Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/37401/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ------------------------ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 липня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/37401/24 Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Одеса; Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції: 25.02.2025 року; Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді - Єщенка О.В. суддів - Крусяна А.В. - Яковлєва О.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила: визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №212450012707 від 30.05.2024 року щодо відмови у призначенні пенсії за віком; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити пенсію за віком, виплату якої почати з 23.05.2024 року. В обґрунтування позову зазначено, що в травні 2024 року позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за віком. Звернення позивачки розглянуто за принципом екстериторіальності та рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 30.05.2024 року №212450012707 відмовлено заявниці у призначенні пенсії за віком. Підставою для прийняття вказаного рішення стала відсутність інформації про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання (м. Севастополь). Оспорюючи правомірність та обґрунтованість рішення відповідача, позивачка вказує, що нею вчинено необхідні дії для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому, право громадянина на одержання пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні та одержання матеріалів і справи щодо пенсійного забезпечення, держава в свою чергу зобов`язана гарантувати це конституційне право особи. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №212450012707 від 30.05.2024 року щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки з 21.09.1964 р. до 22.10.1965 р., та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. Стягнув з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1211,20 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 грн. Вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вимогами законодавства України не передбачено такої підстави для відмови у призначенні пенсії, як відсутність інформації, що підтверджує припинення виплати пенсії за місцем попереднього отримання пенсії. При цьому, вимога законодавця до пенсіонера щодо подання заяви в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта стосується тих громадян України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя. Разом з цим, суд першої інстанції вказав на неправомірність висновків УПФУ про недостатність страхового стажу позивачки для призначення пенсії за віком та не зарахування до страхового стажу період роботи з 21.09.1964р. до 22.10.1965р. внаслідок невідповідності у трудовій книжці дати наказу про прийняття на роботу даті прийняття. Такий висновок суду мотивований тим, що на позивача не покладений обов`язок щодо організації ведення обліку, зберігання і видачі трудових книжок, а тому не може зазнавати негативних наслідків у виді обмеження належного соціального захисту. Вказуючи на виключність компетенції УПФУ в обчисленні страхового стажу, керуючись положеннями статті 9 КАС України, суд першої інстанції, з метою ефективного захисту прав позивачки, вийшов за межі позовних вимог та обрав спосіб захисту порушених прав позивачки шляхом визнання протиправним та скасування рішення УПФУ про відмову у призначенні пенсії із зобов`язанням відповідача зарахувати позивачці до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки з 21.09.1964 р. до 22.10.1965 р., повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої у судовому рішенні. Також, врахувавши докази понесених позивачкою судових витрат у виді сплати судового збору та на правову допомогу адвоката, керуючись принципом обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, суд першої інстанції визначив стягнути з відповідача такі витрати відповідно у сумі 1211,2 грн. та 4000 грн. В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові у повному обсязі. В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки нормам законодавства, що регулює спірні правовідносини, та обставинам справи і помилково не враховано, що в період дії правового режиму воєнного стану органи ПФУ позбавлені можливості отримати інформацію, зазначену у п. 2.8 Постанови №22-1 порядку про не виплату пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації. Також, судом першої інстанції проігноровано ту обставину, що не зарахування до страхового стажу періодів робіт позивачки з 21.09.1964р. до 22.10.1965р. відбулось внаслідок невідповідності дати наказу про прийняття на роботу даті прийняття та, відповідно, недостатності страхового стажу позивачки для призначення пенсії за віком. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 посилається на необґрунтованість доводів апелянта та відсутність підстав для скасування судового рішення згідно доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , взята на облік внутрішньо переміщеної особи. Зокрема, 23.05.2024 позивачка зверталась до Головного Управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області, прийнятого за принципом екстериторіальності, від 30.05.2024 №212450012707 відмовлено позивачці в призначенні пенсії за віком. Згідно вказаного рішення УПФУ, підставою для залишення вимог заявниці без задоволення стала відсутність необхідного страхового стажу (незарахованим залишається період робіт з 21.09.1964р. по 22.10.1965р., оскільки дата наказу про прийняття на роботу не відповідає даті прийняття) та відсутність документів про припинення виплати пенсії або не отримання пенсії за місцем реєстрації в АР Крим. Не погоджуючись із рішенням органу пенсійного фонду, посилаючись на його неправомірність та необґрунтованість, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 зазначеного Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку, чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідно виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Таким чином, необхідними умовами для призначення пенсії за віком є досягнення особою відповідного віку та наявність відповідного періоду страхового стажу. Разом з цим, згідно із пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадку коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Частиною 1 статті 49 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом. За правилами пунктів 4.1, 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. Згідно із пунктом 1.5 Порядку №22-1 розгляд заяв, передбачених пунктом 1.1 цього розділу, поданих громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, здійснюється з урахуванням Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року №234. 15.04.2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VII, яким визначено статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації, встановлено особливий правовий режим на цій території, визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України від 15.04.2014 року №1207-VII тимчасово окупована російською федерацією територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України від 15.04.2014 року №1207-VII для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія тимчасово окупованих російською федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях. У статті 4-1 Закону України від 15.04.2014 року №1207-VII передбачено, що цілями державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованій території є, у тому числі, забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у передбаченому законом обсязі. Статтею 5 Закону України від 15.04.2014 року №1207-VII також передбачено, що Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. Основними напрямами захисту прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях є, у тому числі, захист основоположних політичних і громадянських, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод людини. Україна зобов`язується підтримувати і забезпечувати економічні, фінансові, політичні, соціальні, інформаційні, культурні та інші зв`язки з громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, сприяти їх залученню до процесів утвердження української національної та громадянської ідентичності. Статтею 7 Закону України від 15.04.2014 року №1207-VII передбачено, що для громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на надання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року №234. У пункті 1 Порядку від 02.07.2014 року №234 передбачено, що цей Порядок визначає механізм виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які (1) проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і (2) не отримують пенсії та соціальні послуги від пенсійного фонду російської федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у російській федерації. Натомість, що на час звернення до пенсійного органу (травень 2023 року) позивачка не проживає на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а тому до неї не застосовується пункт 4 Порядку № 234, яким визначено, що територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів російської федерації; виплата пенсії після надходження-пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії. Призначення (поновлення виплати) пенсій особам, які проживали на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, залишили її та зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб згідно Постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 №637 та Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Крім того, виключний перелік підстав для припинення виплати пенсій наведено у статті 49 Закону №1058-IV, наявність яких у відношенні позивачки УПФУ не встановило. Також, відповідно до частин 1, 4 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. До впровадження системи персоніфікованого обліку порядок обчислення страхового стажу визначався Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII. Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного встановлюється Кабінетом Міністрів України. Зазначені положення Закону №1788-XII кореспондуються з приписами пункту 1 Порядку №637, згідно якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби або навчання, а також архівними установами. Згідно пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту України 20.09.1993 №58, заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Пунктами 2.6, 2.9 Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інше мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. Таким чином, недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії та позбавляти позивачку конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії. Підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. При цьому, як свідчать дані трудової книжки позивачки, цей документ про трудовий стаж має відомості про дати прийняття на роботу та звільнення, найменування посади, реквізити відповідних наказів та не містить буть-яких виправлень тощо. Отже, сумніви УПФУ щодо можливості зарахування цих періодів робіт до страхового стражу не знайшли свого обґрунтованого підтвердження. Враховуючи викладене, оскільки висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також обставинам справи, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до вимог статті 316 КАС України підлягає залишенню без змін. Відповідно до приписів частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий-суддя: О.В. Єщенко Судді: А.В. Крусян О.В. Яковлєв