Постанова 4807 № 314/2768/23

Дата документу 16.07.2025 Справа № 314/2768/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 314/2768/23 Головуючий у 1-й інстанції: Свідунович Н.М. Провадження № 22-ц/807/1118/25 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2025 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Кочеткової І.В., Онищенка Е.А. при секретарі: Камаловій В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 12 березня 2025 року у справі за позовом першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області до ОСОБА_1 , треті особи - ОСОБА_2 , Запорізька районна державна адміністрація, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, про витребування земельної ділянки, В С Т А Н О В И В: У червні 2023 року перший заступник керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи - ОСОБА_2 , Запорізька районна державна адміністрація, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, про витребування земельної ділянки. Позовні вимоги мотивовані тим, що Запорізькою окружною прокуратурою вивчено питання законності набуття у власність громадянами земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що розташовані на території Запорізької області, та встановлено факт незаконного набуття ОСОБА_2 та, як наслідок, ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку. З відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі - продажу земельної ділянки від 03.11.2017 року придбала у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 2321584000:01:002:0105, для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області. На підставі вказаного договору від 03.11.2017 року за № 23175876 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1387799823215). Підставою державної реєстрації вказаної земельної ділянки за ОСОБА_2 визначено Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 496631. Вказаний державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 232150001000814. Відповідно до відомостей, зазначених у вказаному державному акті, підставою виникнення права власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку є розпорядження Вільнянської районної державної адміністрації від 05.06.2010 №

235. Представник Запорізької окружної прокуратури Запорізької області зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 2321584000:01:002:0105 підлягає витребуванню від добросовісного набувача ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області з наступних підстав. Так, відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України (чинної на момент видачі державного акта серії ЯЖ № 496631 від 08.09.2011) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належало розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Отже, на момент видачі державного акта серії ЯЖ № 496631 від 08.09.2011 ОСОБА_2 місцеві державні адміністрації були наділені повноваженнями щодо розпорядження землями державної власності. Листом від 06.08.2018 Вільнянська районна державна адміністрація Запорізької області повідомила, що в документах Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області за 2010 рік розпорядження голови райдержадміністрації від 05.06.2010 № 235 не значиться. Розпорядження голови райдержадміністрації під № 235 видане 08.02.2010 й стосується питання щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо передачі у власність земельної ділянки члену с/т «Приозерне» ОСОБА_3 . Листом від 17.02.2023 Архівний відділ Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області повідомив, що розпорядження за № 235 у червні 2010 року головою Вільнянської райдержадміністрації Запорізької області не приймалось. Розпорядження Вільнянської райдержадміністрації Запорізької області № 235 було прийняте 08.02.2010, зі змісту його копії вбачається, що воно стосується питання надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо передачі у власність земельної ділянки члену с/т «Приозерне» ОСОБА_3 . У державному акті серії ЯЖ № 496631 від 08.09.2011 зазначено відомості, які не відповідають дійсності, а саме, неіснуюче розпорядження місцевої державної адміністрації, як підстава передачі земельної ділянки в приватну власність та номер, за яким вказана земельна ділянка мала б бути зареєстрована в Книзі записів, чого фактично здійснено не було. Отже, такий державний акт не є належним документом, що посвідчує право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:01:002:0105. Місцевою державною адміністрацією підтверджено факт того, що таке рішення зазначеним суб`єктом владних повноважень не приймалось, воно не може вважатися підставою для набуття права власності особою на спірну земельну ділянку та не породжує відповідних правових наслідків. Таким чином, з власності держави незаконно і безпідставно, в порушення вимог ст.ст. 116, 118 Земельного кодексу України, вибула земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 2,0000 га з кадастровим номером 2321584000:01:002:0105. Земельна ділянка площею 2,0000 га з кадастровим номером 2321584000:01:002:0105 вибула з державної власності внаслідок державної реєстрації вказаної земельної ділянки на підставі розпорядження місцевої державної адміністрації, яке фактично нею не приймалось, тобто, така земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею. Після видання державного акта серії ЯЖ № 496631 та державної реєстрації оспорюваної земельної ділянки за ОСОБА_2 в подальшому ця земельна ділянка була продана на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.11.2017 року ОСОБА_1 . Таким чином, ОСОБА_1 придбала вказану земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером: 2321584000:01:002:0105 в особи, яка не мала права її відчужувати. На теперішній час належним власником земельної ділянки площею 2,0000 га (кадастровий номер 2321584000:01:002:0105) має бути Михайлівська сільська рада, оскільки вказана земельна ділянка: 1) належала до земель державної власності; 2) розташована за межами населених пунктів; 3) розташована у межах Михайлівської територіальної громади (на території Михайлівської сільської ради); 4) в силу положень п. 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України на теперішній час має належати до земель комунальної власності. Прокурор обґрунтовує звернення до суду в інтересах держави тим, що Михайлівська сільська рада, на території якої знаходиться спірна земельна ділянка, є одночасно органом, що має повноваження на вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, а також має повноваження контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства. Разом з тим, Михайлівською сільською радою будь-яких заходів щодо поновлення порушених інтересів держави не вживалось. Посилаючись на зазначені обставини, перший заступник керівника Запорізької окружної прокуратури просив суд: витребувати у ОСОБА_1 на користь Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 2321584000:01:002:0105, для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1387799823215, номер відомостей про речове право: 23175876); стягнути з ОСОБА_1 на користь Запорізької обласної прокуратури кошти, витрачені у 2023 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, в розмірі 4 026,00 грн. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 12 березня 2025 року позов першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Запорізька районна державна адміністрація, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, про витребування земельної ділянки задоволено. Витребувано у ОСОБА_1 на користь Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 2321584000:01:002:0105, для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1387799823215, номер відомостей про речове право: 23175876). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Запорізької обласної прокуратури кошти, витрачені у 2023 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, в розмірі 4 026,00 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права,просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В апеляційній скарзі зазначає, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:01:002:0105 було набуте ОСОБА_2 08.09.2011 року. В 2011 році відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:01:002:0105 було зареєстровано відповідно вимог діючого законодавства. Також вказує, що зазначені відомості 02.11.2017 року під час здійснення реєстраційної дії визнано офіційними та достовірними, у зв`язку з чим їх було перенесено до Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вважає, що перебіг позовної давності щодо викладених в позовній заяві обставин починає відлік з 08.09.2011 року. Звертає увагу суду, що в разі наявності у власника волі на передачу майна іншій особі, і відповідно неможливості його витребування у добросовісного набувача відповідно до ст. 388 ЦК України, останній стає власником майна на підставі ст. 330 ЦК України. Крім того, вважає, що судом першої інстанції проігноровано постанову Запорізького апеляційного суду по справі № 314/173/20 від 24.05.2023 року, якою встановлено, що земельна ділянка на контурі № НОМЕР_1 , де фактично знаходиться і спірна земельна ділянка ОСОБА_1 , була розпайована Михайлівською сільською радою 24.02.2000 року. Також зауважує, що Запорізька оружна прокуратура Запорізької області не мала законного права взагалі звертатися з відповідним позовом. Від першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області Соколова М.О. на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення, а викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду. Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Учасники справи, крім представника прокуратури, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилися. Від представника Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області Мірошник О.П. надійшла заява з проханням розглядати справу у її відсутності. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Апеляційний суд виходить із того, що якщо учасники справи та/або їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного його повідомлення про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за його відсутності. Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справу, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні. Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності не з`явившихся учасників справи, їх представників. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, представника прокуратури Дядюшеву К.Є.,перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що земельна ділянка площею 2,0000 га з кадастровим номером 2321584000:01:002:0105 вибула з державної власності внаслідок державної реєстрації вказаної земельної ділянки на підставі розпорядження місцевої державної адміністрації, яке нею не приймалось, тобто, така земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею. На момент видачі ОСОБА_2 державного акта серії ЯЖ № 496631 від 08.09.2011 місцеві державні адміністрації були наділені повноваженнями щодо розпорядження землями державної власності, за змістом ч. 1 ст. 126 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчувалось саме державним актом. В свою чергу, згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України (чинної, на момент видачі державного акта) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яке відповідно до чинного на той час законодавства полягало у внесенні відповідних відомостей про земельну ділянку до Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок, а також до Поземельної книги. Зі змісту Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі серії 1АА № 013944 вбачається, що датою відкриття Розділу 1 «Записи державної реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку фізичних осіб» є 23.03.2011. Датою закриття вказаного розділу є 09.08.2011. Останнім записом Розділу 1 вилученої Книги записів є запис за порядковим номером 536, який стосується земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на підставі державного акта, виданого 09.08.2011 та щодо якого здійснено державну реєстрацію за реєстраційним номером 232150001000536. Разом з тим, зі змісту державного акта серії ЯЖ № 496631 вбачається, що він виданий 08.09.2011 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за реєстраційним номером 232150001000814. Тобто у зазначеній Книзі державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 496631 не зареєстрований. Отже, у державному акті серії ЯЖ № 4966631 від 08.09.2011 зазначено відомості, які не відповідають дійсності, а саме неіснуюче розпорядження місцевої державної адміністрації, як підстава передачі земельної ділянки в приватну власність та номер, за яким вказана земельна ділянка мала б бути зареєстрована в Книзі записів, чого фактично здійснено не було. Такий державний акт не є належним документом, що посвідчує право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:01:002:0105. У подальшому ця земельна ділянка була продана на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 листопада 2017 року ОСОБА_1 . Таким чином, ОСОБА_1 придбала вказану земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 2321584000:01:002:0105 в особи, яка не мала права її відчужувати. Зважаючи на положення ч. 2 ст. 16, ст.ст. 387, 388 ЦК України, ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України, висновки Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту в даному випадку є витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,0000 га з кадастровим номером 2321584000:01:002:0105. На підставі державного акта серія ЯЖ № 4966631 від 08.09.2011 державна реєстрація права власності на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснена лише 20 жовтня 2017 року, тому саме з вказаного моменту підлягає обчисленню строк позовної давності за цим позовом, оскільки до 20 жовтня 2017 року прокурор не міг знати про вибуття спірної земельної ділянки із державної власності, так як до вказаного моменту державна реєстрація права власності на цю земельну ділянку проведена не була. Враховуючи положення Закону № 540-ІХ, який набув чинності 02 квітня 2020 року та яким законодавець продовжив позовну давність на строк дії карантину, перший заступник керівника Запорізької окружної прокуратури звернувся з цим позовом у межах позовної давності. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За положеннями частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 08.09.2011 ОСОБА_2 на підставі розпорядження Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області від 05.06.2010 № 235 було видано Державний акт серії ЯЖ № 496631 на право власності на земельну ділянку, площею 2,0000 га, розташовану на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 23215000100014. Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.11.2017, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Морозовою В.М., зареєстрованого в реєстрі за № 829, придбала у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 2321584000:01:002:0105, для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області. На підставі вказаного договору 03.11.2017 року за № 23175876 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1387799823215). Згідно із вимогами ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охорони держави. Частиною 4 статті 11 ЦК України встановлено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За положеннями ч.ч. 2, 3 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст. Держава реалізує своє право власності на землі державної власності через відповідні органи державної влади (ст. 80 Земельного кодексу України). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права й обов`язки безпосередньо виникають, зокрема, з актів органів місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України). Отже, рішення цих органів можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 07 листопада 2018 року справа № 488/5027/14-ц). Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України (у редакції на момент видачі державного акта серії ЯЖ № 496631 від 08.09.2011) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належало розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Отже, на момент видачі ОСОБА_2 державного акта серії ЯЖ № 496631 від 08.09.2011 місцеві державні адміністрації були наділені повноваженнями щодо розпорядження землями державної власності. Зі змісту ст. 116 Земельного кодексу України вбачається, що наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність визначається в якості обов`язкової передумови для подальшого отримання свідоцтва про право власності на земельну ділянку. Статтею 118 Земельного кодексу України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, який передбачає подання клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, розгляд такого клопотання, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земель та прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлена судом. Таким чином, необхідною передумовою виникнення права приватної власності на земельну ділянку державної чи комунальної власності має бути рішення про передання у приватну власність цієї ділянки, прийняте відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, які діють від імені власника (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53цс12). Відсутність такого рішення держави в особі уповноваженого органу означає, що відчуження земельної ділянки не відбулось. Правовою підставою для державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:01:002:0105, площею 2,0000 га, був державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 496631 від 08 вересня 2011 року, виданий на підставі розпорядження Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області від 05 червня 2010 року №

235. Як вбачається з листа Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області від 06.08.2018 року, в документах Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області за 2010 рік розпорядження голови райдержадміністрації від 05.06.2010 № 235 не значиться. Розпорядження голови райдержадміністрації під № 235 видане 08.02.2010 й стосується питання щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо передачі у власність земельної ділянки члену с/т «Приозерне» ОСОБА_3 . Аналогічна інформація щодо відсутності розпорядження за № 235 у червні 2010 року, яке видане нібито головою Вільнянської райдержадміністрації Запорізької області, міститься в листі Архівного відділу Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області від 17 лютого 2023 року. Так, листом від 17.02.2023 року Архівний відділ Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області повідомив, що розпорядження за № 235 у червні 2010 року головою Вільнянської райдержадміністрації Запорізької області не приймалось. Розпорядження Вільнянської райдержадміністрації Запорізької області № 235 було прийняте 08.02.2010, зі змісту копії якого вбачається, що воно стосується питання надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо передачі у власність земельної ділянки члену с/т «Приозерне» ОСОБА_3 . Зі змісту листа Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області від 07 квітня 2023 року вбачається, що ОСОБА_2 в переліках розпоряджень Вільнянської райдержадміністрації Запорізької області за період з 2008 по 2012 роки не значиться. Отже, з досліджених судом першої інстанції документів вбачається, що розпорядження Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області від 05 червня 2010 року № 235, на підставі якого видано державний акт серії ЯЖ № 496631 від 08 вересня 2011 року, Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області не приймалось та його не існувало. На момент видачі державного акта серії ЯЖ № 496631 від 08 вересня 2011 року, за змістом ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчувалось саме державним актом. Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України (чинної на момент видачі державного акта серії ЯЖ № 496631 від 08 вересня 2011 року) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Відповідно до ст. 202 Земельного кодексу України (чинної на момент видачі державного акта серії ЯЖ № 496631 від 08 вересня 2011 року) державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державний реєстр земель складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку. Відповідно до п. 161 Порядку ведення Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року № 1021 (чинного на момент видачі державного акта серії ЯЖ № 496631 від 08 вересня 2011 року), державна реєстрація державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, договору оренди земельної ділянки із земель державної та комунальної власності здійснюється одночасно із державною реєстрацією земельної ділянки. Державна реєстрація здійснюється шляхом внесення відповідних відомостей до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок. З урахуванням наведених норм законодавства, право власності на земельну ділянку у ОСОБА_2 мало виникнути з моменту державної реєстрації земельної ділянки, яка полягає у внесенні відповідних відомостей про земельну ділянку до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок, а також до Поземельної книги. У провадженні відділення поліції № 2 Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області перебуває кримінальне провадження № 42018081350000133 від 16 травня 2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1, ч. 4 ст. 358 КК України. Ухвалою слідчого судді Вільнянського районного суду Запорізької області від 10.12.2019 у справі № 314/3083/18 в рамках вищевказаного кримінального провадження надано слідчому тимчасовий доступ до поземельної книги (усіх аркушів, на яких міститься уся інформація) щодо, зокрема, земельної ділянки з кадастровим номером 2321584000:01:002:0105, книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю, на право постійного користування землею, договорів оренди землі в частині реєстрації, зокрема, земельної ділянки з кадастровим номером 2321584000:01:002:0105 та в частині реєстрації, зокрема, державного акта серії ЯЖ № 496631, які зберігаються у Відділі у Вільнянському районі ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області. Листом від 20.01.2020 за № 0-8-0.26-174/105-20 Відділ у Вільнянському районі ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області повідомив, що запитувані документи у вказаному відділі не обліковуються. Ухвалою слідчого судді Вільнянського районного суду Запорізької області від 14.04.2023 у справі № 314/3083/18 в рамках вищевказаного кримінального провадження надано тимчасовий доступ до оригіналів документів з можливістю їх вилучення, які перебувають у володінні Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, а саме до Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, ведення якої здійснювалось Відділом у Вільнянському районі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області за період з 01.01.2011 по 31.12.2011. На виконання зазначеної ухвали дізнавачем вилучено оригінал Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі серії 1АА № 013944. Зі змісту вказаної Книги записів вбачається, що датою відкриття Розділу 1 "Записи державної реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку фізичних осіб" є 23.03.2011. Датою закриття вказаного розділу - 09.08.2011. Крім того, останнім записом Розділу 1 вилученої Книги записів є запис за порядковим номером 536, який стосується земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на підставі державного акта, виданого 09.08.2011 та щодо якого здійснено державну реєстрацію за реєстраційним номером 232150001000536. В свою чергу, зі змісту державного акта серії ЯЖ № 496631 вбачається, що він виданий 08.09.2011 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за реєстраційним номером 232150001000814. Відтак, у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі по Вільнянському району Запорізької області серії 1АА № 013944 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 496631 не зареєстрований. Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (лист від 30 березня 2023 року № 10-8-0.6-862/2-23), у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі по Вільнянському району Запорізької області серії 1АА№ 013944 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 496631 не зареєстрований, оскільки Розділ 1 Книги закритий 09 серпня 2011 року. Державна реєстрація державного акта на право власності на земельну ділянку здійснюється одночасно із державною реєстрацією земельної ділянки в порядку, визначеному Порядком ведення Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року № 1021 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 791 від 20.07.2011). Книга записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі в паперовому вигляді, яка б містила запис про проведення (здійснення) державної реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 496631 в Головному управлінні Держгеокадастру у Запорізькій області відсутня. Станом на 29 березня 2023 року у місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області не обліковується документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 2321584000:01:002:0105. Головним управлінням не приймалися накази про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також про затвердження документації із землеустрою щодо відведення та передачі у власність земельних ділянок ОСОБА_2 . Головне управління не зверталось до суду з позовом, пов`язаним з поновленням порушених інтересів територіальної громади. З листа Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 02 червня 2023 року № 10-8-0.6-1487/2-23 вбачається, що в Головному управлінні Держгеокадастру у Запорізькій області не обліковується поземельна книга в паперовому вигляді, відкрита на земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:01:002:0105. Разом із тим, під час опрацювання запиту, з урахуванням отриманої раніше з ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 14.04.2023 по справі № 314/3083/18 інформації, було виявлено, що під реєстраційними номерами 232150001000810 - 232150001000826 у жовтні 2011 року зареєстровані державні акти на інші земельні ділянки. Зазначений факт підтверджується наявними в Головному управлінні в паперовому вигляді Поземельними книгами на земельні ділянки, відкритими 10.10.2011 з наступними кадастровими номерами: 2321584000:01:003:0553, 2321584000:01:003:0526, 2321584000:01:003:0522, 2321584000:03:003:0289, 2321584000:02:004:0694, 2321582700:03:001:0805, 2321584000:01:003:0529, 2321584000:01:003:0541, 2321584000:01:003:0525, 2321584000:02:004:0080, 2321584000:01:003:0555, 2321582700:04:002:0821, 2321584000:01:003:0523, 2321584000:01:003:0561, 2321584000:01:003:0533, 2321584000:01:003:0517, 2321584000:01:003:0548. Відповідно до висновку експерта від 23 серпня 2022 року № СЕ-19/108-22/9488-ДД підпис, який міститься в графі «М.П. (підпис) навпроти прізвища ОСОБА_4 » у державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 496631, нанесений за допомогою еластичного кліше (факсиміле) печатки. Підпис, який міститься в графі «Начальник Відділу Держкомзему у Вільнянському районі (підпис) навпроти прізвища ОСОБА_5 » у державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 496631, нанесений за допомогою еластичного кліше (факсиміле) печатки. Отже, у державному акті серії ЯЖ № 496631 від 08 вересня 2011 року зазначено відомості, які не відповідають дійсності, а саме неіснуюче розпорядження місцевої державної адміністрації, як підстава передачі земельної ділянки в приватну власність та номер, за яким вказана земельна ділянка мала б бути зареєстрована в Книзі записів, чого фактично здійснено не було. Таким чином, розпорядження Вільнянської районної державної адміністрації від 05 червня 2010 року № 235, на підставі якого видано державний акт серії ЯЖ № 496631 не приймалось; у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі по Вільнянському району Запорізької області серії 1АА № 013944 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 496631 не зареєстрований; у державному акті серії ЯЖ № 496631 від 08 вересня 2011 року зазначено відомості, які не відповідають дійсності, а саме, неіснуюче розпорядження місцевої державної адміністрації, як підстава передачі земельної ділянки в приватну власність та номер, за яким вказана земельна ділянка мала б бути зареєстрована в Книзі записів, якого фактично здійснено не було, тому такий державний акт не є належним документом, що посвідчує право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:01:002:0105. Тобто, така земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею. На підставі державного акта серії ЯЖ № 496631 від 08.09.2011, державна реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:01:002:0105 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснена лише 20.10.2017 за номером запису 22993251, в подальшому ця земельна ділянка була продана ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 листопада 2017 року . З урахуванням встановлених обставин висновки суду першої інстанції, що ОСОБА_1 придбала вказану земельну ділянку в особи, яка не мала права її відчужувати, є правильними. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина першою статті 317 ЦК України). Частиною першою статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин). Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього. Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном, з підстав, передбачених статтею 387 ЦК України. За змістом частини першої статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Згідно з п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (ст. ст. 387, 388 ЦК України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені ст.ст. 387, 388 ЦК України. У зв`язку із цим, якщо майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право на підставі ст. 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15. Незаконність дій осіб при набутті права власності на земельну ділянку не може розцінюватися як воля власника спірного нерухомого майна на вибуття майна з його володіння. Тобто, воля органів державної влади або місцевого самоврядування як власника земель може виражатися лише в таких діях, які відповідають вимогам законодавства, інтересам держави і суспільства. Також відповідно до п. 60 - 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70). З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа. З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні. Також, згідно з висновками, викладеними у п. 148 зазначеної постанови власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших. Набуття особою права володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі 359/3373/16-ц). Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.12.2021 № 924/454/20 цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння саме по собі передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. З огляду на зазначене, відповідно до положень ст. 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечень відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. Відповідно до ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З огляду на зазначене, аналізуючи норми діючого законодавства, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що спірна земельна ділянка вибула із державної власності поза волею власника, що відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України є підставою для її витребування у ОСОБА_1 на користь Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, оскільки на теперішній час належним власником земельної ділянки є саме Михайлівська сільська рада Запорізького району Запорізької області, так як вказана земельна ділянка: 1) належала до земель державної власності; 2) розташована за межами населених пунктів; 3) розташована у межах Михайлівської територіальної громади (на території Михайлівської сільської ради); 4) в силу положень п. 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України на теперішній час належить до земель комунальної власності. Встановленими обставинами та вищенаведеними нормами матеріального права спростовуються доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про неможливість витребування земельної ділянки у добросовісного набувача, відсутності у Запорізької оружної прокуратури Запорізької області права звертатися з відповідним позовом, не можливості задоволення позову у зв`язку з ухваленням Запорізьким апеляційним судом постанови від 24.05.2023 року по справі №314/173/20. Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник відповідачки заявив клопотання про застосування строків позовної давності. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). Саме такі висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 25 березня 2015 року (провадження № 3-21гс15), від 01 липня 2015 року (провадження № 6-178цс15), від 17 лютого 2016 року (провадження № 6-2407цс15) та від 08 червня 2016 року (провадження № 6-3029цс15). На позови прокурора, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів. Аналогічний висновок міститься і в постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року (№ 6-1852цс16). Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18)). У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів. На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність. Вказаний висновок щодо застосування норм права висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18). Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Судом першої інстанції вірно встановлено, що розпорядження Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області від 05 червня 2010 року № 235, на підставі якого видано державний акт серії ЯЖ № 496631, не приймалося. Відсутність реальних підстав для передачі землі ОСОБА_2 підтверджено листом Вільнянської Районної державної адміністрації Запорізької області від 06 серпня 2018 року та листом Архівного відділу Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області від 17 лютого 2023 року, які досліджені судом першої інстанції. Крім того, у провадженні відділення поліції № 2 Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області перебуває кримінальне провадження № 42018081350000133 від 16 травня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1, ч. 4 ст. 358 КК України. На підставі ухвали слідчого судді від 14 квітня 2023 року у вказаному провадженні вилучено у Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області оригінал Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі серії 1АА № 013944. У Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі по Вільнянському району Запорізької області серії 1АА № 013944 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 496631 не зареєстрований. У зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України від 11 лютого 2010 № 1878-VI внесено зміни до порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно. Відповідно до ст. 2 вказаного Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Встановлено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, визначеному цим Законом, здійснюється з 1 січня 2013 року (п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону). Як зазначалося вище, на підставі державного акта серії ЯЖ № 496631 від 08.09.2011, державна реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:01:002:0105 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено 20.10.2017 за номером запису 22993251. Отже, ОСОБА_2 20.10.2017 за відсутності належних підстав здійснив державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:01:002:0105, а отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що саме з вказаного моменту підлягає обчисленню строк позовної давності по цьому спору. З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги про те, що перебіг позовної давності щодо обставин викладених в позовній заяві починає відлік з 08.09.2011 року не заслуговують на увагу. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк дії карантину неодноразово продовжувався. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Законом України від 17 березня 2020 року № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби(COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням хвороби COVID-19» (далі - Закон № 540-ІХ), який набрав чинності 02 квітня 2020 року, продовжено позовну давність на період дії карантину. Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». У постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св21), від 21 лютого 2024 року у справі № 201/5016/21 (провадження № 61-9107св22) зазначено, що «у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID19)». Отже, пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX продовжено позовну давність на строк дії карантину, який закінчив свою дію з 01 липня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Враховуючи положення Закону № 540-ІХ, який набув чинності 02 квітня 2020 року та яким законодавець продовжив позовну давність на строк дії карантину, заступник керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області звернувся до суду з цим позовом у межах строку позовної давності. Інші доводи апеляційної скарги були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, ці доводи зводяться до тлумачення норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, на власний розсуд. Докази та обставини, на які посилається заявниця в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Порушень судом норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції не встановив. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають. Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 12 березня 2025 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 28 липня 2025 року. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: І.В. Кочеткова Е.А. Онищенко