Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 541/1221/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2025 р.Справа № 541/1221/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. , за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22.04.2025, головуючий суддя І інстанції: Городівський О.А., вул. Гоголя, 133, м. Миргород, Миргородський, Полтавська, 37600, повний текст складено 22.04.25 року по справі № 541/1221/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП про притягнення до адміністративної відповідальності, ВСТАНОВИВ: 26 березня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови №43 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 31 січня 2025 року про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 17000 гривень. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що оскаржувана постанова вмотивована тим, що він не прибув за викликом (повісткою) до ІНФОРМАЦІЯ_2 28.11.2024, хоча був викликаний засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення від 16.11.2024. У подальшому, 25.01.2025 позивач був затриманий працівником поліції і примусово доставлений до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , де на нього було складено адміністративний протокол за №43. Позивач звертає увагу на те, що ніякої повістки чи повідомлення про необхідність отримання поштового відправлення він не отримував. Таким чином, ОСОБА_1 не погоджується із прийнятою постановою, вважає, що у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, просить поновити пропущений строк на оскарження постанови та ухвалити рішення, яким скасувати постанову відповідача, а провадження у справі закрити. Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22.04.2025 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 про скасування постанови №43 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 31 січня 2025 року про накладення штрафу у розмірі 17000 (сімнадцять) тисяч гривень. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що ніякої повістки чи будь якого повідомлення від Укрпошти про необхідність отримання поштової кореспонденції я не отримував. Будь яких доказів того, що на адресу позивача працівниками пошти доставлялось повідомлення чи повістка матеріали справи також не містять. Позивач наголошує, що на превеликий жаль в Україні почастішали випадки неналежного виконання листоношами своїх обов`язків. За браком часу і відповідних бланків повідомлень, ніяких повідомлень про необхідність отримання листа не розносять а просто відправляють кореспонденцію назад ніби то в зв`язку з відсутністю адресата. Відповідач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , 28.11.2024 не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 у визначений час, про причину неприбуття не повідомив, тобто в особливий період не виконав вимог частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та абзацу 1, 3 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем проігнороване виконання обов`язку, покладеного на нього згідно вищезазначених правових норм, ОСОБА_1 вчасно не надав жодних документів, які б підтвердили поважність причин неявки та не з`явився в будь-який інший зручний для нього час, чим порушив норми Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав. Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП). Частинами 1, 2 ст. 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Тобто притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена відповідно до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, а також установлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, крім іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами. За приписами ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення, крім іншого, зазначаються: відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються її права і обов`язки, передбачені ст. 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі. Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ч. 2 ст. 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Згідно із ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Відповідно до ч. 1 ст. 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно з ч. 3 ст. 210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України введений воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє на час розгляду справи. З матеріалів справи встановлено, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за неявку до ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на 28.11.2024 о 14:00 по повістці, що належним чином вручена та не повідомлення про поважні причини такої неявки, чим порушено ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту. Інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження. У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк. Відповідно до абз.1 п.34 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), повістка про виклик резервіста або військовозобов`язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ може бути надіслана зазначеними органами військового управління (органами) засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, у тому числі адреси місця проживання. Згідно з абз.2,3 п.34 Порядку № 560 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі коли резервіст або військовозобов`язаний уточнив свої облікові дані після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, повістка може надсилатися на адресу місця проживання, зазначену резервістом або військовозобов`язаним під час уточнення облікових даних. У разі неуточнення протягом 60 днів резервістом або військовозобов`язаним своєї адреси місця проживання повістка може надсилатися на його адресу зареєстрованого/задекларованого місця проживання. Згідно з п. 41 Порядку № 560, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: 1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки; 2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання. Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , адресою проживання якого є АДРЕСА_1 , що підтверджується самим позивачем у позові. (а.с. 1). Доказів повідомлення відповідача про іншу адресу проживання, зокрема, шляхом оновлення персональних даних через електронний кабінет призовника з використанням мобільного додатку «Резерв+» або шляхом звернення до Центру надання адміністративних послуг, позивачем суду не надано. 16.11.2024 на ім`я ОСОБА_1 створена повістка № 1228605 про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_2 на 28.11.2024 о 14:00 для звірки даних. Вказана повістка направлена позивачу рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення за адресою: АДРЕСА_3 та 06.12.2024 повернулася без вручення адресату з повідомленням відділення Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 36 зворот). Таким чином, відповідно до п.34 Порядку №560, повістка про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 направлена за єдиною відомою відповідачу адресою - за адресою зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 , та повернулася з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою». Отже, у розумінні п.41 Порядку № 560, ОСОБА_1 вважається таким, що був належним чином оповіщений про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак за викликом не прибув, причини неприбуття за повісткою не повідомив. За приписами примітки до статті 210 КУпАП визначено, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи. Отже, з приведених норм вбачається, що відповідальність за статтями 210 та 210-1 КУпАП не застосовується у випадку коли дані для Реєстру можуть бути отримані шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/реєстрами. З матеріалів справи вбачається, що у повістці зазначено, що підставою виклику позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 є звірка даних. Між тим, ні в постанові, ні в повістці відповідачем не конкретизовано які саме персональні дані були відсутні у відповідача, у зв`язку з чим виникла необхідність виклику ОСОБА_1 , інваліда (а.с. 35 зворот) до ІНФОРМАЦІЯ_2 . З метою встановлення обставин щодо можливості/неможливості відповідача отримати відомості щодо персональних даних ОСОБА_2 шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, а також встановити які саме військово-облікові дані позивачем не були оновлені, ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2025 зазначені відомості витребувані у відповідача. Втім, у наданій інформації ІНФОРМАЦІЯ_4 на виконання означеної ухвали Другого апеляційного адміністративного суду не надано відповіді на поставлені питання. Крім того, відповідачем не зазначено ані у протоколі, ані у постанові про адміністративне правопорушення, які саме дані позивач не уточнив. Отже, обставин, які підтверджують неможливість отримання відповідачем відомостей щодо персональних даних ОСОБА_2 у спосіб, встановлений у примітці до ст. 210 КУпАП, відповідачем не надано ані у суді першої, ані апеляційної інстанції навіть попри їх витребування судом. Висновки суду першої інстанції про те, що примітка до ст. 210 КУпАП не застосовується до спірних правовідносин колегія суддів вважає помилковими, оскільки зазначеною приміткою не передбачено жодних виключень щодо можливості її застосування. Таким чином, доказів в підтвердження правомірності спірної постанови, враховуючи примітку до ст. 210 КУпАП, відповідачем, ні суду першої, ні апеляційної інстанції не надано. Також, колегія суддів відмічає, що за змістом протоколу про адміністративне правопорушення та оскаржуваної постанови, доводи щодо відсутності у відповідача відомостей про право позивача на відстрочку та встановлення групи інвалідності не були зазначені як підстава для винесення оскаржуваної постанови. Таким чином, за встановлених обставин, з урахуванням виконання позивачем вимог ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо вчасного оновлення даних та наявності в електронному військово-обліковому документі дати проходження ВЛК та результатів проходження такої, неявка позивача по повістці за викликом для уточнення даних не може бути підставою для покладення на нього адміністративної відповідальності, передбаченої ч.3 ст.210-1 КУпАП, за порушення вимог ч. 3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Колегія суддів зазначає, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність прийнятої ним постанови у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 31.01.2025 щодо ОСОБА_1 , а тому постанова по справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі. Натомість суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до помилкового висновку про відмову в задоволенні позову. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22.04.2025 по справі № 541/1221/25 скасувати. Ухвалити постанову, якою позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП про притягнення до адміністративної відповідальності задовольнити. Скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 №43 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 31 січня 2025 року про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 17000 гривень. Справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - закрити. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц Повний текст постанови складено 28.07.2025 року