Постанова 4854 № 420/37563/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 липня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/37563/24 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н.В. Дата і місце ухвалення: 14.03.2025р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Ступакової І.Г. суддів Бітова А.І. Лук`янчук О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А : В грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд: - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013р. №161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889», за 2015, 2016, 2017, 2018 роки; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013р. №161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889», за 2015, 2016, 2017, 2018 роки та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум; - визнати протиправно бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка з 01.01.2020р. зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 . При розрахунку та виплаті грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки військовою частиною НОМЕР_2 не включено до складу місячного грошового забезпечення позивача отриманих ним сум щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №889 від 22.09.2010р. А відтак, право позивача на отримання в належному розмірі грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки є порушеним та підлягає захисту в судовому порядку. За таких обставин, за твердженнями позивача, військова частина НОМЕР_1 зобов`язана виплатити на його користь компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013р. №161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889» за 2015, 2016, 2017, 2018 роки. Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013р. №161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889» за 2015, 2016, 2017, 2018 роки. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013р. №161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889», за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 14.03.2025р. з ухваленням по справі нового судового рішення про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду, у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, або про відмову в задоволенні його позову. В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції залишено поза увагою, що зі змісту позовної заяви та доданих до неї доказів не вбачається вчинення протиправних дій щодо ОСОБА_1 саме військовою частиною НОМЕР_1 . Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка до 01.01.2020р. була розпорядником коштів. Оскільки саме командир військової частини НОМЕР_2 організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини, військова частина НОМЕР_1 не вчиняла та не могла вчинити протиправних дій щодо позивача та діяла у відповідності до чинного законодавства. Також, апелянт посилається на те, що положеннями п.30.3 Розділу ХХХ чинної на час виникнення спірних правовідносин Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008р. №260, передбачалося, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення грошової допомоги для оздоровлення. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_2 , яка з 01.01.2020р. зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 . Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 22.10.2024р. №1163 ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у відставку у зв`язку з досягненням граничного строку перебування на військовій службі, та наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 02.11.2024р. №314 виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Згідно особистих карток грошового забезпечення, позивачу нараховувалась щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою КМУ від 22.09.2010р. №889, у розмірі 60% місячного грошового забезпечення з жовтня 2015 року по березень 2018 року. 17.10.2024р. ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про здійснення перерахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки, яку він отримував під час проходження військової служби, з урахуванням при відповідному розрахунку до складу грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби, передбаченої постановою КМУ від 22.09.2010р. №889. Листом від 17.11.2024р. №135 позивачу відмовлено у здійсненні відповідного перерахунку з посиланням на відсутність для цього правових підстав. Зазначене стало підставою для звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду щодо захисту свого порушеного права на належний розмір отриманої ним у 2015-2018р.р. грошової допомоги на оздоровлення. Задовольняючи частково позов суд першої інстанції визнав обґрунтованими твердження позивача, що враховуючи, що обчислення грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки здійснюється, виходячи з місячного грошового забезпечення, а додаткова грошова винагорода має щомісячний характер, тому військова частина НОМЕР_2 протиправно не включила до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано грошову допомогу на оздоровлення за 2015-2018 роки, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою КМУ №889, яку отримував позивач під час проходження служби. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Виходячи зі змісту частин третьої та четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. На виконання положень частини першої статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. За визначенням, наведеним в пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007р. №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008р. №260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Інструкція №260), якою визначено порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби. Згідно з пунктом 30.1 розділу ХХХ зазначеної Інструкції особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Пункт 30.3 Інструкції №260 визначає, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Пунктом 2 частини першої Постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Постанова №889) зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2013р. №161, установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення. На виконання зазначеної Постанови Уряду, наказом Міністра оборони від 15.11.2010р. №595, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.03.2012р. за №1540/21852, затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних сил України (далі - Інструкція №595). Пунктами 5, 8 Інструкції №595 визначено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників). Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Інструкція №595 втратила чинність на підставі наказу Міністра оборони України від 24 жовтня 2016 року №550, яким затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (далі - Інструкція №550). Пунктами 5, 8, 9 Інструкції №550 встановлено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників). Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік. Відповідачами у справі не заперечується, що при нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018р.р. до складу грошового забезпечення позивача, з якого обчислювалася така допомога, не враховано щомісячної додаткової винагороди, яка виплачувалась позивачу щомісячно відповідно до Постанови №889. Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Приймаючи постанову від 06.02.2019р. у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: «Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Оскільки позивачу на підставі Постанови №889 додаткова грошова винагорода нараховувалась і виплачувалась регулярно, що не заперечується сторонами у справі та протилежного матеріали справи не містять, тому підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.». За наведеного правового регулювання та обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач протиправно не врахував у складі грошового забезпечення позивача, з якого нараховано грошову допомогу на оздоровлення за 2015-2018р.р., щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою №889. При визначенні розміру грошового забезпечення для обчислення розміру грошової допомоги на оздоровлення застосуванню підлягає саме Закон №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону. Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 28.02.2020р. у справі №817/1427/17, від 14.04.2020р. у справі №820/3719/18, від 07.09.2020р. у справі №620/720/20, від 23.12.2020р. у справі №826/8081/16, від 29.12.2020р. у справі №240/1095/20, від 21.12.2021р. у справі №820/3423/18. Поряд з цим, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на положення Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2016р. №73, оскільки у спірний період позивач не проходив військову службу у Державній прикордонній службі України. А відтак, посилання суду першої інстанції на вказаний підзаконний правовий акт підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення від 14.03.2025р. Що ж до посилань апелянта на те, що військова частина НОМЕР_1 не порушувала прав ОСОБА_1 , які підлягають захисту в судовому порядку, то колегія суддів зазначає наступне. Згідно абз.5 п.8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника). Правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту затверджені наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року №280. Відповідно до п.1.1 розділу І Правил №280 ці Правила визначають механізм фінансового забезпечення військових частин, кораблів, військових навчальних закладів, військових комісаріатів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі військова частина), що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України. За визначенням, наведеним в п. 1.2 розділу І Правил №280, фінансове забезпечення -система заходів, що включає фінансове планування, отримання, зберігання, економне, ефективне і цільове використання коштів відповідно до вимог законодавства, організацію обліку та звітності з метою виконання військовою частиною покладених на неї завдань. Пунктом 4.3 Правил №280 передбачено, що виплата грошового забезпечення, заробітної плати та інші виплати (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу здійснюються за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення). Відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення (заробітної плати), проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира військової частини та начальника фінансового органу. Враховуючи вищевикладені положення Правил №280, саме на військову частину НОМЕР_2 , де проходив військову службу позивач, покладена організація своєчасного оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини. В свою чергу, військова частина НОМЕР_1 , як розпорядник коштів вищого рівня, вже проводить відповідні нарахування на підставі розрахунково-платіжних відомостей на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, які подає військова частина НОМЕР_2 . За наведених обставин суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправними дії саме військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення у належному розмірі та зобов`язав військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування позивачу грошової допомоги для оздоровлення з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889. В оскаржуваному рішенні судом не констатовано протиправність дій військової частини НОМЕР_1 , а лише зобов`язано виплатити на користь позивача грошову допомогу в належному розмірі, яка буде нарахована військовою частиною НОМЕР_2 , враховуючи, що наразі зазначена військова частина перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 . Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, то колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга військової частини НОМЕР_1 не містить обґрунтування щодо помилковості висновків суду першої інстанції у відповідній частині. В прохальній частині апеляційної скарги апелянт просить залишити без розгляду позов ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском ним строку звернення до суду. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-IX), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Колегія суддів враховує, що 06.04.2023р. Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022р. Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності». Отже, у рішенні від 06.04.2023р. у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України». Аналогічну за своїм змістом правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 24 квітня 2025 року по справі №420/25342/23. За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_1 не пропустив строк звернення до суду, оскільки позовні вимоги у межах цієї справи стосуються питання оплати праці позивача за 2015-2018р.р., коли строк звернення до суду по вказаній категорії справ не був обмежений. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. (ч.2 ст.317 КАС України) Частиною 4 статті 317 КАС України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. На підставі викладеного колегія суддів доходить висновку про необхідність зміни рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання суду першої інстанції на положення Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2016р. №73. В іншій частині оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. «а»-«г» п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Змінити рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання суду на положення Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2016р. №73. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлений 29 липня 2025 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук