саме порушенням Протоколу 1 («Бурдов проти Росії», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Агрокомплекс проти України»). Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio!». Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України. Згідно із ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Відповідно до ч. 1 ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Норми ст. 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності держави за дії бездіяльності органів державної влади наявність вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про відшкодування шкоди. Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. А суд має самостійно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який є підставою для стягнення шкоди, оцінивши надані сторонами докази. Зазначене узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження № 12-199гс18). Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди,якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 3 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Верховний Суд у своїх постановах від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 зазначив, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди. Обґрунтовуючи наявність підстав для задоволення позову, ОСОБА_1 посилався на те, що через протиправну бездіяльність ГУ ПФУ в Чернігівській області, яка виразилась в тривалому невиконанні рішення суду, він був змушений прикладати особисті зусилля для захисту своїх прав, що негативно відобразилась на його самопочутті. Зазначав, що оскільки протиправна бездіяльність ГУ ПФУ в Чернігівській області при нарахуванні та виплаті йому одноразової допомоги була встановлена судом, тому вважав, що ГУ ПФУ в Чернігівській області має відшкодувати йому моральну шкоду. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду в справі № 620/6099/22 від 24.10.2022, яке набрало законної сили 23.11.2022, зобов`язано ГУ ПФУ в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги. Установлено, що виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду по справі №620/6099/22 щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік тривало понад два роки. Доводи ОСОБА_1 про те, що через протиправну бездіяльність він змушений прикладати особисті зусилля для захисту своїх прав, вести тривалу переписку з Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області щодо стану виконання судового рішення, так і доводи щодо тривалого невиконання рішення суду, що негативно відобразились на його самопочутті, знайшли своє підтвердження у ході розгляду справи, у зв`язку з чим районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач має право на її відшкодування за рахунок держави. Посилання в апеляційній скарзі на відсутність у матеріалах справи належних та достатніх доказів на підставі яких можна було б дійти висновку про наявність моральної шкоди, протиправність діяння, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням Головного управління та його вини не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення. Наявність моральної шкоди є доведеною, оскільки тривале невиконання рішення суду спричинило позивачу моральну шкоду, крім того, факт протиправної бездіяльності ГУ ПФУ в Чернігівській області при нарахуванні та виплаті йому одноразової допомоги до 5 травня за 2022 рік встановлено судовим рішенням. Як наголосив Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 7 травня 2002 року у справі «Бурдов проти Росії», для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування. У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) (п. 26) ЄСПЛ зауважив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) зазначила, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, пункт 44, від 20 липня 2004 року) зауважив, що держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26 квітня 2005 року у справі «Сокур проти України», заява № 29439/02, та від 19 лютого 2009 року у справі «Крищук проти України», заява № 1811/06). Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання встановлені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Статтею 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган. Відтак, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ГУ ПФУ в Чернігівській області підлягає залишенню без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 25.04.2025 - залишенню без змін, оскільки воно ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не містять підстав для його скасування. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,- У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 квітня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуюча О.Є. Мамонова Судді: Н.В. Висоцька Н.В. Шитченко